Blog

Ясунарі Кавабата – японський письменник, офіцер французького ордена мистецтв і літератури (1960), лауреат Нобелівської премії з літератури (1968). Коротка біографія Ясунарі Кавабата викладена в цій статті.

Ясунарі Кавабата біографія коротко

Кавабата народився 11 червня 1899 в місті Осака в заможній родині лікаря і став сиротою у віці чотирьох років. Після смерті батьків він жив у дідуся і бабусі. Його старшу сестру забрала до себе тітка, тому він зустрівся з нею тільки раз у житті у віці 10 років. Бабуся Кавабати померла, коли йому було 7, а дід – коли йому виповнилося 15.

Втративши сім’ю, він оселився у родичів з маминого боку (родині Курода). Однак у січні 1916 року Ясунарі став жити в інтернаті при школі, куди раніше він доїжджав поїздом.

Закінчивши школу в березні 1917 року, він поїхав в Токіо, сподіваючись вступити до “Перша вища школа” при Токійському імператорському університеті. У тому ж році він склав вступні іспити в університет і став вчитися на гуманітарному факультеті за основною спеціальністю “англійська мова”.

Навчання в університеті Кавабата закінчив у 1924 році, і до того часу вже потрапив у поле зору Кана Кікучі та інших відомих письменників та редакторів завдяки своїй співпраці в літературному журналі Кікуті “Бунгейсунью”.

У 1931 році Кавабата одружився, а в 1934 році переїхав до Камакуру.
Кавабата займався не тільки художньою літературою. Він також працював репортером в газетах, в тому числі і у відомій “Майніті сімбун”. Хоча письменник відмовлявся брати участь у мілітаристській лихоманці впродовж Другої світової війни, він не особливо цікавився також повоєнними реформами. Однак, Кавабата відзначав, що як і рання смерть родичів, так і війна сильно вплинули на його творчість. Він говорив, що після війни зможе писати тільки елегії. Все ж критики не помічають особливих тематичних відмінностей у творах Кавабати до і після світової війни.

16 квітня 1972 – письменник помер отруївшись газом, але його близькі, включаючи вдову, вважають, що смерть сталася внаслідок нещасного випадку.

“Сойчине крило” характеристика образів викладена в цій статті.

“Сойчине крило” головні герої

Хома – працівник бюро, “відлюдько інтелектуал”. Марія Карпівна (Маня) – дочка лiсника. Генрись – 26-літній практикант тата Мані, який виявився злодієм. Хлопець “рум`яний, ніжний, як панночка”. Зигмунт – ватажок банди. Він був “негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами”. Володимир Семенович – молодий залізничний інженер. Никанор Ферапонтович Свєтлов – багатий золотопромисловець з Сибіру, немолодий велетень “з широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом”. Сашка – ватажок банди, який вбив Свєтлова. Серебряков – капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку. Микола Федорович – військовий, воював з Китаєм.

“Сойчине крило” характеристика героїв

Герої Франка – різні емоційні типи, але саме цим вони, можливо, й притягують одне одного, саме через це між ними й виникають почуття, які, навіть пройшовши важкі випробування, не зникають, вони ж допомагають обом змінитися.

Значення фразеологізму “В баранячий ріг скрутити” може пояснити кожен, адже його часто можна зустріти в лірературі та розмовній мові.

“В баранячий ріг скрутити” значення

В Баранячий ріг скрутити (зігнути) – примусити бути покірним, приборкати жорстокими утисками, суворістю.

“В баранячий ріг скрутити” приклади

Вистояти на одній нозі, не зламатися, не дати життю скрутити себе в баранячий ріг.

– Ну покинь! – Як це покинь?! Якийсь сопляк, а я вухами ляпну?! Та я одним махом… в баранячий ріг скрутю (Головко, Твори, т. II, 1957, стор. 52);

– Ти їх чи перегнеш, чи ні, а вони тебе в баранячий ріг скру­тять, ще й вузлом зав’яжуть,– кидає хтось недовірливо і лізе рукою до потилиці (Стельмах, Хліб і сіль, 1959, стор. 198);

– А що може вдіяти Нехльода, коли ми всі згуртуємось? – Доки згуртуємось, то він тебе В баранячий ріг зігне (А. Шиян);

Дама з таким характером в одну мить Скрутить вас У баранячий ріг (В. Собко).

Патріотизм у творі “Оборона Буші”

” Оборона Буші ” позначена пафосом справжнього Патріотизму, любові українського народу до своєї Вітчизни. Показово, що цей патріотизм у драмі є почуттям глибоко народним. Народ бере найактивнішу участь у всіх подіях, і захист Буші подано в драмі як справу загальнонародну, а не якоїсь купки героїв: усі знають, що йдуть на вірну смерть, але ніхто ні на мить не вагається, бо треба будь-що затримати ворога, прийняти удар на себе, щоб дати можливість Хмельницькому з’єднатися з полком Богуна. І в цьому усвідомленні вірної смерті і готовності йти на неї в ім’я перемоги крився трагічний елемент великої сили.

Рідко в якій українській історичній драмі народ представлений так широко, як у драмі “Оборона Буші”. Сім перших яв першої дії це, по суті, масові народні сцени і тільки з восьмої яви починають діяти головні персонажі п’єси. Народна маса сповнена напруженого чекання наступних трагічних подій. У плані широти показу народних мас і майстерності драматурга в зображенні пов’язаних з цим сцен “Оборона Буші” належить до найкращих досягнень української класичної історичної драматургії.

Усі до єдиного захисники фортеці, захищаючись, готові загинути, але зберегти власну гідність. Козаки знають, що їм не встояти проти цілого полчища поляків і татар, однак у них є мета – затримати якомога довше ворога, аби не дати йому просунутися далі, дочекатися прибуття основних сил війська Богдана Хмельницького. Сильні й міцні духом запорожці твердо виріщують не здаватися, боротися до останньої краплини крові, щоб забрати із собою на той світ побільше ворогів, “продати себе щонайдорожче”.

Старицький майстерно зображує підготовку до оборони, настрій мужніх чоловіків, їхні веселі жарти, хоч і стоять вони на порозі іншого життя, відчувають близьке дихання смерті. Кожний із них – це герой, справжня історична постать, не менш важлива у цій несправедливій братовбивчій війні, ніж особа самого Богдана Хмельницького.

Автор чудово розуміє сам і дає відчути це й читачу, що без таких хоробрих воїнів ніколи не було б переможних походів великих козацьких ватажків. Тільки вміння пожертвувати власними інтересами, особистим життям, життям своїх рідних давало українцям у ті нелегкі часи шанс на відстоювання власної незалежності.

Безперечно, піти на вірну смерть – це. не таке просте рішення для молодих дівчат, Орисі й Катрі, які ще не бачили життя, не встигли насолодитися ним. Тим трагічнішим і самовідданішим є їхній подвиг. Дочка коменданта Орися – головна героїня твору. Вона розумна дівчина, що переживає за долю Батьківщини. Вихована справжнім козаком, оборонцем рідного краю, дружина якого загинула, але в руки ворогу не віддалася, Орися так само, як і інші, розуміє, що єдиний вихід із ситуації, що склалася, – це померти, але померти гідно. Драматизм підсилює особиста трагедія дівчини: її коханий, Антось Корєцький, опиняється по той бік фортеці, він серед ворогів. Орися ще й досі кохає юнака, пам’ятає кожний момент, пережитий з Антосем, тому вона переживає страшний внутрішній конфлікт. Героїня опиняється перед важким вибором: зрадити Україну, свого батька, усіх, хто обороняє фортецю, чи забути своє кохання, убити коханого. Розуміючи, що в житті їй з Антосем не бути, Орися вирішує підірвати порохові склади, розташовані під фортецею. Вона сприймає смерть як належне, як зцілення’, порятунок.

У хворобливих снах Орисі, що тривають буквально по півгодини, ввижається то її дитинство, то дівування. Показовим є образ, який з’являється в її останньому видінні. Орися бачить, як вона стоїть на березі Дністра, але. то не вона, а калина, яка простягає руки-віття до красивого явора, але розділяють їх каламутні хвилі. Та сонце вкриває чорна хмара, підіймається вітер, бушує Дністер, калину вивертає з коренем, усе летить, а у тому вихорі опиняється й явір: “От він злетів угору, метнувся вбік і цупко обхопив своїм віттям калину,- вони сплелися, сплелися навіки, нерозлучно…” Так само разом гинуть Орися й Антось, і тепер ніхто не розлучить їх, бо поховані вони живцем у тій страшній братовбивчій війні, що забрала їх батьків, рідний дім і їхню долю.

Не раз автор висловлює в повісті свої погляди на історичну долю України, із жалем згадуючи “братерську різню, пограбування й розбій” на рідних землях. Безперечно, сподівання самого М. Старицько-го виражені в словах сотника Михайла Завістного, що герой звертає до України: “А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних – стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!..”

Патріотичне виховання – планомірна виховна діяльність, яка спрямована на формування у вихованців почуття бути патріотом тобто патриотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу.

Опис сойки

Сойка – птах родини воронових. Довжина тіла близько 34 сантиметрів, вага 146-196 г.

Має яскраве, пухке оперення, помітний широкий хохол на голові і досить довгий хвіст. Колір тулуба рудувато-коричневий, крила, хвіст, у деяких підвидів і верх голови – чорні, пір’я на плечах – яскраво-блакитні з вузькими чорними смужками.

Сойка має здатність переймати звуки інших птахів, тобто має хороші імітаторські здібності. Пташка належить до найбільш обдарованих пересмішників. Їй підвладні не тільки всі звуки живої природи, а й нескінченна різноманітність механічних звуків. Іноді можна почути спільний спів сойок. Кожна з них навперебій спочатку видає мінорну свистячу трель, після якої йдуть тихий клекіт, глухий передзвін. До квітня подібні концерти закінчуються, після чого спів сойки можна тільки іноді почути на гніздовій ділянці. У всіх випадках спів сойки – явище вкрай короткочасне і нерегулярне. Воно припиняється, щойно пташка зів’є гніздо.

В природі сойка уникає відкритих місць, більше полюбляє перельоти з крони на крону. По землі пересовується невпевненими стрибками, тому внизу довго не затримується.

Сойка відіграє роль “поліцейського лісів”: вона завжди на сторожі, своїм скрипучим голосом подає знак лісовим мешканцям про появу людини набагато раніше, ніж людина її помітить.

Короткий переказ “Мандри Лемюеля Гуллівера” Не донесе всіх цікавих деталей твору, тому його краще прочитати повністю.

Стислий переказ твору “Мандри Лемюеля Гуллівера”

Гуллівер в країні ліліпутів
Герой роману – Лемюель Гуллівер, хірург і мандрівник, спочатку судновий лікар, а потім і “капітан декількох кораблів”. Першою дивовижною країною, куди він потрапляє, стала Ліліпутія.

Після аварії корабля мандрівник опиняється на березі. Його зв’язали крихітні чоловічки, розміром не більше мізинця.

Переконавшись у тому, що Людина-Гора (або Куінбус Флестрін – так називають малятка Гуллівера) налаштований миролюбно, йому знаходять житло, приймають спеціальні закони безпеки, забезпечують його харчуванням. Спробуйте прогодувати велетня! Гість в день з’їдає стільки, скільки 1728 ліліпутів!

З гостем привітно розмовляє сам імператор. З’ясовується, що ліліпути ведуть війну із сусідньою державою Блефуску, яка населена теж крихітними чоловічками. Бачачи загрозу гостинним господарям, Гуллівер виходить в затоку і притягує на мотузці весь флот Блефуску. За цей подвиг йому дарують титул нардака (найвищий титул в державі).

Гуллівера радо знайомлять із звичаями країни. Йому демонструють вправи канатних танцюристів. Найспритніший плясун може отримати посаду, що звільнилася при дворі. Ліліпути влаштовують церемоніальний марш між широко розставлених ніг Гуллівера. Людина-Гора приносить присягу на вірність державі Ліліпутії. Насмішкою звучать її слова, які перераховують титули крихітки-імператора, який іменується “відрадою і жахом Всесвіту”.

Гуллівера присвячують в політичну систему країни. В Ліліпутії існують дві ворогуючі партії. Що ж служить причиною серйозних-раною ворожнечі? Прихильники однієї є прихильниками низьких каблуків, а прихильники іншого – тільки високих.

Ліліпутія і Блефуску в своїй війні вирішують не менш “важливе” питання: з якого боку розбивати яйця – з тупого або ж з гострого.

Ставши несподівано жертвою імператорського гніву, Гуллівер тікає в Блефуску, але і там всі раді від нього скоріше позбутися.

Гуллівер споруджує човен і відпливає. Випадково зустрівши англійське купецьке судно, він благополучно повертається на батьківщину.

З собою він привозить мініатюрних овечок. Автор стверджує, що вони через кілька років надзвичайно розплодилися.
Гуллівер в країні велетнів
Невгамовний судновий лікар знову відправляється в плавання і потрапляє в Бробдінгнег – державу велетнів. Тепер він сам відчуває себе ліліпутом. У цій країні Гуллівер теж потрапляє до королівського двору. Король Бробдінгнега, мудрий, великодушний монарх, “зневажає Всяку таємницю, витонченість і інтригу як у государів, так і у міністрів”. Він видає прості та ясні закони, дбає не про пишності свого двору, а благополуччі підданих. Цей велетень не звеличує себе над іншими, як король Ліліпутії. Велетню немає чого підноситися штучно! Жителі велетнів здаються Гулліверу людьми гідними і поважними, хоча й не надто розумними. “Знання цього народу дуже недостатні: вони обмежуються мораллю, історією, поезією і математикою”.

Гуллівер, волею морських хвиль перетворений в ліліпута, стає улюбленою іграшкою Гламделкліч – королівської доньки. Ця велетка має ніжну душу, вона піклується про свою маленьку людину, замовляє для нього спеціальний будиночок.

Особи велетнів довгий час здаються герою відразливими: нори – як ями, волоски – як колоди. Але потім він звикає. Уміння звикати і пристосовуватися, бути терпимим – одне з психологічних якостей героя.

Королівський карлик ображений: у нього з’явився суперник! З ревнощів підлий карлик підлаштовує Гулліверу безліч гидот, так, наприклад, засовує його в клітку гігантської мавпи, яка ледь не заморила мандрівника, колисаючи і запихаючи в нього їжу. Прийняла за своє дитинча!

Гуллівер простодушно розповідає королю про англійські звичаї того часу. Король не менше простодушно оголошує, що вся ця історія – скупчення “змов, смут, убивств, побиттів, революцій і висилок, що є найгіршим результатом жадібності, лицемірства, віроломства, жорстокості, сказу, безумства, ненависті, заздрості, злоби і честолюбства”.

Герой рветься додому, до своїх рідних.

Випадок допомагає йому: гігантський орел підхоплює його іграшковий будиночок і відносить в море, де Лемюеля знову підбирає корабель.

Сувеніри з країни велетнів: обрізок нігтя, товста волосина…

Довго ще доктор не може знову звикнути до життя серед нормальних людей. Вони здаються йому занадто маленькими…
Гуллівер в країні вчених
У третій частині Гуллівер потрапляє на літаючий острів Лапута. (Острова, який літає в небі, герой спускається на землю і потрапить до столиці – місто Лагадо. Острів належить тій ж фантастичній державі. Неймовірне розорення і злидні просто кидаються в очі.

Існують і нечисленні оазиси порядку і благополуччя, Це все, що залишилося від минулого нормального життя. Реформатори захопилися змінами – і забули про насущні потреби.

Академіки Лагадо далекі від реальності настільки, що деяких з них доводиться періодично плескати по носі, щоб вони опам’яталися від своїх думок і не впали в канаву. Вони “винаходять нові методи землеробства і архітектури та нові знаряддя та інструменти для всякого роду ремесел і виробництв, за допомогою яких, як вони запевняють, одна людина виконуватиме роботу за десятьох; протягом тижня можна буде спорудити палац з такого міцного матеріалу, що він простоїть вічно, не вимагаючи ніякого ремонту; всі земні плоди будуть дозрівати повсякчас року за бажанням споживачів… “

Проекти залишаються тільки проектами, а країна “приведена в запустіння, будинки в руїнах, а населення голодує і ходить в лахмітті”.

Винаходи “поліпшувачів життя” просто сміховинні. Один під сім років розробляє проект вилучення сонячної енергії з… огірків. Потім можна буде користуватися нею для зігрівання повітря в разі холодного і дощового літа. Інший придумав новий спосіб спорудження будинків, починаючи з даху і кінчаючи фундаментом. Розроблений і “серйозний” проект з перетворення людських екскрементів знов у поживні речовини.

Експериментатор в області політики пропонує для примирення ворогуючих партій розрізати голови конфронтуючих лідерів, міняючи місцями їх потилиці. Це повинно привести до доброї згоди.
Гуінгнми і йеху
У четвертій, заключній частині роману в результаті змови на кораблі Гуллівер потрапляє на новий острів – в країну гуінгнмов. Гуінгнми – це розумні коні. Їх найменування – авторський неологізм, що передає іржання коня.

Поступово мандрівник з’ясовує моральну перевагу балакаючих тварин над його одноплемінниками: “поведінка цих тварин відрізнялося такою послідовністю і доцільністю, такою обдуманістю і розважливістю”. Гуінгнми наділені людським розумом, проте не знають людських пороків.

Лідера гуінгнмов Гуллівер називає “хазяїном”. І, як і в попередніх подорожах, “гість мимоволі” розповідає господареві про пороки, що існують в Англії. Співрозмовник не розуміє його, бо нічого цього немає в “кінській” країні.

В служінні у гуінгнмов живуть злобні і мерзенні істоти – йеху. Вони зовні зовсім схожі на людину, тільки… Голі, Брудні, жадібні, безпринципні, позбавлені гуманних принципів! У більшості стад йеху бувають свого роду правителі. Вони завжди є самими потворними і злісними у всьому стаді. У кожного такого ватажка буває звичайно фаворит (любимчик), обов’язок якого полягає в тому, що він лиже ноги свого пана і всіляко прислуговує йому. У подяку за це його іноді нагороджують шматком ослиного м’яса.

Цього фаворита ненавидить все стадо. Тому для безпеки він завжди знаходиться біля свого пана. Звичайно він тримається при владі, поки не знайдеться ще гірший. Як тільки він отримує відставку, тут же усі йеху обступають його і обдають з голови до ніг своїми випорожненнями. Слово “йеху” стало у культурних людей позначенням дикуна, що не надається вихованню.

Гуллівер захоплюється гуінгнмамі. Вони ж відносяться до нього насторожено: він занадто схожий на йеху. А раз він – йеху, то й жити йому слід поруч з ними.

Даремно герой подумував залишок днів своїх провести серед гуінгнмов – цих справедливих і високоморальних створінь. Головна ідея Свіфта – ідея толерантності виявилася чужою навіть їм. Збори гуінгнмов приймає рішення: вигнати Гуллівера як належить до породи йеху. І герой в черговий – і останній! – Раз повертається додому, в свій садок в Редріфе – “насолоджуватися роздумами”.

План до твору Я. Стельмаха “Митькозавр із Юрківки або химера лісового озера” Стане в нагоді багатьом школярам.

План до твору ” Митькозавр із Юрківки “

1. Отримання літнього завдання хлопцями – зібрати колекцію комах.

2. Від’їзд Сергія і Митька до бабусі в село.

3. Похід на річку.

4. Зустріч з Василем Трошем біля озера.

5. Розповідь велосипедиста про чудовисько, яке начебто живе в озері.

6. Ночівля біля озера.

7. Запис до бібліотеки і вивчення зоології.

8. Митькозавр Стеценка з Юрківки – чудовисько, що живе в лісовому озері.

9. Виявлені сліди невідомої істоти на березі

10. Роздуми щодо пастки для химери лісового озера.

11. Вихід знайдено – химеру будуть ловити на курку, яку вкинули в яму.

12. До ями замість чудовиська потрапляє дід Трохим. Провал операції “Курка”.

Події, що відбулися у дядька Гната з тромбоном; хлопці так і не виявили того, хто живе в озері.

13. Імітація чудовиська Васильом

14. Подяка Сергія і Митька Василеві за чудові канікули та інтерес до зоології.

План “Химера лісового озера”

1. Завдання вчительки

2. Насмішки майбутнього майстра велосипедного спорту

3. Добра бабуся, та дід Трохим.

4. Дорога до лісового озера.

5. Страшна розповідь про химеру

6. Таемниця. І нічна варта.

7. Вивчення бібліотеки.

8. Митькозавр Стеценка із Юрківки.

9. Велечезні сліди на березі.

10. Невдала операція “Курка”.

11. Нічний розіграш Васі.

12. Майбутні пригоди хлопців.

Шекспір “Венеціанський купець” скорочено читати

Переказ комедії Шекспіра “Венеціанський купець” ви можете прочитати за 10 хвилин.

Венеціанський купець Антоніо знаходиться в печалі. Його друзі, Соланіо й Салеріо, пояснюють його занепокоєння нещасною любов’ю або через кораблі з товаром. Але Антоніо не згоден з цими поясненнями. У супроводі Лоренцо і Граціано приходить родич і близький друг Антоніо – Бассаніо. Соланіо й Салеріо йдуть. Граціано намагається розвеселити Антоніо, але це йому не вдається. Граціано йде разом з Лоренцо. Антоніо залишається один зі своїм другом Бассаніо. І Бассаніо зізнається, що вів розгульний спосіб життя і тепер у нього немає грошей і він хоче попросити їх у Аноніо, щоб відправитися в маєтку до Порції в Бельмонті, до багатої і красивої спадкоємиці, в яку закоханий і хоче з нею одружитися. Грошей у Антоніо немає, але він пропонує другу взяти кредит на його.

У Бельмонті Порція своїй служниці Неріссі скаржиться, що вона за заповітом батька не має права ні вибирати нареченого, і ні відмовляти. За заповітом її чоловіком буде той, хто вгадає в якій з трьох скриньок лежить її портрет. Нерісса перераховує багатьох женихів, але Порція кожного висміює. Ось тільки про Бассаніо, який був воїном і вченим, вона з ніжністю згадує.

У Венеції Бассаніо знаходить купця єврея Шейлока, якого просить, під поручительство Антоніо, позичити йому гроші на три місяці. Але Шейлок знає, що все майно Антоніо зараз знаходиться в морі. Приходить Антоніо. Шейлок його ненавидить за зневагу до свого заняття, лихварства і до свого народу. У розмові з Антоніо Шейлок нагадує про образи на його бік. Антоніо гроші в борг завжди давав без відсотків. Ось і Шейлок, щоб подружитися з Антоніо, дасть йому гроші в борг без відсотків, але під заставу, фунт м’яса Антоніо, який він у разі неустойки зможе вирізати з будь-якої частини тіла купця. Антоніо подобається такий жарт. Бассаніо все це не подобається і він просить Антоніо не укладати угоду. Шейлок запевняє, що від такої застави все одно йому не буде користі, а Антоніо каже, що борг він віддасть раніше призначеного терміну.

У будинок Порції приїжджає принц Марокканський, щоб спробувати відгадати один з скриньок. Випробування вимагає клятви, яка полягає в тому, що якщо його спіткає невдача, то він ніколи не буде ні до однієї жінки свататися.
У Венеції Ланчелоте Гоббо, це слуга Шейлока, хоче втекти від господаря. Він хоче піти в слуги до Бассаніо, який має славу дуже щедрої людини. Бассаніо приймає на службу Ланчелота. Також Бассанио бере Граціано з собою в Бельмонт. Ланчелот прощається з дочкою свого колишнього господаря – Джесікою. Джесіці соромно за свого батька. Ланчелот зобов’язується передати лист, в якому описаний план втечі з дому, коханому Джесіки Лоренцо. Джессіка з Лоренцо тікає з дому, взявши з собою коштовності і гроші батька. Їм допомагають Салеріо й Граціано. Бассаніо і Граціано хочуть по швидше поплисти в Бельмонт.

У Бельмонті принц Марокканський вибрав золоту скриньку, вважаючи, що тільки там може знаходиться портрет дівчини. Але в ньому замість портрета лежить повчальні вірші та череп. Принцу доводиться піди.
У Венеції Соланіо й Салеріо сміються над злістю Шейлока, який дізнався, що його дочка втекла і прихопила коштовності. Тим часом стає відомо, що в Ла-Манші втопився один із кораблів Антоніо.
У Бельмонт приїжджає принц Арагонський. Він вибрав срібну скриньку, але в ній лежать вірші і зображення якоїсь пики. Принц йде. Стає відомо, що приїхав молодий венеціанець з багатими подарунками. Нерісса думає, що це Бассаніо.
Соланіо й Салеріо розмовляють про нові збитки Антоніо. Приходить Шейлок, і вони сподіваються, що якщо Антоніо прострочить виплату грошей, то Шейлок не візьме його м’ясо. У відповідь Шейлок каже, що свій обов’язок він візьме, оскільки Антоніо свого часу знущався над ним.

Салар і Салеріо йдуть. Приходить єврей Тубал, якого Шейлок відправляв на пошуки дочки. Але Тубал не зміг її знайти. Він тільки розповів чутки про марнортратство Джесіки. Шейлок в шоці від збитків. Він дізнається, що Джессіка обміняла на мавпу, перстень, який йому подарувала його покійна дружина. Шейлок проклинає Джесіку. Він знаходить розраду в чутках про збитки Антоніо.
У Бельмонті Порція просить Бассаніо почекати з вибором, так як вона боїться його втратити, якщо він зробить помилку. Бассаніо навпаки хоче швидше випробувати долю. Вони один одному зізнаються в коханні. Приносять шкатулки. Бассаніо вибирає свинцеву скриньку в якій лежить портрет Порції і привітання у віршах. Бассаніо і Порція готуються до весілля, так само до весілля готуються і Нерісса з Граціано. Порція віддає нареченому перстень в якості застави взаємної любові. Такий же подарунок робить Неріссо Граціано.

Приходять Джессіка з Лоренцо і гонець, що привіз лист від Антоніо. У листі купець говорить про те, що всі його кораблі потонули, що він збіднів і, що він залишився грошей, які мав повернути лихвареві Шейлоку, і буде змушений повернути страшну заставу. Антоніо, каже, щоб Бассанио приїхав до нього попрощатися, перед смертю. Порція змушує нареченого їхати на допомогу другові, щоб той запропонував Шейлоку будь-які гроші за життя Антоніо. Граціано й Бассаніо їдуть до Венеції.
У Венеції Шейлок радіє думками про помсту. Антоніо готовий до смерті, але хоче побачитися з Бассанио.
У Бельмонті Порція стає спадкоємицею маєтку. Зі служницею вона йде для молитви в монастир, а сама збирається до Венеції. До свого кузена доктора права Белларіо, вона відправляє слугу, який повинен принести їй чоловічий одяг та папір.

Шейлок радіє своїй перемозі в суді. Бассаніо пропонує виплатити борг у подвійному розмірі, але це не допомагає. Глава кличе доктора Белларіо, щоб перед винесенням рішення порадитися з ним. Шейлок точить ножа. Входить Нерісса, переодягнена в писаря, і передає лист від Белларіо, в якому йдеться про те, що він не може приїхати за станом здоров’я і для ради рекомендує главі викликати з Риму колегу – доктора Бальтазара. Порція переодягається в доктора. Вона намагається умовити Шейлока на милість, але отримує відмову. Бассаніо не знає, що робити. Він готовий жертвувати всім. Граціано теж готовий на все. Шейлок готовий взяти свою заставу. Але в останній момент суддя нагадує Шейлоку, про те, що він повинен взяти тільки м’ясо Антоніо, і рівно фунт і без краплі крові, інакше йому, при порушенні умов, належить за законом жорстоке покарання. І Шейлок погоджується на виплату суми боргу в потрійному розмірі, але суддя на це не погоджується, так як про це не обумовлювалося, він вже відмовився від грошей.

За венеціанським законам при замаху на громадянина республіки Шейлок зобов’язаний віддати тому половину свого стану, а другу частину, в якості штрафу він повинен віддати в казну. Тепер життя єврея залежить тільки від милості глави. Шейлок не збирається просити милості, але його залишають живими і дають штраф. Антоніо відмовляється брати у єврея половину покладеної йому суми, але з умовою, що після смерті єврея, ця половина буде Лоренцо заповідана. Шейлок зобов’язаний заповідати все своє майно зятю і дочці. А в якості нагороди вигадані судді забирають персні у своїх чоловіків.

Джессіка і Лоренцо в Бельмонті готуються до повернення своїх господарів.
Нерісса, Порція, їхні чоловіки, Антоніо Граціано, зустрічаються в саду. Вони розмовляють і бачать, що чоловіки втратили даровані ними персні. Дружини кажуть, що вони їх віддали жінкам, але чоловіки клянуться, що цього не робили. Жінки продовжують розігрувати мужів, кажучи, що спати тепер вони будуть з суддею і переписувачем. Але потім показують персні. Порція і Нерісса зізнаються, в тому, що розіграли їх. Порція віддає лист Антоніо, в якому говориться, що всі його кораблі вціліли. Нерісса віддає Джесіці і Лоренцо акт, в якому Шейлок відписує всі свої багатства їм. Всі заходять до будинку, щоб вислухати подробиці пригод Нерісси і Порції.