Blog

Цитати, афоризми, Вислови Шевченка про кохання (любов) – мудрі, актуальні, щирі.

Вислови Шевченка про кохання

Тяжко, тяжко в світі жить
І нікого не любить […]
– “І багата я…”

…Тяжко, діти,
Вік одинокому прожить,
А ще гірше, мої квіти,
Нерівню в світі полюбить.

“Мар’яна-черниця”

Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить.

Любов – Господня благодать!
Люби ж, мій друже, жінку, діток;
Діли з убогим заробіток,
То легше буде й зароблять.
– “Москалева криниця”

Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
– “Молитва”

Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає […]
– “Причинна”

Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
– “Тополя”;

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
– “Катерина”

Диво дивнеє на світі
З тим серцем буває!
Увечері цурається,
Вранці забажає!
Та так тяжко забажає,
Що хоч на край світа
Шукать піде…
– “Титарівна”

І багата я.
І вродлива я,
Та не маю собі пари,
Безталанна я.
Тарас Шевченко
“І багата я…”

Якщо ви знаєте цікаві та гарні вислови Шевченка про кохання лишайте їх в коментарях.

“Сто років самотності” образи Урсули, Хосе Аркадіо, Ребеки, Амаранту, полковника Ауреліано Буендіа, Аркадіо та інших героїв розкриті в цій статті. “Сто років самотності” герої роману Маркеса – члени однієї сім’ї, історія якої розказана протягом ста років.

“Сто років самотності” головні герої

Перше покоління

Хосе Аркадіо Буендіа характеристика

Засновник сімейства Буендіа – вольовий, упертий і непохитний. Засновник міста Макондо. Мав глибокий інтерес до устрою світу, наук, технічних новинок і алхімії. Хосе Аркадіо Буендіа зійшов з розуму, намагаючись відшукати філософський камінь і в кінцевому рахунку забув рідну мову, почавши говорити на латині. Його прив’язали до каштанового дерева у дворі, де він зустрів свою старість в компанії примари Пруденсио Агиляр, вбитого ним в молодості. Незадовго до смерті, його дружина Урсула знімає з нього мотузки і звільняє чоловіка.

Урсула Ігуаран характеристика

Дружина Хосе Аркадіо Буендіа і мати сімейства, яка виховала більшість членів свого роду аж до праправнуків. Твердо і строго управляла сім’єю, заробила виготовленням льодяників велику суму грошей і перебудувала будинок. Наприкінці життя Урсула поступово сліпне і вмирає у віці близько 120 років. Але крім того, що вона всіх виховала і заробляла, в тому числі, і випічкою хліба, Урсула була чи не єдиним членом сім’ї, що володів здоровим розумом, діловою хваткою, умінням виживати в будь-якій ситуації, згуртовуючи всіх, і безмежною добротою. Якби не вона, що була стрижнем всієї родини, невідомо, як би і куди б повернулося життя сім’ї.

Друге покоління

Хосе Аркадіо характеристика

Хосе Аркадіо – старший син Хосе Аркадіо Буендіа і Урсули, що успадкував від батька впертість та імпульсивність. Коли в Макондо приходять цигани, жінка з табору, яка бачить оголене тіло Хосе Аркадіо, вигукує, що вона ніколи не бачила такого великого статевого члена, як у Хосе. Коханкою Хосе Аркадіо стає знайома родини Пілар Тернера, яка вагітніє від нього. У кінцевому рахунку він залишає сімейство і відправляється слідом за циганами. Повертається Хосе Аркадіо через багато років, протягом яких він був моряком і кілька разів здійснив кругосвітню подорож. Хосе Аркадіо перетворився на сильну і похмуру людину, своє тіло він з ніг до голови обмалював татуюваннями. Після повернення він відразу ж одружується з далекою родичкою, Ребекою (виховувалася в будинку його батьків, і встигла вирости, поки він борознив океани), але за це його виганяють з дому Буендіа. Він живе на околиці міста біля цвинтаря, і, завдяки махінаціям сина – Аркадіо, є власником усієї землі в Макондо. Під час захоплення міста консерваторами Хосе Аркадіо рятує брата, полковника Ауреліано Буендіа, від розстрілу, але незабаром сам загадково гине від вогнепального поранення. Підозри в тому, що його вбила його дружина Ребека, нічим не були аргументовані або доведені.

“Згодом Ребека запевняла, що, коли чоловік увійшов туди, вона милася в купальні і нічого не знає. Її версія здавалася сумнівною, але ніхто не міг придумати іншої, більш правдоподібної, – пояснити, навіщо знадобилося Ребеці вбивати людину, яка зробила її щасливою. Це була, мабуть, єдина таємниця в Макондо, що так і залишилася нерозкритою. “

У дорослому Хосе Аркадіо Буендіа автор іронічно втілив риси мачо: крім статевої сили він був богатрськи сильний і брутальний,”… хлопчик, відведений циганами, і є цей самий дикун, що з’їдає за обідом півпоросяти і випускає вітри такої сили, що від них квіти в’януть “.

Полковник Ауреліано Буендіа характеристика

Другий син Хосе Аркадіо Буендіа і Урсули. Ауреліано часто плакав в утробі матері і народився з розплющеними очима. З дитинства зявилася його схильність до інтуїції, він точно відчував наближення небезпеки і важливих подій. Ауреліано успадкував від батька задумливість і філософську натуру, вивчав ювелірну справу. Одружився на малолітній дочці алькальда Макондо – Ремедіос, але вона померла, не досягнувши повноліття, з близнюками в утробі. Після початку громадянської війни полковник приєднався до ліберальної партії і дослужився до посади головнокомандувача революційних сил Атлантичного узбережжя, але відмовився прийняти звання генерала до повалення партії консерваторів. Протягом двох десятиліть підняв 32 озброєних повстання і всі їх програв. Втративши весь інтерес у війні, в 1903 році він підписав Неерландскій мирний договір і вистрілив собі в груди, але вижив, тому що, коли полковник попросив свого лікаря вказати, де точно знаходиться серце, той навмисне намалював коло в такому місці, де куля могла пройти, не зачепивши життєво важливих внутрішніх органів. Після цього, полковник повертається до себе додому в Макондо. Від коханки брата – Пілар Тернера у нього народився син Ауреліано Хосе, а від 17-ти інших жінок, яких йому приводили під час військових походів – 17 синів. У старості полковник Ауреліано Буендіа займався безглуздим виготовленням золотих рибок (переплавляючи їх час від часу і роблячи заново) і помер, “справляючи нужду” біля дерева, під яким його батько Хосе Аркадіо Буендіа сидів протягом багатьох років, прив’язаний до лавки.

Амаранту характеристика

Третя дитина Хосе Аркадіо Буендіа і Урсули. Амаранту росте разом зі своєю троюрідною сестрою Ребекою, вони одночасно закохуються в італійця П’єтро Креспі, той відповідає взаємністю Ребеці, і з тих пір вона стає найлютішим ворогом Амаранти. У хвилини ненависті Амаранта навіть намагається отруїти суперницю. Після того, як Ребека виходить заміж за Хосе Аркадіо, вона втрачає всякий інтерес до італійця. Пізніше Амаранта відкидає і полковника Херінельдо Маркеса, залишившись в підсумку старою дівою. У неї були закохані і мріяли про секс з нею племінник Ауреліано Хосе і внучатий племінник Хосе Аркадіо. Але вмирає Амаранта незайманою в глибокій старості, в точності як їй передбачила сама смерть – після того, як вона закінчила вишивати похоронний саван.

Ребека характеристика

Ребека – сирота, яку удочерили Хосе Аркадіо Буендіа і Урсула. Ребека прийшла в сім’ю Буендіа у віці близько 10 років з мішком. Усередині нього були кістки її батьків, які були двоюрідними родичами Урсули. Спочатку дівчинка була надзвичайно боязкою, майже не розмовляла і мала звички їсти землю і вапном зі стін будинку, а також смоктати свій палець. Коли Ребека дорослішає, її краса полонить італійця П’єтро Креспі, але їхнє весілля постійно відкладається через численні траури. У підсумку ця любов робить її і Амаранту, яка також закохана в італійця, найлютішими ворогами. Після повернення Хосе Аркадіо, Ребека виходить наперекір волі Урсули за нього заміж. За це закохану пару виганяють з дому. Після смерті Хосе Аркадіо, Ребека, обізлившись на весь світ, замикається в будинку на самоті під турботою своєї служниці. Пізніше 17 синів полковника Ауреліано намагаються відремонтувати будинок Ребеки, але їм вдається лише оновити фасад, вхідні двері їм не відкривають. Помирає Ребека в глибокій старості, зі своїм пальцем у роті.

Третє покоління

Аркадіо характеристика

Аркадіо – незаконнонароджений син Хосе Аркадіо і Пілар Тернера. Він – шкільний учитель, однак бере на себе керівництво Макондо на вимогу полковника Ауреліано, коли той залишає місто. Стає деспотичним диктатором. Аркадіо намагається викорінити церкву, починаються гоніння за консерваторами, які живуть в місті (зокрема на дона Аполинаре Москоте). Коли він намагається стратити Аполинаре за єхидне зауваження, Урсула не витримавши по-материнськи висікає його як маленьку дитину. Отримавши інформацію про те, що сили консерваторів повертаються, Аркадіо приймає рішення боротися з ними тими малими силами, що є в місті. Після поразки і захоплення міста консерваторами він був розстріляний.

Ауреліано Хосе характеристика

Позашлюбний син полковника Ауреліано і Пілар Тернера. На відміну від зведеного брата Аркадіо, знав таємницю свого походження і спілкувався з матір’ю. Був вихований тіткою, Амарантою, в яку був закоханий, проте не зміг її домогтися. Один час супроводжував батька в його походах, брав участь у бойових діях. Повернувшись в Макондо, був убитий в результаті непокори владі.

Інші сини полковника Ауреліано

Полковник Ауреліано мав 17 синів від 17 різних жінок, яких посилали до нього під час його походів “для поліпшення породи”. Всі вони носили ім’я батька (але мали різні прізвиська), були хрещені бабусею, Урсулою, але виховувалися матерями. Вперше зібралися всі разом в Макондо, дізнавшись про ювілей полковника Ауреліано. Згодом четверо з них – Ауреліано Сумний, Ауреліано Житній, і двоє інших – жили і працювали в Макондо. 16 синів були вбиті в одну ніч в результаті урядових інтриг проти полковника Ауреліано. Єдиний з братів, хто зумів врятуватися – Ауреліано Закоханий. Він довго переховувався, у глибокій старості просив притулку у одних з останніх представників роду Буендіа – Хосе Аркадіо і Ауреліано – але вони відмовили йому, так як не впізнали. Після цього був убитий і він. Всім братам стріляли в попелясті хрести на лобі, які намалював їм падре Антоніо Ісабель, і які вони не змогли змити до кінця життя.

Четверте покоління

Ремедіос Прекрасна характеристика

Дочка Аркадіо і Санти Софії де ла П’єдад. За свою красу отримала ім’я Прекрасної. Більшість членів сім’ї вважали її надзвичайно інфантильною дівчиною, тільки один полковник Ауреліано Буендіа вважав її самою розумною з усіх членів родини. Всі чоловіки, які добивалися її уваги, загинули при різних обставинах, що в кінцевому підсумку принесло їй погану славу. Була вознесена на небо легким поривом вітру, при знятті простирадлом в саду.

Хосе Аркадіо Другий характеристика

Син Аркадіо і Санти Софії де ла П’єдад, брат-близнюк Ауреліано Другого. Вони народилися через п’ять місяців після розстрілу Аркадіо. Близнюки, усвідомивши своє повну подібність у дитинстві, дуже любили розігрувати оточуючих, міняючись місцями. З часом плутанина лише збільшилася. Пророчиця Урсула навіть запідозрила, що через сімейну різницю з характерами, вони все-таки переплуталися. Хосе Аркадіо Другий виріс худим, як полковник Ауреліано Буендіа. Протягом майже двох місяців ділив з братом одну жінку – Петру Котес, але потім залишив її. Працював наглядачем в банановій компанії, в подальшому став профспілковим лідером і викрив махінації керівництва та уряду. Вижив після розстрілу мирної демонстрації робітників на станції і прокинувся, поранений, в поїзді, що везе до моря більше трьох тисяч убитих робітників, старих, жінок і дітей. Після події збожеволів і доживав дні, в кімнаті Мелькіадеса, розбираючи його пергаменти. Помер в один момент з братом-близнюком Ауреліано Другим. В результаті штовханини під час похорону труну з Хосе Аркадіо Другим поклали в могилу Ауреліано Другого.

Ауреліано Другий характеристика

Син Аркадіо і Санти Софії де ла П’єдад, брат-близнюк Хосе Аркадіо Другого. Про його дитинство можна прочитати вище. Виріс величезним як його дід Хосе Аркадіо Буендіа. Завдяки пристрасному коханню між ним і Петрою Котес її худоба розмножувався так стрімко, що Ауреліано Другий став одним з найбагатших людей в Макондо і до того ж самим веселим і гостинним господарем. “Плодіться, корови, життя коротке!” – Такий девіз був на поминальному вінку, принесеному його численними друзями-товаришами по чарці на його могилу. Одружився він, щоправда, не на Петре Котес, а на Фернанде дель Карпіо, яку довго шукав після карнавалу по єдиній прикметі – вона найкрасивіша жінка в світі. З нею у нього було троє дітей: Амаранта Урсула, Хосе Аркадіо і Рената Ремедіос, з якою він був особливо близький. Постійно переїжджаючи від дружини до коханки і назад. Помер він одночасно з Хосе Аркадіо Другим.

П’яте покоління

Рената Ремедіос (Меме) характеристика

Меме – перша дочка Фернанди і Ауреліано Другого. Закінчила школу гри на клавікордах. У той час, коли вона присвячувала себе цьому інструменту з “незламною дисципліною”, Меме насолоджувалася святами і виставками в надмірностях, як і її батько. Познайомилася і полюбила Маурісіо Вавилон, учня механіка бананової компанії, якого завжди оточували жовті метелики. Коли Фернанда дізналася, що між ними виникли сексуальні відносини, вона виклопотала у алькальда нічну охорону в будинку, яка поранила Маурісіо в один з його нічних візитів (куля потрапила в хребет), після чого він став інвалідом. Меме ж Фернанда відвезла в монастир, в якому сама вчилася, щоб приховати ганебний зв’язок дочки. Меме після поранення Вавилон промовчала до кінця свого життя. Кілька місяців по тому вона народила сина, якого відправили Фернанде і назвали Ауреліано в честь його діда. Рената померла від старості в похмурому госпіталі Кракова, так і не промовивши жодного слова, весь час думаючи про свого дорогого Маурісіо.

Хосе Аркадіо характеристика

Хосе Аркадіо, син Фернанди і Ауреліано Другого, названий так на честь своїх предків відповідно до сімейної традиції, мав характер попередніх Аркадіо. Його ростила Урсула, яка хотіла, щоб він став Папою Римським, для чого його послали в Рим вчитися. Однак Хосе Аркадіо незабаром кинув семінарію. Після повернення з Риму після смерті своєї матері, він знайшов скарб і почав промотувати його в пишних святкуваннях, розважаючись в тому числі і з дітьми. Пізніше з’явилося якесь зближення, правда далеке від дружби, між ним і Ауреліано Вавилон, його незаконнонародженим племінником, якому він планував залишити дохід від знайденого золота, на яке він зміг би жити після від’їзду в Неаполь. Але цього не сталося, оскільки Хосе Аркадіо втопили четверо дітей, що жили з ними, які після вбивства забрали всі три мішки з золотом, про які знали тільки вони і Хосе Аркадіо.

Амаранту Урсула характеристика

Амаранту Урсула – молодша дочка Фернанди і Ауреліано Другого. Дуже схожа на Урсулу (дружину засновника роду), яка померла, коли Амаранта була зовсім маленькою. Вона так і не дізналася, що хлопчик, присланий в будинок Буендіа, – її племінник, син Меме. Вона народила від нього дитину (зі свинячим хвостиком), на відміну від інших своїх родичів – в любові. Вона вчилася в Бельгії, але повернулася з Європи в Макондо зі своїм чоловіком, Гастоном, привізши з собою клітку з півсотнею канарок, щоб в Макондо знову стали жити птахи, які повбивались після смерті Урсули. Пізніше Гастон повернувся до Брюсселя у справах і як ні в чому не бувало прийняв новину про роман між своєю дружиною і Ауреліано Вавилон. Амаранту Урсула померла під час пологів свого єдиного сина, Ауреліано, який поклав кінець роду Буендіа.

Шосте покоління

Ауреліано Вавилон

Ауреліано – син Ренати Ремедіос (Меме) і Маурісіо Вавилон. Був присланий в будинок Буендіа з монастиря, де його народила Меме, і огороджений від зовнішнього світу своєю бабусею, Фернандо, яка в спробі приховати від усіх таємницю його походження вигадала, що знайшла його на річці в кошику. Вона ховала хлопчика в ювелірній майстерні полковника Ауреліано три роки. Коли він випадково вибіг зі своєї “камери” ніхто в будинку, крім самої Фернанди не підозрював про його існування. За характером він дуже схожий на полковника, справжній Ауреліано. Був самим начитаним в роду Буендіа, багато чого знав, міг підтримати розмову на багато тем.

У дитинстві вів дружбу з Хосе Аркадіо Другим, який розповідав йому правдиву історію розстрілу працівників бананових плантацій. Поки інші члени сім’ї приходили і йшли (спочатку померла Урсула, потім – близнюки, після них Санта Софія де ла П’єдад, померла Фернанда, повернувся Хосе Аркадіо, його вбили, повернулася, зрештою, Амаранта Урсула), Ауреліано залишався в будинку і майже ніколи з нього не виходив. Все своє дитинство провів, читаючи письмена Мелькиадеса, намагаючись розшифрувати його пергаменти, написані на санскриті. У дитинстві йому часто був Мелькиадес, що давав йому підказки до своїх пергаменту. У книжковій крамниці вченого каталонця він познайомився з чотирма приятелями, з якими у нього зав’язується тісна дружба, але всі четверо незабаром покидають Макондо, бачачи, що місто приходить до непоправного занепаду. Можна сказати, що це вони відкрили для Ауреліано непізнаний зовнішній світ, витягнувши його з виснажливого вивчення праць Мелькиадеса.

Після прибуття з Європи Амаранти Урсули, він майже відразу закохується в неї. Вони зустрічалися спершу таємно, але після швидкого від’їзду її чоловіка Гастона вони змогли любити один одного відкрито. Ця любов пристрасно і красиво відзначена у творі. Протягом довгого часу вони підозрювали, що є зведеними братом і сестрою, але не знайшовши цьому жодних документальних доказів, взяли вигадку Фернанди про дитинку, яка припливли по річці в кошику, як істину. Коли Амаранта померла після пологів, Ауреліано вийшов з дому, повний болю через загибель коханої. Пропивши всю ніч з господарем салону і не знайшовши нічиєї підтримки, стоячи посеред площі, він кричав: “Друзі – не друзі, а паскуди!”. Ця фраза – відображення його самотності і нескінченної болі, які врізалися в його серці. Вранці, повернувшись в будинок, він згадує про сина, вже на той час з’їденого мурахами, він раптом зрозумів сенс рукописів Мелькиадеса і відразу стало ясно, що в них описана доля роду Буендіа.

Він з легкістю починає розшифровувати пергаменти, як раптом в Макондо починається руйнівної сили ураган, що знищує з лиця Землі і стирає з пам’яті людей місто, як і було передбачено Мелькиадес, “бо гілкам роду, засудженого до ста років самотності, не дано повторитися на землі” .

Сьоме покоління

Ауреліано

Син Ауреліано Вавилон і його тітки, Амаранти Урсули. При його народженні збулося старе пророцтво Урсули – дитина народилася зі свинячим хвостиком, ознаменувавши кінець сім’ї Буендіа. Незважаючи на те, що його мати хотіла назвати дитину Родріго, батько вирішив дати йому ім’я Ауреліано, слідуючи сімейній традиції. Це єдиний за ціле століття член сім’ї, народжений в любові. Але, оскільки сім’я була приречена на сто років самотності, він не міг вижити. Ауреліано був з’їдений мурашками, які заполонили будинок через потоп, – саме так, як про це було написано в епіграфі до пергаменту Мелькиадеса: “Перший в роду буде до дерева прив’язаний, останнього в роду з’їдять мурахи”.

Народні прикмети про квіти, які передбачають погоду, та їх символічне значення ви дізнаєтесь в цій статті.

Народні прикмети про квіти на українській мові

Квіти пахнуть здалека – на вітер.

Небо хмарне, а квіти жовтцю відкриті – дощу не буде.

Білі, жовті, оранжеві, рожеві й червоні квіти портулаку розкриваються тільки на сонячну погоду.

За гарної погоди листки мальви мовби в’януть, квіти закриваються. Це означає, що мальви вчули підвищену вологість повітря і готуються до дощу.

Дарувати жовті квіти – до розлуки.

Доброю прикметою є подарунок незабудок, тому що їх вважають символом дружніх відносин, а також вірності в любовних союзах.

Якщо ви йдете до дівчини на перше побачення, подаруйте букет бузку – символ перших любовних хвилювань.

Якщо парубок дарує квітку акації, значить він вас дуже любить і цим ще раз підкреслює свою любов.

Якщо фікус стоїть на кухні, то відгородить від голоду й бідності, а в спальні – забезпечить спокій і захист.

За квітку в горщику, що подарували, неодмінно потрібно дати символічний викуп, інакше квітка буде погано рости.

Не можна дарувати плющ – він виживає з будинку чоловіків, подружні пари розводяться або конфліктують, дорослі сини їдуть або йдуть із будинку.

Краще не дарувати конвалії, це квіти холодності й легковажності, як правило, вони приводять до розлуки.

Одержати в дарунок іриси – гарний знак, ці квіти служать позначенням чистоти й надійності в почуттях.

Зберігати в будинку сушений трилисник – до благополуччя.

Павло Глазовий гумореска “Кухлик” – як і багато інших гуморесок Глазового, показує наскільки автор шанував та цінував українську мову, а через гуморески хотів заохотити всіх говорити державною українською мовою.

Гумореска “Кухлик” Павло Глазовий

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він:
– Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
– Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
– Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
– На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
– У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
– Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Вірш “Комусь – щоб хліба скибка…” Ліни Костенко наголошує на проблемі існування в цьому прекрасному, але жорстокому світі.

“Комусь – щоб хліба скибка…” Ліна Костенко

Комусь – щоб хліба скибка.
Комусь – щоб тільки лаври.
Одна душа – як скрипка,
а друга – як літавра.

А тут не все так чітко.
То крила, то вериги.
Від Баха – до чечітки.
Від “чижика” – до Гріга.

Від ніжного ноктюрна –
до громових симфоній.
Від буйного обурення –
до сміху саксофонів.

Всі голоси природи,
всі види й різновиди,
від голосу народу –
до писку індивіда.

Все в душу входить вперто.
Ввійшло – навік зосталось.
Оце такі концерти.
Аж серце надірвалось.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Комусь – щоб хліба скибка…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

“Майстри часу” Кочерга скорочено читати

“Майстри часу” головні герої

Олексій Семенович Юркевич – головний герой; Лiда Званцева – кохана Юркевича; Доктор Тобіас Карфункель – німець, майстер часу; Таратута – фронтовий товариш Юркевича; Андрій Трохимович Черевко – машиніст; Валеріан Сергійович Лундишев – граф, багатий землевласник; Софiя Петрiвна – коханка Юркевича; Оля – дружина Черевка.

Дія 1 “Майстри часу” скорочено

Дія п’єси відбувається на невеликій пасажирській станції. 1912 рік.

Юркевичу 25 років. Він приходить на станцію, щоб сісти на потяг до Парижа. Він купив білет на екскурсію на виставку. Екскурсія відправляється наступного ранку з Москви о 12 годині, тому Юркевичу необхідно встигнути на поїзд. Молодий чоловік останні 10 років мріяв про цю подорож. На станції також сидить німець Корфункель. Корфункель говорить з сильним німецьким акцентом, вживаючи слова із неправильними закінченнями. Він називається майстром часу і говорить, що чекає на потяг до Варшави.

Корфункель випадково розсипає отруйні таблетки, які можуть вбити людину за 4 секунди і жоден лікар не знатиме причину смерті. Лишати їх на землі не можна, бо вони небезпечні, тому Юркевич допомагає збирати таблетки з землі. Вони знаходять усі, крім однієї.

Корфункель жаліється Юркевичу на застуду і сильний зубний біль. Молодий чоловік каже, що має краплі від зубного болю. Німець просить Юркевича дати йому трошки тих крапель. Юркевич погодився і почав шукати їх у своїй шкіряній торбинці, але згадує, що запакував їх у чемодані. Щоб розпакувати чемодан, дістати звідти краплі і знову запакувати його потрібна година, а поїзд Юркевича прибуває менше ніж через пів години. Корфункель благає дати йому крапель, але Юркевич не хоче робити цього, бо боїться запізнитись на потяг. Тоді Корфункель в гніві каже, що Юркевич лежебок і нічого не розуміє в часі, що за 24 хвилини, які той пошкодував для нього, можуть уміститися найдивовижніші події, за так званим законом “тісного часу” можна не лише розпакувати і запакувати назад чемодан, можна знайти щастя і втратити його, можна покохати на все життя, можна навіть умерти – або кого-небудь убити. Корфункель остерігає Юркевича, що іноді за 24 хвилини може статися більше ніж за 10 років і виходить, тихо сміючись.

Юркевич очманіло сідає на стілець, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося, але двері розчиняються i входить Софiя Петрiвна, дама рокiв ЗО, що була коханкою Юркевича. Софія накидається на нього зі звинуваченнями у зраді і закидає йому, що він хоче поїхати від неї з коханкою Марусею. Юркевич присягається їй, що і в думці не мав нічого такого, їде до Парижу лише на виставку і скоро повернеться. Софія Петрівна показує йому револьвер і каже, що якби вона застеле його з кимось, то застрелила б обох. Після цього вона виходить, зіпхнувши з порога графа Лундишева, який якраз ходив всередину.

Лундишев – дуже багатий чоловік, він захоплюється розведенням курей, має у своєму маєтку величезний курник “куряче містечко”, де живуть найрізноманітніші породи. Графова мрія – купити курку iндiйської породи з Iндаура, яка навiть в Iндiї є майже невiдомою. Її ім’я принцеса Буль-Буль ель Газар і зараз вона знаходиться в Парижі. Дізнавшись, що Юркевич якраз їде в Париж, Лундишев спеціально приїхав на станцію, щоб попросити його купити для нього цю курку. Курка коштує 20 тисяч і якщо Юркевич погодиться виконати це прохання, то отримає за це комісію у розмірі 3 тисячі карбованців. Почувши про це Юркевич не може повірити своїм вухам, адже 20 тисяч – це величезні гроші, йому важко зрозуміти як можна віддати такі гроші за курку, але він радо погоджується на пропозицію, адже за 3 тисячі він може два роки подорожувати, надрукувати свою книжку і кинути ненависну гімназію.

Тим часом з поїзда виходить Ліда, дівчина у яку Юркевич був закоханий останні два роки, але з якою він не бачився довгий час. Юркевич не може повірити, що нарешті знову бачить її і одразу зізнається їй в коханні. Але Ліда розповідає, що скоро виходить заміж за Котельникова. Хоч вона і не кохає свого нареченого, їх пов’язують переконання: Котельников – комуніст-революціонер. Весілля відбудеться через 3 дні. Юркевич у розпачі. Він говорить, що не поїде і Париж, якщо вона теж кохає його. Тоді Ліда опускає очі і зізнається, що теж любить Юркевича.

Молодий чоловік не тямить себе від щастя, але згадує, що щойно взяв на себе зобов’язання перед Лундишевим. Він розуміє, що тепер не може поїхати в Париж за куркою, але не хоче і грошей назад повертати. Юркевич думає, що граф все-одно викине ці гроші на якусь дурницю, а для нього вони були б значно корисніші. В цей момент він бачить на підлозі одну з отруйних таблеток, які розсипав Корфункель. Юркевич іде до Лундишева і бачить, як Оля, дружина бідного машиніста Черевка, просить графа дати їй хоч одну курку з його курника, адже в неї вдома сидять голодні діти. Лундишев грубо відмовляє їй, адже Черевко – бунтівник, він керує страйком на підприємстві, яке належить графу. Тоді Юркевич вирішує вбити Лундишева з допомогою отруйної таблетки. Він підкидає її в склянку з водою, яку якраз збирається випити граф але в останню секунду змінює свій намір і вибиває склянку графу з рук. Юркевич кричить на Лундишева, щоб той ішов к чорту з своїми грошима, адже через них він мало не пішов на вбивство. Граф кричить, що Юркевича буде негайно звільнено зі служби і, тремтячи, вибігає.

Тут Юркевич помічає, що Ліда була свідком сцени. Дівчина вирішує, що він злий, бо тепер не поїде в Париж. Вона говорить, що не хоче ставати між ним і його мрією і йде.

Юркевич у розпачі: щойно він втратив кохання свого життя, гроші і роботу. Він вирішує, що ще може встигне на свій поїзд і вибігає на платформу, але бачить там лише Корфункеля, який повідомляє йому, що поїзд вже пішов.

Дія 2 “Майстри часу” скорочено

Станцiя. 1919 рiк.

Входить Юркевич. Тепер йому 32-33 роки. Увесь цей час він тужив за Лідою і ось нарешті отримав від неї листа, у кому вона зізнається, що все ще любить його і приїжджає. Юркевич прийшов на станцію, щоб зустріти її.

Юркевич нервово ходить туди-сюди і раптом бачить на станції Карфункеля. Молодий чоловік підбігає до старого майстра і звинувачує його у чаклунстві і бідах, які сталися з ним на цій же станції 7 років тому. Корфункель пояснює, що він не чаклун, а передбачити події, які сталися тоді з Юркевичем він зміг лише тому, що був знайомими із законами часу: “Час буває або пустий – цiлий рiк без подiй, – або тiсний вiд рiзних пригод, що налазiль один на один i валiлься, як снiг на голова… Вi самi казаль, що багато рокiв проживаль дуже нудно. I раптом поїхаль за кордон. Ну, для уважний око це вже багато значить. Я зрозумiль, що для вас починалься смуга тiсних часiв – коли подiї доганяють один одна i йдуть як зграя риб, що збиралься викидать iкру”.

Юркевич вірить майстру і пропонує йому крапель від зубів – він і досі має їх з собою, але цього разу Карфункелю не потрібні краплi. Йому необхідно повернутися додому, в Гейдельберг, щоб прийняти участь в будівництві годинника, який показує справжній час. Але у країні почалася революція, іде громадянська війна і поїзди тепер ходять погано – усе підкорилося “тісному часу” війни…

На станцію входить і Лундишев з купою валіз. Граф покидає маєток і курник, щоб втекти від війни і революції в Париж до брата Івана. Вони з Юркевичем вітаються, Юркевич розповідає йому про те, на кого він чекає тут.

Раптом на станцію заходять поліцейські. З їх розмови Юркевичу стає відомо, що вони тут для того, щоб заарештувати революціонерку Ліду Званцеву, яка має прибути на цю станцію з Харківським поїздом. Юркевич з жахом усвідомлює, що нічого не може зробити, щоб відвернути арешт коханої: поїзд невідворотно наближається. Тим часом Карфункель не може дочекатися цього ж поїзда, щоб поїхати ним додому.

Раптом на станцію входить фронтовий товариш Юркевича Таратута. Таратута – вільний козак і шибайголова. Він має власний автомобіль і живе з перепродажу різних товарів, давлячи курей та іншу живність, що трапляється на його шляху. Юркевичу спадає ідея, що на автомобілі Таратути вони разом можуть встигнути доїхати до попередньої станції, до того, як туди прибуде поїзд і попередити Ліду, щоб вона не виходила в руки поліцейських. Тарута радий прийти Юркевичу на допомогу, але у них на шляху стають жінки, чиїх курей він подавив. Юркевич намагається відкупитися від розлючених селянок грошима, але поки вони сваряться приходить поїзд. Ліда виходить з поїзду. Поліцейські спочатку не арештовують її, бо не знають як вона має виглядати, але Лундишев, не обізнаний з тим, що вона в розшуку, випадково розкриває її особу. Ліду і Юркевича заарештовують і наказують розстріляти на місці. Закохані готуються до смерті, вони обіймаються і щасливі провести останні хвилини свого життя разом.

Раптом надходить повідомлення про наступ більшовиків. Поліцейські змушені тікати, Юркевич і Ліда врятовані. Лише Карфункель у розпачі адже його поїзд так і не прийде.

Дія 3 “Майстри часу” скорочено

Станцiя. 1919 рiк. Зима.

Станція тепер занедбана і розбита. На станції Черевко і його дружина. Вона говорить йому, що їх син Серьожа помирає і кличе батька, щоб він був з ним, але для Черевка головний передовсім обов’язок – доставити солдат на фронт. Дитину могла б врятувати камфора, але у революційному місті її ніде не можна дістати.

З товарного поїзда, що прибуває на станцію виходить Юркевич. Він обшарпаний і змарнілий. З ним виходить Таратута з живою куркою під пахвою. Він віддає курку Олі, щоб вона приготувала її для Серьожі. Оля розповідає йому, що не може знайти ніде камфори. Таратута їде кудись до свого знайомого, щоб дістати. Тим часом Олі кажуть, що сину зовсім погано, вона біжить додому забувши про курку. Курку краде Усачиха, порахувавши, що Оля все-одно не встигне приготувати її.

На станції з’являється і Лундишев. Він тепер злидень, обшарпаний і голодний, жаліється, що не їв два дні. Він прийшов, щоб обміняти перстень зі смарагдом на хліб. Юркевич згадує, як колись той віддавав двадцять тисяч за курку. Оля бачить, який Лундишев обідраний і голодний, їй стає шкода його і вона пропонує йому прийти до неї на вечерю, адже вона смажитиме курку. Але Лундишев категорично відмовляється, адже колись він не проявив співчуття, коли вона просила допомоги у нього.

Входить Карфункель. Усі ці одинадцять місяців він чекав свого поїзда, щодня запитуючи на станції, щоб добратися додому, і разом із іншим великим майстром Тобiасом Рамiнгером змайструвати годинника, який покаже людям, що таке час насправді. Він змарнілий і сердитий на цю країну.

Нарешті приходить поїзд, виходить Ліда. Вона тепер дружина Юркевича. Хоча вона щойно повернулась, вона повідомляє чоловіку, що мусить знову їхати – і надовго. Білі захопили Донбас, червоні повинні перемогти Врангеля. На заперечення Юркевича Ліда відповідає, що вона комуністка, а значить – солдат: “Партiя кличе – я мушу йти. Це просто й неминуче, як смерть”.

Лундишев тим часом мріє про смажну курку. Йому не віриться, що він вже ніколи не покуштує курячого м’яса. На станцію повертається Усачиха. Вона вже встигла зарубати і засмажити курку, але її замучила совість і вона вирішила повернути курку Олі. Побачивши смажену курку, Лундишев схоплюється і благає Усачиху продати її йому. Після торгів, він погоджується віддати за курку перстень – свою останню цінну річ. “Курка! Найдорожча курка мого життя…” – вигукуй він і йде додому, пригорнувши курку до себе.

Прибігає Таратута. Він знайшов камфору і дає її Олі. Тепер вона зможе врятувати сина. Черевко зраділий і готовий вести поїзд. Ліда повинна їхати разом з ним, Юркевич знову лишається сам.

Дія 4 “Майстри часу” скорочено

1929 рiк. Від станції лишилася сама лише бокова стiна, на її місці збудовано новенький вокзал. Вокзал вже завершено але біля стіни ще стоїть риштовання.

На вокалі збираються залізничники, секретар обкому партії, начальник станції та інші. Вони тут для того, щоб зустріти Черевка, який отримав орден і став делегатом на Всесоюзному з’їздi Рад.

Юркевич знову на станції. Мимо нього проносіть труну з Лундшевим. Він запитує кого зустрічають тут і де тепер Ліда. Виявляється Ліда тепер директор курячого радгоспу, який зробили із садиби графа.

Тут і Карфункель. Він був у тюрмі ці десять років, але він вважає, що ці десять років нічого не означають, адже для нього час вимірюється лише його власним виміром. Тепер він нарешті поїде в Гейдельберг, де збудую нарештi свій генiальний годинник: “О! Великий дзигармайстер Тобiас Рамiнгер чекає моїх рисункiв, i пiслязавтра ми почнемо роботу. I тодi – i тодi свiт пiзнає, що таке час. Люди пiзнають, чому пiвгодини тривають часом довше, нiж десять рокiв, i чому десять рокiв старого такi не схожi на десять рокiв юнака. Але ми це змiнимо. Ми пiдкоримо час дужчим i розумним – ми, майстри часу, що будемо панувати на землi. I тодi свiт уславить мене – першого майстра часу – Тобiаса Карфункеля”.

Вiдчиняються дверi, i двоє робiтникiв вносять величезний ящик, весь облiплений ярликами з закордонними написами. Слiдом за ними входить Лiда. Тепер їй 36 рокiв. До неї підходить Юркевич. Вони вітаються, говорять про час. В ящику, розповідає Ліда, закордонний інкубатор для курчат, який вони хочуть використовувати у себе в радгоспі. На фронті Ліда усе віддавала комунізму і тепер, у мирному житті, вона докладає усіх сил для своїх курей, щоб вони давали користь народові радянського союзу. Юркевич розповідає їй, що він тепер відомий письменник. До них підходить Таратута, який теж працює тепер в радгоспі з Лідою. У нього в руках коробка, а в ній принцеса Буль-Буль ель Газар. Ліда замовила її з-за кордону, адже ця курка може покращити продуктивність радгоспу в рази. Всі троє розмірковують про те, як Лундишев так і не дочекався своєї принцеси.

Вбігає 8-річна дівчинка – це донька Юркевича. За ці 10 років він одружився з Софією Петрівною і це їх дочка. Ліда з сумом дивиться на доньку Юркевича і з сумом думає, що вона могла б вже мати дитину, якби у минулому зробила інший вибір. Юркевич іде геть разом з дружиною і донькою.

Нарешті прибуває поїзд з Черевком. Він виходить і розповідає натовпу, що зустрічає його, його про плани партії і першу п’ятирічку.

Карфункель дізнається, що його фабрика закрита, Рамiнгер поїхав у Росiю. “Вони, а не я, майстри часу” – у розпачі вигукує він і вимагає, щоб йому повернули назад його 10 років чекання. З цими словами Карфункель кидається до риштовання. Він падає біля великого годинника встановленого на фасаді вокзалу від розриву серця. Твір завершується роздумами Ліди про те, що німці хочуть захопити світ, але в них не вийде, бо Україна і СРСР не дадуть цьому трапитись.

“Ляльковий дім” Ібсен скорочено читати

Сучасна Ібсену Норвегія. Затишна і недорого обставлена ​​квартира адвоката Торвальда Хельмера і його дружини Нори. Святвечір. У будинок з вулиці входить Нора, вона приносить із собою безліч коробок – це подарунки на ялинку для дітей і Торвальда. Чоловік любовно метушиться навколо дружини і жартівливо звинувачує її – його білочку, метелика, пташку, лялечку, жайворонка – в марнотратстві. Але в це Різдво, заперечує йому Нора, трохи марнотратства їм не зашкодить, адже з нового року Хельмер заступає на посаду директора банку і їм не буде потреби, як в минулі роки, економити буквально на всьому.

Позалицявшися за дружиною (вона і після народження трьох дітей – сліпуча красуня), Хельмер видаляється в кабінет, а в вітальню входить давня подруга Нори фру Лінде, вона тільки що з пароплава. Жінки не бачилися давно – майже вісім років, за цей час подруга встигла поховати чоловіка, шлюб з яким виявився бездітним. А Нора? Вона як і раніше безтурботно пурхає по життю? Якби так. У перший рік шлюбу, коли Хельмер пішов з міністерства, йому доводилося, крім основної роботи, брати ділові папери на дом і сидіти над ними до пізнього вечора. В результаті він захворів, і лікарі сказали, що врятувати його може тільки південний клімат. Вони всією сім’єю цілий рік провели в Італії. Гроші на поїздку, досить велику суму, Нора нібито взяла у батька, але це неправда; їй допоміг один пан… Ні, ні, нехай фру Лінде нічого такого не думає! .. Гроші взяті в борг під розписку. І тепер Нора регулярно виплачує відсотки по позиці, працюючи потайки від чоловіка.

Фру Лінде знову оселиться тут, в їхньому місті? Чим вона буде займатися? Хельмер, напевно, зможе влаштувати її у себе в банку, якраз зараз він складає штатний розклад і розмовляє в кабінеті з повіреним Крогстада, збираючись його звільнити, – місце звільняється. Як? Фру Лінде з ним трохи знайома? Ага, зрозуміло, значить, вони жили в одному місті і іноді зустрічалися.

Торвальд Хельмер дійсно звільняє Крогстада. Він не любить людей з підмоченою репутацією. В свій час Крогстад ​​(Хельмер з ним разом вчився) здійснив підробку – підробив підпис на грошовому документі, але суду уникнув, зумівши зі скрутного становища викрутитися. Такій людині, як Крогстад​​, потрібно було б заборонити мати дітей – з таким вихователем з них виростуть тільки злочинці.
Але фальсифікацію, як з’ясовується, здійснила і Нора. Вона підробила на позиковому листі Крогстаду (саме він дав їй гроші на Італію) поручительський підпис батька, звернутися до якого вона не могла – в той час він лежав при смерті. Більш того, документ датований днем, коли батько його підписати не міг, тому що до того часу вже помер. Звільнений з роботи Крогстад ​​просить Нору, щоб вона замовила за нього слово, він прекрасно зарекомендував себе в банку, але призначення нового директора сплутало всі його карти. Хельмер хоче звільнити його не тільки за темне минуле, але навіть за те, що він по старій пам’яті кілька разів назвав його на “ти”. Нора просить за Крогстада, але він не приймає її всерйоз Хельмер відмовляє. Тоді Крогстад ​​загрожує Hopі викриттям: він розповість чоловікові, звідки вона взяла гроші для поїздки в Італію. Крім того, Хельмер дізнається і про її фальсифікацію. Нічого не добившись від Нори і цього разу, Крогстад ​​відверто шантажує обох членів подружжя: він надсилає листа Хельмеру з прямою загрозою – якщо історія з фальсифікацією Нори випливе назовні, тому на посаді директора банку не втриматися. Нора кидається у пошуках виходу. Спочатку вона кокетує з другом сім’ї доктором Ранком. Той таємно в неї закоханий, але приречений на смерть, – у нього спадковий сифіліс. Ранк готовий заради Нори на все і дав би їй гроші, але до цього часу з’ясовується, що Крогстаду потрібно інше. Історія доктора Ранка закінчується трагічно – подружжя Хельмер отримують від нього поштою листівку з чорним хрестом – хрест означає, що доктор замкнувся у себе вдома і нікого більше не приймає: там він і помре, не лякаючи друзів своїм виглядом.

Але що все-таки робити Hopі? Ганьба і викриття страшать її, вже краще покінчити з собою! Але невблаганний Крогстад ​​попереджає: самогубство безглуздо, в такому випадку буде зганьблена її пам’ять.

Допомога приходить з несподіваного боку – від подруги Нори фру Лінде. У вирішальний момент вона пояснюється з Крогстада: в минулому їх пов’язувала любов, але фру Лінде вийшла за іншого: на руках у неї залишалися стара мати і двоє молодших братів, фінансове ж положення Крогстада було неміцним. Тепер фру Лінде вільна: померли мати і чоловік, брати по-справжньому встали на ноги – вона готова вийти за Крогстада, якщо йому ще потрібно. Крогстад ​​втішений, його життя налагоджується, він нарешті знаходить і любов, і вірну людину, він відмовляється від шантажу. Але вже пізно – його лист в поштовій скриньці Хельмера, ключ від якої є тільки у нього. Що ж, нехай Нора дізнається, чого коштує насправді її Хельмер з його святенницькою мораллю і забобонами! – Вирішує Крогстад​​.

Справді, прочитавши лист, Хельмер чи не б’ється в істериці від охопившого його праведного гніву. Як? Його дружина – його пташка, його пташка, жайворонок, його лялечка – злочинниця? І це через неї благополуччя родини, досягнуте таким важким трудом, йде тепер на розпил! Від вимог Крогстада їм не позбутися до кінця днів! Хельмер не дозволить Hopі псувати дітей! Відтепер вони будуть віддані на утримання няньці! Для дотримання зовнішніх пристойностей Хельмер дозволить Hopі залишитися в будинку, але жити тепер вони будуть роздільно!

В цей момент посильний приносить лист від Крогстада. Той відмовляється від своїх вимог і повертає позиковий лист Нори. Настрій Хельмера миттєво змінюється. Вони врятовані! Все буде, як колись, навіть ще краще! Але тут Нора, яку Хельмер звик вважати своєю слухняною іграшкою, несподівано повстає проти нього. Вона йде з дому! Йде назавжди! Спочатку батько, а потім і Хельмер звикли ставитися до неї, як до красивої лялечки, яку приємно пестити. Вона це розуміла і раніше, але любила Хельмера і прощала йому. Тепер справа інша – вона дуже сподівалася на диво – на те, що Хельмер як люблячий чоловік візьме її провину на себе. Тепер вона більше не любить Хельмера, як раніше Хельмер не любив її – йому просто подобалося бути в неї закоханим. Вони – чужі. І жити як і раніше означає чинити перелюб, продаючи себе за зручності і гроші.

Рішення Нори приголомшує Хельмера. Він досить розумний, щоб зрозуміти – її слова і почуття серйозні. Але невже ж немає ніякої надії, що коли-небудь вони возз’єднаються? Він зробить все, щоб вони не були більше чужими! “Це було б чудо з чудес”, – відповідає Нора, а чудеса, як вона переконалася на досвіді, трапляються рідко. Рішення її остаточне.

“Вести перед” значення фразеологізму розкрите в цій статті.

“Вести перед” фразеологізм

Вести (водити) перед. – 1. Керувати, верховодити ким-небудь або в чому-небудь; бути на чолі когось, чогось.
2. перев. у чому. Бути першим, передовим у боротьбі, змаганні тощо.

“Вести перед” приклади (речення)

1) Гордій справді вмів Перед вести, вмів отаманувати так, що інші його слухались (Б. Грінченко);

По долині стадо коней ходить; Козацький кінь всім Перед водить (Укр.. пісні);

– Через три неділі Остап косив у писаря сіно… Усьому лад дає, усім Перед веде – отаманує (Панас Мирний).

2) – Олексія Пантелеймоновича Кулика (Остап Вишня);

– Тепер у повіті страйк! Вчора почався. Великий рільничий страйк, і ваше село Веде перед у ньому (Д. Бедзик);

І йому стало ніяково і соромно за те, що він, Гавриш, який досі Вів перед, несподівано здав першість. І кому ж? Постолакові? (Г. Коцюба);

// Бути головним, провідним у чому-небудь. Мовчки вислухав він рішенець у волості, що вже тепер не він, а жінка має Перед вести в господа

Перед вела, як ми вже згадували, друга бригада

Пабло Пікассо коротка біографія українською мовою викладена в цій статті. Також ви дізнаєтеся які найвідоміші картини Пікассо.

Пабло Пікассо біографія скорочено

Пабло Пікассо – іспанський художник, скульптор, графік, театральний художник, кераміст і дизайнер. Основоположник кубізму.

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в Малазі, Іспанія. У 1895 він переїхав разом з його родиною в Барселону. Пабло провів рік, навчаючись у школі витончених мистецтв Ла-Лонха і виграв золоту медаль за його велике академічне полотно “Наука і Благодійність”, яке зараз знаходитися в музеї Пабло Пікассо, в Барселоні. Потім, коли йому було 16 років, він навчався в Королівській Академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо. Через кілька місяців Пікассо відкрив свою першу студію в Барселоні.

Пікассо провів чотири роки з 1900-го між Парижем і Барселоною. Він малював картини богемного життя в Парижі, і був дуже вражений роботами Дега і Тулуз-Лотрека. Його “Синя Кімната”, написана в 1901, є найкращим прикладом цього. В даний час вона експонується в колекції Філліпс у Вашингтоні. Різні відтінки синього кольору домінують в його досить меланхолійних картинах з 1901 по 1904, тому цей період в його біографії називають ” Блакитним “.

Пікассо остаточно оселився в Парижі, в 1904 році. З цього часу картини Пабло стали щедрішими, блакитний колір змінився на рожевий. Цей ” Рожевий Період ” тривав близько року і картини, які малював Пікассо в цей період були в основному присвячені темі цирку. “Сімейство комедіантів”, створене в 1905 році, експонується в Національній Галереї у Вашингтоні. Це перша з багатьох картин, де Пікассо використовував фігуру арлекіна, щоб показати своє альтер-его. Пабло почав привертати увагу впливових людей, написав безліч портретів. Портрет Гертруди Стайн, американської письменниці, зараз висить в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

У 1906 році роботи Пабло Пікассо були під сильним впливом грецької, піренейського і африканського мистецтва, почався його Період Кубізму. Це видно в його полотні “Les Demoiselles dAvignon”, який зараз експонується в Музеї Сучасного Мистецтва в Нью-Йорку. Картина містить перекручені фігури тіл, які ніби складаються з частин, відмінні від природної форми тіла, що типово для Кубізму. Пікассо намалював безліч картин, включаючи “Портрет Даніела-Генрі Кавейлера”, який зараз на виставці в Інституті мистецтв у Чикаго. Кубізм Пікассо прийняв інший образ, коли він почав працювати з колажами з папером і одягом. Його перший колаж “Still Life with Chair Caning” перебуває в Музеї Пікассо, в Парижі. Так само він справив ряд малюнків олівцем, включаючи “Портрет Амбруаза Воллара”, який зараз знаходитися в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

Пабло Пікасоо також зробив своєрідну революцію в скульптурі, створюючи частини з повсякденних матеріалів. Наприклад, “Гітара” зроблена з картону та паперу, вона зараз експонується в Музеї Пікассо, в Парижі. Інші скульптори почали наслідувати Пабло, цю техніку назвали конструктивізм.

Особисте життя Пікассо дуже сильно впливало на його творчість. Він написав реалістичний портрет своєї першої дружини в ранні роки, 1917. Після того як шлюб розпався, Пікассо став малювати похмурі, сюрреалістичні образи в середині 1920-х років. Пабло знову закохався на початку 1930-х і його картини знову стали більш яскравими. Але його найважливіша робота, “Герніка”, була більш похмурою, так як вона писалася під впливом громадянської війни в Іспанії. Зараз вона перебуває в Центрі мистецтв Королеви Софії, в Мадриді.

У 80 років Пікассо одружується на Жаклін Рок, яка стала його останньою музою і доглядала за ним аж до самої смерті. Пабло Пікассо помер 8 квітня 1973 , прожив 92 роки і Створив більш 80000 робіт.

За експертними оцінками, Пікассо – самий “дорогий” художник у світі.

Відомі картини Пікассо:

“Перше причастя” (La premiere communion) (1896) “Любителька абсенту” (La buveuse d’absinthe) (1901) “Арлекін і його подружка” (Arlequin et son compagnon) (1901) “Дві сестри” (Les deux soeurs) (1902) “Життя” (La Vie) (1903) “Трагедія” (La Tragedie) (1903) “Сім’я комедіантів” (La famille de saltimbanques) (1905) “Дівчинка на кулі” (Acrobate a la boule) (1905) “Портрет Гертруди Стайн” (Portrait de Gertrude Stein) (1905-11906) “Авіньйонський дівиці” (Les Demoiselles d’Avignon) (1907) “Портрет Амбруаза Воллара” (Portrait de Ambroise Vollard) (1910) “Портрет Ольги в кріслі” (Portrait d’Olga dans un fauteuil) (1917) “Купальниці” (Les baigneuses) (1918) “Три музиканта” (з собакою) (Les trois musiciens) (1921) “Дві жінки, що біжать по пляжу” (Deux femmes courant sur la plage) (1922) “Три танцюриста” (Les Trois Danseuses) (1925) “Оголена, зелене листя і бюст” (Nu au Plateau de Sculpteur) (1932) “Дівчина перед дзеркалом” (Jeune fille devant le miroir) (1932) “Сон” (Le Reve) (1932) “Герніка” (Guernica) (1937) “Дора Маар з кішкою” (Dora Maar au chat) (1941) “Бик” (Серія літографій) (Le Taureau) (1946) “Автопортрет 30 червня 1972” (Autoportrait, June 30, 1972) (1972)