Романтичні й реалістичні елементи в поетиці роману “Герой нашого часу”. Особливості художнього часу, образу автора та картин природи.
Особливості роману “Герой нашого часу”
Особливості художнього часу, образу автора та картин природи в романі Лермонтова “Герой нашого часу”. Якою б жахливою не була світова хвиля, що тяглась від 1825 року через тридцяті та сорокові,- роки ці для російського визвольного руху не пройшли даремно. Вони здавались мертвим затишшям. Навкруги спокійно текла, за виразом Герцена, “глибока та брудна ріка цивілізованої Росії, з її аристократами, бюрократами, офіцерами, жандармами, великими князями та імператором – безформна і безголоса маса низин, рабської покірності та заздрості, що захоплює й утискає все”.
Зберегти в собі віру в майбутнє всупереч усій безрадісності реальних вражень, знайти в собі сили якщо не для прямої політичної боротьби, то для діяльної праці в ім’я майбутньої перемоги істини, свободи, гуманності було завданням дуже складним. Для цього потрібно було мати не тільки благородне серце. Для цього потрібно було пройти довгу спокусу думок, потрібно було досягти тієї глибини та ясності історичного прозріння, за якого віра в майбутнє стає вимученим переконанням. Потрібно було зуміти побачити реальні шляхи боротьби та служіння істині.
Прогресивні люди миколаївської епохи побачили ці шляхи. Найяскравіші приклади – Бєлінський, Герцен, Огарьов. Але це були не всі, а лише вибрані. Більшість освічених людей складали якраз ті, що не вміли або не встигли знайти цю ясність цілі, віддати свої сили боротьбі, у кого звичний канцелярський розпорядок життя забирав будь-яку віру в доцільність служіння добру, віру в майбутню його перемогу.
Домінуючим типом епохи був тип людської особистості, відомий під сумною назвою “зайвої людини”. Григорій Олександрович Печорін, з яким познайомилося російське суспільство в 1839–1840 роках, належав до цього типу. Жоден твір Лермонтова не отримав стільки протилежних, суперечливих відгуків, як роман “Герой нашого часу”. Час його створення був багатий на значні події в тогочасному суспільно-літературному житті країни. Російська громада уважно стежила за новими віяннями із Заходу, намагалась осмислити хід історичного розвитку в Росії з різних точок зору. Разом з тим у Росії почалось помітне пожвавлення суспільної думки – народжувалась слов’янофільська ідеологія. Важко та поступово виникала і протилежна їй ідеологія – революційно-демократична. Якщо на Заході романтизм не здавав своїх позицій, то в Росії геній Пушкіна вже обумовив перемогу реалістичного спрямування. У цій обстановці ідейних і літературних тенденцій Лермонтов створює роман, який увібрав усю недовершеність епохи та втілив цю недовершеність у героєві, який постійно експериментує та аналізує.
“Герой нашого часу” виник з циклу повістей чи оповідань, які об’єднує один герой та незвичний характер пригод, які випали на його долю. Упродовж усього роману ми постійно відчуваємо присутність автора, який не просто точно передає хід подій, а й коментує переживання, думки, порухи душі своїх героїв, дає власні оцінки вчинкам, при цьому нікого не засуджуючи, а намагаючись зрозуміти та пояснити все, що відбувається. З цією метою автор використовує своєрідні ліричні відступи і описи картин природи, які допомагають глибше зрозуміти душевний стан тих, хто є її часточкою.
Лермонтов, як і його попередник Пушкін, зумів досить самобутньо підійти до композиційної побудови свого твору, увівши своє бачення картин природи, своє розуміння художнього часу та місця автора у творі. Композиційна структура “Героя нашого часу” неповторно самобутня і досконала за гармонійною зрівноваженістю усіх елементів та частин твору. Роман складається з п’яти самостійних повістей, але композиційно не сприймається як зібрання розрізнених творів, об’єднаних тільки фігурою головного героя. У читацькому сприйнятті роман ділиться на дві частини. Одна являє собою об’єктивну розповідь про Печоріна в записках офіцера-мандрівника; друга – суб’єктивна сповідь героя.
Проблематика роману визначається особистістю Печоріна, в якій живуть дві стихії – природна (справжня) і соціальна. Природне начало в Печоріні знищити неможливо, але воно тільки подекуди з’являється у своєму чистому, безпосередньому вигляді. Майже завжди воно спотворене соціальними забобонами, які перетворюють героя в егоїста, роз’єднують його із загальнолюдськими інтересами. Протиріччя між багатими задатками незвичайної особистості та соціальною розбещеністю виступає як протиріччя між почуттями та здоровим глуздом, між палким учинком та роз’їдаючим аналізом, між особистою волею та трагічною необхідністю, між прагненням до справжнього і вічного щастя та фатальним пануванням випадку, між зовні напруженим духовним життям і не гідними цієї напруженості результатами.
Ідейно-художнє значення роману полягає в оголенні можливого спрямування духовного розвитку. А це означає, що тільки реальна особистість з її перевагами і недоліками, грунтуючись на особистій волі як головному стимулі моральної поведінки в конкретному соціальному середовищі, знову ж таки з усіма позитивними та негативними рисами, може отримати високу моральну норму за умови активного ставлення до життя та здатності пожертвувати собою заради інших.