Blog

  • Михайло Коцюбинський хронологічна таблиця

    Хронологічна таблиця Коцюбинського, Його життя, творчості, біографії викладена в цій статті.

    Михайло Михайлович Коцюбинський – український письменник, громадський діяч, голова “Просвіти” в Чернігові.

    Михайло Коцюбинський хронологічна таблиця

    17 вересня 1864Народився у Вінниці в сім’ї дрібного урядовця.
    1875 – 1876Навчання в початковій школі
    1876 – 1880Навчання в духовному училищі у Шаргороді.
    1881Родина Коцюбинських повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім’ї йому не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886) помер батько. Відповідальність за родину з 4 осіб лягла на плечі Михайла.
    1886–1889Він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно.
    1884Написав оповідання “Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”. Першу спробу молодого автора розкритикували, але його це не зламало – він пише й далі, але твори до друку не подає.
    1890Львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”.
    1892-1896Працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду
    1898Переїзд до Чернігова. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував “Земский сборник Черниговской губернии”.
    1890-1900Працює в міському статистичному бюро. Зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною, в них було 4 дітей. Щотижня у будинку письменника збирались письменники і поети – Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об’їздив майже всю Європу, щоб вилікуватися (хворів астмою та туберкульозом).
    1895“Для загального добра”
    1896“Пе-коптьор”
    1897“Посол від чорного царя”
    1898“Відьма”
    1901” Дорогою ціною “, оповідання “Лялечка”
    1904Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Fata Morgana”
    1906 – 1912Крім другої частини “Fata morgana” М. Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, ” Intermezzo “, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), “Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові” (1912), а також повість ” Тіні забутих предків ” (1911).
    1911 – 1912Написав “Коні не винні” та “Подарунок на іменини”. “Товариство прихильників української науки і штуки” призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше.
    Літо 1912Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”
    25 квітня 1913Михайло Коцюбинський помер. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

    Хронологічна таблиця Коцюбинського може бути розширена чи звужена на ваш розгляд, виходячи з його біографії, також можете дізнатися цікаві факти про Михайла Коцюбинського.

  • Осип Мандельштам біографія

    Осип Мандельштам (1891 – 1938) – поет, перекладач.

    Осип Мандельштам біографія

    Народився 3 січня 1891 року в Варшаві.
    У 1897 році разом з сім’єю переїхав до Петербурга. З 1900 по 1907 рік навчався в Тенишевскому училищі. З 1908 по 1910 рік навчається в Гейдельберзькому університеті, що в Сорбонні. Потім знову повертається до Петербурга, архітектурою, виглядом якого не перестає захоплюватися. У 1911 році вступає до Петербурзького університету, на історико – філологічне відділення.

    Перші вірші Осипа Мандельштама були написані в напрямку символізму. Подальша ж творчість Мандельштама відбувалася під впливом акмеїстів. У 1913, 1916, 1922 роках виходить три видання книги “Камінь”.

    Вірші Мандельштама періоду революції, Першої Світової війни були видані в збірці “Tristia”. У 1919 році відбулося знайомство з Надією Хазіною, яка згодом стала дружиною поета. Їй була присвячена друга книга поезії Мандельштама, що вийшла в 1923 році. Кілька років (з 1925 по 1930) Мандельштам присвятив написанню прози. У 1928 році була опублікована збірка віршів Мандельштама, кілька його статей.

    Після цього поет прагне створити нову культуру в країні. За антисталінський твір відправлений на заслання. З 1934 по 1937 рік він знаходиться у Воронежі

    У травні 1937 поет отримав дозвіл виїхати з Воронежа. Через рік його заарештували вдруге і відправили по етапу в табір, на Далекий Схід. Мандельштам помер 27 грудня 1938 р. від тифу в пересильному таборі Владперпункт (Владивосток).

    Реабілітований посмертно: по справі 1938 року – у 1956, по справі 1934 року – в 1987.

  • “Оборона Буші” проблематика

    Повість “Облога Буші” – зображення реальної історичної події – героїчної оборони містечка-фортеці Буші, що на Поділлі, в Національно-визвольну війну в листопаді 1654 р. Ця героїчна оборона мала на меті затримати просування на схід польської армії і дати можливість війську Богдана Хмельницького дочекатися підмоги. Що хотів Старицький сказати в цій повісті, яка Багатопроблемність твору “Оборона Буші”? Повість пройнята ідеєю гуманізму, засудження братовбивчої війни; автор утверджує такі основоположні ціності, як любов до рідного краю, вірність своїй вітчизні, засудження зради.

    “Оборона Буші” проблематика твору

    У творі порушуються важливі проблеми – війни і миру, порозуміння українського та польського народів, соціальної справедливості. У романтичному дусі змальоване кохання сотниківни Мар’яни, яка очолила оборону Буші, і польського князя Антося, який хотів миру й злагоди між їхніми народами та людьми різних віросповідань.

  • Цікаві факти про Юлія Цезаря

    Цікаві факти про Юлія Цезаря для дітей та дорослих, про життя відомого полководця ви дізнаєтеся в цій статті.

    Юлій Цезар: цікаві факти

    Юлій Цезар – найбільший правитель Римської імперії. Він відомий в першу чергу тим, що перетворив Римську республіку в велику імперію. Цікавих фактів про Цезаря чимало, адже ця людина цікава навіть сама по собі…

    1.При вторгненні в Африку армію Юлія Цезаря з самого початку переслідували невдачі. Потужні шторми розсіяли римські військові кораблі в Середземному морі, і до африканських берегів, в результаті, Цезар прибув тільки з одним єдиним легіоном. До того ж, сходячи з корабля, великий полководець впав обличчям вниз, ніяково спіткнувшись. Це було знаком і достатньою підставою, щоб повернутися назад для його забобонних солдатів. Але Юлій Цезар не розгубився і, піднімаючись, схопив пригорщі піску, вигукнувши: “Я тримаю тебе в своїх руках, Африка!”. Ну а пізніше, він зі своїм військом завоював Єгипет.

    2. Юлій Цезар завжди користувався присвоєним йому правом скрізь носити Лавровий вінок, так як на жаль, швидко лисів.

    3. Високосний рік ввів саме Цезар. 24-е лютого називалося тоді “шостий день перед березневими календами”, а еше один додатковий день припав на наступну добу і став по суті “другим шостим днем”, по-латині – це “bis sextus”, звідти і пішло слово “високосний” .

    4. Юлій Цезар лисів, але саме його прізвище – Caesar означає в перекладі – “волохатий. Цікаво, що його родичі і справді славилися підвищеною волосистістю, але імператор, навпаки страждав від нестачі волосся.

    5. Цезар, як і Олександр Великий, а також Достоєвський, страждав від епілепсії.

    6. Цікаво, що місяць липень названий на честь імператора Юлія Цезаря.

    7. Всім відома фраза Цезаря: ” Прийшов, побачив, переміг “, але мало хто знає, що він сказав її коли завойовував Туреччину.

    8. Його називали “рятівником”, по-грецьки це звучить, як “Сотер”. Усиновлений племінник Цезаря – і не менше, ніж Юлій, знаменитий – імператор Риму Октавіан Август був, відповідно, “сином божим” а саме: “сином божественного Юлія”. І пізніше “Синами Божими” так і продовжили називати імператорів Риму.

    9. Цезар був одружений тричі.

    10. Спочатку Цезар був відомий як хороший полководець: він командував армією, що захопила для Риму землі, де знаходяться в наш час Франція і Бельгія. У п’ятдесят п’ятому році до н. е. Цезар перетнув протоку Ла-Манш і вторгся до Британії, де так само успішно діяв. Повернувшись з перемогою в Рим, він підняв бунт проти сенату. Цікаво, що Цезар практично без будь-якої боротьби захопив Рим, ну а в 48 р до н. е. здобув перемогу над Помпеєм, який був його головним суперником у боротьбі за владу над Римом. Після цього Юлій Цезар став одноосібно і беззастережно правити Римською імперією. Звичайно ж, у Цезаря було досить багато ворогів, їх не влаштовували його нові порядки. І в підсумку, його зрадили і вбили, змовники завдали йому величезну кількість ножових поранень прямо в будівлі сенату.

    11. Ставши у 59 р. до н. е. консулом, Цезар почав видавати “Щоденні протоколи сенату і римського народу” і цим фактично започаткував пресу і журналістику.

  • Герберт Уеллс “Машина часу” скорочено

    Герберт Уеллс “Машина часу” скорочено

    Мандрівник в часі ділиться з оповідачем та ще кількома людьми (Психологом, Дуже Молодою Людиною, Провінційним мером, Лікарем) своїми ідеями щодо можливості переміщення в часі, як одному з вимірів. Він заявляє про свій винахід – Машину часу, яку вже встиг випробувати. Один з його гостей, Дуже Молодий Чоловік, захоплено описує можливості подорожей в минуле, проте Мандрівник в часі висуває свої контраргументи, як привернення зайвої уваги і спотворення історичних знань. На доказ своїх слів про винахід Мандрівник в часі приносить модель машини часу. Бачачи недовіру, він показує повнорозмірну машину, на якій обіцяє побувати в інших епохах та в зазначений час повернутися.

    Із запізненням, Мандрівник в часі виходить зі своєї лабораторії в бруді та стомлений. Привівши себе до ладу, Мандрівник в часі запрошує гостей до курильної кімнати послухати свою довгу розповідь.

    Вирушаючи у подорож, він спочатку перенісся лише на кілька годин. Впевнившись у роботі машини, Мандрівник продовжив подорож, в ході якої спостерігав зникнення лабораторії, зміни пір року, виникнення нових будівель, поки машина не дала збій. Мандрівник опинився в град перед камінним сфінксом 802701-го року. Скоро його помітили тендітні з вигляду люди, чотири фути заввишки, одягнені в туніки і красиві з вигляду. Трохи побувши з ними, Мандрівник зауважив, що ці люди, елої, лише розважаються, а величні будівлі навколо пошкоджені від часу та частково зруйновані. З побаченого Мандрівник зробив висновок, що потрапив у часи занепаду людства, який настав після епохи загальної рівності й достатку.

    Ввечері Мандрівник виявив зникнення машини часу і страх людей перед сфінксом. В ході безуспішних пошуків, він звернув увагу на колодязі, над якими тремтіло повітря. Познайомившись з жінкою Віною, яку, потопаючу, витягнув з річки, Мандрівник довідався про страх тогочасного людства перед темрявою і підземеллями. Вдосвіта ж йому вдалося помітити якихось істот неподалік.

    На четвертий день перебування в майбутньому, Мандрівник в часі, ховаючись від спеки в руїнах, побачив схожу на лемура істоту, що втікла вглиб. В нього виникла думка про розділення людства на два види, де нащадки капіталістів ведуть безтурботне життя на поверхні, а нащадки робіників – працюють під землею. Ще за два дні Мандрівник наважився спуститися в один з колодязів, де виявив підземних людей, морлоків, які обслуговували різноманітні машини і поїдали елоїв. Відбившись від морлоків, він зумів вибратися на поверхню.

    Зрозумівши, що це морлоки забрали машину часу, Мандрівник поставив собі за ціль повернути її. Для здійснення задуманого він навідався з Віною в колишній музей, де добув сірники і камфору. Вони розвели багаття в лісі, та воно вночі згасло і обох оточили морлоки. Втративши Віну, Мандрівник відбився від нападу та добіг до сфінкса. Він знайшов свою машину за дверима в п’єдисталі сфінкса і, відбивши новий напад, вирушив у майбутнє.

    Мандрівник зупинився в часі, коли сонце досягло фази червоного гіганта, а Земля припинила обертання навколо своєї осі. Зустрівши велетенських крабів, Мандрівник в часі перескочив у тридцятимільйонний рік, де застав остаточне запустіння планети. Після цього він вирішив за краще повернутися в свій час та перенісся до лабораторії на кілька годин після початку своєї подорожі.

    Скінчивши розповідь, Мандрівник в часі зібрався в наступну подорож, більш підготований, після чого, за словами оповідача, більше не повертався.

    Видалений епізод

    У видаленому епізоді, одразу після знаходження машини часу та втечі від морлоків, Мандрівник в часі опиняється на покритій інеєм рівнині. Він бачить невеликих істот, покритих сірим хутром, яких описує подібними на кроликів чи кенгуру, і вбиває одну каменем. На цих істот нападають велетенські багатоніжки, Мандрівник переноситься у наступний день. На тому місці лишаються кістки, з яких Мандрівник робить висновок, що з’їдена багатоніжками істота походила від людини. Він продовжує переміщення в часі, спостерігаючи сповільнення обертання Землі.

    Цей епізод під номером 11 входив до складу твору в травневому номері “New Review” (1895), але був видалений з подальших видань редактором Вільямом Ернестом Хенлі через зображення “повної дегенерації людства”. Проте епізод публікувавася в якості додатку під назвою “Сіра людина” (The Grey Man)

  • “Не судилося” скорочено

    М. Старицький “Не судилося” скорочено читати Ви можете за 10 хвилин.

    “Не судилося” короткий зміст (переказ)

    1 дія

    Николай Бєлохвостов запитує у свого племінника Михайла, чи закінчив він університет. Михайло відповів, що ще не визначився с фахом, та до того ж зараз працює над дисертацією. Бєлохвостову дуже не сподобалось, що Михайло говорить українською, а не російською мовою. Зав’язалася суперечка, в яку втрутилася Анна Петрівна (мати Михайла) та перебила їх. Потім Анна Петрівна почала сварити свою доньку Зізі за те, що вона погано себе поводить та вчителька Жозефіна на неї скаржиться.

    Пізніше Михайло зустрічає на вулиці дівчину Пашку. Вона розповідає йому, що вирішила почати вчитися, але у її подруги Катрі дуже хворіє мати, і тому Катря не може піти навчатись разом з Пашкою. Павло сказав своєму другові, щоб той менше уваги приділяв дівчинам, бо це все може погано закінчитися, але Михайло вважає друга песимістом.

    Іван Ляшенко, дуже заможний чоловік, просить жида Шльому продати пшеницю за десятий. Але жид відмовляється, та каже, що пройшов час, коли все було так просто. Але Ляшенко наполягає, та говорить, що за допомогу жид Шльома отримає свій відсоток, і тоді він погоджується.

    Пашка вмовляє свою подругу Катрю піти до лікаря, який, можливо, зможе допомогти її матері. Катря довго не погоджувалася, але все ж таки пішла с подругою. На вулиці вони зустріли Михайла, який захотів піти з ними. До того ж лікарем був його друг Павло. Михайлу дуже сподобалась Катря, він не зводить очей з красуні.

    2 дія

    Про селянку Катрю вже ходять плітки, що вона гуляє з Михайлом, а насправді заручена з Дмитром. Сам Дмитро говорить, що дуже кохає Катрю і не уявляє свого життя без неї. Тим часом Катря звинувачує Пашку, за те що вона познайомила її з Михайлом. Катря закохалася в Михайла, і не знає, що з цим почуттям робити далі, бо повинна вийти заміж за Дмитра.

    Анна Петрівна Ляшенко почала залицятися до друга свого сина – Павла. Павло дуже здивувався, та відмовив їй. Тоді Анна Петрівна зробила вигляд, що пожартувала. Павло не знав, як сказати другові про цей випадок.

    Тим часом Михайло з Катрею зізнаються один одному у коханні, але Катря все ж таки каже, що вони не можуть бути разом.

    3 дія

    Михайло дуже сумує, бо його друг Павло поїхав до свого дядька, який обіцяв Павлові допомогти заробити грошей. І з Катрею Михайло не міг проводити час, бо дівчина працювала. Коли приїхав Павло, він розповів, що його дядько Олександр дуже хороша людина. Після цього хлопці почали розмовляти про Катрю. По селу вже давно ходять плітки про неї та Михайла. Однак Михайло каже, що насправді її кохає та хоче одружитись. Хлопець хоче піти до її батьків, та попросити її руки. Павло вважає, що батьки не погодяться, а його дядько може попросити знайомого попа, щоб він тайно обвінчав Михайла та Катрю. Але Михайло наполягає на розмові з батьками.

    Мати Катрі стала себе краще почувати, та почала одужувати. Вона дуже хвалила лікаря Павла та Михайла. Прийшов Дмитро. Катря просить, щоб він одружився на Пашці, бо саме вона стане йому гарною дружиною. Дмитро запитує, чи нічого поганого не зробив з Катрею Михайло та чи справді він її кохає. Потім прийшов Михайло, та сказав, що вирішив побалакати зі своїми батьком та матір’ю, а якщо треба то і з матір’ю Катрі.

    4 дія

    Анна Петрівна хоче одружити сина. Михайло має поїхати та врятувати весь сімейний статок, але він зовсім не розбирається в цих справах. До Михайла приходить Пашка та каже, що Катрі без нього дуже погано і вона його чекає. Хоча у Михайла і назбиралося багато проблем, він каже Пашці, що зараз прийде до Катрі. Анна Петрівна дізнається, що її син хоче одружитися з простою селянкою Катрею, та ледь не втратила свідомість.

    Анна Петрівна вирішує позбутися Катрі – пані змовляється із кузеном та чоловіком і вони відкупляються через Харлампія від Катрі, забезпечуючи її посагом

    Михайло не знає, що йому робити і цій ситуації, бо йому і батьків своїх шкода, і Катрю. Його дядько Бєлохвостов каже, щоб Михайло таки їхав в Петербург, а він сам тут все владнає з Катрею та її матір’ю. Николай Бєлохвостов вважає, що потрібно заручити Катрю з кимсь іншим, але Михайло не погоджується. Тим часом Михайло пішов до Катрі та сказав їй, що вона повинна піти, бо будуть проблеми. Катря повідомляє Михайлу, що Дмитро хоче його вбити. Аж тут мати Михайла побачила Катрю та почала її бити.

    П’ята дія

    Катря скаржиться Пашці, що сама в усьому винна. Пашка каже Катрі, що Михайло їде. Катря просить покликати Михайла та лікаря Павла. Коли Катря залишилася одна, то подумала про самогубство. Вона вирішила випити краплі, які лікар прописав її матері. Прийшов Харлампій, та передав слова панів, що якщо Катря заручиться з кимсь іншим, то пани їй добре придане обіцяють. Катря погоджується. Аж тут прибігли хлопці та почали вимазувати Катрю дьогтем. Побачила це її мати, та почала проклинати дочку. Прибіг Дмитро, почав захищати Катрю, та запропонував їй все ж таки одружитися з ним. Потім Дмитро пішов шукати Михайла, щоб убити його. Невдовзі Михайло прийшов до Катрі, а вона коли впізнала його по голосу, то відразу випила краплі та отруїлась. Коли Михайло сказав, що не буду слухати батьків, та залишиться з Катрею, дівчина пошкодувала про те, що отруїлась, але було пізно. Дмитро тим часом підпалив панський двір. Пашка дізналася, що Катря отруїлася та побігла за лікарем. Катря помирає. Дмитро побачив це, та кинувся на Михайла, але його зупинили. Прийшов лікар Павло, побачив все це та каже: “Так ось яка, паничу, ваша поезія?”

  • Еміль Золя хронологічна таблиця

    Еміль Золя хронологічна таблиця життя і творчості (хронологія) французького письменника, публіциста і політичного діяча.

    Хронологічна таблиця Еміля Золя

    1840, 2 квітня – народився Еміль Золя в Парижі

    1843 – Переїзд сім’ї в Екс-ан-Провансі, де пройшло дитинство і шкільні роки Еміля.

    1847 – Смерть батька, повернення Еміля з матір’ю в Париж.

    1848 – Надходження Еміля Золя в пансіон Нотр-Дам, де він навчається до 1852 року.

    1852-1857 – Золя надходить у коледж міста Екса. Дружба з Полем Сезанном та Батістеном Байло. Пише перші вірші.

    1859, грудень – У газеті “Ла Прованс” надрукована казка Золя “Закохана фея”.

    1860 – У січні Золя зарахований на посаду писаря в конторі паризьких доків.

    1862 – Робота у видавництві “Ашетт”

    1864 – “Казки для Нінон”.

    1865, листопад – Видання першого роману Золя “Сповідь Клода”.

    1866 – Золя покидає видавництво “Ашетт”, щоб більше писати. Роман “Заповіт померлої”

    1867 – романи “Марсельські таємниці” і “Тереза ​​Рокен”

    1868 – Роман “Мадлена Фера” в “Евенман ілюстр”. Виникла ідея роману “Кар’єра Ругон”

    1869 – Робота в опозиційній пресі: “Ле Раппель”, “Трібюн”. Знайомство з Флобером.

    1870, осінь – Золя з дружиною і матір’ю їде в Марсель. Невдала спроба Золя заснувати газету “Марсейез”. Переїзд в Бордо та зарахування на посаду особистого секретаря депутата гле-Бізуена.

    1871 – Повернення Золя з родиною в Париж. Вихід “Кар’єра Ругонів”.

    1872 – роман “Здобич”. Знайомство з Тургенєвим.

    1873 – Роман “Черево Парижа”.

    1874 – роман “Завоювання Плассана”. Тургенєв пропонує Золя друкуватися в Росії.

    1875 – Початок роботи Золя в “Віснику Європи” (Петербург). За п’ять років Золя опублікував в цьому журналі 64 кореспонденції під загальною назвою “Паризькі листи”. Видання роману “Провина абата Муре”.

    1876, квітень – Виходить окреме видання роману “Його превосходительство Ежен Ругон”

    1877, лютий – Окреме видання “Пастка”. Золя стає главою натуралістичної школи, і навколо нього групуються молоді письменники: Алексіс, Гюисманс, Еннік, Сеара, Мопассан.

    1878 – Купівля будинку в Медане. Вихід роману “Сторінка любові”.

    1880 – Роман “Нана”, окреме видання книги “Експериментальний роман”.

    1882 – Роман “Накип”. Вихід збірки “Похід”.

    1883 – Роман “Дамське щастя”.

    1884 – Роман “Радість життя”.

    1885 – Роман “Жерміналь”.

    1877 – Газета “Жиль Блаз” друкує роман “Земля”.

    1888 – Нагородження Золя орденом Почесного легіону. Вихід “Мрії”.

    1889, 20 вересня – Народження дочки Золя і Жанни Розера – Денізи.

    1890 – роман “Людина-звір”. Золя безуспішно виставляє свою кандидатуру у Французьку академію.

    1891 – видання роману “Гроші”. Золя обирають президентом Товариства літераторів. Народження сина Золя і Жанни Розера – Жака.

    1892 – роман “Розгром”. Звинувачення Золя в антипатріотизмі.

    1893 – роман “Доктор Паскаль”. Задум циклу романів “Три міста”.

    1894 – Поїздка в Італію, роман “Лурд”.

    1896, травень – роман “Рим”.

    1898 – Золя втрутився в справу Альфреда Дрейфуса, несправедливо засудженого за видачу військової таємниці іноземній державі. Письменник звернувся до президента республіки з відкритим листом “Я звинувачую”, в результаті чого йому довелося терміново виїхати до Англії.

    1899 – Золя повертається у Францію. Окреме видання “Плодючість”

    1900 – Робота над романом “Труд” і задум роман “Справедливість”.

    1902 – Робота над романом “Істина”, який друкується в газеті “Орор”. Золя живе в Медані.

    1902, 28 вересня – Повернення Золя і його дружини Александріни в Париж.

    1902, 29 вересня – Смерть Золя від чаду через несправність димоходу.

    1903 – Посмертне видання роману “Істина”.

  • Образ Кирила Тура “Чорна рада”

    Образ Кирило Тур – це втілення козацького лицарства, романтичний і найбільш суперечливий образ. Цитатна характеристика Кирила Тура та його образу наведена в статті.

    Образ Кирило Тур “Чорна рада”

    Портрет і зовнішність Кирила Тура

      – “здоровенний козарлюга”; – очі “так і грають”, “враг його знає – глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх”; – кремезна постать з розкішними вусами; – широка, буйна натура прагне простору, незвичайних пригод, одчайдушних вчинків.

    Риси характеру і вдачі Кирила Тура

      – відвага і волелюбність; – сильний, енергійний, незламний; – ярий захисник запорозької честі; – поважне ставлення до гетьмана; – високе благородство і щирість; – мужність під час кари киями; – здатний до самопожертви; – запорозька рівність і безкорисливість; – добрий товариш і побратим; – химерний запорожець; – зневага до буденного життя; – меткий розум; – глибока релігійність.

    Поведінка Кирила Тура

      – іноді зухвале ставлення до інших; – непередбачувана, часто нелогічна; – випадки ігнорування законів Січі (викрадення нареченої гетьмана); – діє за покликом серця; – почуття власної гідності.

    Соціальне у характеристиці героя Кирила Тура

      – батько – запорожець, мати і сестра – звичайні селяни; – заперечує патріотичні почуття в самому собі, але вчинки запорожця свідчать про прямо протилежне; – зневажає щоденний побут, родинний затишок.

    Джерела створення образу Кирила Тура

      – химерний козак Мамай; – перекази про характерництво запорожців; – героїчні мотиви народних дум; – пісні про волелюбних представників козацтва.

    Казкові якості, притаманні Кирилу Туру

    – вміння заворожити двері й людей;

    – здатний утекти із замкненого приміщення.

    Мова персонажа:

    – говорить “загадками”;

    – пересипає її приказками, прислів’ями, пісенними зворотами;

    – містить уривки з пісень і дум.

    Цитатна характеристика Кирила Тура “Чорна рада”

    “Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває”

    “…був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і – враг його знає – глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх”.

    “Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись вперше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорнії, густії брови аж геть піднялись над тими очима”.

    Я. Сомко про Кирила:

    “Низовці зледащіли після Хмельницького, а все-таки між ними єсть люди драгоціннії. От хоч би й отсей Кирило Тур. Не раз він мені ставав у великій пригоді. Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває.”. “Я знаю, що він шаблею ворога лучче, ніж язиком”.

    М. Черевань про Тура:

    “Душа, а не запорожець!”

    Кредо Тура:

    “Честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала”.

    “Наша мати – війна з бусурманами, наша сестра – гостра шаблюка!.. Запорожця господь створив не для запічка!”

    Характеристика образу Кирило Тур “Чорна рада”

    До запорожців належить Курінний отаман Кирило Тур, але разом із тим він належить до оточення Сомка. Козак не тільки допомагав не раз ще юному Сомкові, а й тепер за нього ладен накласти головою. Своїм метким розумом січовик збагнув, що Брюховецький хитрий і підступний, що до влади він рветься, маючи на меті досягти панування та багатства. Як і автор, Кирило Тур є патріотом батьківщини.

    Незважаючи на велику енергію, хоробрість, лицарство, він не підносився серед козацтва вище курінного отамана. Та й не прагнув Кирило Тур пошитися у значне заможне козацтво. Ніколи він не виявляв інтересу до панства і власної користі. Зміст його життя – товариство, побратимство, лицарська честь, незалежність.

    Це образ химерного запорожця, який хоче бути таким характерником, як ті, що про їхні вчинки оповідає народ. Кирило приваблює до себе своєю вдачею. Він часто висловлює свої думки й почуття мовою народних пісень та дум. Він зневажає буденне життя, бо волелюбна вдача прагне просторів, одчайдушних вчинків. Він мріє податися в гірську Чорногорію, бо йому всюди тісно, ніде не знаходить він вдоволення жадоби лицарських вчинків і пригод.

    За рішенням ради запорожців Кирило Тур зазнав покарання, як говорив “січовий батько” Пугач, за те, що “знюхавсь поганий з бабами і наробив сорому товариству на всі роки. За звичаями запорожців винуватця карають киями!
    “Однак Кирило Тур показав себе добрим запорожцем: і не зморщивсь, і не застогнав”.
    Козак лагодиться вирушити у далеку дорогу – Чорногорію. “Наша мета – війна з бусурманами”,- говорить він, маючи намір брати участь у визвольній боротьбі чорногорців проти турецького гноблення.

  • Монгольська навала на південно-західні землі Русі ЗНО

    Завдяки політичній роздробленості Київської Русі та неспроможності князівств окремо дати відсіч монгольській навалі південно-західні землі Русі опиняються під владою Золотої Орди.

    Монгольська навала на південно-західні землі Русі ЗНО

      у 1223 р. на наших землях вперше з’явилися монголи, які на р. Капці здобули перемогу над об’єднаними силами деяких руських князів (у тому числі Данила Романовича) і половців, але далі не пішли; навесні 1239 р. вони знову рушили на українські землі. Першим на шляху навали орд хана Батия стояв Переяслав, зруйнований монголами, у тому ж році така доля спіткала Чернігів; у грудні 1240 р. ординці захопили Київ, перетворивши його на руїни;

    І наступного року монголи пройшли вогненним смерчем через Галицько-Волинське князівство.

    Навала Батия зруйнувала всі українські князівства, які потрапили в залежність від монгольської держави Золотої Орди. Особливо у важкому становищі опинилися Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.

    Залежність українських князівств від Золотої Орди ЗНО:

      запровадження системи податків і повинностей (данина, мито, корм, ловче, підводне, плужне тощо); затвердження золотоординськими ханами руських князів і видача ними ярликів на управління землями; обов’язок руських князів направляти воїнів до монгольського війська, брати участь у походах.

  • Віктор Астаф’єв біографія

    Астаф’єв Віктор Петрович (1924 – 2001) – відомий радянський письменник, прозаїк, есеїст. Лауреат державних премій СРСР і РФ.

    Віктор Астаф’єв біографія

    Народився Віктор 1 травня 1924 року в невеличкому селі Овсянка Єнісейської губернії (нині – Красноярський край).
    Ще коли Віктор був дитиною, його батька заарештували, а мати померла під час однієї з поїздок до чоловіка. Дитинство Віктор Астаф’єв провів з бабусею і дідом. Про цей час у письменника залишилося багато світлих спогадів, які пізніше він описав в автобіографії.
    Після того, як батько Віктора вийшов з в’язниці і ще раз одружився, сім’я переїхала в місто Ігарка Красноярського краю. Коли батько потрапив до лікарні, а нова сім’я відвернулася від Віктора, він був направлений в дитячий будинок.

    У 1942 році Астаф’єв добровільно пішов на фронт. У Новосибірській піхотній школі він навчився військовій справі. А вже в 1943 році відправився воювати. Змінивши кілька видів діяльності, до кінця війни був звичайним рядовим солдатом. За час служби Астаф’єв був удостоєний медалі “За відвагу” , ордену “Червоної Зірки”.
    Коли війна закінчилася, Астаф’єв одружився на письменниці Марії Карякіній, разом з нею оселився в місті Чусовой Пермської області. Проживаючи там, він змінив ряд професій: був слюсарем, учителем, комірником, працював на місцевому м’ясокомбінаті. Однак крім роботи Віктор цікавився літературою: навіть був постійним членом літературного гуртка.

    Перша розповідь Астаф’єва надрукована в 1951 році (“Цивільна людина”). У тому ж році Віктор став працювати в газеті “Чусовський робочий”, це місце не покидав 4 роки. Для газети Астаф’єв написав безліч статей, нарисів, оповідань, його літературний талант почав розкриватися все повніше. У 1953 році була опублікована книга Астаф’єва “До майбутньої весни”.
    А в 1958 році його прийняли до Спілки письменників. Для підвищення свого літературного рівня Астаф’єв навчався на Вищих літературних курсах з 1959 по 1961 рік.

    Якщо коротко охарактеризувати твори Віктора Астаф’єва, можна сказати, що вони висвітлюють військову, антирадянську, сільську тематику.
    За весь час своєї діяльності Астаф’єв написав безліч творів. Наприклад, романи “До майбутньої весни”, “Тануть сніги”, “Прокляті та вбиті” (роман був удостоєний премії РФ в області літератури і мистецтва). Серед його повістей: “Стародуб”, “Сльотава осінь”, “Так хочеться жити”, “З тихого світла”, “Веселий солдат”, “Васюткино озеро”, “Цар – риба”.
    До збірки ” Останній уклін ” увійшли автобіографічні розповіді Астаф’єва про життя в сибірському селі, які він писав для дітей.

    Помер письменник у Красноярську 29 листопада 2001 і був похований в рідному селі Овсянка.