Blog

Павло Грабовський біографія скорочено життя і творчості українського поета-лірика викладена в цій статті.

Павло Грабовський біографія коротка

Павло Грабовський народився 11 вересня 1864 У селі Пушкарному на Харківщині (тепер Сумська область) в бідній сім’ї пономаря. Вчився в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки грунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем. За зв’язки з харківським гуртком народницької організації “Чорний переділ”, поширення забороненої літератури Грабовський 1882-го був заарештований і виключений із семінарії, а потім висланий на 2 роки під нагляд поліції за місцем народження.

У 1885 році отримав дозвіл жити в Харкові, де став одним з керівників “групи революційних народників”. У 1886 році вступив на військову службу, в тому ж році за образу офіцера був направлений в війська Туркестанського військового округу. По дорозі, в Оренбурзі, був заарештований за поширення політичної літератури і відправлений назад до Харкова для дізнання. На допиті визнав своє знайомство з членами революційної групи, факти зберігання і поширення заборонених видань.

У 1888 році з Московської пересильної в’язниці (Бутирки) відправлений на 5 років на заслання в Сибір. Поселений під нагляд поліції в Балаганськ (Іркутська губернія). Під час перебування у в’язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки.

У 1889 році взяв участь у складанні та розповсюдженні “Заяви російського уряду” проти звірячої розправи над ув’язненими 22.03.1889. Після появи тексту заяви в зарубіжній пресі був заарештований.

У 1891 році за постановою Іркутського губернського суду засуджений до позбавлення всіх прав стану і каторжних робіт на 4 роки. У 1892 р за рішенням Сенату каторга була замінена на заслання-поселення в “найдальші місця Сибіру”. Поселений в Якутській області (Вілюйськ), з 1896 – в Якутську.

У 1899 році переведений до Тобольська. У Тобольську давав приватні уроки, працював коректором, служив у ветеринарному відділенні губернського управління. Продовжував займатися літературною творчістю, в 1899-1901 публікував статті в газеті “Сибирский листок”.

Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші.

Помер в Тобольську 12 грудня 1902 року від туберкульозу. Похований, згідно із заповітом, на кладовищі поруч із декабристами.
З 38 років свого короткого життя 20 Павло Арсенович провів в ув’язненні і засланні.

Упродовж усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах “З чужого поля”, “Доля”, “З Півночі” (розділ “Переклади”), “Кобза”, у підготовленій, але не виданій збірці “Хвиля” (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали російські билини, твори Державіна, Жуковського, Пушкіна, Кіндрата Рилєєва, Полежаєва, Михайла Лермонтова, Федора Тютчева, Миколи Огарьова, Олексія Толстого, Курочкіна, Миколи Некрасова, Миколи Добролюбова, Михайлова, Минаєва, Плещеєва, Майкова тощо.

Павлу Грабовському належать переклади двох поем Джорджа Байрона (“Шільйонський в’язень”, “Замок Альва”), двох поем Роберта Бернса (“Хома Баглай” (в оригіналі “Том О’Шантер”) та “Старчача гульня”), віршів Персі Шеллі, Сауті, Вільяма Вордсворта, Теннісона, Генрі Лонгфелло, Елізабет Браунінг, Йоганна Гете, Уланда, Генріха Гейне, Ленау, Фрейліграта, Георга Гервега, Леопарді, П’єр-Жана Беранже, Віктора Гюго, Дюпона, Анрі-Огюста Барб’є, Моріса Метерлінка тощо.

Гіппократ біографія скорочено українською мовою викладена в цій статті.

Гіппократ коротка біографія

Гіппократ (бл. 460 – між 377 і 356 рр. до н. е. ) – лікар, реформатор давньогрецької медицини, автор знаменитого “Кодексу Гіппократа”, творець вчення про темперамент людини, а також автор етичного кодексу лікаря, так званої “Клятви Гіппократа”, яку дають медики в багатьох країнах світу.

Народився Гіппократ приблизно в 460 р. до н. е. е. в Стародавній Греції, на острові Кос, що в Егейському морі. Сім’я його займалася лікуванням багато поколінь. Згідно з легендою, їх рід походив від самого бога медицини – Асклепія (Ескулапа). Гіппократ багато чому навчився у діда і батька, а досвід передавав своїм синам і зятю. Він часто подорожував, набираючись знань в різних країнах. Гіппократ заснував медичну школу на острові Кос.

Гіппократ став першим лікарем, який оскаржив вплив богів на стан здоров’я людини. На його думку у всіх хвороб є природні причини, як то: вплив навколишнього середовища, вік і харчування, умови праці та інші. У своїй книзі “Про природу людини” Гіппократ висуває гіпотезу про те, що в організмі людини повинен бути баланс чотирьох “соків”: крові і лімфи, жовтої та чорної жовчі. Коли цей баланс порушений, людина захворює. Грунтуючись на цій гіпотезі, Гіппократ також виділив чотири основні типи темпераменту людини: холерик, флегматик, сангвінік і меланхолік. Кожному з них були притаманні певні захворювання.

Великий лікар лікував людей не тільки на батьківщині, серед інших згадуються Македонія, Фессалія і Фракія. Гіппократ відмінно розбирався в анатомії. Він розвивав хірургію, про що говорять згадки про інструменти і перев’язки, лікування ран в його творах. У своїх працях лікар також викладав принципи раціональної дієтології при різних захворюваннях. Гіппократ першим став обмацувати і прослуховувати хворих при постановці діагнозу. Він закликав лікарів бути обережними з хворими, головним його принципом при лікуванні був “Не нашкодь”.

Знаменитий “гіппократівський кодекс” , написаний в 430-330 рр. до н. е. являє собою збірник з 60 медичних трактатів. Однак, на думку різних вчених, самому Гіппократу належать лише 8 – 18 робіт. Інші висувають припущення, що ” гіппократівський кодекс” писався протягом усього життя лікаря, тому існують відмінності і суперечності в стилі викладу.

Гіппократ прожив довге життя. На думку вчених, він дожив до 80 або навіть до 100 років. Помер Гіппократ приблизно між 377 і 356 рр. до н. е. в місті Ларісса, Фесалія.

Гіппократ зробив величезний вплив на становлення європейської медицини. Його праці стали основою сучасної лікарської етики і моралі.

Загадки про олівець – входять до Шкільних загадок, які використовують для проведення конкурсів. Загадки про олівець українською мовою для дітей та дорослих ви знайдете у цій статті. Загадки про ручку, Зошит, Портфель Також використовують у шкільних конкурсах.

Українські загадки про олівець

Дерев’яний
Та довгенький,
Маю носик я
Гостренький.
На білому
Слід лишаю
І всіх діток
Потішаю.
(Олівець)

У носатого Івана
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Нестрижений, нечесаний,
Гострим ножем затесаний.
(Олівець)

Настрибаюсь вволю
По чистому полю.
Правда, трішки ніс стешу,
Як малюю чи пишу.
(Олівець)

Я, не шкодуючи себе,
Служити ладен вам щодня.
Червоне, жовте, голубе
Носити можу я вбрання.
З братами я в коробці сплю.
Тож розбудіть хутчіш мене!
Бо дуже, діти, вас люблю,
Хоч серце в мене й кам’яне!
(Олівець)

Довгі палички кругленькі –
Сині, жовті, червоненькі.
На папері походили,
Кольори свої лишили…
Звуться палички оці
Кольорові…(Олівці)

Всяк школяр його шанує,
Бо він пише ще й малює.
Хто ж цей славний молодець?
Це звичайно…(Олівець)

Носики в нас кольорові:
Білі, чорні та бузкові,
Жовті й сині на кінці.
Це, звичайно, …(Олівці)

По папері він гуляє,
Різні речі зображає,
Гарний хлопець-молодець!
Хто це? Звісно ж, (олівець)

Розумний сівач по білому полю бігає.

Сам чистенький, аж блищить, а пройдеться – насмітить.

Чорний Іванчик, дерев’яна сорочка, де носом поведе, замітку кладе.

Тоненьке, кругленьке, серце чор­неньке, хто на його слід погляне, думку його взнає.

Не стрижений, не чесаний
Гострим ножем затесаний.(олівець)

Якщо ви знаєте цікаві загадки про олівець лишайте їх в коментарях.

“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” характеристика Грицька наведена в цій статті.

“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” образ Грицька

Риси характеру Грицька Чупруненка:

доброзичливий; працьовитий; благородний; недалекоглядний; пристосуванець; заздрісник; лицемір; егоїст; байдужий до долі інших; корисливий; відсторонений від громадських справ.

Грицько Чупрун Е Нко Мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, – голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси про’ мовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; “сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа”.

Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і “діток маленьких коло неї”. “Купивши грунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда”. Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. “І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою”, яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).

Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія – “своя сорочка ближче до тіла”. Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм “вчинком”, називав кріпаків злодіями й голотою.

Дружба Грицька з товаришем дитинства “коливається”, як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки.

Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про “хату теплу”. Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

Ви можете додати цитатну характеристику Грицька “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” для повнішого розкриття образу цього героя.

“Таємний посол” – тетралогія Володимира Малика. Складається з 4 романів:”Посол Урус-Шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), “Шовковий шнурок” (1977). Романи розповідають про долю українського козака Арсена Звенигори. Протягом усіх книг він подорожує по Україні і Туреччині, виконуючи секретне доручення кошового отамана Сірка.

“Таємний посол” В. Малик скорочено

Посол Урус-Шайтана

Перша книга тетралогії розповідає події 1676 року від Різдва Христового. Змальовується Запорізька Січ. Кошовий отаман Іван Сірко посилає головного героя, молодого козака Арсена Звенигору з подвійною таємною місією до Болгарії. Він повинен викупити з неволі брата Сірка, Нестора і розвідати, чи правдиві чутки про підготовлюване вторгнення турків в Україну. Під час виконання місії Арсен потрапляє в полон замість того, щоб пробиратися таємними стежками під Варну. Цю книгу можна назвати провідником по історії України того періоду.

Фірман султана

Арсен Звенигора, козак Війська Запорізького і його друзі втекли з рабства на турецькій галері. До їх рук випадково потрапляє фірман султана. Тепер Арсен знає про те, що його рідну Україну очікує нова турецька навала на чолі з візиром Кара-Мустафою. Арсен усіма силами намагається швидше потрапити додому, щоб попередити про небезпеку кошового отамана Сірка та гетьмана Самойловича. На шляху до України Арсену допомагають його знання турецької мови, вправне володіння зброєю та уміння знаходити вихід зі складних ситуацій.

Чорний вершник

У третій частині тетралогії Арсен Звенигора наршеті повертається додому, проте війна знову змушує його відправлятися у похід. У пригодах йому допомагатимуть персонажі попередніх книг – росіянин Роман Воїнов, поляком Мартин Спихальський, болгарський воєвода Младен і його син Ненко. Крім цього, важливу роль у сюжеті відіграє Семен Гурко.

Шовковий шнурок

Назва останньої частини тетралогії відсилає до турецького звичаю, за яким посадовцю, що завинив, султан надсилав шовковий шнурок. Така “посилка” означала смертний вирок. У центрі уваги роману знову Арсен Звенигора, який продовжує боротьбу проти ворогів рідної України, вирішуючи попутно особисті проблеми. У вирі війни зникла кохана дівчина Арсена – Златка. Пошуки у Криму та в інших частинах Україні не дали результатів. Але через деякий час стало відомо, що Златка потрапила в Стамбул, в гарем великого візира Кара-Мустафи. І Арсен разом із другом Ненком поїхали її визволяти, заприсягшись, що врятувати її з полону або загинути у бою з ворогом.

“Таємний посол” головний герой

Головним героєм тетралогії виступає молодий козак Арсен Звенигора. Ця особа не зовсім вигадана. У Арсена був реальний прототип – запорожець-розвідник, якого отаман Іван Сірко напередодні війни послав з важливим завданням в Туреччину – вивідати військові плани майбутнього ворога. Досконало володіючи турецькою мовою, цей сміливий “таємний посол” зумів роздобути і привезти на Запоріжжя фірман (указ) султана Магомета IV про майбутній похід на Україну.

Розуміючи виняткову важливість цього документа, Сірко негайно відправив його до Москви, де він і зберігся до наших днів в архіві колишнього Посольського приказу. Так стали відомі стратегічні й тактичні плани Туреччини. Російські та українські війська, завчасно підготовлені і стягнуті під Чигирин, завдали сильному супротивнику значних втрат, змусили його відступити і відмовитися від планів завоювання України, які, якщо б вони були реалізовані, призвели б до повного знищення її народу.

” Одіссея ” – поема Гомера, розповідає про пригоди міфічного героя на ім’я Одіссей під час його повернення на батьківщину по закінченні Троянської війни, а також про пригоди його дружини Пенелопи, яка чекала Одіссея на Ітаці.

Персонажі “Одіссея”

1. Одіссей

Псевдоніми Одіссея

Ніхто (для Поліфема) син крітянина Кастора, якому Афіна надала вид старого (для свинопаса Евмея) критянин Ефон, син Девкалиона і брат Идоменея (для Пенелопи)

2. Супутники Одіссея

Антифа, з’їдений Поліфемом Елпенор, заснув п’яним на даху палацу Кирки, впав і розбився Перімед Трімед Еврілох, родич Одіссея (по Схолії – чоловік сестри), загинув разом з кораблем під час бурі, насланої Зевсом на прохання Геліоса

3. Мешканці островів на шляху прямування Одіссея

Алкіной, цар феаків Антіфат, цар лестригонов Арета, цариця феаков Демодок, сліпий аед в будинку Алкиноя Каліпсо Навсікая, дочка Алкіноя Поліфем, циклоп Кірка (у Жуковського Цирцея)

4. Тіні померлих, з якими спілкується Одіссей в Аїді

Агамемнон Антіклея, мати Одіссея Антиопа, мати Зета і Амфиона, Епікаста, мати і дружина Едіпа, велика кількість інших прославлених жінок Ахілл Аякс Теламонид Геракл (людська сутність – в той час, як божественна – на Олімпі) Елпенор, супутник Одіссея Патрокл Тіресій

5. Жителі Ітаки

Ір, жебрак Лаерт Ментор Евмей, свинопас

6. Домочадці Одіссея

Еврінома, ключниця Меланфій, раб, козячий пастух Меланфо, рабиня, коханка Еврімаха, нареченого Пенелопа, дружина Одіссея Телемах, син Одіссея і Пенелопи Філойтій, корівник Евріклея, няня Одіссея

7. Женихи Пенелопи

Всього 116 чоловік, але по імені в поемі названі далеко не всі

Антиний Еврімах Евріном, син Антифа Леод, провісник Ктесіпп також: Медонт (вісник), Фемій, Кифаред

8. Боги

Афіна
Люди, чий образ приймає Афіна:

Ментор Мент, син Анхиала, цар тафосцев Іфтіма, сестра Пенелопи, яка відвідує її у вигляді примари дочку мореплавця Дімант, подруга Навсікаі дівчина, несуча воду, в місті феаков вісник царя феаків Алкіноя пастух на Ітаці

Геліос
Гермес
Зевс
Іно, дочка Кадма, морська богиня
Посейдон
Еол

9. Мешканці міст на шляху проходження Телемаха

Олена Минулий Нестор Писистрат – син Нестора Феоклимен, віщун

“Слово про похід Ігорів” план твору

1. Ліричний вступ – заспів.

2. Розповідь про похід:

А) князь Ігор вирушає на половців;
б) перша переможна і друга невдала битви з ворогом;
в) сон і “золоте слово” князя Святослава;
г) плач Ярославни;
д) втеча Ігоря з полону.

3. Закінчення – прославлення князів.

“Слово про похід Ігорів” план

1. Вступ
2. Збір в похід князя Ігоря
3. Сонячне затемнення
4. Боян в слові
5. Продовження шляху і об’єднання з братом Всеволодом
6. На шляху до великого Дону
7. Перша зустріч з половцями і перемога князя Ігоря
8. Друга битва і поразка князя Ігоря
9. Взяття в полон Ігоря
10. Віщий сон Святослава
11. “Золоте” слово Святослава
12. 11 днів в полоні
13. Плач Ярославни
14. Втеча Ігоря
15 Повернення Ігоря на батьківщину
16. Хвала князю Ігорю

План до твору “Слово про похід Ігорів”

1. Роздуми автора про засоби поетичної оповіді.
2. Зачин.

Основна частина

1. Похід Ігоря:

– сонячне затемнення і звернення Ігоря до війська;
– звернення автора до Бояна;
– зустріч князів-братів перед початком походу;
– сумні віщування природи під час походу війська Ігоря;
– успіх родичів у першій битві з половцями;
– наступ половців і нова битва;
– ратна доблесть Всеволода;
– роздум поета про минуле;
– поразка Ігоря;
– сум Руської землі;
– спогади Святослава Київського про свою перемогу над половцями.

2. Спів про великого Святослава:

– сон Святослава;
– золоте слово Святослава;
– звернення автора до руських князів;
– розповідь про Всеслава Полоцького;
– спогади про славні часи Володимира Мономаха.

3. Повернення Ігоря на Руську землю:

– плач Ярославни;
– втеча Ігоря з полону;
– невдала погоня за Ігорем;
– приїзд Ігоря до Києва, радість Руської землі.