Blog

  • ЗМІ як засіб формування громадської думки

    ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки

    ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства істотну роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи репродуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творить) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбувається в суспільстві.

    Об’єднання націй у сильні централізовані держави часто виявлялося можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціальної спільноти – публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об’єднані споживаною інформацією. Преса прискорила і поставила на “потік” вироблення єдиних символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоча мас-медіа покликані вирішувати певні завдання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають цілі, які часто різняться від потреб суспільства і використовують для їх досягнення різні методи.

    Політичний вплив ЗМІ здійснюють через вплив на розум і почуття людини.

    У демократичних державах явно переважає раціональна модель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою згідно із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому там типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагальність різних ЗМІ в боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих державах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожнечі, проте в них різні політичні сили для пропаганди своїх ідей і цінностей широко застосовують методи переважно емоційного впливу, що особливо яскраво проявляється в періоди виборчих кампаній і нерідко може затьмарити раціональні доводи та аргументи. Цим широко користуються тоталітарні, авторитарні і особливо етнократичні режими, насичуючи свою політичну пропаганду емоційним змістом. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху і вірі, для розпалювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонентів, осіб інших національностей і всіх неугодних.

    Незважаючи на важливість емоційного впливу, все ж таки головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес. Основними етапами цього процесу є одержання, відбір, препарування, коментування відомостей. Від того, яку інформацію, в якій формі і з якими коментарями отримують суб’єкти політики, багато в чому залежать їх подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які поставляють інформаційні агентства, але і самі видобувають і оформляють їх, а також виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації в сучасному світі настільки різноманітний і суперечливий, що самостійно розібратися в ньому не в змозі ні окрема людина, ні навіть група фахівців. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масової аудиторії формі і коментування – важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість громадян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями відбирається інформація, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

    Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Вони являють собою складний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів і елементів, які забезпечують інформування населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.

    У сучасний період розвитку українського суспільства успішне вирішення політичних, економічних і соціальних завдань все дедалі залежить від дії такого суб’єктивного чинника, як соціальна активність особистості. Важливу роль у формуванні цієї активності, а також громадської думки грають засоби масової інформації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яку соціальну середу.

    Засоби масової інформації – потужна сила впливу на свідомість людей, засіб оперативного донесення інформації в різні куточки світу, найбільш ефективний засіб впливу на емоції людини, здатний переконувати реципієнта щонайкраще. Особливо чітко це виявляється у відношенні електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почуття і свідомість людей вони утримують поки пальму першості і збирають найбільшу аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов’язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв’язання яких може підтримати і підказати аудиторія.

    На сьогодні значно зріс вплив засобів масової інформації на особистість. Панівне становище серед засобів масової інформації зараз займає телебачення. Якщо наприкінці 70-х – на початку 80-х років телевізор вважався розкішшю, то сьогодні телебачення міцно увійшло в побут практично кожної сім’ї. Поступово телебачення витісняє газети і журнали, серйозно конкурує з радіо. Конкуренція з пресою пояснюється появою на телебаченні нових технологій.

  • Різниця між ЗМК та ЗМІ

    Різниця між ЗМК та ЗМІ

    Іноді буває складно розшифрувати, що означає та чи інша абревіатура. Що вже говорити про те, аби відрізняти одну абревіатуру від іншої. Скорочення “ЗМК” та “ЗМІ” ми зустрічаємо доволі часто, але ми впевнені, що мало хто намагався зрозуміти яка різниця між ЗМК і ЗМІ.

    Відмінності між ЗМК та ЗМІ

      Термін “засоби масової комунікації” не ідентичний терміну “засоби масової інформації””. До останніх відносять пресу, радіомовлення й телебачення. Поняття ЗМК – набагато ширше. Це не тільки технічні засоби – кінодокументалістика, телебачення, радіомовлення, преса, інтернет-сайти, мережі, відео, а й природні ЗМК – різні знаки, ритуали, обряди, збори та ін ЗМК мають особливий комунікативний наголос, який відсутній у ЗМІ. ЗМІ ж мають на меті лише інформування пасивної авдиторії з боку держави Система ЗМІ – це лише складова комплексу ЗМК

    Що таке ЗМК

    Засоби масової комунікації – процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм тощо) з допомогою технічних засобів на чисельно великі, розосереджені аудиторії.
    Умови функціонування масової комунікації: масова аудиторія (вона анонімна, просторово розосереджена, але ділиться на групи за інтересами тощо); соціальна значущість інформації;;наявність технічних засобів, що забезпечують регулярність, швидкість, тиражованість інформації, передачу її на відстань, зберігання і багатоканальність (в сучасну епоху усіма відзначається перевага візуального каналу).
    Масова комунікація як процес спілкування з великою кількістю людей здійснюється через природні та технічні засоби масової комунікації.
    Приклади усних форм масової комунікації: лекція, проповідь, мітинг, нарада, збори. Приклади масової комунікації за допомогою технічних засобів: листівка, газета, журнал, теле-, радіопередача, комп’ютерна газета, документальний кінофільм, книга.
    Масова комунікація з’являється з виникненням людського суспільства. З давніх часів до наших днів комунікаційний процес здійснюється через втілення інформації в системах знаків, що її закодовують, зашифровують і передають у часі та просторі.

    Що таке ЗМІ

    Засоби масової інформації – це організаційно-технічні комплекси, що дозволяють здійснювати швидку передачу, масове тиражування великих обсягів словесної, образної та музичної інформації. Це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агенства, кінодокументалістика. Сучасні ЗМІ с установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам.

    Отже, ми з’ясували Відмінності між ЗМК та ЗМІ. Сподіваємось, що відтепер ви будете краще оперувати цими схожими в написанні, але різними за значеннями абревіатурами.

  • Іван Богун біографія скорочено

    Іван Богун біографія скорочено викладена в цій статті і допоможе підготувати повідомлення про Івана Богуна.

    Іван Богун коротка біографія

    Іван Богун – український військовий і державний діяч, козацький полководець часу Хмельниччини, полковник подільський, згодом – кальницький і паволоцький.

    Достеменно невідомо, коли і де народився І. Богун. Мало відомостей про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він вже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637-1638 рр. Протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх.

    З початком у 1648 р. Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно “Реєстру Війська Запорозького 1649 р.” він значився серед козаків Чигиринського полку.

    Важливою сторінкою полковника стала Берестецька битва, в якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Він був наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі; І. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.

    В березні 1653 р. його загони виступили проти армії С. Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. В кінці 1653 та протягом 1654-1655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові Ім’я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.

    І. Богун палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемляти права останньої або козацькі вольності. І. Богун в політичному займав місце постійного опозиціонера. Він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру.

    Після смерті Б. Хмельницького І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на незалежність української зовнішньої та внутрішньої політики від Москви. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (06.09.1658)

    У 1662 р. кальницький полковник І. Богун був ув’язнений поляками, хоча вже 1663 р. Ян Казимир його звільнив в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Проте незважаючи на це, згодом І. Богун був звинувачений у зносинах з російською стороною та урядом І. Брюховецького і був по-зрадницькому вбитий поблизу Новгорода-Сіверського 17 лютого 1664 р.

    Отже, ім’я Івана Богуна – цього видатного полководця та політичного діяча України середини XVII ст. навіки залишилося в пам’яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: “А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!”

  • Слова пісні “Мамин вальс”

    Текст пісні “Мамин вальс”

    Слова: Наталія Май
    Музика: Наталія Май
    Виконує: Наталія Май (альбом “Василечки”)

    Зірка з неба впала в золоті жита,
    Пісня залунала тиха і проста,
    Пісня про стежину в отчому краю,
    Пісня про матусю рідную мою!

    Приспів :
    Там, де мама моя,
    Там і сходить зоря,
    Там і сходить зоря!
    Там, де мама моя,
    Там щаслива і я,
    Там щаслива і я!
    Там, де мама моя,
    Відступає зима,
    Відступає зима!
    Там, де мама моя,
    Там і смутку нема,
    Там і смутку нема!

    Очі материнські від зорі ясні
    Ранком подарують погляд свій мені,
    Руки материнські, її два крила,
    Щоб мене матуся обійнять могла.

    Приспів. (2)

  • Цікаві факти про лаву

    Чи знаєте ви щось цікаве про лаву? Цікава інформація про лаву для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про лаву

    Температура лави коливається від 500 до 1200 °С.

    При охолодженні лави утворюються різні види гірських порід.

    Слово лава походить від латинського “лабес” означає “падіння”.

    Не всі лави однакові. Лави відрізняються температурою, кольором, складом і ще багатьма властивостями.

    Карбонатна лава – сама рідка і холодна лава, яка розтікається як вода (її температура: 510-600 °С). Складається вона наполовину з карбонатів натрію і калію. Колір карбонатної лави – чорний або коричневий, після охолодження стає світліше і в підсумку стає білим. Вона легко розчиняється у воді. Карбонатная лава зустрічається тільки на вулкані Олдоіньо – ленгала в Танзанії.

    Кремнієва лава зустрічається в області Тихоокеанського кільця. Вона до такої міри в’язка що застигає ще до закінчення виверження, тим самим вона може закупорити вулкан. Закупорення здатне викликати потужний вибух вулкана. Температура лави: 800-900 °С. За день така лава долає кілька метрів. Кремнієва лава складається з 53-62% діоксиду кремнію (якщо співвідношення перевищує 65%, вона ставати повільною і вузькою). Колір лави: темно-червоний. Застигла лава може утворити вулканічне скло (утворюється таке скло при швидкому охолодженні лави).

    Базальтова лава – найпоширеніша лава (складається з діоксиду кремнію і оксидів алюмінію та інших металів). На відміну від попередніх лав, базальтова лава тече швидко ( зі швидкістю 2 м/с). Її температура: 1200-1300 °С. Колір гарячої базальтової лави жовто-червоний або жовтий.

    Китайське місто Калапана було зруйноване в результаті виверження вулкана Кілауеа в 1990 році (також гавайські міста Koae і Капоно були знищені лавою в 1960 році). Дані міста зараз занедбані.

    Сан-Себастьяно – аль – Везувіо ( муніципалітет в Італії ) був зруйнований в 1944 році після останнього виверження Везувію (пізніше був відновлений).

    Цікавинки про лаву, цікаві відомості про лаву ви можете додавати через форму коментарів.

  • “Цар Плаксій та Лоскотон” характеристика героїв

    “Цар Плаксій та Лоскотон” характеристика героїв – Лоскотона, царя Плаксія, капітана Макаки із твору В. Симоненка подана разом з цитатами до кожного образу.

    “Цар Плаксій та Лоскотон” характеристика героїв

    Цитатна характеристика Царя Плаксія

    “Був на троні цар Плаксій, /Голова його мов бочка, / Очі – ніби кавуни. / В Плаксія було три дочки/ І плаксивих три сини”;

    – “Цар Плаксій велів сердито: / “Хай із ними день при дні /Пла­чуть всі в країні діти, / Бо сміятись і радіти / У моєму царстві – ні! / Хто всміхнеться – в часі тім /Я того негайно з’їм!””;

    – “Цар любив, як плачуть діти, / Бо любив їх сльози пити”;

    – “Не любили Лоскотона / Цар Плаксій і Плаксуни, / Видавали заборони / Проти лоскоту вони”;

    – “Гей, ледачі сльозівці! / Хто впіймає Лоскотона, / Буде муж мо­їй дочці! / Хто його посадить в льох – / Вибирай одну із трьох!”;

    – “Але цар ходив, пишався, / Він із зятем цілувався, / Похваляв­ся: “Ну, тепер / Лоскотон, вважай, умер!”;

    Хвастався Плаксій -/ Цар країни Сльозолий”;

    “І Плаксій став реготати. / Так сміявсь – аж заливався, / Аж від реготу качався, / Кулаками очі тер – / Потім лопнув і по­мер”;

    – “Ой, була ж тоді потіха – / Цар Плаксій помер од сміху!”.

    Автор характеризує Плаксія як жорстокого та безкомпромісного тирана, якому подобається мучити дітей та підлеглих, він і чути не хоче про альтернативу своїй владі (змінити сльози на сміх), тому нещадно бореться з кожним, хто хоче змін. Йому віддані його рідні та армія, але серед звичайних людей він не користується популярністю.

    Риси характеру царя Плаксія : злий, плаксивий, жорстокий, владний, хитрий, сердитий, боягузливий, нелюдяний.

    Цитатна характеристика Лоскотона

    “Зневажаючи закон, / Жив у мандрах і митарстві / Добрий дядько Лоскотон”;

    “Він приходив кожний вечір – /Хай чи дощ іде, чи сніг – / До голодної малечі / І усім приносив сміх”;

    “Мав він вдачу теплу й щиру, / Ще й лукавинку в очах. / І була накидка сіра / В Лоскотона на плечах”;

    “Лоскотливі мав він вуса / І м’якенькі, наче пух. / І м’яке во­лосся русе / Розсипалося до вух”;

    “Він як прийде, залоскоче, / То сміється, хто й не хоче./ Тільки де він появлявся, /Зразу плач там припинявся”;

    “І приходив до усіх / Голосний та щирий сміх”;

    “Але дядько Лоскотон / Не боявся цих заслон: / Він ходив по всій країні / І носив з собою сміх / В розмальованій торбині, / В пальцях лагідних своїх”;

    “Час потратили дарма: / Лоскотона скрізь нема, / Бо його за­вжди і всюди / Од ловців ховали люди”;

    “Опівночі Лоскотон, / Коли всіх колише сон, / Йшов собі в бід­няцькі хати / їхніх діток розважати”;

    “Лоскотона посадили / За вузенькі грати”;

    “А вночі йшли до в’язниці / Батраки й робітники, / Щоб звіль­нити із темниці/ Лоскотона на віки”;

    “Гей, веселий Лоскотоне, /Це прийшли твої брати! / Йди до нас, веселий брате, / В нашу здружену сім’ю! / Підем разом догра­вати / Ми весілля Плаксію…”;

    “А веселий Лоскотон / До царя стрибнув на трон / І сказав йому якраз: / – Насмієшся ти хоч раз!”;

    “Так веселий Лоскотон / Розвалив поганський трон. / Сам же він живе й понині, / Дітям носить щирий сміх / В розмальова­ній торбині, / В пальцях лагідних своїх”.

    Автор симпатизує Лоскотону, бо описує його більш детально та позитивно. Лоскотон прагне пану­вання сміху, бо для нього він – шлях до щастя та добробуту, його він зичить усім мешканцям країни, тому робить усе, щоб люди сміялись, а не плакали.

    Риси характеру дядька Лоскотона : добрий, веселий, розумний, любить дітей, справедливий, сміливий, оптиміст.

    Цитатна характеристика Капітана Макаки

    “…Лютий посіпака, Віроломний, як змія, Капітан Макака.”

    “Так хотілося йому Царським зятем стати(корисливий і підлий), Що ні разу в ту зиму Не лягав і спати. Все ходив, усе він слухав І нарешті все рознюхав.”

    “А лукавий капітан Підікрався змієм Й Лоскотонові аркан Зашморгнув на шиї.”

    “…Хоч Макака був бридкий…”

    “А Макака-забіяка З’їв себе із переляку. (слабохарактерний, трусливий)”

    “Цар Плаксій та Лоскотон” характеристика другорядних персонажів

    Усіх другорядних персонажів можна умовно поділити на тих хто підтримував Плаксія (дочки: Нудота, Вай-Вай, Плакота, сини – Плаксуни, гвардійці Забіяки-сльозівці, Капітан Макака) та Лоско­тона (звичайні люди, діти).

    Послідовників Плаксія автор зображує негативно, тому що вони знаходяться під впливом царя, виконують усі його накази, не мають власної думки та стають співучасниками його лиходійств.

    Прихильники Лоскотона – це звичайні люди, які втомились плакати та хочуть для себе кращої долі. Лоскотона вони вважають своїм героєм, тому переховують його від влади та визволяють з тюр­ми задля того, щоб він потім звільнив їх від тирана-Плаксія

  • Олесь Гончар хронологічна таблиця

    Хронологічна таблиця Олеся Гончара

    Олесь (Олександр) Терентійович Гончар – український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч.

    Дата Подія
    3 квітня 1918Народився в с. Ломівка неподалік Катеринослава (Дніпропетровська).
    1921Після смерті матері, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.
    1927-1933Навчання в школі, був записаний як Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері).
    1933-1937Навчався в Харківському технікумі журналістики ім. Миколи Островського, після закінчення якого працював учителем у с. Мануйлівка і в Харківській обласній газеті “Ленінська зміна”
    1937Почав публікувати свої твори (оповідання) в виданнях (“Літературна газета”, “Піонерія”, “Комсомолець України”, “Молодий більшовик”).
    1938-1941Навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. За час навчання написані новели “Іван Мостовий”, “Черешні цвітуть”, “Орлятко”, повість “Стокозове поле”
    Червнь 1941О. Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про свій батальйон написав роман “Людина і зброя”, за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка. За таких нелегких обставин О. Гончар весь час писав.
    1945-1945Повертається після війни в Дніпропетровськ, працює над “Прапороносцями”.
    1946Завершує навчання в Дніпропетровському університеті
    1946-1948На сторінках журналу “Вітчизна”, а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману (“Альпи”; “Голубий Дунай”; “Злата Прага). Високу оцінку творові, відзначеному двома Сталінськими преміями, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.
    1940- 1950Пише низку новел (“Модри Камень”, “Весна за Моравою”, “Ілонка”, “Гори співають”, “Усман та Марта” й ін.), багато в чому суголосних з “Прапороносцями”. У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті “Земля гуде” зображено діяльність молодіжної підпільної організації “Нескорена полтавчанка”, очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.
    1951“Південь”,повість “Микита Братусь”
    1952Дилогія “Таврія”
    1953“Дорога за хмари”
    1955“Щоб світився вогник”
    1957“Перекоп”
    1958“Чари-комиші”
    1959–1971Голова правління Спілки письменників України
    1959–1986Секретар правління Спілки письменників СРСР.
    1963Роман “Тронка” (отримав Ленінську премію за цей твір)
    1968“Собор”
    1970“Під далекими соснами”
    1972Повість “Бригантина”
    Від 1973Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
    1974“Пізнє прозріння”
    1976“Берег любові”
    1980“Твоя зоря”, “Письменницькі роздуми”
    1991“Чим живемо”
    14 липня 1995Помер. Похований на Байковому цвинтарі.
  • “Війна світів” короткий зміст

    “Війна світів” – фантастичний роман Герберта Веллса 1897 року. В романі описується вторгнення марсіян на Землю.

    “Війна світів” короткий зміст читати

    Оповідання ведеться від першої особи безіменного головного героя, жителя вікторіанської Англії початку XX-го століття.

    Події розгортаються в Лондоні і його околицях: містечках Хорселл і Уокинг графства Суррей. Все починається з підвищення інтересу громадськості до Марса. За кілька років до початку подій астрономи зареєстрували на поверхні Марса сильний спалах. Головний герой відвідує обсерваторію і спостерігає небесні тіла, що наближаються з боку Марса. Далі численні спостерігачі в Англії помічають падіння небесних тіл на поверхню Землі, які більшість приймає за метеорити.

    Першим, хто виявив і наблизився до вирви, що утворилася на місці падіння на Хорселлской пустці, і впавшого тіла, був астроном Оджілві. Безсумнівно, об’єкт мав штучне походження, оскільки був правильної циліндричної форми. Після охолодження снаряда з нього вибралися розумні істоти – прибульці з Марса. Кілька сотень присутніх землян в страху розбіглися. Марсіани, ледь вибравшись з літального апарату, почали збірку деяких пристроїв. Подальші події показали їх ворожі наміри. Підоспілі парламентери і найближчі глядачі приготувань марсіан були знищені невідомою для землян зброєю – Тепловим променем. Громадська думка не оцінила серйозність загрози (вважалося, що марсіани не зможуть пересуватися зважаючи на земне тяжіння), але військові почали оточувати місце приземлення. Однак марсіани змогли зібрати свої засоби пересування.

    “Але що я побачив! Як мені це описати? Величезний, вище будинків треножник, ступаючи по молодій сосновій порослі і ламав на своєму шляху сосни; машини з блискучого металу, топтали верес; сталеві троси, що спускалися з неї ; вироблений нею гуркіт; зливається з гуркотом грому. Блиснула блискавка і треножник чітко виступив з мороку; він стояв на одній нозі, дві інші повисли в повітрі. Він зникав і з’являвся при новому спалаху блискавки вже на сотню ярдів ближче. Можете ви собі уявити складаний стілець, який, похитуючись переступає по землі? Таке було це бачення при швидкоплинних спалахах блискавки. Але замість стільця уявіть собі величезну машину, встановлену на тринозі. “

    Марсіани почали захоплення Англії. Їх міжпланетні апарати падали на її поверхню один за іншим. Безіменний оповідач, головний герой, рятується втечею, але дуже скоро практично вся південна Англія і передмістя Лондона опиняються під контролем загарбників. Зброя військових виявляється безсилою проти них, вдається знищити лише один треножник гарматним пострілом прямою наводкою, ще кілька гинуть на морському березі в бою з міноносця. Прибульці, пересуваючись на триніжках, користуючись тепловими променями і чорним димом (хімічною зброєю), починають тікати і знищують урядові війська і захоплюють Лондон.

    Оповідач пробирається по окупованій країні. Марсіанський літальний снаряд падає поруч з будинком, де він зупинився на нічліг, і йому доводиться два тижні ховатися в погребі разом з священиком, який зійшов з розуму, страждаючи від голоду і спраги. Він спостерігає життя марсіан поблизу. Дивом уникнувши зіткнення з прибульцями, головний герой залишає притулок і добирається до Лондона.

    Місто спорожніло, на вулицях лежать тіла загиблих, які ніхто не прибирає. Тут герой виявляє, що марсіани зупинили свій захват країни і всього світу. Як показали подальші дослідження, інопланетних загарбників вразили земні хвороботворні мікроорганізми, проти яких у марсіан не було імунітету. Війна закінчилася, Англія починає поступово відновлюватися після катастрофи, головний герой щасливо знаходить свою дружину живою і неушкодженою.

    З моменту приземлення першого циліндра марсіан до їх загибелі на вулицях Лондона відповідно до сюжету книги проходить 21 день.

  • Відомі українські географи

    Відомі географи України зробили вагомий внесок в розвиток науки, вивчення нашої території. Їхні наукові праці залишили великий відбиток у сфері географії. Тому сьогодні визначимо хто ж є видатні географи України.

    ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ГЕОГРАФИ

    1. Дмитрук Олександр

    Дмитрук Олександр Юрійович (1965 року) – український ландшафтознавець, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України.
    Фахівець в галузі урболандшафтознавства, рекреаційного природокористування, екотуризму, географічної освіти. Розробив та реалізував на практиці оригінальні методики великомасштабного ландшафтознавчого дослідження міста Києва, регіонального урбанізаційно-ландшафтознавчого дослідження території України. Обгрунтував класифікацію ландшафтно-урбанізаційних систем України. Створив власну схему ландшафтно-урбанізаційного районування України. Вивчає конструктивно-географічні основи урбанізаційного та рекреаційно-туристського природокористування. Автор понад 170 наукових праць.

    2. Володимир Кубійович

    Володимир Михайлович Кубійович (1900-1985) – український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці “Географія українських і сумежних земель”.
    Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. З 1931 року – дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси.

    3. Олександр Маринич

    Олександр Мефодійович Маринич (1920-2008) – географ-геоморфолог, дослідник природи України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
    У 1948 році (під науковим керівництвом академіка В. Г. Бондарчука) захистив кандидатську дисертацію “Геоморфологія Подільського Придністров’я”. У 1949 році створив кафедру геоморфології в Київському університеті. У 1956–1971 роках Олександр Мефодійович – завідувач кафедри фізичної географії, декан географічного факультету, у 1968–1971 роках – проректор з навчальної роботи Київського університету.

    4. Юрій Полянський

    Юрій Іванович Полянський (1892-1975) – український геолог, географ і археолог. Старшина УГА, перший крайовий комендант УВО.
    Протягом 1920–1930 учитель географії Академічної гімназії у Львові, викладач таємного українського університету. З 1931 по 1939 викладач антропології Львівської богословської академії.
    У 1941 – голова тимчасового правління Львова, бургомістр. З 1958 по 1967 професор університету в Буенос-Айресі.

    5. Михайло Йосипович Рутинський

    Михайло Йосипович Рутинський (1976, Городок Хмельницької області) – український географ. Кандидат географічних наук. Доцент кафедри туризму Львівського національного університету імені Івана Франка. Лауреат видавництва “Смолоскип” заохочувальної премії за роман “Сини Бористена” 1999 року.
    Наукові інтереси:
    ? теорія і методологія рекреаційної географії та курортології;
    ? географія туризму України;
    ? проблематика розвитку туристичного комплексу західного регіону України;
    ? курортний менеджмент;
    ? туристичне крає – і країнознавство.

    6. Олег Шаблій

    Олег Іванович Шаблій (1935) – український географ, доктор географічних наук, професор кафедри економічної і соціальної географії ЛНУ ім. І. Франка.
    Ним опубліковано понад 350 наукових розвідок у вітчизняних та зарубіжних виданнях, що охоплюють такі теми і проблеми:
    1) загальні проблеми суспільної географії (СГ), теорії районування і суспільно-географічного комплексування;
    2) дослідження конкретних міжгалузевих комплексів і систем Західного регіону;
    3) районування території України і окремих її регіонів;
    4) історія географії загалом та української зокрема тощо

    7. Каленик Геренчук

    Каленик Іванович Геренчук (1904-1984) – український фізико-географ, геоморфолог, ландшафтознавець. Доктор географічних наук (1958), професор (1960).
    Каленик Геренчук – один із засновників структурної геоморфології. Основні його праці присвячено:
    ? питанням розвитку рельєфу,
    ? проблемам ландшафтознавства,
    ? проблемам фізико-географічного районування території України,
    ? природоохоронним проблемам,
    ? загальним і регіональним питанням фізичної географії, геоморфології.
    Автор підручника та кількох навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів і вчителів. Співавтор (редактор) восьми монографій, присвячених природі західних областей України. Очолював Львівський відділ Географічного товариства УРСР. Почесний член Географічного товариства СРСР (від 1970 року).

    8. Леонід Григорович Руденко

    Леонід Григорович Руденко (1941) – український географ, дійсний член НАН України (2009).
    Доктор географічних наук (1984), член-кореспондент НАН України (1992), професор (2001), заслужений діяч науки і техніки України (2003), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1993) і премії ім. В. І. Вернадського НАН України (2003), академік НАН України (2009).
    Є відомим українським географом, у сфері наукових інтересів якого теорія то методика географічної картографії, зокрема атласного картографування, економічної та соціальної географії, раціональне і регіональне природокористування, охорона та моніторинг природного середовища, географічне обгрунтування збалансованого розвитку України та її регіонів.

    Також вагомий внесок у розвитку географії зробили такі вчені, як: В. Хільчевський, О. Заставецька, В. Шишацький, Л. Булава, П. Тутковський та ін.

  • “Дон Кіхот” цікаві факти

    “Хитромудрий іда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі” ─ роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра.

    “Дон Кіхот” цікаві факти

    В 2002 році визнаний кращим романом у світовій літературі

    Робота над романом “Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі” розпочалася ще під час перебування Сервантеса у в’язниці. Перший том роману вийшов друком у 1605 році. Він мав величезний успіх, про що свідчить шість (!) видань книги лише за один рік. Щоправда, це не полегшило життя автора книги: до кінця свого життя він так і не звільнився від бідності.

    За рік до смерті Сервантес написав другу частину роману про Дон Кіхота.

    – “Дон Кіхот” за кількістю мов, якими він був перекладений, поступається лише Біблії.

    – Роман був задуманий як пародія на середньовічні рицарські романи.

    – У творі 660 персонажів.

    – У центрі роману – подорож ідальго Дон Кіхота разом зі зброєносцем Санчо Пансою Іспанією XVI століття з метою захисту всіх бідних та знедолених.