Blog

  • Вірші про помідори

    Вірші про помідор на українській мові для дорослих та дітей зібрані в цій статті.

    Вірші про помідори

    Різнобарвний світлофор –
    На городі помідор,
    Як томат його всі знають
    І за користь поважають.

    ПОМІДОРИ чималі
    Червоніють на гіллі.
    Полюбляють діти
    Сік томатний пити.

    Помідор – смачний, кругленький,
    Мас щічки червоненькі.
    До смаку я в кожній страві.
    Роблять соки і приправи.
    Соус, борщик і салат
    Люди з радістю їдять.

    Дитячі вірші про помідори

    Помідор на грядці
    Робить зарядку;
    Як здоров’я, помідор?
    – Добре! В порядку!
    Весь спітнів – але не втомився!
    Від зарядки червоним став.

    Засмаглий помідор
    Завів з капустою розмову:
    -До чого ж ти біла.
    Зовсім не засмагла!
    -Як можу я засмагати.
    Якщо суконь сорок п’ять!
    Поки знімаю платтячка.
    Сонечко закотиться!

  • “Тигролови” критика

    “Тигролови” – пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як “Звіролови”, згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою “Тигролови”.

    “Тигролови” Багряний критика

    Відгуки й рецензії на твір були схвальними.

    1. Роман “Тигролови” і його головний герой, за словами Олени Теліги, виховує “сильних і твердих людей української нації”.

    2. Американський літературознавець Вільям Гоган, прочитавши твір, зауважив:

    “Серйозний і хвилюючий талант Багряного проявляється в аналізі таких питань, як кохання, смерть та сміливість. Настільки я можу судити з небагатьох перекладних зразків радянської літератури, які мені довелося бачити, Багряний вигідно відрізняється від фрагментарного, контрольованого радянського красного письменства. Бо тут він є самим собою…[“

    3. Поціновуючи роман Юрій Шерех відзначив, що заслуга Івана Багряного, перш за все в тому, що він “стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі”.

    4. В. Чорнограй зауважив, що цей твір “є епопеєю мужньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його ворогами… Твір високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний”.

    5. Цим твором, на думку Юрія Шевельова, Іван Багряний утвердив саме “український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, ха­рактерів”. Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються пара­лельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом “тигра”. Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішно­го (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб ро­маніст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головно­го героя, коріння якого сягають часів Запорозької Січі. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескоре­ну й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.

    Уже в зав’язці “Тигроловів” змальовано два експреси, які мчаться си­бірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них (“шістдесят вагонів-коробок – шістдесят суглобів у дракона”) – це “еше­лон смерті”, яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Много­грішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потріб­но боротися. Другий ешелон – комфортабельний експрес – віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників “революційної законності”, які чинили беззаконня, одне слово, “відпові­дальних товаришів”. Отже, існує два світи в одній державі – світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії (М. Ткачук).

  • Блез Паскаль біографія скорочено

    Блез Паскаль біографія українською мовою викладена в цій статті.

    Блез Паскаль біографія скорочено

    Блез Паскаль – французький математик, фізик, письменник, релігійний філософ; його авторству належить цілий ряд робіт, присвячених теорії чисел, алгебри, теорії ймовірності. Вчений був одним із засновників математичного аналізу, проективної геометрії, створив перші зразки лічильної техніки, сформулював основний закон гідростатики.

    Блез Паскаль народився 19 червня 1623 року в Клермоні; його батько був головою суду, одним з найвідоміших юристів міста. Все Паскалі відрізнялися неабиякими здібностями, а в Блеза обдарованість проявилася з раннього дитинства.

    У 1631 р. Етьєн Паскаль, глава сімейства, перебрався з дітьми в столицю і направив зусилля на розвиток розумових здібностей Блеза. Особливу увагу і син, і батько приділяли математиці. У їхньому будинку щотижня проходили засідання своєрідного гуртка математиків. У цих зустрічах 16-річний Паскаль-молодший почав брати найактивнішу участь і настільки швидко розвивався, що був в числі перших навіть серед дорослих. У цьому ж віці він написав працю “Досвід про конічні перетини”; в ньому містилася теорема, названа зараз теоремою Паскаля. Даний трактат дійшов до нашого часу у вигляді невеликого уривка.

    Природа наділила Блеза Паскаля незвичайними, видатними здібностями, але обділила здоров’ям. Коли їх сім’я переїхала в Руан в січні 1640 р. самопочуття Блеза почало помітно погіршуватися. Він винайшов арифметичну машину, чим прославився навіть за межами своєї батьківщини, але інтенсивні навантаження серйозно зашкодили його здоров’ю. Забили на сполох батько, друзі, лікарі заборонили будь-яку розумову діяльність, і Блез поступово втягнувся в світське життя з його задоволеннями і захопленнями. Однак в істинному розумінні світською людиною він так і не став: з його боязкістю, зайвою наївністю, щирістю він вибивався із загальної маси.

    У 1646 р. відбулася подія, що направило біографію Паскаля в зовсім інше русло. Він знайомиться з Янсенізм і відчуває сумніви з приводу виправданості занять наукою, замислюється, чи не є його діяльність богопротивного, але не залишає її. В листопадову ніч 1664 р. Паскаль, за його власним визнанням, пережив осяяння згори, але що саме воно собою являло, він не розповів навіть найближчим. Після цього вчений обірвав всі світські зв’язки, звернувся з проханням стати його духівником до глави монастиря Пор-Рояль і поїхав з Парижа.

    Поживши якийсь час у герцога де Люїнь, він в прагненні до ще більшого усамітнення їде в монастир Пор-Рояль, пориває з науковою діяльністю і спрямовує весь свій розум і сили на літературу, що захищає “вічні цінності”. Незважаючи на суворий спосіб життя, він відчуває духовне піднесення і відчуває себе набагато краще, його блискучий інтелект стає могутньою зброєю в боротьбі з ідейними противниками.

    Протягом 1656-1657 рр. публікуються його “Листи провінціала”, що викликали в суспільстві справжній скандал. Цей твір, справжній шедевр сатиричної прози, зіграв чималу роль у підриві репутації єзуїтів. Твір вийшов під псевдонімом, тим не менш, Паскалю довелося вживати заходів безпеки, щоб не опинитися в Бастилії.

    Приблизно 1652 р. у Паскаля виник задум фундаментальної роботи “Апологія християнської релігії”, яка захищала б релігійний світогляд. Для майбутньої “Апології” з середини 1667 р. Паскаль робив записи, але в подальшому не зміг перетворити їх в щось цілісне і масштабне через погіршення здоров’я і заборони лікарів на будь-які розумові навантаження.

    Коли Паскаль помер, його приятелями були виявлені цілі пачки таких записів, приблизно 1000 уривків різного розміру, смислової завершеності і жанру. Їх розшифрували в 1669 р. і опублікували у вигляді книги “Думки про релігію та інші предмети” (більш відомий скорочений варіант – “Думки”). Цей твір нерідко порівнювали з “Дослідами” Монтеня і філософськими роботами Декарта.

    Починаючи з 1658 р. недуги Блеза Паскаля стрімко прогресують, він відчуває себе дуже слабким, його мучать сильні головні болі. Очевидці згадували його, чоловіка в розквіті років, як виснаженого старого. Сучасні вчені визначили, що у Паскаля був цілий букет хвороб – рак мозку, ревматизм і ін. Відчуваючи величезні фізичні страждання, не маючи можливості займатися улюбленими справами, він віддає сили благодійності, періодично завдає візити старим друзям.

    19 серпня 1662 року після тривалої хвороби Блез Паскаль помер, йому було лише 39 років. Похований в парафіяльній церкві Парижа Сен-Етьєн-дю-Мон.

  • Різниця між ДНК та РНК

    Спочатку людям здавалося, що фундаментальною основою життя є білкові молекули. Однак, наукові дослідження дозволили виявити той важливий аспект, який відрізняє живу природу від неживої: нуклеїнові кислоти.

    Що таке ДНК?

    ДНК ( дезоксирибонуклеїнова кислота ) – це макромолекула, яка зберігає в собі і передає з покоління в покоління спадкову інформацію. У клітинах ж основна функція молекули ДНК – це збереження точної інформації про будову білків і РНК. У тварин і рослин молекула ДНК міститься в складі ядра клітини, в хромосомах. Чисто з хімічної точки зору молекула ДНК складається з фосфатної групи і азотистого підстави. У просторі вона представлена??як дві спірально закручені нитки. Азотисті основи – це аденін, гуанін, цитозин і тимін, причому з’єднуються вони між собою тільки за принципом компліментарності – гуанін з цитозином, а аденін з тиміном. Розташування нуклеотидів в різній послідовності дозволяє кодувати різну інформацію про типи РНК, що беруть участь в процесі синтезу білка.

    Що таке РНК?

    Молекула РНК відома нам під назвою ” рибонуклеїнова кислота “. Як і ДНК, ця макромолекула невід’ємно міститься в клітинах всіх живих організмів. Їх будова багато в чому збігається – РНК, так само як і ДНК, складається з ланок – нуклеотидів, які представлені у вигляді фосфатної групи, азотистого основи і цукру рибози. Розташування нуклеотидів в різній послідовності дозволяє кодувати індивідуальний генетичний код. РНК бувають трьох видів: і – РНК – відповідає за передачу інформації, р – РНК – є складовою рибосом, т – РНК – відповідає за доставку амінокислот до рибосом. Крім усього іншого, так звана матрична РНК використовується всіма клітинними організмами для синтезу білка. У окремих молекул РНК можна відзначити власну ферментативну активність. Проявляється вона здатністю як би ” розривати ” інші молекули РНК або ж з’єднувати два РНК – фрагмента. РНК так само є складовою частиною геномів більшості вірусів, у яких вона виконує ту ж функцію, що й у вищих організмів макромолекула ДНК.

    Порівняльна характеристика ДНК і РНК ( таблиця )

    ОзнакиДНКРНК
    Місцезнаходження в клітиніЯдро, мітохондрії, хлоропластиЯдро, рибосоми, цитоплазми, мітохондрії, хролопласти
    Місцезнаходження в ядріХромосомиЯдерце
    Будова макромолекулиПодвійний нерозгалужений лінійний полімер, згорнутий правозакрученной спіраллюОдинарний полінуклеотидний ланцюжок
    МономериДезоксирібонуклеотидиРибонуклеотиди
    Склад нуклеотидуОзониста основа ( пуриново – аденін, гуанін, пиримідиново – тимін, цитозин ) ; дезоксирибоза ( вуглевод ); залишок фосфорної кислотиОзониста основа ( пуриново – аденін, гуанін, пиримідиново – урацил, цитозин ); рибоза ( вуглевод ); залишок фосфорної кислоти
    Типи нуклеідівАденіловий (А ) , гуаніловий (Г) , тиміділовий (Т) , цитоділовий (Ц)Аденіловий (А ) , гуаніловий (Г) , уріділовий (Т) , цитоділовий (Ц)
    ВластивостіЗдібна до самоподвоєння за принципом комплементарності А = Т, Т = А, Г = Ц, Ц = Г Стабільна.Не здатна до самоподвоєння. Лабільна.
    ФункціїХімічна основа хромосомного генетичного матеріалу ( гена) ; синтез ДНК, синтез РНК, інформація про структуру білків.Інформаційна ( іРНК ) – передає код спадкової інформації про первинні структури білкової молекули, рибосомальна ( рРНК ) – входить до складу рибосом; транспортна ( тРНК) – переносить амінокислоти до рибосом; мітохондріальна і платідна РНК – входять до складу рибосом цих органел.

    Порівняння ДНК і РНК

    Отже, ми з’ясували, що обидва ці поняття відносяться до нуклеїнових кислот з різними функціями: РНК займається перенесенням біологічної інформації, записаної в молекулах ДНК, яка в свою чергу відповідає за збереження інформації і передає її у спадок. Молекула РНК такий же полімер, як і ДНК, тільки більш короткий. Крім того ДНК являє собою подвійну ланцюг, РНК – це одноланцюгова структура.

    Таким чином, різниця між ДНК і РНК полягає в наступному:

      До складу ДНК входять дезоксирибонуклеотиди, до складу РНК – рибонуклеотиди. Азотисті основи в молекулі ДНК – тимін, аденін, цитозин, гуанін; в РНК замість тиміну бере участь урацил. ДНК є матрицею для транскрипції, вона зберігає генетичну інформацію. РНК бере участь у синтезі білка. У ДНК подвійний ланцюг, закручений по спіралі; у РНК – одинарний. ДНК є в ядрі, пластидах, мітохондріях; РНК – утворюється в цитоплазмі, в рибосомах, в ядрі, власна РНК є в пластидах і мітохондріях.

  • Орган, який виконує 500 функцій

    Який орган виконує понад 500 функцій? Напевне кожному з нас навіть уявити важко, який орган людини настільки важливий.

    Орган, який виконує понад 500 функцій – це печінка!

    Саме печінка становить 1/40 маси тіла, а споживає 20-30% кисню, що пов’язано з високою інтенсивністю обміну речовин у цьому органі.

    Які функції виконує печінка?

      знешкодження різних чужорідних речовин (ксенобіотиків), зокрема, алергенів, отрут і токсинів, шляхом перетворення їх в нешкідливі, менш токсичні сполуки, які легше видаляються з організму; знешкодження та видалення з організму надлишків гормонів, медіаторів, вітамінів, а також токсичних проміжних і кінцевих продуктів обміну речовин, наприклад, аміаку, фенолу, етанолу, ацетону та кетонових кислот; участь у процесах травлення, а саме забезпечення енергетичних потреб організму глюкозою, і конвертація різних джерел енергії (вільних жирних кислот, амінокислот, гліцерину, молочної кислоти та ін.) в глюкозу (так званий глюконеогенез); поповнення і зберігання швидко мобілізуючих енергетичних резервів у вигляді депо глікогену і регуляція вуглеводного обміну; поповнення і зберігання депо деяких вітамінів (особливо великі в печінці запаси жиророзчинних вітамінів А, D, водорозчинного вітаміну B12), а також депо катіонів ряду мікроелементів – металів, зокрема, катіонів заліза, міді та кобальту. Також печінку безпосередньо бере участь у метаболізмі вітамінів А, В, С, D, E, К, РР і фолієвої кислоти; участь у процесах кровотворення (тільки у плода), зокрема, синтез багатьох білків плазми крові – альбумінів, альфа – і бета-глобулінів, транспортних білків для різних гормонів і вітамінів, білків системи згортання і протизгортаючої систем крові та багатьох інших; печінка є одним з важливих органів гемопоезу в пренатальному розвитку; синтез холестерину і його ефірів, ліпідів і фосфоліпідів, ліпопротеїдів і регуляція ліпідного обміну; синтез жовчних кислот і білірубіну, продукція і секреція жовчі; також служить депо для досить значного об’єму крові, що може бути викинутий в загальне судинне русло при крововтраті або шоці за рахунок звуження судин, які живлять печінку; синтез гормонів і ферментів, які беруть активну участь у перетворенні їжі в 12-палій кишці та інших відділах тонкого кишечника;
      у плода печінка виконує кровотворну функцію. Дезінтоксикаційна функція печінки плода незначна, оскільки її виконує плацента.

  • Представники зелених водоростей

    Зелені водорості – група еукаріотичних організмів, що налічує приблизно 20 000 видів.

    Представники зелених водоростей

    Широко розповсюджені такі види зелених водоростей:

      хламідомонада, хлорела, вольвокс, спірогіра, улотрикс.

    Одноклітинні водорості Хламідомонада і Хлорела мають целюлозну оболонку, цитоплазму, ядро, чашоподібний хроматофор, але між ними єсуттєві відмінності.

    Хламідомонада

    Хлорела

    Активно рухається, має джгутики

    Нерухома, не має джгутиків

    Є червоне світлочутливе вічко

    Відсутнє світлочутливе червоне вічко

    Є пульсуючі вакуолі

    Пульсуючі вакуолі відсутні

    Статевий процес відбувається за допомогою дводжгутикових гамет

    Статевий процес відсутній

    Нестатеве розмноження за допомогою дводжгутикових спор

    Нестатеве розмноження нерухомими спорами

    Живе в невеликих прісних водоймах

    Живе в прісних і солоних водоймах, насирому грунті на суходолі

    Вольвокс живе у прісних водоймах, це колоніальна водорість. Має ви­гляд невеликих (до 2 мм) кульок. Колонії вольвоксу складаються з великої кількості клітин (до 20 тис.), кожна з яких подібна до хламідомонади, усередині колонія заповнена драглистою речовиною. Розмножується вольвокс як статевим, так і нестатевим шляхом.

    Спірогіра та улотрикс – нитчасті водорості, багатоклітинні.

    Улотрикс – прісноводна водорость, клітини якої розташовані в один ряд і мають здатність безперервно ділитися. Вегетативно улотрикс розмножується уривками нитки, нестатево – за допомогою чотириджгутикових гамет. Статеве розмноження здійснюється за участі дводжгутикових гамет.

    Спірогіра – нитчаста водорість, що утворює основну частину слизької твані у ставках. Клітина має оболонку, укриту слизом, велике ядро з ядерцем, “підвішеним” на цитоплазматичних тяжах, стрічкоподібний спірально закручений хроматофор і велику вакуолю. Вегетативне розмноження спірогіри відбувається уривками її ниток. Нестатеве розмноження відсутнє. Статевий процес – кон’югація – це злиття вмісту звичайних вегетативних клітин, а не особливих гамет. Відбувається статеве розмноження при погіршенні умов існування. Етапи кон’югації: 1 – дві нитки розташовуються паралельно; 2 – протилежні клітини утворюють вирости назустріч одна одній, наче міст; 3 – оболонки на кінцях виростів розчиняються; 4 – вміст однієї клітини перетікає у клітину навпроти і зливається з її вмістом, у результаті чого утворюється зигота. Зигота вкривається товстою оболонкою і переходить у стан спокою, у такому стані вона добре витримує замерзання, висихання. За сприятливих умов ядро зиготи поділяється на 4, у подальшому проростає тільки одне ядро внитковидну водорість – спірогіру.

  • “Чорнильне сердце” скорочено

    “Чорнильне сердце” скорочено Ви можете прочитать за 5 хвилин.

    “Чорнильне сердце” короткий зміст (переказ)

    Чорнильне серце – перша книга з “чорнильної” трилогії Корнелії Функе.

    Мой, батько дванадцятирічної Меггі, володіє дивовижною здатністю: коли він читає вголос, герої книг оживають, причому в обмін на сторінки книги потрапляє хто-небудь з оточуючих. Так одного разу в будинку Меггі з’явився запеклий лиходій з книги “Чорнильне серце” Капрікорн (Козеріг), його вірний слуга Баста, а також бродячий артист, пожирач вогню Сажерук (Пильнорук), а замість них в казці виявилася мама Меггі.

    Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охоронявся, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатну лише вбивати. Однак є принаймні дві людини, охочі дістати хоч який-небудь екземпляр історії – Мо, тому що він вірить, що в цій книзі живе його дружина, і Сажерук, тому що він безмежно сумує за своїм рідним світом. І цих двох, які не надто довіряють один одному, але які стали мимовільними союзниками, не зупиняють жодні перешкоди.

    Меггі ж, не дивлячись на плачевний досвід батька, теж дуже хоче мати чудовий дар – вичитувати героїв книг, і то чи спадковість, чи то пристрасне бажання… насправді виявляється, що і вона має цей чудовий дар. Разом з фенолами, автором книги “Чорнильне серце”, вони втілюють в життя ідею Мо, роблять невеличкий відступ в історії, і позбавляються від страшних гостей з книги, а заодно Меггі знаходить маму. Щаслива родина оселяється у своєї родички, бібліофілки Елінор, яка дає також притулок в своєму саду і всяким чарівним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольдом, скляним фігуркам… але в нашому світі залишилися ще й Баста, а також Сорока, мати Капрікорна, і ще невтішно ностальгуючий Сажерук, а Феноліо потрапив в створений ним же самим світ. Так що історія не закінчена.

  • “Спілка рудих” скорочено

    “Спілка рудих” скорочено

    Конан-Дойл “Спілка рудих” скорочено

    Лондон. 1890-й рік. До Шерлока Холмса та доктора Вотсона приходить рудоволосий чоловік на ім’я Джабез Вілсон. Він розповідає їм дивну історію, що нещодавно з ним сталася. За його словами, він володіє невеликим ломбардом, в якому працює він і його молодий асистент Вінсент Сполдінг. Кілька тижнів тому, Сполдінг, прочитавши оголошення в газеті про те, що якась “Спілка рудих” пропонує легку, але високооплачувану роботу рудоволосим людям, почав умовляти свого шефа відповісти на оголошення. Джабез Вілсон, заінтригований оголошенням, прийшов на інтерв’ю і на свій подив, відразу ж отримав місце, як йому пояснили, через відтінок кольору його волосся. Протягом наступних кількох тижнів Джабез Вілсон приходив на роботу в невеликий ізольований офіс і за пару годин на день переписував Британську енциклопедію отримуючи непогану платню. Одного разу, прийшовши як завжди на роботу, він побачив оголошення, що “”Спілка рудих” розпалася”. Він просить Холмса допомогти йому розібратися в цій дивній історії і дізнатися, що трапилося. Холмс обіцяє допомогти Вілсону.

    Холмс і Вотсон зустрічаються з Вінсентом Сполдінгом в ломбарді і протягом короткої бесіди з ним досвідчений Холмс помічає, що його штани на рівні колін брудні. Ш. Холмс також звертає увагу на те, що постукавши своєю тростиною по поверхні проїзної частини вулиці, яка пролягає між ломбардом і банком, він чує глухий звук, ніби там порожньо. Зіставивши і проаналізувавши ці, а також деякі інші факти, Холмс робить висновок, що зловмисники планують пограбувати банк, зробивши підкоп до нього з боку ломбарду. А вся вигадка щодо “Спілки рудих” знадобилася їм тільки для того, щоб мати доступ до ломбарду Джабеза Вілсона, змусивши його відлучатися кожен день для роботи в загадковому офісі для рудих. Холмс викликає поліцейського інспектора Джоунса і директора банку. Вчотирьох, вони влаштовують засідку в підземному сейфі банку, в яку потрапляють два затяті злочинці: Сполдінг та його спільник Карел.

  • “Пригоди бравого вояка Швейка” сюжет

    Пригоди бравого вояка Швейка – незакінчений сатиричний роман чеського письменника Ярослава Гашека, що охоплює події в Австро-Угорщині напередодні й під час першої світової війни. В центрі твору – образ вояка Швейка, носія народного гумору, який зазнає безліч комічних пригод. У творі з великою художньою силою виражено протест простої людини проти війни й насильства.

    “Пригоди бравого вояка Швейка” сюжет

    Йозеф Швейк, відставний піхотинець, а нині торговець краденими собаками в Празі, дізнається про початок світової війни. Незважаючи на приступ ревматизму, він негайно відправляється на призовний пункт, щоб послужити імператору і вітчизні. Карикатурний патріотичний порив призводить Швейка послідовно в поліцейський комісаріат, божевільний будинок, де його визнають повним ідіотом, військовий госпіталь, військову в’язницю, де його утримують як симулянта, який ухиляється від призову, і, нарешті, на військову службу: спочатку в тилу, а потім – в дорозі на фронт.

    Дія роману це ланцюг їдких сатиричних новел, що описують життя Австро-Угорської імперії в останні роки її існування, і обривається в момент, коли ешелон з маршовим батальйоном, де служить Швейк, наближається до фронту; за задумом Гашека, фіналом повинна була стати здача всього батальйону в полон до росіян.

  • “Слово про похід Ігорів” характеристика Святослава

    Образ Святослава в “Слові про похід Ігорів” – уособлює найкращі риси не лише державного діяча, а й батька.

    “Слово про похід Ігорів” характеристика Святослава

    Князь Святослав – батько Ігоря та Всеволода, він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі.

    Святослав “наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого Кобяка, як вихор, вирвав, щоб кинути полоненим у гридниці* Святославовій.

    Автор “Слова…” всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави. Високо підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності, як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців.

    Святослав, один з усіх сучасних авторові князів, по-справжньому боліє душею, бачачи князівські незгоди. Засуджуючи легковажну славолюбність Ігоря і Всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, Святослав, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князем і намагається своїм закликом підняти всіх до нового походу проти половців. Цей заклик до об’єднання молодших князів на боротьбу за справедливу справу оборони батьківщини від половців займає центральне місце в творі.

    Святославові властивий ширший, ніж іншим князям, підхід до дійсності. У розумінні подій, відносин між князями він стоїть вище, ніж будь-хто з князів. Це величний образ мудрого володаря, авторитет якого для співця “Слова…” здається непорушним.