Blog

  • Різниця між лізингом та орендою

    Яка різниця між лізингом та орендою розуміють не всі, спробуємо розрізнити ці поняття.

    Відмінності між лізингом та орендою

    1. Оренда – короткострокова угода, у випадку з лізингом договір укладається на тривалий час, практично завжди рівний строку корисного використання об’єкта;

    2. Земельні ділянки можна отримати тільки в оренду, але ніяк не в лізинг;

    3. Лізинг передбачає право і обов’язок лізингоодержувача викупити об’єкт договору за залишковою вартістю, оренда ж такого результату подій не передбачає.

    4. Різниця між об’єктами оренди і лізингу. Коло об’єктів оренди є ширшим за коло об’єктів лізингу. На відміну від оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси.

    Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), майно, яке не увійшло у статутні фонди господарських суспільств

    Об’ Єктами лізингу можуть бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів підприємства згідно із законодавством, в тому числі продукція, виготовлена державними підприємствами. В лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природні комплекси

    5. Также цілі оренди і лізингу можуть відрізнятися. Якщо цілі оренди можуть бути як комерційні, так і не коменційні, то цілі лізингу – тільки комерційні

    Що таке лізинг

    Лізинг – це довгострокова оренда майна з подальшим правом викупу. Це означає, що компанія, що одержала майно по лізингу, використовує його протягом певного проміжку часу, вносячи щомісячні платежі. Після того, коли цей часовий відрізок закінчується, вона має право і навіть зобов’язана викупити у лізингодавця це саме майно за залишковою вартістю. Необхідно зробити застереження, що даний вид послуги не поширюється на передачу земельних ділянок та об’єктів природи. Як правило, договір лізингу в більшості випадків укладається на досить тривалий час, який, однак, не може перевищувати строк корисного використання цього об’єкта.

    Що таке оренда?

    Оренда – форма майнового договору, при якій власність передається у тимчасове володіння і користування (або тільки у тимчасове користування) орендарю за орендну плату.
    Термін оренди може бути найрізноманітнішим – від року і більше, після закінчення строку договору він може продовжуватися або ні. Якщо договір не пролонгується, то майно повертається до орендодавця, і він може розпоряджатися ним на свій розсуд. Що стосується об’єктів оренди, то це може бути як рухоме, так і нерухоме майно, у тому числі і земельні ділянки.

    Тепер ви знаєте в чому відмінність лізингу та оренди, що допоможе розширити ваші знання з економіки.

  • Іван Крилов “Вовк і Ягня”

    Іван Крилов “Вовк і Ягня” на російській та українській наведена в цій статті.

    Мораль байки Вовк і Ягня в тому що у сильного безсилий винен. Або хто сильніший той і правий. Скільки Ягня неприводив доказів що він не винен – ​​Вовк все одно зробив те що і хотів зробити.

    Іван Крилов “Вовк і Ягня” українською

    У сильного безсилий винен завсігди:
    Цих прикладів в історії ми досить знаєм.
    Та ми історій не складаєм,
    А в байці можем це розповісти.
    У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;
    І треба ж тут біді лучитись,
    Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
    Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
    Та він цьому надать законних прав хотів,
    І каже: “Як, нахабо, смієш ти мутити
    Потік цей прохолодний мій,
    Напій
    Піском бруднити?
    За це бо, далебі,
    Зірву я голову тобі!” –
    “Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
    Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю
    Від Світлості я нижче кроків на сто п’ю;
    І гніватися він даремно зволить:
    Адже мутить пиття ніяк не можу я” –
    “Так це брехня моя?
    Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?
    Пригадую, як ти в позаторішнім літі
    Зі мною надто грубий був:
    Цього я, друже мій, ще не забув!” –
    “Та згляньсь, нема мені ще й року зроду”, –
    Відмовило Ягня. – “То, певно, був твій брат”. –
    “Не маю я братів”. – “То, може, кум, чи сват,
    Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.
    Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
    Мене б хотіли збути,
    І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
    Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!” –
    “Ах, чим же винен я?” – “Мовчи, гоноровисте!
    Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
    Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти”.
    Сказав – і в темний ліс Вовк поволік Ягня.
    Переклад з російської Миколи Терещенка

    Іван Крилов “Вовк і Ягня” на російській

    У сильного всегда бессильный виноват:
    Тому в Истории мы тьму примеров слышим,
    Но мы Истории не пишем;
    А вот о том как в Баснях говорят.

    ___

    Ягненок в жаркий день зашел к ручью напиться;
    И надобно ж беде случиться,
    Что около тех мест голодный рыскал Волк.
    Ягненка видит он, на добычу стремится;
    Но, делу дать хотя законный вид и толк,
    Кричит: “Как смеешь ты, наглец, нечистым рылом
    Здесь чистое мутить питье
    Мое
    С песком и с илом?
    За дерзость такову
    Я голову с тебя сорву”. –
    “Когда светлейший Волк позволит,
    Осмелюсь я донесть, что ниже по ручью
    От Светлости его шагов я на сто пью;
    И гневаться напрасно он изволит:
    Питья мутить ему никак я не могу”. –
    “Поэтому я лгу!
    Негодный! слыхана ль такая дерзость в свете!
    Да помнится, что ты еще в запрошлом лете
    Мне здесь же как-то нагрубил:
    Я этого, приятель, не забыл!” –
    “Помилуй, мне еще и отроду нет году”, –
    Ягненок говорит. “Так это был твой брат”. –
    “Нет братьев у меня”. – “Tak это кум иль сват
    И, словом, кто-нибудь из вашего же роду.
    Вы сами, ваши псы и ваши пастухи,
    Вы все мне зла хотите
    И, если можете, то мне всегда вредите,
    Но я с тобой за их разведаюсь грехи”. –
    “Ах, я чем виноват?” – “Молчи! устал я слушать,
    Досуг мне разбирать вины твои, щенок!
    Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать”. –
    Сказал и в темный лес Ягненка поволок.

  • Загадки про риб

    Загадки про рибу українською мовою Для дітей та дорослих зібрані за ці статті. Загадки про рибок (карася, коропа, сома, окуня, щуку, акулу, кита, рака, вюна) різного рівня складності. Всі Українські загадки про рибу З відповідями.

    Загадка про рибу українською мовою

    Має хвіст, та не літає,
    має рот – не розмовляє.
    Можеш вудкою спіймати
    і загадку відгадати. (Риба)

    Водою їхали пани, на них срібні жупани,
    Хоч жупани – лата на латі, панам раді в кожній хаті. (Риба)

    Кинув не палку, піймав не галку,
    Скубу не пір’я, їм не м’ясо. (Риба)

    У хатах прозорих всі вони живуть,
    Можеш ти їх бачить, та не можеш чуть. (Риба)

    Голова є, а шиї немає; очі є, а брів немає; рот є, а не говорить, без ніг, а далеко ходить. (Риба)

    У воді вона живе, немає дзьоба, а клює. (риба)

    Пір’ям махає, хвостом управляє, а на повітрі помирає. (риба)

    8. Пір’я є, та не літає, ніг немає, а не здоженеш.

    9. У річці, у ставі, у морі
    Живе і не відає горя.
    Дзьоба нема та дзьобає із гачків
    Мушок, жучків, черв’ячків. (Риба)

    Загадки про рака

    Він не ходить, а задкує,
    рибка з нього, знай, кепкує.
    Має клешні той дивак,
    здогадалися? Це… (рак).

    Коли живий – чорний, звариться – червоний.(Рак)

    Швець – не швець, кравець – не кравець,
    Держить в роті щетинку, а в руках ножиці. (Рак)

    Не коваль, а кліщі має, з довгими вусами, коли чорний, то кусає. А лише почервоніє так і присмирніє. (Рак)

    Щоб не згинуть у біді, тримає ножиці в воді.(Рак)

    Крила має, та не літає, ніг не має, а гуляє,
    По землі не ходить і людей не знає.
    Швець – не швець, кравець – не кравець,
    Тримає в роті щетинку, а в руках ножиці. (Рак)

    Родич рака, живе в морі, ходить боком. (Краб)

    Загадки про морських риб

    Загадка про акулу

    Я ж не звір, а просто риба,
    Хоч зубів у пащі тьма.
    В мене є єдина хиба –
    Друзів з малечку нема! (Акула)

    Загадка про кита

    В морі рибка золота кораблі переверта. (Кит)

    Я великий, важкий, мов ракета, стрімкий.
    В океані живу – випірнаю,
    пливу з буруна на бурун…
    Потрапляю на гарпун. (Кит)

    В морі плаваю на дні,
    Там спокійніше мені,
    Як желе мої боки:
    І прозорі, і м’які.
    Якщо зловиш мене ти –
    Можу руку обпекти! (Медуза)

    Загадки про річкових риб

    Загадки про карася

    У мулі він ховається, в сметані смажиться. (Карась)

    Взимку ловиться і влітку
    Вудкою або у сітку.
    А коли злякається –
    В мулі заховається…(карась)

    Загадки про в’юна

    Чорну гадюку візьму я в руку – вона не вкусить. (В’юн)

    Хоч малий, та силу має –
    З рук миттєво висковзає!
    Схожий зовні на змію,
    Має чималу сім’ю. ( в’юн)

    Загадки про окуня

    Вудки лиш позакидали,
    щось одразу упіймали.
    Рибонька нівроку,
    ну а зветься… (окунь).

    Хочеш рибку цю піймати –
    Треба черв’ячка їй дати.
    Хоч і хижий, та не щука,
    І на вигляд геть не злюка. (окунь)

    Загадка про рибу йорж

    Стась закинув вудку в річку,
    піймав рибку невеличку.
    Та пустив її з руки,
    бо кусались плавники. (Йорж)

    Загадка про сома

    Ляже й спить на глибині
    З шаром мулу на спині,
    Тільки вуса повертає,
    Що навколо – все він знає! (сом)

    Загадка про коропа

    Щоб рибину цю піймати,
    Слід її нагодувати.
    Наварити бараболі
    І гороху, що у полі…(короп)

    Загадки про щуку

    В річці риба проживає-
    Довгу морду вона має,
    Гострі зуби, хижу вдачу –
    В річці всі від неї плачуть.

    У ставку найбільша злюка –
    Це зубаста хижа…

    Упіймав Івасик рибку,
    Але витягнути – мука!
    Бо сердита і велика
    На гачок зловилась…

    Крила є та не літає, ніг нема, а не доженеш, зуби є та не порахуєш. (Щука)

    Не дрімають карасі,
    знають добре геть усі:
    стерегтись потрібно злюки,
    хижої, страшної… (щуки)

  • Кирило Розумовський біографія скорочено

    Біографія Кирила Розумовського коротко викладена в цій статті.

    Кирило Розумовський – представник козацького роду Розумовських. Малоросійський військовий, державно-політичний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького. Граф Російської імперії та генерал-фельдмаршал.

    Кирило Розумовський біографія скорочено

    Народився Кирило Розумовський 18 березня 1728 року в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в родині бідного козака Григорія Розумовського. Своїй кар’єрі Кирило зобов’язаний старшому брату Олексію, який маючи чудовий, особливий голос потрапив до царського хору Єлизавети. Говорять, що імператриця та український козак Олексій таємно одружились, за що родина Розумовських отримала графський титул.

    Олексій турбуючись за освіту свого меншого брата відправив Кирила на навчання до Європи. Той навчався в університетах Берліна, Страсбурга, Кенігсберга. Повернувшись до Санкт-Петербурга, Кирило Розумовський одружується із близькою родичкою імператриці – графинею Катериною Наришкіною, яка народить йому вісім дітей.

    Маючи добру освіту, Кирило користується авторитетом серед російських вчених. Згідно указу імператриці він був призначений президентом Петербурзької академії наук.
    На прохання козацької старшини, яку підтримав Олексій Розумовським, імператриця Єлизавета I Петрівна іменним указом відновлює гетьманат. На Глухівській раді, яка відбулась в лютому 1750 року, за вказівкою імператриці гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського. Його самого на раді не було, він не бажав переїзжати з міста до провінції, але за суворим наказом Єлизавети змушений був поїхати до Глухова.

    Він зразу ж приступив до проводження політики в якості гетьмана, яка була спрмована на відновлення козацьких вольностей. Об’єднавши навколо себе передових і освічених старшин, Кирило Розумовський запропонував реорганізувати адміністративний устрій Гетьманщини. При збереженні та відновленні основних козацьких і старшинських вольностей, він запропонував встановити спадковість гетьманства за родом Розумовських та створити новий орган управління – Генеральні Збори.

    Козацька старшина поступово почала відновлювати свій контроль у містах шляхом виборів керівників з стану козацтва. Почало діяти традиційна козацька система судочинства. Було повністю реформовано козацьке військо. Розумовського підтримувала Запорізька Січ. Гетьман виношував благородні плани про відкриття масштабного українського університету в Батурині.

    У 1762 році до влади в Російській імперії приходить невістка Єлизавети – представниця збіднілого німецького роду Катерина ІІ. Вона ніяк не бажала посилення влади гетьмана в українських землях. Своїми указами урізує вплив гетьмана: ліквідує митні збори між Україною і Росією, Київ більше не під контролем гетьмана. А в 1764 році видає укази про ліквідацію гетьманства та про створення другої Малоросійської колегії для управління українськими землями та народом.

    За останнім гетьманом Кирилом Розумовським були збережені його титули та власність на території Російської імперії. Він доживав свого віку у колишній гетьманській столиці Батурині. Помер у 1803 році.

  • Функції глюкагону

    В цій затті ми розглянемо які Функції гормону глюкагону.

    Функції глюкагону

    Глюкагон – це гормон підшлункової залози, являє собою одноланцюговий поліпептид, що містить 29 амінокислотних залишків, однією з функцій якого є збільшення рівня глюкози в крові.

    Глюкагон – гормон, який Виконує дію, протилежну гормону інсуліну.

    Гормон глюкагон синтезується в а-клітинах підшлункової залози у вигляді неактивного попередника препроглюкагона, який після відщеплення кінцевої сигнальної послідовності перетворюється на проглюкагон і потім після дії протеаз – на глюкагон. У плазмі глюкагон знаходиться у вільній формі, тому період його напів-життя становить близько 5 хвилин.

    Секреція глюкагону стимулюється амінокислотами, гастрином, катехоламінами і пригнічується глюкозою, інсуліном, жирними кислотами і Са2+.

    Функції глюкагону в організмі людини:

    – стимулює утворення глюкози в печінці з глікогену, амінокислот та інших біологічних речовин. Таким чином, глюкагон захищає організм від гіпоглікемії і забезпечує постійну концентрацію глюкози (4 г / год), необхідну для роботи ЦНС.

    – знижує рівень холестерину в крові,

    – посилює нирковий кровообіг,

    – збільшує виведення натрію з організму,

    – сприяє регенерації печінки і стимулює виділення інсуліну.

    Порушення регуляції глюкагону буває при такому захворюванні як Глюкагонома – злоякісна пухлина підшлункової залози, що продукує глюкагон в надлишковій кількості. За статистикою глюкагонома зустрічається надзвичайно рідко

  • “Чайка Джонатан Лівінгстон” скорочено

    Річард Бах “Чайка Джонатан Лівінгстон” скорочено

    “Чайка Джонатан Лівінгстон” скорочено читати українською Ви можете за 7 хвилин.

    “Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон” – Повість-притча Річарда Баха. Розповідає про молоду чайку, яка навчилася літати, та присвячує себе самоудосконаленню і самопожертвуванню.

    Частина перша
    З рибальського судна закидають сіті з приманкою, і Зграя чайок злітається, “щоб хитрістю або силою добути крихти їжі”. Тільки одна чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон здійснює свої тренувальні польоти в повній самоті. Джонатан порушує всі неписані закони Зграї – зависає в повітрі, літає низько над водою і розвиває величезну швидкість. Він намагається довести своє вміння літати до досконалості.

    Джонатан нехтує основним заняттям чайок – здобиччю їжі. Його батьки тривожаться, адже від їхнього сина “залишилися пір’я та кістки”. Послухавшись умовлянь, Джонатан тиждень живе, як інші чайки, але потім усвідомлює безглуздість такого існування і повертається до тренувань. Весь наступний тиждень він вчиться керувати польотом на високій швидкості, проте у нього нічого не виходить.

    Одного разу, стрімко спускаючись з величезної висоти, Джонатан сильно вдаряється об воду і втрачає свідомість. Прийшовши до тями, він чує голос, що говорить, що Джонатан – всього лише чайка, що не народжена для швидкісних польотів. Він вирішує змиритися і повернутися в Стаю, але по дорозі додому знаходить рішення: швидкістю можна управляти, зменшивши довжину крил. Забувши про невдачу, він тренується і досягає успіху.

    Вранці Джонатан випадково врізається в Стаю, яка саме снідала, але справляється з управлінням. Вдень йому вдається зробити кілька фігур вищого пілотажу. Увечері збирається ще одна порада Зграї. Найстаріший наказує Джонатану вийти на середину утвореного чайками кола. Це “або найбільша ганьба, або найбільша честь”. Той очікує похвал, адже йому вдалося те, чого до нього не робила жодна чайка. Однак Найстаріший примовляє Джонатана до вигнання на Дальні Скелі за нехтування гідності і звичаї Сім’ї Чайок.

    Залишок своїх днів чайка проводить на самоті. Кожен день він дізнається щось нове і вчиться застосовувати свою майстерність, здобуваючи їжу. Він не сумує за Зграєю і проживає “довге щасливе життя”.

    Частина друга
    Джонатан старіє. Одного разу біля його крил з’являються дві сяючі, білосніжні чайки, які вміють літати не гірше, ніж він. Чайки кажуть, що Джонатан – з їх Зграї, і звуть його додому. Піднявшись над хмарами, Джонатан теж стає білим і сяючим. Він потрапляє в інший світ і вирішує, що це небеса, рай для чайок. Джонатан починає забувати про своє минуле життя.

    Тут теж живе Зграя. Всі птахи невпинно тренуються. Їх мета – досягти досконалості. Наставник, білосніжна чайка Салліван, каже, що такі птахи, як Джонатан – рідкісне виключення. Зазвичай чайки переходять в інший світ, майже не змінившись, тому кожен наступний світ небагато чим відрізняється від попереднього. Щоб стати такими, як Джонатан, звичайним чайкам доводиться пройти десятки тисяч світів і прожити десятки тисяч життів. Найстаріший Зграї пояснює Джонатану, що цей світ – зовсім не небеса, а небеса – це “не місце і не час,… це досягнення досконалості”. Джонатан наблизиться до досконалості, коли навчиться літати зі швидкістю думки. Найстаріший це вже вміє, і Джонатан просить навчити його.

    Через деякий час Джонатан розуміє, що створений досконалим і його можливості безмежні. Він миттєво переміщається на планету з двома сонцями. Тепер Джонатан вчиться переміщатися в часі. Настає день, коли пір’я Найстаршого починають сяяти ще сліпуче. Він зникає, сказавши Джонатану: “Постарайся осягнути, що таке любов”.

    Незабаром Джонатан починає згадувати про свою стару Зграю. Йому здається, що там могла з’явитися чайка, що зважилася “вирватися з пут свого єства”. Можливо, цю чайку теж вигнали. Джонатану все сильніше хочеться повернутися на землю. Даремно Салліван відмовляє його. В один прекрасний день Джонатан повертається додому і знаходить чайку Флетчера, якого засудили до вигнання. Той стає першим учнем Джонатана.

    Частина третя
    Флетчер Лінд горить бажанням літати і стає майже ідеальним учнем. До кінця третього місяця у Джонатана з’явилося ще шість учнів, все шестеро – “Вигнанці, захоплені новою дивною ідеєю: літати заради радості польоту”. Вечорами Джонатан намагається навчити їх ідеї всеосяжної свободи, але змучені за день учні засинають, не дослухавши вчителя.

    Ще місяць потому Джонатан вирішує повернутися в Стаю. Хоча учні і проти, вони летять за наставником. Найстаріший наказує не звертати на Вигнанців уваги. Деякий час Джонатан бачить тільки сірі спини одноплемінників, але не надає цьому значення. Він продовжує вчити.

    Згодом учні починають слухати Джонатана уважніше, а ночами їх оточують молоді чайки з Зграї – їм теж цікаво слухати наставника. Через місяць після повернення молодь Зграї починає переходити до Джонатана. У однієї з чайок, Керка Мейнарда, зламане крило, але він хоче літати і просить Джонатана про допомогу. Джонатан каже йому: “Ти вільний,… і ніщо не може тобі перешкодити”. Керк розправляє крила і піднімається в небо на очах у здивованої Зграї. Учні починають вважати наставника богом.

    Через тиждень відбувається нещастя: Флетчер не справляється з управлінням і врізається в гранітну скелю на високій швидкості. Уже в іншому світі його наздоганяє Джонатан і пропонує вибір: залишитися на цьому рівні або повернутися додому. Флетчер повертається. Побачивши, що він не помер, Зграя вирішує, що Джонатан – або Диявол, або Син Великої Чайки. Після цього випадку Флетчер освоює миттєві переміщення.

    Незабаром Джонатан вирішує, що він більше не потрібен Зграї. Він наставляє Флетчера: “Продовжуй пошуки самого себе,… старайся кожен день хоч на крок наблизитися до справжнього всемогутнього Флетчера. Він твій наставник “. Потім тіло Джонатана починає сяяти примарним світлом, він тане в повітрі, а Флетчер починає тренувати зелених новачків.

  • У яких продуктах міститься В5 вітамін?

    Вітамін B5 ( пантотенова кислота) надзвичайно широко поширений в природі, у зв’язку з чим і названий пантотенової – по – грецьки ” всюдисуща “.

    Властивості Вітаміну В5 :

    – Регулює рухову функцію кишечника і функції нервової системи,

    – Бере участь в утворенні передавача нервового збудження – ацетилхоліну.

    – Вітамін В5 послаблює шкідливу дію антибіотиків, підтримує імунітет, прискорює загоєння ран.

    – Входить до складу ферментів, які відіграють дуже важливу роль в обміні речовин – розщеплюють білки, жири і вуглеводи для одержання енергії.

    – Вітамін В5 бере участь в утворенні гормонів кори надниркових залоз, вітаміну D, амінокислот, холестерину, і у виробленні еритроцитів.

    У яких продуктах міститься В5 вітамін?

    Вітамін B5 може синтезуватися в організмі. Однак це тільки частина від необхідної норми речовини. Вітамін B5 який міститься в продуктах, як рослин так і тварин, добре засвоюється організмом.

    Де міститься вітамін B5?

    Рослинні Джерела вітаміну В5:

    Бобові і цілісні зернові продукти, дріжджі, фундук, зелені листові овочі, гречана і вівсяна крупи, цвітна капуста.

    Тваринні Джерела вітаміну В5:

    Печінка, нирки, серце, мозок, птиця, яйця, молоко і молочні продукти, ікра риб.

    Таблиця Вміст вітаміну В5 в продуктах харчування

    Продукт ( Мг) в 100 г
    Пекарські дріжджі (11)
    Печінка свиняча (5)
    Проростки пшениці (2)
    Горіхи ( наприклад, волоські ) (2)
    курка (1,2)
    Овес (1,2)
    яйця (1,3)
    Відбивна яловича (1,0)
    Соєві боби (0,8)

    Тепер, знаючи в яких продуктах є В5 ви зможете вберегти від нестачі цього вітаміну в організмі.

  • Розповідь про пожежників

    Що я знаю про пожежників рятувальників? Повідомлення про пожежників допоможе дітям зрозуміти небезпеку та необхідність цієї професії.

    Розповідь про пожежників

    Ще дуже давно, коли нас з вами ще й не було, головним помічником первісних людей був вогонь – він зігрівав людину, на ньому готували їжу, він освітлював шлях і печери. І навіть у наш час людина готує їжу на газовій плиті, розводить багаття і смажить шашлики або гріється біля вогню. Як бачите від вогню дуже багато корисного, але поводитися з ним треба дуже обережно, а то може статися велика біда – пожежа.

    Гасінням пожеж займаються люди, яких спеціально навчають, їх називають пожежниками. Коли ще не було телефонів, телевізорів та інтернету, пожежники дізнавалися про пожежу за допомогою спеціальних високих веж, їх називали пожежні каланчі. Цілу добу на такий вишці чергував чоловік-дозорець, який стежив за тим, щоб ніде нічого не загорілося.

    Якщо він помічав пожежу, то вішав сигнали і стрілку, яка показувала, в якій стороні щось загорілося. І тут вже пожежники дуже швидко споряджали коней, чіпляли вози-бочки з водою і їхали гасити вогонь. З ними їхав трубач, який дув у спеціальну дудку для того, щоб всі розступалися на їхньому шляху. Він знаходився далеко попереду своєї команди верхи на коні.

    Зараз пожежники дізнаються про спалах з телефонного дзвінка і відразу ж уточнюють: за якою адресою сталася пожежа і що саме загорілося, для того щоб якомога швидше приїхати і загасити пожежу. Тепер вони звичайно ж їздять на гасіння пожеж не кіньми з возами, а на спеціальних червоно-білих машинах з сиренами і мигалками. Вони потрібні, щоб також попереджати всіх на своєму шляху про те, що потрібно дати дорогу, адже у пожежників кожна хвилина на рахунку.

    А якщо нічого ніде не горить і допомога пожежників не потрібна, вони тренуються для того, щоб дуже швидко гасити вогонь і рятувати людей.

    Всім людям треба бути дуже обережними при поводженні з вогнем, тобто з сірниками, запальничками, феєрверками, електрикою, газом і багатьма іншими речами, які можуть стати причиною пожежі. І якщо всі будуть уважними та обережними, то і допомога пожежників не знадобиться.

  • Хто такі шишкарі?

    Хто такі шишкарі? Ці птахи незвичайні, і не всі знають про їх існування. Ця розповідь про шишкарів містить багато пізнавальної інформації.

    Хто такі шишкарі?

    Шишкарі – це невеликі горобцеподібні пташки.

    Живуть вони в хвойних лісах. Адже шишки – улюблений корм цих пернатих друзів. Щоб дістати насінину, мають пристосований дзьоб. Він досить незвичайний. Гострий та довгий дзьоб загнутий, його кінці направлені в різні боки. Найцікавіше, що таким він стає з часом. Бо пташенята народжуюються на світ із звичайним дзьобом, як в більшості птахів.

    Шишкар – перлітний птах. Ці птахи не бояться морозів. Прилітають у наші краї восени, коли багато інших пташок нас покидають. Усе тому, що насіння шишок – найулюбленіший корм шишкарів. А дозріває воно в холодну зимову пору. Тому селяться птахи в хвойних лісах: ялинових, соснових, модринових.

    У особливо багатих на їжу місцях ці птахи затримуються і виводять пташенят. У зимовий час шишкарі висиджують та вигодовують своїх маленьких пташенят. Їхні гнізда настільки теплі, що малята без оперення не замерзають.

    Шишкар в Україні мешкає переважно в північних областях. Ще їх називають “птахами-циганами” – за схильність до частих змін місця проживання і “північними папугами” – за яскраве забарвлення, незвичний дзьоб і здатність лазити по гілках. Шишкар має велику голову, чіпкі лапи, що дозволяють підвішуватися до шишок вниз головою і короткий хвіст. Крім хвойного насіння шишкарі живляться бур’янами та насінням соняшника, іноді комахами.

    Завдяки харчуванню насінням хвойних дерев, тіло шишкаря настільки просочується смолою, що понад десять років може лежати в землі, наче мумія, не піддаючись гниттю. Шишкарі – гарні і корисні птахи, бо, збиваючи шишки, вони сприяють розповсюдженню насіння ялини.

  • Характеристика Сашка “Зачарована Десна”

    “Зачарована Десна ” – цікава кіноповість Довженка. Аналіз твору дав змогу зрозуміти, що хотів донести автор до кожного читача. “Зачарована Десна” характеристика образу Сашка – допоможе розкрити внутрішній світ героя, його риси характеру та почуття. Характеристика Сашка представлена в кількох варіантах з цитатами, ви можете вибрати підходящий для себе.

    Характеристика Сашка “Зачарована Десна”

    Головний герой “Зачарована Десна” – Сашко

    Оповідач у зачарованій Десні – сам письменник, який виступає, як автор, як герой твору – Сашко.

    Одна за одною в повісті спливають розповіді, які починаються с перших спогадів маленького селянського хлопчика за ім’ям Сашко. Цей маленький селянин, незважаючи на те, що в нього був реальний прообраз, втілив в собі кращі риси українських дітей.

    Сашко зізнається у Любові до тварин : “Ластівок любив у клуні, деркачів – у лузі…”, крім того, від дуже полюбляє природу, життя якої спостерігає на вулицях та околицях свого села.

    Хлопець дуже часто замислюється або мовчки милується самими звичайними явищами, що відбуваються у природі и вважає все чим-то надзвичайним: “Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”.
    З не меншим задоволенням Сашко полюбляє слухати народні співи у виконанні односельців. Українська земля багата талантами, а український народ пам’ятає і почитає свої традиції, тому почути гарну пісню можна було майже кожен день, а особливо на свята. Автор згадує: “Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки… Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси”.

    Приємне і неприємне хлопець сприймає дуже просто і розмірковує: “Як неприємно, коли баба кляне або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоним дзьобом скубе за штани… Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий – приємно. І приємно обнімати лоша. …Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками. Приємно їсти паску і крашанки…. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким….”.

    Сашко виховується в атмосфері поваги до батьків та людей похилого віку, дуже любе проводити час із старшими, особливо з дідом Тарасом, та с задоволенням спостерігає за дідом Семеном, коли той читає псалтир.
    В той час, коли Сашко був маленький, селяни дуже шанобливо ставились до народних свят, тому й хлопчик ставився до них з великою повагою і дуже любив святкові дні.

    Сашко ріс Допитливим та добрим хлопцем, який з чуйністю ставився до людей та тварин. Одного разу йому здалося, що коні на їх дворі розмовляли про свою тяжку долю та жалкували, що їх б’є хазяїн. Після того випадку Сашко жодного разу в своєму житті не образив ні однієї тварини.

    Крім того Сашко був Спостережливий, а спостерігаючи, обов’язково фантазував, вигадуючи щось приємне. “Скрізь, куди б не глянули очі хлопця, бачив він рух, неспокій, боротьбу. Усе викликало якісь порівняння, нагадувало давно десь бачене, уявлене й пережите.”
    А щирість почуттів головного героя повісти можна бачити майже в кожному спогаді автора.
    О. Довженко настільки цікаво вивів у своєму творі селянське життя звичайної родини, що, читаючи повість, забуваєш про навколишнє і ніби перевтілюєшся у самого Сашка, спостерігаючи його очима спокійне українське село, та всі ті події, що там відбуваються.

    Риси характеру Сашка “Зачарована Десна”

    1) допитливий;

    2) добрий;

    3) чесний;

    4) уважний;

    5) чуйний;

    6) спостережливий;

    7) здатний до фантазування;

    8) щирий.

    “Зачарована Десна” образ Сашка

    Маємо двох ліричних героїв, два обличчя авторського “Я”: малий Сашко як головна ділова особа спогадів і зрілий майстер, який ті спогади перепускає через свій гіркий життєвий досвід, свої страждання, узагальнюючи, збираючи їх у ху­дожні образи.

    Малий Сашко сам по собі уособлює душу митця. Автор цим образом підсві­домо мовби говорить: подивіться, люди, ось моя душа перед вами чиста, безгрішна.

    Сашко вперше нагрішив: у городі вирвав рядок моркви, бо так хотілося їсти. Прабаба помітила і посилає, за звичкою, на нього прокльони, а тим часом “в малині лежав повержений з небес маленький ангел і плакав без сліз. З безхмарного блакитного неба якось несподівано упав він на землю І поламав свої тоненькі крила коло моркви. Це був я”. Всі грішні, у кожного своя провина. До цього часу “фактично святим був на всю хату один я. І от скінчилась моя святість. Не треба було тро-гати моркви. Хай би собі росла. А тепер я грішний. Що ж ме­ні буде?”. Йому жаль себе. Багато разів доводилося вже в зрі­лому віці переживати подібні ситуації, почуття “поверженого з небес маленького ангела”, каятися невідомо в чому, неві­домо перед ким…

    Сашко залазить у старий човен і мучиться запитанням, що б таке зробити “для поновлення святості”. Чи не підсвідомо автор пропускає в текст ось цей висновок, який надалі цензори викреслюватимуть з усіх видань “Зачарованої Десни”: “Ні, один, мо, нещасливий комуніст, вигнаний з партії, не думав так про своє поновлення, як думав колись я, маленький, у човні лежачи. Що ж його діяти? Як жити у світі?”

    Це запитання постійно мучило Довженка-митця, воно спів­звучне тим давнім терзанням маленького дитячого серця. Як жити у світі (де так ато несправедливості, зла)? Відповідь він шукав усе життя.

    А душа була відкрита навстіж великому гармонійному світові, який теж шу­кав усе життя. Дійсність брутальна й жорстока, він так хотів її змінити. Свою мрію Довженко-митець прагне знайти в далекій реальності свого дитинства.

    Малий живе в чарівному, поки що гармонійно прекрасному, сповненому несподіванок (як історія з левом) і манливих таємниць світі. Він для нього – докола хати, у городі, де безліч усякої живності, у саду з яблуками, грушами, сливами, на лузі над Десною в пору косовиці, на печі з усяким насінням, у якому так затишно спати, у човні під час повені, на копиці пахучого сіна на возі під самими зорями. Ще чарівніше продовження того світу – солодкий сон у човні в клуні. Той сон поніс Сашка далеко-далеко.

    Душа письменника вміла отак полинути в полоні нездійснених мрій, далеко від земних прикрощів і нещасть. Це був її порятунок.

    “Світло і чисто у мене на душі, люди”, – голосом малого свого двійника промовляє дорослий Довженко. Звернімо увагу, як почувається Сашко, коли потерпає в клуні за свій перший гріх. Він затуляє очі, але йому не стає темно. Навпаки, відкривається небачене видиво – чи сон, чи фантазія. Однак у цьому плетиві Сашкових видінь “проскакує” одна авторська фраза, фраза виправдання: “Заплюїцуючи очі, й по сей день я ще не маю темряви в душі”. Ці слова тут, здава­лось би, необов’язкові, вони – хіба що для нездогадливого читача. Адже самі по собі міркування Сашка про темряву і світло всередині себе “говорять” про ті глибинні переживання автора, про його постійне підсвідоме бажання довести людям чистоту і святість своєї душі. Для Довженка це, зрештою, закономірно: він страждав і внутрішньо каявся в тому, у чому був невинний, але був често­любним, переживав часом безпідставно…

    У “Зачарованій Десні” створено цілий мікрокосмос людського буття, як ду­ховного, так і матеріального. Той клаптик землі біля Десни – своєрідний земний рай, який Довженко не бачив більше ніде й ніколи у своєму дорослому житті. Цей рай наповнено живими, природними реаліями. Згадаймо, як пахнуть там огірки, що їх беруть із собою на косовицю! І яка музика бринить там, коли клепа­ють косу… Перегорніть ті сторінки, де Сашко перераховує, що він любить, а що ні – наче багато-багато картин проходить перед очима. І все то часточки великого світу “зачарованої Десни”, часточки того земного раю. Зі спогадів викликав їх до себе в гості втомлений, розчарований митець.

    Сашкові, який наслухався розмов дорослих за кашею, так “робилося тоскно, так жалько, що світ споганіє”, поки він виросте, “не буде вже сінокосу тоді, ні риби” – митець не хоче бачити цей прекрасний світ споганеним і обікра-деним. Недосконалість світу страшенно мучила Довженка. До цього додавалося бажання розбудити в українців національну свідомість і гідність,

    “А ми хто? Ми хіба не руські?” – запитує Сашко в батька. “А хто там нас знає, – якось журливо проказує мені батько, – прості ми люди, синку… Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказать би, мужики ми… Да… Ой-ой-ой.. мужики, й квит. Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось”.

    Однак Довженко-романтик щиро вірив, що прийде весняна повінь і знесе весь бруд і намул з українського народу. Такий символічний зміст передає карти­на весняної повені в повісті.

    Щороку Десна затоплює береги, сади і хати, а Сашко разом із батьком ряту­ють на великому човні людей. Якраз на Великдень – світлий час Воскресіння Господнього (прикметна довженківська деталь): “Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав – усе пливло, усе безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці”. Це символічна картина. Образ води – один із прадавніх образів-символів очищення, оновлення. Як зрадів би митець очищенню й оновленню своєї України! То і в цьому його вина?

    Світ “Зачарованої Десни” глибокий, невичерпний, він також безмежний, як і людське пізнання. Скільки заховано в ньому думок, почуттів, переживань великого художника. У ньому – духовна опора кожного українця.

    План характеристики образу Сашка.

    Оповідач у “Зачарованій Десні” – сам письменник, який виступає і як автор, і як герой твору – маленький Сашко. Пізнання світу Сашком:

    1) любов до тварин, природи, музики, співів. (“Коли б спитав мене хто – небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси… Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху…”; “Любив пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, дер­качів – у лузі. Любив плескіт води весняної”; “…Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки…”)

    2) приємне і неприємне в розумінні хлопця;

    3) повага до батьків, людей похилого віку;

    4) ставлення до народних свят, прикмет, обрядів, вірувань.

    “Зачарована Десна” цитатна характеристика Сашка

    Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоною дзюбкою скубе за штани. А як неприємно в одній руці нести велике відро води чи полоть і пасинкувати тютюн. Неприємно, як батько приходить додому п’яний і б’ється з дідом, з матір’ю або б’є посуд. Неприємно ходить босому по стерні або сміятись у церкві, коли зробиться смішно. І їхати на возі з сіном неприємно, коли віз ось-ось перекинеться в річку. Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий – приємно. І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта і побачити в хаті теля, що найшлося вночі.

    Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками, скаламутивши воду, або дивитись, як тягнуть волока. Приємно знайти в траві пташине кубло. Приємно їсти паску і крашанки. Приємно, коли весною вода заливає хату й сіни і всі бродять, приємно спати в човні, в житі, в просі, в ячмені, у всякому насінні на печі. І запах всякого насіння приємний. Приємно тягати копиці до стогу й ходити навколо стогів по насінні. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким. Приємно, коли позіхає дід і коли дзвонять до вечерні літом. І ще приємно, і дуже любив я, коли дід розмовляв з конем і лошам, як з людьми. Любив я, коли хтось на дорозі вночі, проходячи повз нас, казав: “Здрастуйте”. І любив, коли дід одказував: “Дай бог здраствувать”. Любив, коли скидалась велика риба в озері чи в Десні на заході сонця. Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возі і любив, коли віз спинявся коло хати в дворі і мене переносили, сонного, в хату. Любив скрип коліс під важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, деркачів – у лузі. Любив плескіт води весняної. І жаб’яче ніжно-журливе кумкання в болоті, як спадала вода весняна. Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки. Любив гупання яблук в саду у присмерку, коли падають вони несподівано в траву. Якась тайна, і сум, і вічна неухильність закону почувалися завжди в цьому падінні плода. І грім, хоч мати і лякалась його, любив я з дощем і вітром за його подарунки в саду.
    Але більше за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав що більш за все я любив слухати клепання коси. Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика. Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху – косовицю. Я пам’ятаю його з самого малечку.” – “Зачарована Десна”. Олександр Довженко.