Blog

Устим Кармелюк біографія коротко викладена в цій статті.

Устим Кармелюк біографія скорочено

Устим Якимович Кармелюк – український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту.

Народився 27 лютого (10 березня) 1787 в селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії (нині село Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) в селянській родині.

У віці 17 років був відданий поміщиком на 25-річну службу в царську армію. У 1813 дезертирував з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам’янці-Подільському та повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік з-під варти.

У 1814 році очолив повстання селян проти російської адміністрації і дворянства, що розгорнулося в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах. У 1817 році Кармелюк був схоплений жандармами і засуджений до смертної кари. В останній момент кара була замінена на 25 ударів батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Однак під час етапування Кармалюк втік із В’ятської етапної в’язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, під час слідства видав себе за солдата з Костроми. Після того, як його запроторили у Кам’янець-Подільську фортецю, Кармалюк разом з іншими в’язнями здійснив свою четверту втечу. При спробі до втечі був поранений, потім схоплений і прикутий до кам’яного стовпа у вежі Юлія II (Папській, пізніше названій Кармелюковою).

Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Наступні два роки Кармалюк разом з іншими каторжанами конвойований до Тобольська. У 1825 з Тобольської каторжної в’язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром він знову втік, але був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси – один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав грати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв’язав їх у довге полотнище. До кінця прив’язав камінь і закинув за частокіл в’язниці. По цьому висячому мосту, прямо вікна за огорожу один за одним перебралися усі в’язні – зранку камера була порожня.

У 1828 році знову був схоплений і відправлений до Сибіру на Боровлянський скляний завод у Тобольській губернії. Потім знову втеча, а в 1830 – черговий арешт. Через 2 роки Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в’язниці.

У 1830-1835 селянський рух під проводом Кармалюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У ньому брали участь близько 20 тисяч осіб. Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармалюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі садиби. Захоплені у поміщиків гроші та цінності роздавали селянським біднякам. У повстанському русі брали участь не тільки українці, а й поляки та євреї. Жоден з них на допитах і очних ставках не зрадив Кармалюка, за що деякі з них були страчені, а інші вислані в Сибір.

Для боротьби з повсталими російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію. У 10 (22) жовтня 1835 року Кармелюк був убитий із засідки шляхтичем Рутковським; за переказами – не кулею, а срібним гудзиком. З метою залякування непокірних селян тіло ватажка ще довго возили по містах і селах.

В Головчинцях резонанс судової справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена, щоб уникнути репресій, відмовитися від свого прізвища.

Володимир Дрозд біографія коротка українського письменника викладена в цій статті.

Володимир Дрозд біографія скорочено

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині. Коли хлопчикові було два роки, почалася Велика Вітчизняна війна, батька забрали на фронт. Мати тяжко бідувала з трьома дітьми.

Відразу після школи став журналістом у районній газеті. У 20 років видав першу книжку новел та оповідань (“Люблю сині зорі”, 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України.

Закінчивши в 1968 році році факультет журналістики Київського університету, працював у різних періодичних виданнях, зокрема, в республіканських газетах “Молодь України”, “Літературна Україна”, видавництві “Радянський письменник “та ін.

1963-1966 роках – служба в СА.

1983-1985 рр. – Перший головний редактор популярного журналу “Київ”.

Очолював “Літературну скарбницю”, Київське відділення Спілки письменників України та був заступником голови Національної спілки письменників України.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві.

Творчість

Почавши літературну роботу як новеліст і продовжуючи зрідка друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
Основні твори – повісті й романи “Маслини” (1967), “Семирозум” (1967), “Ирій” (1974), “Катастрофа” (1968), “Спектакль” (1985), “Листя землі”.
З творами В. Дрозда, такими, як повісті “Ирій”, “Замглай”, “Балада про Сластьона”, “Самотній вовк”, новели “Сонце”, “Три чарівні перлини”, “Білий кінь Шептало”, пов’язані досягнення химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-х міфологізма.

Хронологічний довідник

Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст

1687 р., травень – 17 червня – перший кримський похід. Невдалий наступ московського війська під проводом В. Голицина та козацької армії на чолі з І. Самойловичем на Перекоп.

1687 р., 25 липня – козацька рада на р. Коломак. Усунення з гетьманства І. Самойловича (згодом заслали до Сибіру) та обрання гетьманом Івана Мазепи. Укладення Коломацьких статей, збереження 30-тисячного реєстру, перебування московських військ у п’яти українських містах.

1689 р., березень – 21 травня – другий кримський похід. Невдача московської армії В. Голицина та українського війська І. Мазепи.

1700-1721 р., 30 серпня – Північна війна коаліції держав проти Швеції. Участь у ній українських військ.

1701 р., 6 жовтня – перетворення Києво-Могилянської колегії на академію, призначення їй щорічної субсидії розміром 1 тис. злотих. За наказом І. Мазепи для Академії збудовано новий будинок і Братський собор.

1702 р. – написання “Літопису Самовидця”. Автором вважають Романа Ракушку-Романовського. Вийшов друком “Києво-Печерський патерик” із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича.

1702 р., весна – 1704 р., травень – визвольний рух на Правобережжі під проводом С. Палія та інших полковників.

1704 р,, травень – війська Івана Мазепи зайняли Київщину та Волинь.

1704-1709 рр. – об’єднання Правобережної та Лівобережної України під владою гетьмана Івана Мазепи.

1705 р. – написання Теофаном (Феофаном) Прокоповичем дррми “Володимир”, у якій прославлявся І. Мазепа. Пізніше була присвячена Петру І. Перша історична драма на теми рідної історії.

1708 р., осінь – похід військ шведського короля Карла XII на Москву через Лівобережну Україну.

1708 р. 28-30 жовтня – початок антиколоніального повстання гетьмана І. Мазепи проти Московії. Укладення договору з Швецією. Україна мала бути цілком незалежною державою з титулом князівства.

1708 р., 2 листопада – взяття через зраду московським військом під командуванням А. Меншикова гетьманської столиці Батурина, Знищення міста і його жителів.

1708 р., 6 листопада – обрання гетьманом Лівобережної України Івана Скоропадського (до 1722 р.) Гетьманською столицею став Глухів.

1708 р, листопад – зруйнування московськими військами українських міст Лебедин і Ромни. Страчено багатьох мирних мешканців.

1709 р. березень – перехід на бік Івана Мазепи запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком.

1709 р. 14 травня – зруйнування Чортомлицької Січі на острові Базавлук царськими військами. Помста Москви за підтримку Запорізькою Січчю гетьмана І. Мазепи.

1709 р., 27 червня – поразка шведської армії у битві під Полтавою.

1709 р., 17 липня – І. Скоропадський надіслав на затвердження Петрові І “Просительні статті” (“Решетилівські статті”).

1709 р., 11 серпня – у відповідь на звернення лівобережного гетьмана видано царський “Рішительний Указ”, який був спрямований на поступову ліквідацію автономії України.

1709 р., 22 вересня (2 жовтня) – смерть гетьмана І. Мазепи у Варниці, поблизу Бендер.

1710 р., 5 квітня – обрання Пилипа Орлика гетьманом на еміграції. Ухвалення Конституції Орлика (Бендерської конституції) – договірних умов між гетьманом і козаками, де ставилася мета домогтися незалежної української держави.

1710 р. – написання літопису Григорія Грабянки у Гадячі.

1711 р., весна – похід козацьких військ П. Орлика разом з татарами на Правобережжя, що закінчився невдачею.

1715 р. – перша писемна згадка про гайдамаків.

1716-1718 рр. – цар направив близько 10 тис. козаків, багато з яких загинуло, на будівництво каналу між Волгою та Доном. Канал так і не побудували.

1720 р., 5 жовтня – указ Петра І про заборону друкувати книги українською мовою.

1720 р., 20 грудня – початок вивезення українських історичних пам’яток до Московії (Росії).

1720 р. – написання літопису Самійла Величка – найвизначнішого явища козацького літописання.

1721 р. – відправлення українських козаків на війну з Персією. У бойових діях брало участь близько 7 тис. українців, повернулося додому лише 646 осіб.

1721-1722 рр. – козаків відправлено на будівництво Ладозького каналу. З 20 тис. українців третина загинула.

1722 р., 2 квітня – імператорський указ про ліквідацію гетьманства й утворення Малоросійської колегії – органу управління Лівобережною Україною (проіснувала п’ять років).

1723 р., літо – подання Петрові І Коломацьких чолобитних (петицій). Ув’язнення (з 10 листопада 1723 р.) наказного гетьмана (1722-1724 рр.) Павла Полуботка у Петропавловській фортеці, де він 18 грудня 1724 р. і помер.

1727 р., 20 червня – обрання старшинською радою гетьманом миргородського полковника Данила Апостола. Намагався боротися з російським впливом в Україні.

1727 р., 1 жовтня – обрання на генеральній козацькій раді в Глухові гетьманом Лівобережної України Д. Апостола.

1728 р., серпень – “Рішительні пункти”, указ царського уряду гетьману Д. Апостолу. Російським дворянам надавалося право скуповувати українські землі.

1729 р. – наказ Петра II переписати з української мови російською державні постанови та розпорядження.

1730 р. – почала діяти співацька школа в Глухові, місто стало музичною столицею України.

1734 р., 17 січня – ліквідація гетьманства після смерті Д. Апостола. Утворення нової Малоросійської колегії – Правління гетьманського уряду (діяло до 1750 р.).

1734 р., 10 квітня – будівництво Нової Січі на р. Підпільній (восьма, остання із Запорізьких Січей, існувала до 1775 р.).

1742 р – виникнення першої масонської організації в Україні (Вишнівець, нині Тернопільська обл.).

1743 р. – “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Кодифікація права в Лівобережній Україні.

Читайте тему “Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст” для поглибленого вивчення матеріалу.

Микола Носов біографія скорочено українською мовою для дітей та дорослих викладена в цій статті.

Микола Носов (1908- 1976) – радянський письменник, автор знаменитої трилогії “Незнайко”.

Микола Носов коротка біографія

Носов Микола Миколайович народився 10 листопада 1908 в Києві в сім’ї актора.

Дитинство провів в Ірпені. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка. З 1923 року родина знову мешкала у Ірпені, де Микола відвідував вечірню робітничу школу.

У 1927-1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932).

У 1932-1951 – режисер-постановник мультфільмів, науково-популярних та навчальних фільмів

Почав публікувати оповідання у 1938 (“Витівники”, “Живий капелюх”, “Огірки”, “Чудові брюки”, “Мишкова каша”, “Городники”, “Фантазери” і ін., надруковані головним чином у “малюковому” журналі “Мурзілка” і що склали основу першої збірки Носова “Тук-тук-тук”, 1945).

Особливо широку популярність завоювали його повісті для підлітків “Весела сімейка” (1949), “Щоденник Миколки Синіцина” (1950), “Вітя Малєєв в школі і удома” (1951; Сталінська премія, 1952).

Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові Твори про Незнайка. Перше з них – казка “Гвинтик, Шпунтік і пилосос”. Надалі герой з’явився в знаменитій трилогії – “Пригоди Незнайки і його друзів”, “Незнайко в Сонячному місті” (1958) і “Незнайко на Місяці” (1964-1965).

За казкові твори автор отримав Державну премію Крупської.

Проте творчість письменника полягала не тільки в написанні казок. За свою біографію Н. Носов також створив твори : “Повість про мого друга Ігоря”, “Таємниця на дні колодязя”, “Повість про дитинство” та інші.

Микола Носов помер у Москві 26 липня 1976 .

Микола Носов: особисте життя

Микола Носов був одружений двічі. Його перша дружина Олена померла, коли їх синові Петру було 15 років. Від другої дружини Тетяни дітей не було. Микола Носов присвятив їй “Пригоди Незнайка та його друзів”.

“Чигрине, Чигрине” – вірш Тараса Шевченка, написаний 19 лютого 1844 року в Москві. “Чигрине, Чигрине” аналіз вірша викладений в цій статті.

“Чигрине, Чигрине” Шевченко аналіз твору

Жанр “Чигрине, Чигрине” : громадянська лірика

Тема “Чигрине, Чигрине”: Висловлення суму і жалю поетом з приводу знищення Запорозької Січі і втрати могутності Вкраїни; висловлення критики стосовно діяльності Б. Хмельницького, зокрема за необачний Переяславський союз з Московією, який призвів до втрати української державності; глибокі роздуми про минуле й майбутнє рідного краю.

Ідея “Чигрине, Чигрине”: Засудження тих, хто занедбав, зрадив Україну, заклик до боротьби з поневолювачами і гнобителями українців. Звернення до недругів не “сміятися” з України, бо прийде час її могутності й розквіту.

Основна думка: Впевненість у відродженні козацтва, тієї сили, що здатна знищити самодержавство, будь-яку експлуа­тацію, приниження гідності.

У поезії Т. Шевченко критикує Б. Хмельницького за його легковірність, необачність, політичну недалекоглядність.

Гетьман, на думку поета, не зрадник, але за приєднання України до Росії його осудять нащадки, тож краще б йому було і на світ не народжуватись.

Письменник таврує Хмельницького за необачний Переяславський союз з Московією.

Богдан Хмельницький – син українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко від Чигирина мав невеличкий хутір Суботів.

Ще зовсім молодим Богдан вступив до козацького війська. Вже скоро всі помітили, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний керівник.

Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під Ціцерою (1620 року) боровся поруч зі своїм батьком. Батько загинув у тій битві, а молодий Богдан потрапив у турецьку неволю, де пробув два роки.

Вийшовши з неволі, став сотником Козацького війська, і знали його запорожці як відважного й розумного чоловіка. По невдалому козацькому повстанні в 1638 році Хмельницький жив постійно в Чигирині або в своєму хуторі Суботові, успадкованому від батька.

Гетьман Хмельницький має в українській історії славу, бо він перший рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі. Про Хмельницького народ склав пісні, з яких багато дотепер збереглося. Його образ прославлений у художніх творах.

Сюжетна лінія вірша: Твір розпочинається риторичним звертанням Чигрине, Чигрине, яке у вірші повторюється тричі й підсилює довірливий тон.

Перша частина – це філософський роздум поета про плинність часу (“Над землею летять літа”), під впливом якого руйнується все: і святая… слава Чигирина, і Дніпро висихає, і розсипаються могили; нащадки забувають про минулу славу своїх предків, яка, “як пилина, лине за вітрячи холодними”, про славу гетьманської столиці Чигирина.

У наступній частині поезії змінений віршовий розмір (чотиристопний ямб, тоді як у першій частині – хорей), це чотири пристрасні риторичні запитання, у яких висловлено розчарування ходом історії не на користь Україні:

За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??
Що ж на пиві уродилось??!

Відповідь – метафорична картина української дійсності:

“Засівал и, І рудою’ поливали…
шаблями скородили”.
А вродила “рута… рута…
Волі нашої отрута”.

У цих рядках засобами іронії та контрасту показано крах ідеї державництва, утрату незалежності.

Шевченко вдається до сильного художнього прийому: уводить у вірш образ гюета-юродивого, який потім з ‘явиться й в інших творах (“І мертвим, і живим…”). Він усе знає, розуміє, оплакує Україну, але люди його не чують:

“А я, юродивий, на твоїх руїнах. Марно сльози трачу”. Митець не може змиритися з тим, що…заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла…

Поезія пройнята мотивами туги за колишньою козацькою славою, патріотичними ідеями, вірою в кращу долю України.

Поет висловлює надію на те, що він своїм гарячим поетичним словом зможе “викувати до старого плуга новий леміш і чересло”, тобто розбудить громадську думку, спонукає до дії. Йому хочеться, щоб до байдужої, “гнилої” крові влили живу, чисту, святу козацьку, яка розбудить волю. Він сподівається, що все-таки “встане правда на сім світі”.

Стало зрозумілим, що Т. Шевченко визначився у своїй подаль­шій творчій долі. З цього часу його слово буде прямо служити пробудженню народу. Поет уже не братиме до уваги, чи подоба­ються його твори цензурі, чи ні – він не звертатиме уваги на неї, писатиме так, ніби тієї цензури і не було. Його поезії не будуть друкувати, але вони йтимуть до народу в багатьох списках.

Історія написання “Чигрине, Чигрине”

Вірш написано під враженням після відвідання гетьманської столиці (у 1648-1676 рр.) міста Чигирина (тепер райцентр Черкаської області), де Тарас Григорович перебував у липні-серпні 1843 р.

Шиллер ” Рукавичка ” скорчено Читати на українській мові Ви можете за 5 хвилин.

Шиллер “Рукавичка” скорочено

Балада розповідає історію молодого і відважного лицаря у Франції. Цей період ознаменувався жорстокими іграми та розвагами в суспільстві. Диких звірів випускали на арену, щоб просто повеселити натовп.
Прекрасна, але зухвала дама Кунігунда, вирішила продемонструвати свою велич і довести оточуючим любов і вірність молодого юнака Делоржа. Вона випустила до небезпечних звірів свою рукавичку і зажадала від сміливого лицаря її повернути.

На очах короля і аплодуючого натовпу людей Делорж відправився виконувати прохання коханої. Внутрішня сила хлопця мала чільний характер, який відчули навіть люті звірі. Делорж без зусиль дістав рукавичку, а тварини навіть не спробували напасти на нього. Велично лицар піднявся на балкон до своєї дами, але отримати свою нагороду – поцілунок дівчини, Делорж відмовився. Ображений хлопець кинув рукавичку в обличчя коханої, байдуже подивившись в її радісні очі.

Заради любові хлопець пішов би на будь-який вчинок, але дама вразила його своїм холодним відношенням, ризикуючи життям коханого. Не можна справжню любов прирівнювати до ігор. Важливіше бути щасливим і здоровим, ніж домогтися розташування після смерті. Проте, герой проявив сміливість, хоробрість і відвагу, і викликав захоплення серед присутніх людей.

Ціна людського життя за часів середньовіччя ознаменувалася ризиком життя заради свого короля, церкви і улюбленої Дами. Люди гинули, і їхнє життя мало хто цінував. Але автор показує в рядках твору справжню силу любові. Як можна, полюбивши когось, відправити його вірну смерть?

Холоднокровність неприпустима серед друзів і близьких. Потрібно завжди думати про наслідки і розуміти якої шкоди можна завдати навколишнім. Дівчина виявила себе з аморальною точки зору, і герой усвідомив, що це неосвічений і жорстокий вчинок з її боку, яка проявився у вигляді безглуздого жарту.

Особливості економічної політики Китаю

Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. керівництво країни проголосило курс на економічну реформу, на побудову соціалістичного ринкового господарства. У 2008 р. економічній реформі в Китаї виповнилося 30 років. За такий короткий термін китайці змогли примножити свій економічний потенціал у вісім разів, а доходи населення – у шість.

Зараз КНР – індустріально-аграрна соціалістична країна, темпи розвитку якої залишаються високими. За даними Світового банку, у 2008 р. ВВП країни сягнув 7,9 трлн дол. (2-е місце у світі після США). А середній річний приріст ВВП на одну особу в період з 2000 по 2008 р. в середньому складав 9,5 %. Це один з найвищих показників приросту у світі.

Ще одним свідченням великих досягнень китайської економіки стало те, що за окремими базовими показниками КНР наближається до рівня США та Японії, а за деякими навіть перевищує їх. Економічну могутність Китаю підтверджує і те, що він зміг піднести свою науку і техніку до такого рівня, що це забезпечило виготовлення вітчизняного ракетоносія і перший політ китайського космонавта.

Серед факторів, що зумовили швидке економічне зростання КНР, китайські вчені та політики виокремлюють передусім такі:

по-перше, “соціалізм з китайською специфікою”. В основі економічної системи КНР лежить державна, колективна, приватна та індивідуальна власність на засоби виробництва. Державна власність представлена великими та середніми підприємствами промисловості, транспорту, зв’язку, сільського господарства, а також фінансовими установами. Тобто державний сектор є провідним. Колективна власність представлена дрібними підприємствами у місті і на селі, великими колективними підприємствами з високим рівнем усуспільнення і чисельністю зайнятих понад тисячу осіб, виробничо-кооперативними групами. Приватну власність представляють дрібні підприємства, на яких працюють більше 7–8 найманих працівників. Їх нараховується близько 800 тис. Індивідуальну власність репрезентують підприємства, що базуються на праці власників та членів їх сімей. Ці підприємства найбільш поширені в сільському господарстві, побутовому обслуговуванні населення, будівництві, культурі, роздрібній торгівлі тощо; по-друге, ефективна економічна політика держави. Виходячи з урахування багатоукладності економіки, китайське керівництво подбало про оптимальне поєднання централізованого планового керівництва економікою і ринкових механізмів. Про це переконливо свідчить аграрна політика Китаю. Маючи 21 % населення світу і лише 7 % орних земель планети, КНР змогла не лише розв’язати продовольчу проблему, а й експортувати сільськогосподарську продукцію до багатьох країн світу. Розширюючи господарську самостійність промислових підприємств і дозволяючи нові їх форми, держава водночас продовжує жорстко контролювати їх діяльність через різноманітну систему економічної відповідальності. Не менш ефективною в умовах є зовнішньоекономічна політика китайського керівництва. Поетапно делегуючи право займатися зовнішньоекономічною діяльністю територіальним державним органам, галузевим і місцевим зовнішньоторговельним компаніям, створюючи спеціальні економічні зони тощо, держава створює модель зовнішньоекономічної відкритості настільки, наскільки це вигідно для національної економіки, для її швидкого стабільного зростання. В економіку Китаю інвестовані величезні кошти західних і японських компаній. Територіальна політика реформ передбачає перенесення “економічного центру тягаря” зі сходу країни на її захід, що дозволить структурно перебудувати слаборозвинені райони; по-третє, так само як політико-економічна стабільність суспільства, відносно високими є виконавська дисципліна виробничого персоналу, розміри та можливості національної економіки, залучення політико-економічного потенціалу китайської діаспори для розвитку країни, створення привабливого клімату для іноземних інвестицій, невходження до двосторонніх чи багатосторонніх структур, що потенційно могло б негативно позначитися на економічних інтересах та економічній безпеці країни.