Blog

Ніна Матвієнко цікаві факти з життя і творчості української співачки, народної артистки України, Лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Героя України та Члена Спілки кінематографів України викладені в цій статті.

Ніна Матвієнко цікаві факти

Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року в селі Неділище, Житомирська область. У її батьків було 11 дітей, вона Була п’ятою дитиною в родині. Тому вона навчалась в школі-інтернаті для дітей, які були з багатодітних сімей

Після закінчення інтернату Працювала на заводі кранівником, та її не залишали мрії про мистецтво.

З 1971 року вона в шлюбі за художником Петром Гончарем. Мають трьох дітей. Її син Іван став ченцем, молитвеником. Донька Антоніна стала співачкою. Третя дитина Ніни Матвієнко, син Андрій, став художником

Ніна Митрофанівна веде активну концертну не тільки в Україні, а й за кордоном. Вона гастролювала в Польщі, Фінляндії, Франції, Кореї, Латинській Америці, Чехії, Канаді, Мексиці та США

Співачка являється професором кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв

У 1996 році співачка отримала вищу відзнаку Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касьяна – орденом Миколи Чудотворця. У 1997 році вона стала кавалером ордена великої княгині Ольги III ступеня. У 2016 році вона отримала звання “Почесний громадянин Києва”

Ніна Митрофанівна брала активну участь у створенні українського мультику “Колискова”

Онука Ніни Матвієнко звертається до бабусі на “ти”, а діти на “Ви”

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Ніну Матвієнко.

“Маруся Чурай” аналіз твору Ліни Костенко – тема, ідея, жанр, проблематика, сюжет і композиція

“Маруся Чурай” Ліна Костенко аналіз

Літературний рід : ліро-епос.

Жанр “Маруся Чурай” : історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).

Тема “Маруся Чурай” : зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєд­нанні з широкою картиною життя України XVII ст.

Головна ідея : незнищенність українського народу (особистості з бага­тим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.

Головні герої “Маруся Чурай” : Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Чер­кес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.

Сюжет і композиція “Маруся Чурай”

Дві сюжетні лінії, які переплітаються, – осо­биста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.

I розділ “Якби знайшлась неопалима книга”. Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отру­єнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки – полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II розділ “Полтавський полк виходить на зорі”. Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

III розділ “Сповідь”. Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує ди­тинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зра­да з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, цент­ральний) Марусю виводять на страту.

IV розділ “Гінець до гетьмана”. Іван Іскра мчить до гетьмана Бог­дана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V розділ “Страта”. Марусю виводять на площу для страти, де зі­бралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

VI розділ “Проща”. Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

VII розділ “Дідова балка”. Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

VIII розділ “Облога Полтави”. Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX розділ “Весна, і смерть, і світле воскресіння”. Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата – пісню “Ой не ходи, Грицю”.

Проблематика й композиція “Маруся Чурай”

Тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він “нагадує кристал, у якому безліч граней” (В. Панченко).

За своєю суттю це – глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила ве­личезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, “оживити” Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, пра­цюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові.

Серед порушених у творі проблем:

– таїна, сила й незбагненна, часто без­жальна логіка любові;

– фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесе­ного й приземленого в людському житті;

– доля як наслідок вибору між цими цінностями;

– шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зра­да як шлях до загибелі;

– творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;

– славна й трагічна боротьба народу за свою державність

Така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, “багатоярусної” композиції. В основі твору – дві наскрізні взаємопов’язані сю­жетні лінії: доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій: Маруся – неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, без­жальний буденний світ; Україна – сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусі­дів і підступність своїх перевертнів.

Характеристика “Айвенго” Бріана де Буагільбера

Бріан де Буагільбер член ордена тамплієрів, або храмовників, противник лицаря Айвенго і короля Річарда I. Колись Бріана покинула його кохана, після чого він і став храмовником, щоб мати можливість мстити.

Орден забезпечував йому безкарність і давав владу над людьми. Але от не знає ні в чому відмови Бріан закохується в прекрасну єврейку Ребекку, однак та рішуче противиться його домаганням. Спочатку виключно плотські почуття переростають в нездоланну пристрасть, Буагільбер визнає перевагу Ребекки над ним, поважає її гордість і почуття власної гідності. Бріан готовий принести в жертву все, що у нього є: положення в ордені, своє славне ім’я і свою віру. Він пропонує їй виїхати з ним з країни, обіцяючи зробити її там королевою. Але прекрасна і горда язичниця, вірна своїм ідеалам честі та заповітам предків, відкидає його.

І ось трибунал храмовників засуджує її до спалення на вогнищі. Бріан підказує Ребеці вимагати від трибуналу “Божого суду” – поєдинку лицарів, результат якого і вирішить долю вироку. Однак трибунал призначає Бріана захисником інтересів ордена в цьому поєдинку. Борг перед орденом і пристрасть до Ребекки борються в душі Бріана. Боротьба досягає такого напруження, що серце лицаря не витримує, і він помирає, лише розпочавши поєдинок. Як переможець, Айвенго розпоряджається по-християнськи поховати Бріана, а його замок переходить у володіння короля.

Твір Достоєвського ” Хлопчик у христа на ялинці ” читати скорочено на українській мові Ви можете за 2 хвилини.

“Хлопчик у Христа на ялинці” Достоєвський скорочено

Основу сюжету оповідання склав образ маленького жебрака-хлопчика (шести років або молодше), зачарованого видом новорічної ялинки за вікном багатого будинку, де багато світла, багато іграшок, багато смачної їжі, багато ошатних і чистих дітей танцюють і веселяться під звуки музики, а він змушений замерзати на людних петербурзьких вулицях, голодний, кинутий напризволяще своїми бідолашними батьками. Він давно не їв досита і не бачив нічого, крім пияцтва, злиднів, грубості, розпусти і байдужості петербурзьких нетрів. На якийсь момент мрії хлопчика про щасливе дитинство збуваються, і він виявляється на новорічному святі серед таких же, як і він, дітей, захоплений туди невідомим тихим голосом, – він потрапив на “Христову ялинку”.

О, яке світло! О, яка ялинка! Та й не ялинка це, він і не бачив ще таких дерев! Де це він тепер: все блищить, все сяє і кругом все лялечки, – але ні, це все хлопчики і дівчатка, тільки такі світлі, всі вони кружляють біля нього, літають, всі вони цілують його, беруть його, несуть з собою, та й сам він летить, і бачить він: дивиться його мама і сміється на нього радісно.
– Мама! Мамо! Ах, як добре тут, мамо! – Кричить їй хлопчик, і знову цілується з дітьми, і хочеться йому розповісти їм скоріше про тих лялечок за склом. – Хто ви, хлопчики? Хто ви, дівчатка? – Запитує він, сміючись і люблячи їх.
– Це “Христова ялинка”, – відповідають вони йому. – У Христа завжди в цей день ялинка для маленьких діточок, у яких там немає своєї ялинки… – І дізнався він, що хлопчики ці та дівчатка все були все такі ж, як він, діти, але одні замерзли ще в своїх корзинах, в яких їх підкинули на сходи до дверей петербурзьких чиновників, інші задохлась у чухонок, від виховного будинку на прогодування, треті померли у висохлих грудей своїх матерів, під час самарського голоду, четверті задихнулись в вагонах третього класу від смороду, і всі-то вони тепер тут, всі вони тепер як ангели, всі у Христа, і він сам серед них, і простягає до них руки, і благословляє їх і їх грішних матерів… А матері цих дітей все стоять тут же, в сторонці, і плачуть ; кожна впізнає свого хлопчика або дівчинку, а вони підлітають до них і цілують їх, втирають їм сльози своїми ручками і прохають їх не плакати, бо їм тут так добре…

А внизу на ранок двірники знайшли маленький трупик замерзлого за дровами хлопчика; розшукали і його маму… Та померла ще раніше його; обидва побачилися у господа бога в небі.

Євген Гуцало цікаві факти з життя та творчості українського письменника, журналіста, поета і кіносценариста викладені в цій статті

Євген Гуцало цікава інформація

Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 року в невеликому селі Старий Животів, Вінницька область В родині вчителів. Він був дивовижним, загадковим письменником.

Євген Гуцало вважається одним із найбагатших і найрізноманітнішо жанровим письменником.

Його літературна творчість налічує понад 200 оповідань, 20 повістей, 2 романи, 3 збірки поезій, книжки для дітей та публіцистика

Ще під час навчання в школі він почав робити самостійні кроки на літературній ниві. Свої доробки надсилав до редакцій журналів та газет. Але тоді він не отримав жодної позитивної відповіді

З самого дитинства Мріяв стати журналістом. Але не пройшовши конкурсу до Київського університету, вступає до Ніжинського педагогічного інституту імені Гоголя

Перша збірка, яка побачила світ у 1962 році – це “Люди серед людей”. Після її друку письменника включили до складу делегації молодих літераторів, яка відвідала Францію

Твори Євгена Пилиповича були перекладені на декілька мов – російську, білоруську, німецьку, румунську та чеську

Євген Пилипович Гуцало став лауреатом премії Антоновичів за роман “Позичений чоловік” у 1981 році

У 1985 році став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за збірку оповідань “Пролетіли коні” та повість “Саййора”

Євген Гуцало дружбив з такими українськими літературними геніями, такими як: Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Григір Тютюнник

Має багато нагород, серед них – Літературну премію імені Юрія Яновського за збірки оповідань “Полювання з гончим псом”, “Орлами орано”, “Що ми знаємо про любов”, та “Оповідання з Тернівки” (1982); Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка (1985), Міжнародну премію фундації О. і Т. Антоновичів (1995), Премію ім. І. Огієнка (1995)

Помер Євген Пилипович Гуцало у 1995 році. Похований у Києві на Байковому кладовищі

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися цікаві факти з біографії Євгена Гуцала.

Твір “Вірші Г. Аполлінера, які мене вразили”

Творчість Г. Аполлінера є одним із найзначніших і найхарактерніших явищ поетичного сприйняття суперечливої дійсності XX ст.

Осмислення трагедії війни відобразилося в збірці “Каліграми. Вірші Миру і Війни”, що вийшла друком 1918 року. Вона поділяється на дві частини: до першої увійшли поезії, написані Аполлінером 1913 і в першій половині 1914 року, до другої – фронтові поезії. Присвячена збірка пам’яті друга поета, літератора Рене Деліза, який загинув на фронті. Назва збірки пов’язана з експериментами в царині поетичної форми. Частина віршів має вигляд “ліричних ідеограм”, або каліграм, тобто вони написані так, що їхній текст створює своєрідний малюнок (будинок, зірку, лінії дощу тощо). У “Каліграмах” поет засуджує війну, але антивоєнною тематикою їх значення не вичерпується. Г. Аполлінер порушує важливі проблеми духовного й історичного буття людства, багато й сміливо експериментує, домагаючись “безпосереднього вираження”. Так з’являються його “поезії-розмови”, “поезії-репортажі”, для яких “будівельним матеріалом” служили факти, фрагменти “безпосередньої дійсності”, з яких монтуються твори “Вулиця Крістін”, “Хмарний привид” та інші.

Проте збірка була не просто експериментаторством, а передусім – прагненням відтворити складний “потік життя”, у якому зв’язки розриваються й водночас усі фрагменти з’єднані невидимим ланцюгом, пізнати котрий покликана поезія. Для Аполлінера людина, попри всі її помилки й хибні ілюзії, завжди залишається володарем світу, що веде постійну боротьбу за життя на межі світла і темряви, миру і війни, високого й буденного.

Поезія Г. Аполлінера, яка справила на мене найбільше враження – “Зарізана голубка й водограй” . Розташуванням літер неоднакового розміру та різними напрямками рядків вона утворює обриси голубки над струменями фонтана, що символізує вічний плач за тими, хто загинув на війні.

Цей образ навіяв поетові відомий малюнок П. Пікассо голубки – символу миру.

Війну поет сприйняв як страшну трагедію, але трагедію майже неминучу, невблаганну, як Страшний суд. Світ наче розколовся на дві половини: з одного боку – люди, природне життя, з іншого – страждання, кров, смерть. За принципом антитези й побудовано поезію “Зарізана голубка й водограй”. Каліграма створена у формі звернення до всіх сучасників, яких розкидала війна по світу або забрала смерть. Поет не вживає таких гучних слів, як “людство”, “сучасники”. Навпаки, звертання його має суто особистісний, навіть інтимний характер:

О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє
Єтто Лорі
Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю

У цьому переліку імен і особистий зміст, і поетичний. Кожна людина на світі неповторна, смерть кожної людини – трагедія, втрата цього світу. Під час війни полеглих рахують сотнями, тисячами, усіх імен не перелічити. Але так ставляться до людей ті, хто розпалив війну. Поету близькі всі люди, він пам’ятає і живих, і мертвих. У кожного з них є ім’я, а всі разом вони – сучасники поета. Антитеза “убиті – розквітлі” підкреслює антигуманний характер війни. Риторичне запитання залишається без відповіді.

Глибокого філософського змісту набуває й образ водограю: це символ скорботи, оплакування всіх полеглих. Як не витече вода з водограю, так не втамувати поету душевної туги, жалю, адже війна передчасно забрала молодих і любих. Але в останніх рядках вірша поєднуються глибокий трагізм і віра в можливість спасіння людства, виникає образ зраненого, але не вбитого сонця, багряного горизонту, що може символізувати нову зорю миру:

Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Там олеандри всі в крові
І сонце зранене в траві
На багрянистім горизонті

Мені здається, що тільки такі вірші, які дають уявлення про конкретне зло, “війну в особах”, можуть пробудити в душах людей огиду до всякого насильства й несправедливості, прагнення до миру й злагоди. Ця ж поезія ще й захоплює своєю незвичною, оригінальною формою, поетичністю та задушевністю.

Шевченко ” Лілея ” аналіз вірша – тема, ідея, жанр, композиція

Тарас Шевченко “Лілея” аналіз

Рік написання – 25 липня 1846 р., Київ

Тема: зображення страждань дівчини (лілеї) через панську жорстокість і бездуховність.

Ідея: висловлення співчуття героїні – представниці простого знедоленого народу.

Основна думка: Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір?

Жанр: балада.

Композиція “Лілея”

Балада – це розповідь Лілеї своєму братові Королевому цвіту про страшні часи кріпаччини, нестерпне життя народу в умовах соціального гніту. Починається і закінчується твір питанням, з яким звертається героїня до оточуючого її середовища: “За що?..”.

Експозиція: За що мене, як росла, / Люде не любили?

Зав’язка: Я не знала, що байстря я.

Кульмінація: Я умерла / Зимою під тином, / А весною процвіла / Цвітом при долині…

Розв’язка: Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір?

Історія написання “Лілея”

1846 р.- Т. Шевченко, перебуваючи в Києві, зблизився з членами Кирило-Мефодіївського товариства і вступив до нього. Гуртківці висували вимоги: скасувати кріпосне право, знищити поділ суспільства на стани, звільнити всі слов’янські народи від гніту самодержавства. Це і спонукало митця написати твір, який протистояв би царській і поміщицькій владі, їх знущанню над простим людом.