Blog

Характеристика твору Ю. Словацького “Мазепа”

“Мазепа” Ю. Словацький характеристика

Юліуш Словацький створив дві драми, в основі яких історія Мазепи: першу – 1834 року, яку сам потім знищив, а другу – 1839 року, і то був єдиний твір поета, поставлений за його життя на сцені. Драма Ю. Словацького “Мазепа” заснована на історичних реаліях. Його герой, шляхетний, хоч дещо необачний, був утягнений у похмуру драму, в якій рушійними силами є боягузтво короля, злочинна любов Збігнєва та сліпа ненависть воєводи.

Честь не дозволяє Мазепі, який не був сам закоханий, а став свідком кохання, розкрити всі обставини “забороненного кохання”, що наражає його на жорстоку помсту магната. У кульмінаційній сцені його за розпорядженням ревнивого воєводи замуровують заживо в глухій кімнаті, але й перед лицем жахливої смерті він не видає таємниці нещасних закоханих, яким щиро співчуває. В останню мить його за наказом короля розмуровують і напівмертвого виносять із могили, чим завершується його випробування смертю. Але на героя чекає ще одне тяжке випробування – скачка зв’язаним на дикому коні степами України, яка в метафоричномусенсі є його Голгофою. З сюжетно-композиційного погляду ця сцена видається зайвою, повтором, навіть такою, що порушує жанрові засади драми. Але вона необхідна авторові для остаточного зображення міфічності Мазепи.

Сергій Боткін коротка біографія викладена в цій статті.

Сергій Боткін біографія скорочено

Сергій Петрович Боткін – російський лікар-терапевт, громадський діяч.

Народився 5 (17) вересня 1832 року в Москві в родині купців.

Він був 11-ою дитиною в сім’ї, народився від другого шлюбу батька і виховувався під наглядом і впливом свого брата Василя. Уже в ранньому віці він відрізнявся видатними здібностями і допитливістю.

До 15-річного віку Боткін виховувався вдома, в 1847 році вступив до приватного пансіону Еннесі, де був одним з найкращих учнів.

У серпні 1850 року Боткін став студентом медичного факультету Московського університету, який закінчив у 1855 році. Боткін єдиний зі свого курсу здав іспит не на звання лікаря, а на ступінь доктора.

Після закінчення університету він разом з санітарним загоном хірурга Миколи Пирогова брав участь у Кримській кампанії, виконуючи обов’язки ординатора Сімферопольського військового госпіталю. Робота в військовому госпіталі дала лікарю необхідні практичні навички.

У грудні 1855 року Боткін повернувся в Москву і потім відправився за кордон, щоб доповнити свою освіту.

У 1856-1860 роках Сергій Боткін відвідав Німеччину, Австрію, Швейцарію, Англію і Францію. Під час відрядження у Відні Боткін одружився з дочкою московського чиновника Анастасії Криловій.

У 1860 році Боткін переїхав до Петербурга, де при Медико-хірургічної академії захистив докторську дисертацію “Про всмоктування жиру в кишках”.

У 1861 році він був обраний професором кафедри академічної терапевтичної клініки.

У 1860-1861 роках Боткін першим в Росії створив при своїй клініці експериментальну лабораторію, де проводив фізичні і хімічні аналізи і досліджував фізіологічну і фармакологічну дія лікарських речовин. Він вивчав також питання фізіології і патології організму, штучно відтворював на тваринах різні патологічні процеси (аневризму аорти, нефрит, трофічні розлади шкіри) з метою розкрити їх закономірності. Дослідження, проведені в лабораторії Боткіна, поклали початок експериментальній фармакології, терапії і патології в російській медицині.

У 1861 році Сергій Боткін відкрив при своїй клініці першу в історії клінічного лікування хворих безкоштовну амбулаторію.

У 1862 році він піддався обшуку і допиту в зв’язку з відвідуванням ним в Лондоні Олександра Герцена.

З 1870 році Боткін працював на посаді почесного лейб-медика. У 1871 році йому було доручено лікування государині Марії Олександрівни.

У 1872 році Боткін отримав звання академіка.

У тому ж році в Петербурзі за його участю були відкриті жіночі лікарські курси – перша в світі вища медична школа для жінок.

У 1875 році одружився вдруге на Катерині Мордвиновій, після смерті першої дружини.
У 1877 році під час російсько-турецької війни Боткін близько семи місяців провів на балканському фронті, де супроводжував імператора Олександра II. Будучи лейб-медиком Олександра II, він домігся профілактичної хінізації військ, боровся за покращення харчування солдат, робив обходи госпіталів, давав консультації.

У 1878 році був обраний головою Товариства російських лікарів в пам’ять Миколи Івановича Пирогова і залишався на цій посаді до кінця життя. Він домігся побудови суспільством безкоштовної лікарні, яка була відкрита в 1880 році (Олександрівська барачна лікарня, нині лікарня ім. С. П. Боткіна). Ініціатива Боткіна була підхоплена, і в інших великих містах Росії стали споруджуватися на засоби медичних товариств безкоштовні лікарні.

З 1881 року Боткін, будучи гласним Петербурзької міської думи і заступником голови думської комісії громадського здоров’я, поклав початок організації санітарної справи в Петербурзі, ввів інститут санітарних лікарів, поклав початок безкоштовної допомоги на дому, організував інститут “думських” лікарів, створив інститут шкільно-санітарних лікарів, Раду головних лікарів петербурзьких лікарень.

Боткін був головою урядової комісії з розробки заходів щодо поліпшення санітарного стану країни і зниження смертності в Росії (1886).

Боткін став основоположником наукової клінічної медицини.

У своїх поглядах Боткін виходив з розуміння організму як цілого, що знаходиться в нерозривній єдності і зв’язку з навколишнім середовищем. Боткін створив новий напрямок в медицині, охарактеризований Іваном Павловим як напрямок нервизма. Боткіну належить велика кількість видатних відкриттів в області медицини. Він першим висловив думку про специфічність будови білка в різних органах; першим (1883) вказав, що катаральна жовтяниця відноситься до інфекційних захворювань (в даний час хвороба ця іменується “хворобою Боткіна”), розробив діагностику і клініку опущеної і “блукаючої” нирки.

Боткін видавав “Архів клініки внутрішніх хвороб професора С. П. Боткіна” (1869-1889) і “Щотижневу клінічну газету” (1881-1889), перейменовану з 1890 року в “Лікарняну газету Боткіна”. У цих виданнях друкувалися наукові праці його учнів, серед яких були Іван Павлов, Олексій Полотебнов, В’ячеслав Манассеін і багато інших видатних російських лікарів та вчених.

Боткін помер від хвороби серця 12 (24) грудня 1889 року В Ментоні (Франція) і був похований в Санкт-Петербурзі.

Вірш “Боюся екзальтованих подруг…” Ліни Костенко увійшов до збірки “Проміння землі”

“Боюся екзальтованих подруг…” Ліна Костенко

Боюся екзальтованих подруг,
балакучих самітників,
лекторів, у яких лоби
перекреслені жировими складками,
і мислителів – оригінальних,
як вдруге відкритий біном.
Пробі! Необов’язковими словами
вони мене обсипають, як пшоном.

Злітаються горобці-хвилини.
Кидають мене в тім’я, в мозок, в потилицю.
Дибають по спині.
Розчепіривши крила,
люто скубуться.
І, нарешті, кінчають, каналії,
фрагмент з гороб’ячої вакханалії.

Я поволі випростуюсь.
Але ще довго наді мною
літає гороб’ячий пух у пшоняному пилі.

А вночі мені сняться кошмари.
Ніби йду я між двома рядами огрядних лантухів,
і що не ткну пальцем у лантух –
з дірок сиплеться пшоно, пшоно, пшоно!
Уже по кісточки, по коліна, по плечі,
Уже немає чим дихати.
А вгорі на гілляці
сидить невмирущий Фенікс часу
і ронить сльози в сипучі піски пшона…

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Боюся екзальтованих подруг…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Комедія “Міщанин-шляхтич” має багато Особливостей класицизму.

“Міщанин-шляхтич” риси класицизму

п’єса поділена на п’ять дій з чіткою прив’язкою кожної з них до головних етапів розгортання сюжету; дотримано Правило трьох єдностей персонажі п’єси поділяються на позитивних і негативних, у їхніх характерах чітко окреслюється певна домінуюча риса, а головна проблема, що її ставить комедія, має виховну функцію.

Дотримання правил класицизму в комедії “Міщанин-шляхтич”

Єдність місця (всі події відбуваються в паризькому будинку пана Журдена);
– єдність часу (дія обмежується однією добою);
– протиставлення негативних і позитивних персонажів;
– викриваються соціальні та людські вади

Порушення правил класицизму “Міщанин-шляхтич”

Порушено правило трьох єдностей (не витримано єдність дії: звісно всі події розгортаються навколо особи головного героя. але крім сюжетної лінії закоханого пана Журдена, у комедії розгортаються ще три лінії: Люсіль і Леонта, Доранта і Доримени, Ніколь і Ков’єля); Порушено жанрові межі

Особливості жанру “Міщанин-шляхтич”

Комедія Мольєра “Міщанин-шляхтич” за своїми змістовими ознаками належить до жанрової групи високої комедії, тобто до твору, в якому комічність зображуваних ситуацій поєднується з серйозною моральною проблематикою.

Вводячи до комедії численні пісні, танці, музичні інтермедії, Мольєр, проте, не перетворює свою п’єсу на суто балетне дійство.

Усі музично-танцювальні вкраплення в сюжет комедії насамперед доповнюють характеристики героїв, увиразнюючи ті чи інші їхні риси, створюючи необхідний авторові емоційний колорит і водночас пародіюючи тематику і стиль тодішньої салонної літератури. Вбирає до себе мольєрівська п’єса і жанрові ознаки поширених у той час комедії характерів і комедії звичаїв. Якщо в комедії характерів ставилось завдання розкрити морально-психологічний стан героя, то в комедії звичаїв висміювалися традиції, уподобання певного суспільного прошарку.

В “Міщанині-шляхтичі” головний інтерес глядача прикутий не стільки до сюжетної інтриги, яка вмотивовує розвиток подій, скільки до персони самого Журдена, його думок, переживань, а також до загальних норм та правил поведінки двох представлених у п’єсі прошарків тодішнього французького суспільства – буржуа (міщан) і дворян. Є в п’єсі Мольєра і відгуки італійської комедії дель арте та старофранцузького фарсу, зокрема в прийомі введення характерних для цих жанрів паралельних закоханих пар – господарів та їхніх слуг. І всі ці численні й різнопланові жанрові елементи побудови п’єси підпорядковані одній головній меті – створенню комедії, в якій би гармонійно поєднувались професійні художні якості комедійного жанру з високим громадянським покликанням митця – вказувати суспільству на моральні негаразди, які потребують виправлення.

В мольєрівській комедії дотримано класицистичні вимоги.

“Сонце низенько” – народна пісня, в якій оспівується кохання парубка та дівчини, які чекають вечора, щоб зустрітися. Головне у стосунках молодих людей – вірність та чесність, ніжність, Хлопець називає дівчину “мої серденько”, дівчина – “мій голубочку”. їхні почуття глибокі, такі, що закохані не уявляють собі життя одне без одного. У пісні є характерні вигуки, пестливо-зменшувальні слова та інші засоби виразності.

“Сонце низенько, вечір близенько” слова

Сонце низенько,
Вечір близенько,
Спішу до тебе,
Моє серденько.

Ти ж обіцяла
Мене любити.
Ні з ким не знатись,
Для мене жити.

Серденько моє.
Як ми обоє
Кохались вірно.
Чесно, примірно;
Ой як я прийду.
Тебе не застану,
Зломлю рученьки –
Жить перестану.

“Ой прийди, прийди.
Не вчиню кривди.
Як буде кривда,
Я буду винна.
Ой прийди, прийди,
Мій голубочку,
Я впущу тебе
У коморочку”.

Ой як впускала,
То й цілувала.
Як випускала,
Тяжко вздихала.

“Таємничий острів” персонажі роману Жюля Верна відомі у всьому світі.

“Таємничий острів” головні герої

Сайрес Сміт (фр. Cyrus Smith) – інженер-залізничник, вчений, уродженець Массачусетсу, вступив добровольцем вІллінойсі, штабіст в армії Півночі. До 45 років. Гедеон Спілет (фр. Gedeon Spilett) – журналіст, власний кореспондент газети “Нью-Йорк геральд”. ~40 років. Наб (Набуходоносор) (фр. Nab (Nabuchodonosor) – афроамериканець, вільновідпущений раб Сайреса та залишився прислуговувати господарю. 30 років. Бонавентур Пенкроф (фр. Bonadventure Pencroff) – досвідчений моряк, відчайдух, замінив батька Герберту. Герберт Браун (фр. Harbert Brown) – сирота, син покійного капітана судна на якому плавав Пенкроф. Вихованець Пенкрофа, захоплюється ботанікою. 15 років. Айртон (фр. Ayrton), псевдо Бен Джойс – персонаж із роману “Діти капітана Гранта”, бранець острова Табор, перевезений на о. Лінкольна. ~ 50 років. Капітан Немо (фр. Capitaine Nemo), Принц Дакар – капітан підводного корабля “Наутілус”, головний герой “Двадцять тисяч льє під водою”. 60 років.
Топ (фр. Top) – собака Сайреса Сміта. Юпітер, скор. Юп (фр. Jupiter, Jup) – приручений орангутанг.

Капітан Немо – вигаданий персонаж роману Жюля Верна. Інженер, винахідник, конструктор, вчений-океанолог, борець проти британського колоніалізму. Творець і капітан фантастичного підводного корабля “Наутілус”.

Капітан Немо незримо допомагає колоністам. Він рятує Сайреса Сміта на самому початку роману, підкидає ящик з інструментами.
Коли бот вночі в бурю повертався з острова Табор, його врятував вогонь, який, як думали що пливли на ньому, розпалили їхні друзі. Однак виявляється, що вони до цього були непричетні. З’ясовується також, що Айртон не кидав у море пляшку з запискою. Поселенці не можуть пояснити ці таємничі події. Вони все більше схиляються до думки, що крім них на острові Лінкольна, як вони його охрестили, живе ще хтось, їх таємничий благодійник, часто приходить їм на допомогу в найсуворіших ситуаціях, і рятує їх життя. Вони навіть роблять пошукову експедицію в надії виявити місце його перебування, але пошуки закінчуються безрезультатно.

У битві з піратами неподалік від загону для худоби Герберта серйозно ранять, і друзі залишаються там, не маючи можливості рушити в зворотний шлях з тяжко пораненим юнаком. Через кілька днів вони все ж відправляються в Гранітний палац, але в результаті переходу у Герберта починається злоякісна лихоманка, він знаходиться при смерті. В черговий раз в їхнє життя втручається провидіння і рука їх доброго таємничого рятівника підкидає їм необхідні ліки (хінін). Герберт повністю одужує. Наприкінці з’ясовується, що на острові Лінкольна знайшов собі притулок капітан Немо, а також з’ясовується, що з ним сталося.

” Гайдамаки ” – історико-героїчна поема Тараса Шевченка, перший український історичний роман у віршах.

“Гайдамаки” Шевченко переказ

Все йде, все минає – і краю немає… Вічний лише потяг людини до волі, до справедливості. І виразниками цих волелюбних прагнень українського народу стали гайдамаки. Таке визначення, звичайно ж, не подобається офіційним письменникам, прихильникам абсолютизму. Для поета ж часи козаччини, гайдамаччини – славне минуле.

Інтродукція. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати (члени озброєних загонів дрібної шляхти), які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з її народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти – гайдамаки готувалися до повстання, “ножі освятили”.

Галайда. Ярема Галайда – наймит у шинкаря Лейби. Цілий день він за попихача. Сирота, але “сирота багатий”, бо в нього є кохана Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, Ярема взяв торбу й пішов у Вільшану.

Конфедерати. Цієї ж ночі до Лейби вдерлися конфедерати, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Хитрий корчмар сказав, що вона вмерла. Він усіляко догоджав непроханим гостям, принижувався, підливав горілки. Коли шляхта стала вимагати в нього гроші, він сказав, що не має “ні шеляга”, а багато червінців є в костьолі у вільшанського титаря, до того ж іще й дочка в того гарна, “як панночка”. Конфедерати залишили корчмаря й поїхали у Вільшану.

Титар. У Вільшані Ярема, ходячи попід гаєм, співав та виглядай Оксану. Аж заплакав, боячись, що та не прийде. Побачивши дівчину, зрадів і забув про все. Титарівна ж забарилася, бо занедужав батько. Ярема сказав, що йде в Чигирин до гайдамаків, щоб здобути славу, багатство і покласти все до ніг Оксани, одягти її, як гетьманшу. Закохані мріяли, як житимуть, коли не стане ворогів в Україні. Присягайся одне одному у вірності та й розійшлися.

А тим часом конфедерати вдерлися до титаря, стали його катувати, вимагати гроші. Замордувавши бідного чоловіка, запалили церкву. Як прибігла Оксана й побачила все це, так і знепритомніла. У такому стані ляхи й забрали її із собою.

Свято в Чигирині. За багатьох гетьманів Чигирин був містом козацької вольниці. Тепер тут тиша.

Та ось над Тясмином, у темнім гаю, зібралися прості козаки і старшина, щоб покарати ворогів. Стояли вози з ножами. Люди чекали дзвонів, що мали сповістити про початок церковної служби, і слухали, як співав сліпий кобзар. Нарешті почалася служба: попи святили ножі й закликали боротися з ненависною шляхтою, яка стільки лиха принесла українському народу.

Треті півні. Коліївщина, це “пекельне свято”, охопила колись всю Україну. Але з часом про неї забули, й онуки славних повстанців покірно “панам жито сіють”.

Вночі берегом Дніпра йшов козак і журився, відчуваючи щось недобре. Мав у Черкасах чекати сигналу до повстання – третіх півнів. Ярема замислився над долею свого рідного краю. Він сподівався, що колись в Україні знову “блисне булава”.

Червоний бенкет. “Задзвонили в усі дзвони по всій Україні”, гайдамаки почали бити шляхту. У Черкаси до Залізняка Прийшов і Ярема. Там він дізнався, що конфедерати вбили титаря і викрали Оксану. Записали Ярему як Галайду (бездомний бурлака), дали коня і, залишивши за собою палаюче місто, поїхали далі. Молодий козак тяжко тужив за Оксаною.

Гупалівщина. Повстання охопило всю Україну. “…Остались Діти та собаки – Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки”.

У такій кривавій різні, на думку поета, винні “ксьондзи, єзуїти”, кі посіяли ворожнечу між братніми слов’янськими народами.

Загін Залізняка проїхав Вільшану, Будища, де в лісі поховалися ляхи. Гайдамаки позбивали їх із дерев, як груші. Повстанці знайшли скарби конфедератів і пішли карати ворогів у Лисянку.

Бенкет у Лисянці. Гонта Й Залізняк керували повстанням у Лисянці. Не жаліли нікого. Особливо лютував Ярема. Гайдамаки влаштували бенкет серед палаючого міста. Тут Галайда побачив переодягненого в козацький одяг Лейбу, який сказав йому, що в будинку за мурами ляхи тримають Оксану. Гайдамаки стріляють у будинок з гармат, Ярема з Лейбою встигають прокрастися туди і винести з льоху напівживу Оксану.

Лебедин. Оксану відвезли до Лебедина в монастир. Опритомнівши, дівчина розповіла бабусі-черниці про те, як потрапила в полон до ляхів, як хотіла накласти на себе руки і лише думка про коханого врятувала її.

Черниця ж розказала Оксані, що її привіз саме Ярема й обіцяв незабаром повернутися. Він і справді приїхав, обвінчався й того ж дня покинув, щоб разом із повстанцями бити ляхів.

Гонта в Умані. Пройшло вже літо, зима, а повстання все тривало. Ярема прославився аж на всю Україну як завзятий гайдамака. Ось обступили повстанці Умань і затопили її панською кров’ю. До Гонти привели двох хлопчиків-католиків. Це були його сини, проте він, вірний присязі бити католиків, власноручно вбив і їх, тяжко страждаючи як батько. Вночі він крадькома поховав дітей, бажаючи для себе швидкої смерті.

Епілог. Майже рік тривало повстання та й ущухло. Ляхи взяли Гонту, тяжко катували й стратили. Помер з того горя й Залізняк. Гайдамаки розійшлися хто куди. Тим часом було зруйновано Запорозьку Січ. А Україна “навіки заснула”, тільки часом колишні повстанці, йдучи над Дніпром, співають гайдамацьких пісень.

Билина “Садко” читати українською

А колись у славному Новгороді

Був Садко гусляр, великий гусляр був.

І скільки б не було незліченної скарбниці золотої,

Як тільки ходив він на бенкети звані,

Славно забавляв він купців та бояр,

Веселив їх на почесних бенкетах.

Тепер зі Садком біда трапилася:

Не кличуть вже цілий день на званий бенкет,

Не кличуть і на другий день,

І на третій день теж не кличуть.

І як тепер заскучив Садко,

І пішов він на берег Ільмень – озера,

Сів біля хвилі на гарячий камінь

Та як почав грати він в гуслі кленові.

І грав зранку цілий день до вечора.

А ввечері зовсім пізно,

Коли хвиля в озері вже сходилася,

Раптом та вода піском замутилася;

І злякався Садко тепер там сидіти,

І здолав Садка страх великий,

І пішов він геть від озера того,

І пішов Садко додому в Новгород.

І знову, як пройшла ніч темна,

І знову на другий день

Не кличуть Садка на званий бенкет.

І на другий день не кличуть його,

І на третій день теж не кличуть.

І знову заскучив Садко – гусляр,

І пішов він на берег Ільмень-озера,

Сів біля хвилі на гарячий камінь

Ільмень – озера.

А як почав грати знову на гуслях кленових,

То грав так аж зранку цілий день до вечора.

А вечора знову пізнього,

Коли хвиля в озері зійшлася,

І вода з піском замутилася;

Злякався знову Садко новгородський,

Здолав Садка страх великий.

І пішов знову від Ільмень – озера,

І пішов у свій Новгород.

І знову над ним біда сталася,

Не кличуть Садка на почесний бенкет,

І на другий день не кличуть,

І коли на третій день не покликали,

Заскучив знову Садко,

І пішов до Ільмень – озера,

Сів на морський камінь гарячий.

А як почав грати на гуслях кленових,

То грав зранку цілий день до вечора.

А як хвиля в озері вже сходила,

То вода з піском замутилась.

І насмілився Садко новгородський

І сидіти, і грати далі.

І вийшов цар водяний з озера

І сказав сам цар водяний слова такі:

“Дякую тобі, Садко новгородський,

Бо потішив нас тепер ти в озері:

А був у мене озерний

Стіл частування та почесний бенкет,

І розвеселив ти усіх на моєму бенкеті,

Усіх любих гостей моїх.

І не знаю тепер я чим, Садко, нагородити тебе:

Іди, Садко, тепер у свій Новгород,

А завтра, як покличуть тебе на бенкет почесний

За званий стіл частування,

І буде багато купців там новгородських.

Будуть напої випивати,

Будуть наїдками ласувати,

Хвалами себе вихваляти.

І хто чим буде себе хвалити,

І хто чим буде себе вихваляти:

Хто казною своєю незліченною,

Хто конем добрим похвалиться,

Хто силою чи вдачею молодецькою,

А хто молодший молодістю своєю,

А хто розумний, буде той хвалитися

Старим батьком та старою матір’ю своїми,

А хто нерозумний дурень –

Своєю молодою дружиною.

А ти, Садко, та й похвалися:

“А я знаю, що в Ільмень – озері

Є риба з плавниками золотими”.

А як будуть купці багаті

Спорити з тобою,

Що нема у світі риби

Золотої такої.

А ти бийся з ними в заклад великий

За свою буйну голову

Їхніми рядами торговими

З крамом дорогим.

Приїжджайте ви ловити в Ільмень – озеро

І закиньте три неводи,

І в кожен невід озеро

Дасть по рибині

З плавниками із золота.

І візьмеш ти ряди торгові

З крамом дорогим,

І станеш купцем ти, Садко, новгородським,

І багатим купцем будеш.

І пішов Садко у рідний Новгород,

А на другий день

Покликали Садка на почесний бенкет

До купця багатого.

І багато гостей зібралося

На гостину звану

Купців багатих новгородських.

І всі тепер на бенкеті напої випивали,

Смачні наїдки ласували,

Хвалилися та нахвалялися.

Хто чим похвалялися:

А хто своєю казною незліченною,

А хто своїм конем вірним,

А хто силою та вдачею молодецькою.

А хто розумний, той хвалиться

Старим батьком та старою матір’ю.

А хто нерозумний дурень дуже хвалиться

Не нахвалиться дружиною молодою.

А Садко сидить, та нічим не хвалиться

І сидить, нічим не нахваляється.

А сидять поруч купці новгородські

І говорять Садку слова такі:

“А що ж ти, Садко, сидиш, нічим не хвалишся,

Чому нічим не похвалишся?”

І відповідає Садко словами такими:

“Ой купці багаті новгородські,

А як і чим мені похвалитися,

А як і чим мені нахвалитися?

Нема у мене незліченної казни золотої,

Нема у мене дружини молодої прекрасної,

Тільки одним похвалитися можу:

В Ільмень – озері

Водиться риба з плавниками золотими”.

І почали купці новгородські

Із Садком спорити:

“В Ільмень – озері

Нема риби такої,

Щоб плавники золоті мала”.

І сказав Садко новгородський:

“Закладу свою голову буйну,

Більше закласти не маю що”.

А вони говорять: “Ми закладемо ряди торгові

Шести купців, шести багатих”.

І заклали по ряду

З дорогим крамом.

А після цього зв’язали невід шовковий

І поїхали ловити на Ільмень – озеро

І закидали невід в Ільмень – озеро

І рибу, яку добули, з плавниками золотими була.

А як закинули другий невід в Ільмень – озеро,

А як добули другу рибу, з плавниками золотими була.

А як закинули третій невід в Ільмень – озеро,

А як добули третю рибу, з плавниками золотими була.

І побачили багаті купці новгородські,

Що робити їм нічого,

Вірно говорив Садко новгородський,

Відкрили йому вікна лавок

В рядах торгових

З дорогими товарами.

І отримав Садко новгородський

В ряді торговому

Шість лавок з товаром дорогим,

І записався Садко в купці новгородські,

І став тепер Садко купцем багатим.

І став торгувати тепер у місті рідному,

Їздити торгувати по всіх містах,

По різних містах дальніх.

І став одержувати прибутки великі,

І після усього

Женився купець багатий новгородський,

А ще після усього

Вибудував палати білокам’яні.

А як чудово зробив Садко у своїх палатах,

Прикрасив тереми по-небесному.

І як у небі пригріє ясне сонечко,

Так у палатах його пригріє ясне сонечко.

І як на небі світить молодий місяць,

Так у палатах його світить молодий місяць.

І як на небі палають безліч зірок,

Так у палатах його палають безліч зірок.

Чудово всім прикрасив Садко палати білокам’яні.

Тоді після усього

Зібрав Садко застілля та званий бенкет.

Усіх своїх купців багатих новгородських,

Усіх панів своїх та новгородських,

Усіх настоятелів новгородських.

І були настоятелі новгородські:

І Лука Зіновієв, і Фома Назарієв.

А ще зібрав він усіх мужиків новгородських,

І почалось застілля – званий бенкет багатий,

А тепер усі у Садка на чесному бенкеті

Напої випивали,

Наїдки куштували,

Похвалами нахвалялися.

І хто чим на бенкеті хвалиться,

І хто чим на бенкеті вихваляється.

А хто своєю казною незліченною золотою,

А хто своїм конем добрим,

А хто силою могутньою богатирською,

А хто хвалиться славною вітчизною,

А хто хвалиться молодістю чи молодецтвом,

А хто розумний, той хвалиться

Старим батьком та старою матір’ю.

А хто нерозумний дурень – дуже хвалиться,

Не нахвалиться дружиною молодою.

А Садко по палатах гуляє

Та примовляє:

“Ви, купці новгородські, ви багатії

І всі панове новгородські,

І всі настоятелі новгородські,

І мужики всі новгородські,

У мене ви всі на бенкеті святковому,

Всі ви у мене п’яні та веселі.

А як ви на бенкеті випивали,

А як ви на бенкеті наїдалися

Та похвальбами нахвалялися.

І хто чим у вас хвалиться,

А хто хвалиться бувальщиною,

А хто хвалиться небилицею.

А чим мені, Садку, тепер похвалитися?

А і у мене, у Садка новгородського,

Золота казна тепер у мене не худне,

А свято тепер не переводиться,

А дружина хоробра вірна є.

А мені тепер можна похвалитися

І своєю казною незліченною.

А на свою незліченну золоту казну

Викуплю я всі товари новгородські,

І погані, і добрі,

І не залишиться товару в Новгороді.

А як повставали тоді настоятелі новгородські,

І Фома Назарієв,

І Лука Зіновієв.

І піднялися вони на повний зріст,

І промовили слова такі:

“Ти купець, багатий новгородський!

А чи не забагато. Чи б’єш з нами великий заклад,

Коли викупиш увесь товар новгородський

І поганий, і добрий,

Що не буде в продажі товару та у всьому місті?”.

І відповідає їм Садко такими словами:

” Ай же ви, настоятелі новгородські!

На все мені вистачить незліченної золотої казни”.

І кажуть настоятелі новгородські:

“Ой же ти, Садко новгородський!

А бий заклад з нами на тридцять тисяч”.

І закладався Садко на тисяч тридцять,

І з бенкету сумно роз’їжджались,

Зі званого розходилися

По домах своїх, по місцях.

А Садко, купець новгородський,

На другий день вставав зранку раннього,

Розбудив дружину хоробру свою,

Роздавав він дружинникам

Дари незліченної золотої казни

І пускав їх по вулицях торгових.

І сам гордо йшов в ряду першому

Та викуповував товари новгородські

І погані, і добрі.

А як наступив другий день

Садко, купець багатий новгородський,

Будив дружинників хоробрих,

Давав улюблену незліченну золоту казну,

Подалися вони по вулицях торгових.

Сам гордо йшов в гостинний ряд,

Але як багато товару привезено,

Багатьма товарами все наповнене

На славу велику новгородську.

А він викупляв знову товари новгородські,

Всі – і погані, і добрі.

І на третій день Садко, купець багатий новгородський,

Будив дружину свою хоробру

Та давав вірним дружинникам

Багато з казни незліченної золотої.

І відправляв він дружинників по вулицях торгових,

І сам гордо йшов прямо в перший ряд.

І теж на славу велику новгородську

Знову надійшли товари московські.

І наповнився ряд торговий

Дорогими товарами із Московії.

І Садко тепер так роздумував:

“А як викуплю ще товари всі московські,

То на славу велику новгородську

Прибудуть товари заморські.

І уже тоді мені, Садку,

Не викупити товари із усього білого світу.

Тому не я найбагатший

Купець новгородський,

А багатший від мене славний Новгород”.

Бо не зможу я так викупити

Всіх товарів новгородських,

Щоб не було продажу у всьому місті.

А краще віддам я грошенят тридцять тисячею,

Заставу свою велику! “

А як віддав грошенят тридцять тисячею,

Відкупився від закладу великого.

А потім як побудував тридцять кораблів,

Тридцять кораблів, тридцять чорних,

І як звалив він товари новгородські

І на ті чорні, на кораблі,

І поїхав торгувати купець багатий новгородський

На своїх на чорних, на кораблях.

А поїхав він по Волхові,

А із Волхова він на Ладозьке,

А з Ладозького випливав у Неву – річку,

А із Неви – річки виїхав у синє море.

І їхав він по синьому морю,

І завернув він в Золоту Орду.

А як там продавав він товари новгородські,

І отримував прибутки тепер величезні,

І засипав він бочки сорока пудові

Золотом червоним;

Та насипав він багато бочок чистим сріблом,

А ще насипав він багато бочок перлами різними: і дрібними, і великими.

А потім поїхав він із Золотої Орди,

І виїхав тепер знову на синє море.

А у синьому морі вперлися чорні кораблі,

І як хвиля не б’є і вітрила рве,

Та ламає чорні кораблі,

А все з місця не йдуть чорні кораблі.

І мовив Садко, купець багатий новгородський,

До своєї він дружини хороброї:

“А й же ти, дружина найхоробріша!

А і скільки ми по морю не їздили,

А морському царю данини та не виплачували.

А тепер данини вимагає морський цар в синє море”.

Продовжує говорити Садко, купець багатий новгородський:

“Гей ти, дружина найхоробріша!

А візьміть ви і метніть в синє море

Бочку сорока пудову червоного золота”.

І та дружина найхоробріша

І брала бочку сорока пудову червоного золота,

І кидала бочку в синє море.

І знову все хвиля б’є, вітрила рве,

Ламає чорні кораблі у синьому морі,

Все не зійдуть з місця кораблі на синьому морі.

І знову промовив Садко, купець багатий новгородський

До своєї дружини найхоробрішої:

“Гей, ти, дружина моя найхоробріша!

А видно мало цієї данини царю морському в синє море:

А візьміть ви і метніть в синє море

Ще іншу бочку чистого срібла “.

І та дружина найхоробріша

І кидали іншу бочку в синє море

З чистими сріблом.

І знову все хвиля б’є, вітрила рве,

Ламає чорні кораблі на синьому морі,

Все не зійдуть з місця кораблі на синьому морі.

І знову мовив Садко, купець багатий новгородський,

До своєї дружини найхоробрішої:

“Гей ти, дружина найхоробріша!

Видно, мало цієї данини в синє море:

А беріть третю бочку перлів великих та дрібних,

І кидайте ту бочку в синє море “.

І та дружина найхоробріша

Брала бочку з великими та дрібними перлами,

А кидали бочку в синє море.

І ще на синьому морі стоять кораблі чорні.

А хвиля б’є, вітрила рве,

І ламає чорні кораблі,

Та все з місця не зійдуть кораблі чорні.

І мовив Садко, купець багатий новгородський

До своєї дружини найхоробрішої :

“Гей ти, люб’язна дружина найхоробріша!

Видно, морський цар хоче живу душу в синє море.

Гей ти, дружина найхоробріша!

А візьміть та зробіть

Жереб для себе

І кожен своє ім’я хай напише на жеребі,

І пускайте на синє море;

А я зроблю собі той жереб з червоного золота.

А як пустимо жереб на море синє:

“Той, чий жереб тоді до дна піде,

Іти тому в море синє”.

І у всієї дружини найхоробрішої

Жереби качуром по воді пливуть,

А Садка купця ключем на дно пішов.

І каже Садко такі слова:

“Жереби ці не є правильними;

А зробіть ви жереби з червоного золота,

А я зроблю жереб дубовий.

І пишіть кожен імена на жеребах,

І пускайте їх на синє море:

“А чий жереб до дна піде,

Тому йти тоді в синє море”.

І вся та дружина найхоробріша

І пускала жереб на синє море,

І у всієї дружини найхоробрішої

Всі жереби качуром пливуть,

А жереб Садка ключем на дно пішов.

І знову промовив Садко такі слова:

“І ці жереби є неправильними.

Гей ти, дружина найхоробріша!

А зробіть ви жереби дубові,

А я зроблю жереб липовий,

І як напишемо імена всі на жеребах,

І як пустимо жереби на синє море,

Тепер в останнє:

Чий жереб до дна піде,

Тому йти із нас в синє море “.

І вся дружина найхоробріша

Зробила жереби собі дубові,

Він робив жереб собі липовий,

І як всяк свої імена написав на жеребі,

Пустили жереби на синє море.

І у всієї дружини найхоробрішої

Всі жереби качуром пливуть по синьому морі,

А у Садка, купця багатого новгородського, ключем на дно пішов.

І сказав Садко такі слова:

“Як видно, Садку робити тепер нічого,

Самого Садка вимагає цар морський в синє море.

Гей ти, дружина моя хоробра та люб’язна!

А візьміть ви і принесіть

Мою чорнильницю ви розпорядчу,

Принесіть перо лебедине,

Принесіть ви папір гербовий”.

І дружина його найхоробріша

Принесла йому чорнильницю розпорядчу,

Принесла і перо лебедине,

Принесла і папір гербовий.

І тут Садко, купець багатий новгородський,

Сів на стілець

За столик дубовий,

І почав він помістя своє відписувати:

І відписував він маєтки Божим церквам,

І багато маєтків злиденній братії,

А одне помістя він відписував молодій дружині,

А решта своїй дружині найхоробрішій.

А як сам потім заплакав він,

Говорив він дружині найхоробрішій:

“Гей ти, дружина найхоробріша!

Опустіть ви дошку дубову на синє море,

Щоб мені впасти, Садку, на дошку,

Бо страшно прийняти смерть на синьому морі “.

І знімав він гуслі кленові свої забуті,

І заплакав гірко, прощався він з дружиною хороброю,

Прощався він тепер зі всім білим світом,

І прощався він тепер

Зі своїм Новим містом.

А потім звалився на дошку він на дубову,

Та й понесло Садка на дошці по синьому морі.

І тут же побігли чорні ті кораблі,

Ніби полетіли чорні ворони.

І залишився тепер Садко на синьому морі,

А зі страху великого

Заснув Садко на тій дошці на дубовій.

А як прокинувся Садко, купець багатий новгородський,

В Океані морів та на самому дні,

А побачив – крізь воду гріє ясне сонечко,

І опинився поруч палац Білокам’яний.

Зайшов він в палац Білокам’яний:

І сидить тепер у палаці білокам’яному

Цар морський вже тепер на стільці.

І каже цар морський слова такі:

“Вітаю, купець багатий,

Садко новгородський!

А скільки ти по морю не їздив,

Морському царю данини не платив в синє море,

То тепер вже сам увесь прийшов до мене подаруночком.

Ах, кажуть, ти майстер грати під гуслі кленові.

А пограй мені в гуслі кленові “.

А як тут Садко бачить, в синьому морі робити нічого:

Мусить він грати під гуслі кленові.

І як почав грати Садко під гуслі кленові,

Як почав танцювати цар морський тепер в синьому морі,

А від нього збурилося все синє море,

І піднялася хвиля на синьому морі,

І став він розбивати багато чорних кораблів на синьому морі,

І багато стало тонути народу в синьому морі

І багато стало гинути добра в синьому морі,

І тепер на синьому морі багато люду доброго,

Багато люду православного

Усе молилося до Миколи Можайського,

Щоб виніс їх Микола – угодник з синього моря.

І тут Садка новгородського хтось штовхнув у плече праве,

І обернувся назад Садко, купець багатий новгородський.

Бачить, що стоїть дідок позаду білий від сивини,

І промовив дідок той такі слова:

“Досить тобі грати, Садко, під гуслі кленові в синьому морі!”

І відповідає Садко такими словами:

“Тепер у мене не своя воля у синьому морі,

Змушує так грати мене цар морський”.

І сказав знову дідок такі слова:

“А ти, Садко, купець багатий новгородський!

А ти струни повиривай,

А кілочки поламай”.

І скажи ти тепер царю морському:

“А нема у мене струн запасних,

І кілочки б мені пригодилися,

А так більше нема грати на чому”.

А тобі скаже цар морський:

“Чи не завгодно тобі, Садко, женитися

В синьому морі на душеньці, на прекрасній дівчині? “

А ти скажи йому тепер в синьому морі,

Скажи: “Цар морський, воля твоя тепер в синьому морі,

І як що ти вважаєш, те й роби”.

І як він скаже тобі так тепер:

“З самого ранку приготуйся ти,

Садко, купець багатий новгородський,

І вибирай ти дівицю собі по мудрості своїй та по розуму “.

“Так ти дивись, перші триста дівчат пропусти,

І інших триста теж пропусти,

А як третю сотню дівчат приведуть,

В тій сотні на кінці на останньому

Йтиме дівиця-красуня,

І прізвище Чернава її.

Так ти цю Чернаву бери в заміжжя,

І тоді ти, Садко, та щасливий будеш.

А як будеш спати першої ночі,

То дивись, не твори нічого поганого

З тією дівчиною зі Чернави.

То прокинешся ти в синьому морі,

Так опинишся в Новгороді на крутому кряжі,

Біля річечки своєї Чернави.

А якщо погано поступиш ти в синьому морі,

Так ти залишишся навіки в синьому морі.

А коли ти будеш вже на святій Русі,

То у своєму ти місті Новому,

Побудуй ти церкву соборну

Миколи Можайського,

А я і є Микола Можайський”.

І пропав тут же дідок сивий.

А Садко, купець багатий новгородський, в синьому морі,

Струни вириває,

Та кілочки ламає,

А не став він більше грати під гуслі кленові.

І заспокоївся цар морський,

Перестав танцювати він тепер в синьому морі,

І сам вже цар казав такі слова:

“А що ж ти не граєш, Садко, купець багатий новгородський,

У гуслі свої кленові? “

І відповідав Садко такими словами:

“А тепер струни як порвалися,

Кілочки поламалися,

У мене з собою інших нема”,

І говорив цар морський:

“Чи не бажаєте одружитися, Садко, в синьому морі,

На душеньці, на прекрасній дівчині? “

А він відповідав йому:

“Воленька твоя тепер наді мною в синьому морі”.

І сказав вже цар морський:

“Гей Садко, купець багатий новгородський!

Зранку вибирай собі дівицю та красуню

По мудрості своїй та по розуму”.

А як настав ранок ранній,

Став Садко, купець багатий новгородський,

Вибирати собі дівицю красуню,

Дивиться, вже стоїть цар морський.

І як триста дівчат повели повз них,

То він перших сто дівчат пропустив,

І другу сотню дівчат теж пропустив,

Вже і третю сотню дівчат пропускає.

І бачить, позаду йде дівиця красуня,

А на прізвище звуть Чернавою.

І він Чернавою милувався та оженився.

І промовив тут цар морський такі слова:

“А і як ти зумів так женитися, Садко, в синьому морі”.

І почався бенкет та застілля в синьому морі,

І як закінчився званий бенкет,

І полягали спати Садко, купець багатий новгородський,

В синьому морі з дівицею-красунею

У спальні, у теплій;

А повівся добре він та заснув міцним сном.

А як прокинувся, Садко, купець багатий новгородський,

То опинився Садко у місті рідному,

На крутому кряжі річки Чернави.

І тут побачив – біжать по Волхові

Його чорні кораблі,

І дружина його найхоробріша

Поминає Садка в синьому морі,

Садка, купця багатого, дружиненька його

Поминає Садка з дружиною його хороброю.

А як тут побачила дружина

З Волхова, що стоїть Садко на крутому кряжу,

І тут дружина розхвилювалася

І як чуду вже дивувалася:

“А залишили ми Садка на синьому морі,

А Садко попереду нас в місті рідному”.

І зустрів Садко дружину найхоробрішу,

Всі чорні кораблі свої тут.

А як тепер віталися, то

Пішли у палати Садка, купця багатого.

І вітався він зі своєю молодою дружиненькою.

І як після усього цього

Вивантажив він із кораблів

Все своє добро,

Та на всю свою незліченну золоту скарбницю,

На свою незліченну золоту казну

Зробив церкву соборну Миколи Можайського,

І іншу церкву зробив Пресвятої Богородиці.

Та як то після цього

Почав Господу Богу він так молитися,

Про свої гріхи прощу випрошувати.

Не став більше виїжджати на синє море,

І став проживати у місті рідному.

То тепер після всього

Та по усьому тому йому славу співають.

Джон Мільтон “Втрачений рай” сюжет

Поема поділяється на дванадцять “книг” або секцій, і об’єм кожної книги значно відрізняється (найбільша книга – Дев’ята, з 1189 віршованих рядків, найменша – Сьома, із 640). Аргументи в основі кожної книги були додані в наступних штампах першого видання. У 1674 році повністю “Перероблене та доповнене” видання оригінальної десятикнижної публікації з новим поділом на дванадцять книг побачило світ. Це видання, яке, в основному, використовується і сьогодні.

“Втрачений рай” слідує епічній традиції початку від “in medias res” (лат. “в гущі подій”); фонова історія розповідається пізніше.

Поема розвиває сюжет Книги Буття, із християнськими елементами. Історія Мільтона має дві дуги оповіді: одна про Сатану (Люцифера[1]), котрий відіграє велику роль у поемі загалом, інша – про Адама і Єву. Оповідь починається після того, як Сатана та інші повсталі ангели були переможені та вигнані в Пекло, або (як воно називається в поемі) Тартар. У Пандемоніумі Сатана використовує свої риторичні вміння, щоб організувати своїх послідовників на збройну боротьбу; йому допомагають Маммон та Вельзевул. Веліал та Молох також присутні. Наприкінці дискусії Сатана набирає добровольців, щоб отруїти новостворену Землю та нових, найбільш улюблених творінь Бога – людство. Він самотужки кидає виклик небезпекам Безодні, в манері, що нагадує Одіссея або Енея. Після тяжкого переходу із Хаосом за межами Пекла, він вступає до нового матеріального світу Бога, а пізніше – до Едемського саду.

В один момент цієї історії розповідається про Ангельські війни на Небесах. Повстання Сатани слідує епічному розвитку великомасштабної війни. Битви між вірними ангелами і силами Сатани проходили протягом трьох днів. У фінальній битві Син Божий самостійно розгромив увесь легіон повсталих ангелів і обернув їх у вигнання. Після очищення Небес, Бог створює Світ, завершуючи його створенням Адама і Єви. Хоча Бог надав Адаму та Єві повну свободу і владу, щоб панувати над усіма творіннями, Він дав їм один чіткий наказ: не їсти від Дерева пізнання добра і зла під страхом смерті.

Оповідь про спокусу Адама і Єви і Гріхопадіння принципово інша, у епічному розумінні, – сімейна, внутрішня. Адам і Єва представлені вперше в християнській літературі з повноцінними відносинами, ще будучи без гріха. У них є пристрасті, вони – окремі особистості. Єва представлена дуже красивою і незалежною від Адама. Сатана, прийнявший форму Змія, успішно спокушає Єву скуштувати від Дерева, вражаючи її пихатість і обманюючи словами. Після того, як вона скуштувала заборонений плід, Єва також дає Адаму скуштувати плід в ім’я їх любові. Адам, дізнавшись, що Єва згрішила, навмисно скоює той же гріх, хоча архангел Рафаїл попереджав його цього не робити. Адам заявляє Єві, що, так, як вона була створена з його плоті, вони пов’язані одне з одним, тому, якщо вона помре, він також повинен померти. Таким чином, Мільтон зображує Адама як героїчну постать, але і як більшого грішника, ніж Єва, оскільки він знає, що те, шо він робить – неправильне.

Після поїдання фрукту любов Адама і Єви починає носити інший, примітивний, характер, і, спочатку, Адам переконий, що Єва була права, думаючи, що вживання в їжу фрукта було корисним. Проте, незабаром вони засинають і бачать страхітливі кошмари, і, після того, як вони прокинулися, вперше відчувають почуття провини і сорому. Розуміючи, що вони скоїли страшне діяння проти Бога, вони починають звинувачувати одне одного.

Єва благає Адама дещо примиритися. Її підтримка дозволяє обом як наблизитися до Бога, щоб “поклонитися і молити благодаті, просячи на колінах”, так і отримати благодать від Бога. Архангелом Михаїлом Адаму показано видіння, у якому він бачить усе, що станеться з людством, його нащадками, до Великого потопу. Адам дуже засмучений цим видінням, і тому Михаїл говорить йому про можливий відкуп людства від першородного гріха через Ісуса Христа (якого Михаїл називає “Цар-Месія”) і показує все майбутнє до приходу Месії.

Адам і Єва вигнані з Раю, і Михаїл говорить, що Адам може знайти “рай в собі, ще щасливіший”. Адам і Єва також тепер більш віддалені у стосунках з Богом, який є всюдисущим, але невидимим (на відміну від матеріального образу Бога-Отця в Едемському саду).