Blog

  • Цікаві факти про дощових черв’яків

    Чи знаєте ви щось цікаве про дощових черв’яків? Цікава інформація про дощових черв’яків для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про дощових черв’яків

    Дощовий черв’як ( або земляний черв’як) поширений по всьому континенту окрім Антарктиди (деякі види набули широкого поширення завдяки людині).

    Ці черв’яки називаються дощовими тому що, при надмірній воді вони не можуть дихати (так як дихають шкірою ) і через це виходять на поверхню землі.

    Дощовий черв’як має тільки одну вену і артерію, яка проходить через все тіло.

    Довжина різних видів дощових черв’яків може бути від 2 см до 3 метрів.

    Шкіра дощового черв’яка покрито слизом, яка є антисептиком.

    У дощових черв’яків слабо розвинений головний мозок.

    Дощові черв’яки здатні до регенерації.

    Дощові черв’яки зволожують, перемішують і сприяють розпушуванню землі (вони рухаються по грунті розштовхувати його або заковтуючи).

    Дощового черв’яка використовують як корм для птахів і тварин.

    Розведення дощових черв’яків називається – Вермикультура.

    Біогумус – це органічний відхід перероблений дощовими хробаками.

    Раніше в Європі, для загоєння, на рану клали порошок з висушених хробаків або чистих дощових черв’яків. Настоянкою з порошку лікували при туберкульозі або раку. У китайській медицині порошок використовувався для позбавлення від атеросклерозу.

    При катаракті, ока закапували рідину, яка протікала від посолених і розігрітих дощових черв’яків.

    Цікавинки про дощових черв’яків, цікаві відомості про дощових черв’яків ви можете додавати через форму коментарів.

  • “Міф про Прометея” скорочено

    “Міф про Прометея” скорочено можна прочитати за 5 хвилин. Але варто “Міф про Прометея” читати повністю, адже він заслуговує вашої уваги.

    “Міф про Прометея” скорочено

    За сивої давнини, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселились по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

    Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар – у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко під царством мертвих, похмурим Аїдом1. Зі своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних – титан Прометей.

    Матір’ю його була велика Феміда, богиня справедливості й правосуддя. А батько – Іапет – належав до роду могутніх титанів, що їх здолав Зевс і скинув навіки у Тартар. Такої долі зазнав Іапет, але зосталися його сини – Атлант, Менетій, Прометей та Епіметей. Двох перших Зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: у Менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в Тартар, а величезному Атлантові надумав іншу кару – тримати на собі все небесне склепіння.

    А розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він як ніхто розумів, що дикі, свавільні титани не можуть справедливо правити світом – для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум.

    Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати із землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

    А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки – молоді боги, що безжурно жили на Олімпі, – зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть узялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.

    Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей – титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.

    Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його і поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

    – Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину, – лукаво запросив Прометей. – Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.

    Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

    Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів вів з темно-хмарного. Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав кару, аби дошкулити Прометеєві: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, у життєдайнім вогні.

    – Хай їдять м’ясо, але сире! – гримів люто Зевс.

    Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу.

    А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.

    Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто у світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

    У шаленій нестямі Зевс звелів закувати титана Прометей в кайдани і припнути на самому краї стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття.

    Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг – Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг.

    Знову і знову гупає молот, від нього йде стоголоса луна, і здається, то стогнуть похмурі Кавказькі гори. Нарешті титана прикуто.

    – От і добре! – озивається Влада. – До цієї скелі люди не дістануться, хоч би як хотіли зарадити своєму благодійникові

    – Ніхто йому тепер не зарадить, – скрушно мовить Гефест, невблаганне-бо серце в сина Кроноса. Яку жорстоку кару він вигадав! Очам нестерпно дивитися на Прометея.

    – Остерігайся, щоб за такі слова Зевс не покарав і тебе, – похмуро каже Влада і квапить Гефеста. – Годі вболівати за тим зухвальцем, ходімо звідси. А ти, Прометею, можеш тепер ремствувати проти Зевса та дбати про жалюгідних смертних людей.

    Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила і Влада, кремезні, наче витесані з каменю, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

    – О божественний ефіре! О мати-земле і сонце ясне, всевидюще! О бистрокрилі вітри, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!

    Прилетіли на великій крилатій колісниці ніжні жалісливі океаніди, що у своїх далеких підводних печерах почули брязкіт Прометеєвих кайданів.

    За океанідами поспішав на крилатому коні сам старий Океан2. Сивий, величний, він наблизився до Прометея і мовив:

    – Іапетів сину! Нікого у світі я так не шаную, як тебе. І я прилетів від краю землі сюди, до її іншого краю, щоб ти послухав мої ради: вгамуй своє горде серце, поступися перед дужчим. Адже ти сам добре знаєш: світом керує суворий самовладний бог. Не змагайся з ним! А я спробую випросити в нього для тебе швидке визволення.

    – Не турбуйся про мене, Океане, – відказав Прометей, – і не труди себе марно: невблаганний-бо Зевс. Згадай, як він тяжко покарав мого рідного брата Атланта, завдавши йому на рамена все небесне склепіння. Згадай, як приборкав Зевс стоголового Тіфона, що повстав був проти всіх богів, а тепер лежить, придавлений горою, і так важко йому, що аж полум’ям дихає. Остерігайся ти Зевса, він лихопомний, жорстокий, тож не здумай просити за мене. Я сам знесу свою кару.

    Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс. Та за якийсь час вона теж стала жертвою всевладного бога. Обернена на сніжно-білу телицю, вона тікала світ за очі від гедзя, якого наслала на неї заздрісна Гера.

    – О, як ти, бідна, стогнеш! – співчутливо мовив Прометей. Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Най – славетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл3, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.

    Від Мойр Прометей дізнався, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фемідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея4. А синові Феміди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був – чи смертний герой, а чи безсмертний бог. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос, і справдиться тоді батькове лиховісне прокляття.

    Переказ:

    Почувши слова Прометея, Зевс послав до титана меткого Гермеса дізнатися про таємницю, на яку натякає зухвалець, але Прометей не скорився, не піддався ніяким тортурам, навіть коли Громовержець скинув скелю з титаном у чорну безодню, коли орел гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку.

    Лише коли Зевс прислав богиню Феміду, матір нескореного титана, Прометей розчулився і розкрив таємницю Мойр.

    Цитата:

    Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину.

    Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта, разом з іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весілля Пелея і Фетіди зійшлися всі боги, та навіть вони не пам’ятали такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди – славетний Ахіллес – справді перевершив мужністю і силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.

    У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо – Геракла – звільнити титана.

    Переказ:

    На руці Прометея залишилося одне кільце з пут, в якому застряг камінчик зі скелі.

    На згадку про подвиг титана люди носять металеві каблучки та персні з коштовними камінцями, а про мужніх, волелюбних людей, що віддають своє життя на благо народові, кажуть: в них палає іскра незгасного Прометеєвого вогню.

    [1]Аїд – Бог підземного царства мертвих.

    [2] Океан – титан, найстарший син Урана й Геї, давні греки уявляли його величезною рікою, що звідусіль оточує Землю.

    [3] Геракл – син Зевса і смертної жінки Алкени.

    [4] Нерей – морський бог, підвладний Посейдонові, добрий і справедливий дід, втілення спокійного моря. Жив у підводному палаці, мав багато дочок-нереїд.

  • “Розповідь про царя Шахріяра” арабська казка

    “Розповідь про царя Шахріяра” арабська казка

    Жив-був колись злий і жорстокий цар Шахріяр. Він щодня брав собі нову дружину, а на ранок вбивав її. Батьки і матері ховали від царя Шахріяра своїх дочок і тікали з ними в інші землі.

    Скоро у всьому місті залишилася тільки одна дівчина – дочка візиря, головної поради пануючи, – Шахразада.

    Сумний пішов візир з царського палацу і повернувся до себе додому, гірко плакавши. Шахразада побачила, що він чимось засмучений, і запитала:

    – Про батечко, яке у тебе горе? Можливо, я можу допомогти тобі?

    Довго не хотів візир відкрити Шахразаде причину свого горя, але нарешті розповів їй все. Вислухавши свого батька, Шахразада подумала і сказала:

    – Не горюй! Відведи мене завтра уранці до Шахріяру і не турбуйся – я залишуся жива і неушкоджена. А якщо вдасться те, що я задумала, я врятую не тільки себе, але і всіх дівчат, яких цар Шахріяр не встиг ще убити.

    Скільки не прохав візир Шахразаду, вона стояла на своєму, і йому довелося погодитися.

    А у Шахразади була маленька сестра – Дуньязада. Шахразада пішла до неї і сказала:

    – Коли мене приведуть до царя, я попрошу у нього дозволу дослати за тобою, щоб нам востаннє побути разом. А ти, коли прийдеш і побачиш, що паную нудно, скажи: “Про сестричка, розкажи нам казку, щоб цареві стало веселіше”. І я розповім вам казку. У цьому і буде наш порятунок.

    А Шахразада була дівчина розумна і утворена. Вона прочитала багато стародавніх книг, оповідей і повістей. І не було у всьому світі людини, яка знала б більше казок, чим Шахразада, дочка візиря пануючи Шахріяра.

    На інший день візир відвів Шахразаду в палац і попрощався з нею, обливаючись сльозами. Він не сподівався більше побачити її живою.

    Шахразаду привели до царя, і вони повечеряли разом, а потім Шахразада раптом почала гірко плакати.

    – Що з тобою? – спросил її цар.
    – Про цар, – сказала Шахразада, – у мене є маленька сестра. Я хочу подивитися на неї ще раз перед смертю. Дозволь мені послати за нею, і хай вона посидить з нами.

    – Роби як знаєш, – сказав цар і велів привести Дуньязаду.

    Дуньязада прийшла і сіла на подушку біля сестри. Вона вже знала, що задумала Шахразада, але їй все-таки було дуже страшно.

    А цар Шахріяр ночами не міг спати. Коли наступила північ, Дуньязада відмітила, що цар не може заснути, і сказала Шахразаде:

    – Про сестричка, розкажи нам казку. Можливо, нашому цареві стане веселіше і ніч здасться йому не такою довгою.

    – Охоче, якщо цар накаже мені, – сказала Шахразада. Цар сказав:

    – Розповідай, та дивися, щоб казка була цікава. І Шахразада почала розповідати. Цар до того заслуховував

    Що не відмітив, як стало світати. А Шахразада якраз дійшла до найцікавішого місця. Побачивши, що сходить сонце, вона замовкла, і Дуньязада запитала її:

    – Ну, а далі що було, сестричка?

    – Далі я розповім вам увечері, якщо тільки цар не велить мене страчувати, – сказала Шахразада.

    Цареві дуже хотілося почути продовження казки, і він подумав: “Хай докаже увечері, а завтра я її страчую”.

    Вранці візир прийшов до царя ні живий ні мертвий від страху. Шахразада зустріла його, весела і задоволена, і сказала:

    – Бачиш, батько, наш цар пощадив мене. Я почала розповідати йому казку, і вона так сподобалася цареві, що він дозволив мені доказати її сьогодні увечері.

    Обрадуваний візир увійшов до царя, і вони стали займатися справами держави. Але цар був розсіяний – він не міг дочекатися вечора, щоб дослухати казку.

    Як тільки стемніло, він покликав Шахразаду і велів їй розповідати далі. Опівночі вона кінчила казку.

    Цар зітхнув і сказав:

    – Жалко, що вже кінець. Адже до ранку ще довго.

    – Про цар, – сказала Шахразада, – куди годиться ця казка порівняно з тією, яку я б розповіла тобі, якби ти мені дозволив!

    – Розповідай скоріше! – вигукнув цар, і Шахразада почала нову казку.

    А коли наступив ранок, вона знову зупинилася на найцікавішому місці.

    Цар вже і не думав страчувати Шахразаду. Йому не терпілося дослухати казку до кінця.

    Так було і на іншу, і на третю ніч. Тисячу ночей, майже три роки, розповідала Шахразада паную Шахріяру свої чудові казки. А коли наступила тисяча перша ніч і вона закінчила останню розповідь, цар сказав їй:

    – Про Шахразада, я звик до тебе і не страчую тебе, хоч би ти не знала більше жодної казки. Не треба мені нових дружин, жодна дівчина на світі не порівняється з тобою.

  • Олександр Довженко цікаві факти

    Олександр Довженко Цікаві факти з життя українського письменника Ви дізнаєтесь з цієї статті.

    Цікаві факти про Олександра Довженка

    Народився Олександр Довженко 12 вересня 1894 року в селі Вьюнищі, що на Чернігівщині. Його батьки були не писемними, але походили з далекого козацького роду. Родина жила не дуже заможно – землі було трішки і до того ж, вона була неродюча. В родині Довженків було 14 дітей, тому батько змушений був працювати вдень і вночі. Діти дуже швидко помирали, навіть не до сяючи працездатного віку.

    В 1911 році Олександр вирішує вступати до Глухівського вчительского інституту, не тому що хотів стати вчителем, а тому що там платили високу стипендію – 120 карбованців на рік.

    Коли відкрилась Академія мистецтв, Довженко вирішує спробувати себе у творчості і переходить навчатись до академії, але дуже швидко покидає навчання.

    На початку 1920 року він вступає до партії боротьбистів. Через кілька тижнів ця партія влилася в КП (б)У, і таким чином він став членом КП(б)У. Довженка призначили завідувати Житомирською партійною школою, а потім підпілля в Коровинецькому районі. Там він був взятий у полон польським кінним роз’їздом, але йому пощастило благополучно втекти до свого загону.

    Перебував на посаді секретаря губернського відділу міської освіти, де пропрацював рік.

    Олександр Довженко був комісаром театру ім. Т. Шевченка, брав участь у роботі організаційного комітету працівників освіти.

    В 1921 році його зараховують до Наркомату закордонних справ і відправляють на роботу до Польщі, де він очолює комісію з обміну військовополонених. У Польщі його улюбленим заняттям було малювання.

    Повернувшись в Україну Починає працювати карикатуристом. Знайомиться з Ю. Смоличем, М. Бажаном, В. Сосюрою та П. Тичиною

    Олександр Довженко – один із засновників ВАПЛІТЕ.

    В 1926 році переїздить до Одеси і влаштовується режисером на кінофабрику.

    Перший фільм Довженка “Сумка діпкур ера”, знятий в 1927 році. В основу сценарію фільма було покладено убивство радянського дипломатичного кур’єра Теодора Нетте. У цій стрічці Довженко зіграв свою єдину роль в кіно – кочегара, який переховує сумку Нетте.

    В Одесі Олександр Довженко познайомився зі своєю супутницею життя Юлією Солнцевою.

    “Арсенал” – остання стрічка, знята митцем на Одеській фабриці. Далі він планує перебиратись до Києва, де будувалась кінофабрика. Що він і зробив. Саме там було відзнято найвідоміший його фільм “Земля”.

    Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізнались щось цікаве про Олександра Довженка.

  • “Міщанин-шляхтич” цитати

    Цитати з пєси “Міщанин-шляхтич” Мольєра характеризують головних героїв, їх риси характеру.

    “Міщанин-шляхтич” цитати

    Слова нині дешеві (Клеонт)

    Як легко переконують нас ті, кого ми любимо! (Клеонт)

    Я буду ненавидіти її з такою ж силою, з якою колись любив. (Клеонт)

    Багато з радістю дали б мені в борг, але ви мій кращий друг, і я боявся, що ображу вас, якщо попрошу у кого-небудь іншого. (Дорант)

    Так, ззаду такий же дурень, як і спереду. (г-жа Журден)

    Ні вже, пане, краще побийте мене, але тільки дайте посміятися вдосталь, – так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі-хі! (ніколь)

    Він доїдає всі шматочки, до яких ви доторкаєтеся
    Виносити свої творіння на варварський суд бовдура – це, на мій погляд, для всякого артиста нестерпна мука.
    ###
    Найприємніша нагорода – бачити, що творіння ваше визнано, що вас вшановують за нього рукоплесканиями. По-моєму, це найкраща відплата за всі наші тяготи, – похвала освіченої людини доставляє насолоду надзвичайну.

    Від нерівного шлюбу нічого хорошого не чекай. (с) Г-жа Журден

    Чесне слово, я й не підозрював, що ось вже більше сорока років говорю прозою.

    Музика і танці – це всі, що потрібно людині.

    Я вважаю, що всякий обман кидає тінь на порядну людину. Соромитися тих, від кого тобі небо судило народитися на світ, блищати в суспільстві вигаданим титулом, видавати себе не за те, що ти є насправді, – це, на мій погляд, ознака душевної ницості. (с) Клеонт

    Найкраща відповідь на знущання – це стриманість і терпіння.

    Хто п’яний – має право
    Сказати, що він живе!

    Якщо б до його багатства та ще хоч трохи гарного смаку. (с) Учитель танців

    Учитель філософії. Хочете займемося етикою?
    Г-н Журден. Етикою?
    Учитель філософії. Так.
    Г-н Журден. А про що вона, ця сама етика?
    Учитель філософії. Вона трактує про щастя життя, вчить людей зменшувати свої пристрасті і…
    Г-н Журден. Ні, не треба. Я запальний, як сто чортів, і ніяка етика мене не втримає: я бажаю казитися, скільки влізе, коли мене розбирає злість.

  • “Гаррі Поттер і філософський камінь” скорочено

    “Гаррі Поттер і філософський камінь” скорочено читати українською Ви можете за 12 хвилин.

    “Гаррі Поттер і філософський камінь” скорочено

    “Гаррі Поттер і філософський камінь” – перший роман серії Дж. К. Роулінг.

    На початку роману світ чарівників святкує поразку Лорда Волдеморта, могутнього і жорстокого злого чарівника. Вбивши Лілі та Джеймса Поттерів, Волдеморт намагається покінчити з їхнім однорічним сином Гаррі, але закляття любові обертається проти нього самого, знищивши його тіло і залишивши шрам у формі блискавки на чолі дитини. Професори Албус Дамблдор і Мінерва Макгонегел, а також лісник Рубеус Гегрідзалишають Гаррі коло дверей будинку його родичів-маглів. Тітка Гаррі Петунія Дурслі є сестрою Лілі Поттер, хоча вона ніколи не почувала симпатії до чарівниці. Дурслі вирішують приховати від Гаррі правду про його батьків, переконавши його, що ті загинули в автокатастрофі. Протягом всього дитинства вони поводяться з ним украй неласкаво, водночас приділяючи надмірну увагу своєму синові Дадлі.

    За кілька днів до свого 11-го дня народження Гаррі отримує загадкового листа, адресованого йому особисто. Прочитавши листа, розлючений дядько Вернон спалює його, не давши Гаррі навіть глянути. Втім, протягом наступних днів надходять нові листи у незліченній кількості. Рятуючись від химерної кореспонденції, Дурслі разом із Гаррі переховуються в хатинці на маленькому острові в океані. У ніч перед днем народження Гаррі до хатини вдирається Гегрід. Нейтралізувавши Дурслі, він дає Гарі змогу нарешті прочитати листа, який виявляється запрошенням вступити до “Школи Чарів і Чаклунства Гогвортс”. Наступного ранку Гаррі з Гегрідом вирушають до Лондона, де крізь чарівний паб “Дірявий казан” потрапляють на Алею Діагон з метою купити необхідні для навчання речі за гроші, залишені Гаррі у спадок померлими батьками. Уперше потрапивши до світу чарівників, Гаррі з подивом дізнається, що є відомою особою (через перемогу над Волдемортом) і знайомиться з гогвортським викладачем захисту від темних мистецтв професором Квірелом. Місяць потому на Гогвортському екпресі, який вирушає з “платформи № 9¾” на вокзалі Кінгс Кросс, Гаррі вирушає до школи. У потязі він знайомиться зі своїми майбутніми друзями Роном Візлі, забудькуватим і незграбним Невілом Лонгботтомом і здібною юною чарівницею з маглівської родини Герміоною Грейнджер.

    Вступ до Гогвортсу

    Після прибуття Сортувальний Капелюх призначає Гаррі, Рона, Герміону і Невіла у Грифіндор – один із чотирьох гогвортських гуртожитків. Драко Мелфой, пихатий і зухвалий антагоніст Гаррі, отримує призначення в інший гуртожиток – Слизерин. У кінці першого тижня Гаррі та Рон дізнаються, що банк чарівників Грінготс було пограбовано, зокрема грабіжники відвідали той самий сейф, у якому перед тим побували Гаррі з Гегрідом. Згодом Гаррі відкриває в собі талант до літання на мітлі і стає ловцем грифіндорської команди з квідичу.

    Одного пізнього вечора Гаррі, Рон і Герміона випадково потрапляють до забороненого для відвідування учнями коридору, де бачать велетенського триголового пса, якого Гегрід називає Флафі. Пес охороняє люк, що веде донизу. У вечір Геловіну професор Квірел оголошує всім, що у підвалі замку вирвався на волю троль. Тимчасом як усіх студентів розводять по гуртожитках, Рон і Гаррі, згадавши, що ображена Роном Герміона ховається у дівочому туалеті й не знає про троля, поспішають на допомогу. Вступивши в бійку з тролем, хлопці рятують Герміону. Згодом, коли професорка Макгонегел вимагає пояснень, чому вони не повернулися до свого гуртожитку, Герміона бере провину на себе, внаслідок чого всі троє стають найкращими друзями.

    Підозри

    Під час першого матчу з квідичу мітла Гаррі виявляється зачарованою і мало не скидає його на землю з великої висоти. Запідозривши в цьому професора Снейпа, який від самого початку ставився до Гаррі упереджено, Герміона за допомогою чарів підпалює його мантію (водночас випадково збивши з ніг професора Квірела). Гаррі вдається впоратися з мітлою і впіймати золотого снича, вигравши матч.

    На Різдво Гаррі отримує від невідомого відправника подарунок – плащ-невидимку, що колись належав його батькові. З його допомогою, Гаррі пробирається до забороненої для учнів секції бібліотеки, щоб знайти інформацію про чарівника на ім’я Ніколас Фламель, якого згадував Гегрід, розповідаючи про Флафі. Згодом, ховаючись від сторожа Філча, Гаррі потрапляє до кімнати, де заховано чарівне Дзеркало Яцрес, в якому він бачить своїх батьків живими. Пізніше, прийшовши до дзеркала разом із Роном, він з’ясовує, що дзеркало показує кожному індивідуальні образи. Дамблдор, знайшовши Гаррі в кімнаті, пояснює, що дзеркало показує найглибші бажання серця, і наказує перенести його в інше, недоступне приміщення. Зрештою, Гаррі дізнається, що Ніколас Фламель є винахідником філософського каменя, з якого можна приготувати еліксир безсмертя.

    Гаррі стає свідком того, як Снейп намагається вивідати в Квірела спосіб пройти повз Флафі, проте Квірел наполягає на тому, що нічого не знає. Гаррі, Рон і Герміона доходять висновку, що Снейп намагається викрасти філософський камінь з метою відновити могутність Волдеморта, хоча Гегрід рішуче заперечує це. Відвідуючи Гегріда, трійця дізнається, що той тримає в себе яйце дракона, з якого незабаром має вилупитися маля. Згодом на світ з’являється “норвезький хребтоспин”, якого Гегрід нарікає Норбертом. Друзі занепокоєні, адже вирощування драконів є забороненим для чарівників. Їм вдається переконати Гегріда відправити Норберта до Румунії, де старший брат Рона Чарлі займається дослідженням драконів.

    За порушення правил шкільного режиму Гаррі, Герміоні і Рону, а також Драко, який доніс на них, призначають покарання, що полягає у допомозі Гегріду в догляді за магічними тваринами в Забороненому Лісі. Гаррі помічає загадкову постать у каптурі, що п’є кров у пораненого єдинорога, і відчуває при цьому біль у шрамі на чолі. Кентавр Фіренце розповідає Гаррі, що вбивство єдинорога є жахливим злочином і що пиття його крові рятує життя навіть у найбезнадійніших випадках, хоча й накладає вічне прокляття.

    Філософський камінь

    Гаррі, Рон і Герміона дізнаються, що Гегрід отримав яйце дракона від незнайомця в каптурі, повідомивши йому, як пройти повз Флафі, і розуміють, що викрадення філософського каменя є неминучим. Учні розповідають про це професорці Макгонегел, але та запевняє їх, що камінь у цілковитій безпеці. Також вона повідомляє їм, що директор Гогвортса професор Дамблдор щойно вирушив з важливим завданням до Міністерства магії. Впевнені в тому, що виклик Дамблдора є фальшивим, трійця вирішує завадити Снейпу в крадіжці каменя. Намагаючись дістатися каменя першими, вони проходять низку складних магічних випробувань і пасток, подолати які їм допомагає талант і розум Герміони, а також майстерність Рона в шахах. Гаррі дістається кінцевої мети сам-один. У кімнаті він стикається з професором Квірелом і з’ясовує, що саме він, а не Снейп, мав намір викрасти камінь, тоді як Снейп весь час захищав його. Останнім випробуванням є Дзеркало Яцрес, глянувши в яке, Гаррі виявляє філософський камінь у своїй кишені. Аж тут він стикається з Лордом Волдемортом, який заволодів тілом і волею Квірела і з’являється у вигляді жахливого обличчя на його потилиці. Волдеморт повідомляє Гаррі, що його мати загинула, захищаючи його. За наказом Волдеморта Квірел намагається вбити Гаррі, але не може, оскільки, торкаючись його, відчуває нестерпний біль. Дамблдор вчасно з’являється і рятує Гаррі. Волдеморт полишає тіло Квірела, який вмирає.

    Наслідки

    Дамблдор підтверджує, що Лілі Поттер загинула, захищаючи свого сина. Її чиста жертовна любов наділила Гаррі магічною здібністю, внаслідок якої Волдеморт не може торкнутись його, не відчуваючи страшного болю. Дамблдор також повідомляє, що філософський камінь буде знищено, аби Волдеморт не спробував знову ним заволодіти. На питання Гаррі, чому Волдеморт прагнув убити його у віці немовляти, Дамблдор обіцяє відповісти, коли Гаррі стане старшим.

    На урочистому бенкеті, де підбиваються підсумки навчального року, Дамблдор оголошує про додаткові очки, які заробили для свого гуртожитку Гаррі, Рон, Герміона і Невіл, що дає Грифіндору змогу отримати Кубок Гогвортса.

  • Прикмети про птахів

    Народні прикмети про птахів навесні, восени, влітку, взимку забрані в цій статті. Прикмети про ластівок, голубів, горобців, сорок та ворон, домашніх птахів найпоширеніші.

    Прикмети про птахів на українській мові

    Якщо бузьки не вiдлетiли до Покрови – на теплу зиму.

    Ворони неспокiйнi на гнiздах – на негоду.

    Ворона під крило ніс ховає – до холоду.

    Ворони вмостилися на нижніх гілках дерев – бути негоді й вітрові.

    Купаються ворони – до негоди, каркають усією зграєю – до морозу, влаштовують в небі хороводи – на снігопад, сідають на землю – до відлиги, вмощуються на нижніх гілках дерев – на вітер.

    Голуб, вiдпочиваючи, ховає одну нiжку в пiр’я – чекай рiзкого похолодання.

    Рано летять голуби – на ранні приморозки й холодну зиму.

    Голуби розворкотілися – на тепло.

    Галки збираються великими зграями i сильно кричать – на ясну погоду й мороз.

    Горобцi сидять з розпущеним пiр’ям – на дощ.

    Перед сильним вітром горобці метушаться, перелітаючи зграйками з місця на місце.

    Горобці зранку купаються у пилюці – по обіді буде дощ.

    Грак відлетів – чекай снігу.

    Дикі гуси на відльоті – кінець бабиному літу.

    Довго шпаки не відлітають – осінь буде суха.

    Якщо гайвороння кряче на Петра Вериги (29 сiчня) – на метелицю.

    Туркоче горлиця – цього дня дощу не буде.

    Дрозди перед негодою кричать.

    Журавлi лiтають низько – на негоду.

    Якщо журавлі відлітають у вирій високо, повільно, стиха курличучи, немов перемовляючись, осінь буде довга й погожа.

    Жайворони високо в небi довго спiвають – на погоду, а якщо зранку вони мовчать – чекай дощу.

    Зозуля кує на сухому деревi – похолодає.

    Зяблик вiдлiтає – до похолодання.

    Кури рано всiдаються на гнiзда – на мороз, i чим вище, тим вiн сильнiший.

    Якщо кури не ховаються вiд дощу – вiн iтиме недовго.

    Ластівки ввечері літають високо – завтра буде ясна погода, а якщо низько – хмарно.

    Пiвнi дружно спiвають – на вiдлигу.

    Півень хвоста волочить – буде снігопад.

    Птахи дружно вертаються з вирiю – на тепло.

    Снiгур спiває – на снiг, завiрюху.

    Сова кричить – до холоду.

    Вранці сорока стрибає з гілки на гілку – на відлигу.

    Рано-вранці побачиш самотнього крука високо в небі – чекай лютого морозу.

    Синиці, сороки, сойки влітку рано вмощуються на ночівлю – чекай холодної осені.

    Синицi починають зранку пищати – вночi буде мороз, ховаються пiд дах – на хуртовину.

    Якщо сороки рано замовкають – чекай холодної осені.

    Снігур заспівав – на хуртовину.

    Снігурі туляться до оселі – на великий снігопад.

    Сорока під стріху лізе – на хуртовину.

    Сичi вночi кричать – на дощ.

    Тетеруки знiмаються з дерев i вiдлiтають iз вiдкритих мiсць у глиб лiсу – чекай бурi.

    Якщо фазани ховаються в кущах – буде дощ i вiтер. Коли ж ввечерi всiдаються на гiлках дерев – буде суха i тиха нiч.

    Чайки залишаються на березi i з писком бродять серед прибережних скель чи пiщаними мiлинами – скоро буде шторм.

    Чаплi голосно кричать у польотi – на гарну, ясну погоду.

    Шулiки кружляють у повiтрi i протяжно кричать – перед негодою.

    Закує зозуля на голе дерево – буде неврожай.

    Якщо граки прилетіли прямо на гнізда – буде рання весна.

    Грак прилетів – скоро сніг зійде.

    Граки на гнізда сіли – через три тижні можна сіяти.

    Якщо граки прилетіли до середини березня, літо буде мокре, а сніг зійде рано.

    Граки зграями над гніздами в’ються: то сядуть, то знову піднімуться – погода зміниться.

    Якщо рано відлетіли на північ граки, які зимували в Україні, – бути дружній і повноводій весні.

    Якщо гуси високо летять – води буде багато, а якщо низько – мало.

    Гуси сидять, поховавши голови під крило, – буде похолодання.

    Ворони купаються ранньою весною – до тепла.

    Журавель прилетів – скоро лід зійде.

    Чайка з’явилася – незабаром крига рушить.

    Побачив шпака – знай: весна біля порога.

    Ранній приліт шпаків і жайворів – до теплої весни.

    Жайворонок з’явився – до тепла, а зяблик – до холоду.

    Качки прилетять гладкі й угодовані – весна буде довга й холодна.

    Птахи в’ють гнізда на сонячній стороні – на холодне літо.

    Якщо кури злітають на найвищі місця в курнику чи на подвір’ї – чекай опадів.

    Галки сідають на верхів’я дерев – до тепла, а всередину шиються – на мороз.

    Граки групами, покрикуючи, метушаться над гніздами – то сядуть, то знову злетять – погода зміниться.

    Ворони каркають – на негоду.

    Якщо граки пасуться на траві – невдовзі задощить.

    Шпаки особливо голосно співають – уночі піде дощ.

    Журавель танцює на потепління.

    Кулик залишає болото і літає по полю – на ясну, теплу погоду.

    У лісі часто чути спів дятла – на холод і негоду.

  • Богдан-Ігор Антонич “Назустріч”

    Богдан-Ігор Антонич “Назустріч”

    Росте хлоп’я, мов кущ малини,
    підкови на шляхах дзвенять.
    Ось ластівки в книжках пташиних
    записують початок дня.

    Запрягши сонце до теліги,
    назустріч виїду весні.
    Окриленим, хрещатим снігом
    співають в квітні юні дні.

    Вірш “Назустріч” сповнений романтизмом та оптимізмом. Навіть назва вказує на основну думку вірша – треба і сміливо йти назустріч долі, вміти бачити навкруги красу, черпати із неї наснагу, силу. Вражають надзвичайно тонкі спостереження автора, його глибоке асоціативне мислення. Так, ластівки рано прокидаються, стрімко літають, ніби розписують небо своїми хвостами-стрілками. Малина росте дуже швидко. Так швидко підростають і діти.

    В основі поезії Б.-І. Антонича – повиті багатою уявою реальні спостереження за навколишнім світом, оптимістичне світобачення.

    Богдан-Ігор Антонич “Назустріч” аналіз вірша Ви можете додати через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам у підготовці до занять.

  • За що відповідає мозочок

    Мозочок – частина заднього мозку, що відіграє важливу роль в координації руху. Мозочок як складова заднього мозку розташований безпосередньо над довгастим мозком. Він складається з двох півкуль, сполучених черв’яком. Поверхня мозочка вкрита сірою речовиною, в товщі півкуль і черв’яка міститься біла речовина, в якій є скупчення сірої речовини. Мозочок зв’язаний провідними шляхами (чутливими і руховими) зі спинним, довгастим і середнім мозком, а через міст – з корою великого мозку.

    За що відповідає мозочок

    Мозочок відіграє важливу роль у регулюванні рівноваги тіла, координації рухів (робить їх точними) і підтримуванні тонусу м’язів.

    Якщо нормальне функціонування мозочка порушується, людина втрачає здатність до точних, узгоджених рухів, зберігання рівноваги тіла.

    Функції мозочку: центр рівноваги, контроль над м’язами та координацією рухів.

  • Ксенофобія та її види

    Ксенофобія та її види

    Що таке ксенофобія?

    Ксенофобія (від грецьких слів Ξευος (ксенос) – “чужинець”, “незнайомець”, та Φοβος (фобос) – “страх”) – неоднозначний термін на позначення певного стану людини, що виявляється у нав’язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

    Уперше термін “ксенофобія” зустрічається у словнику Вебстера, виданого 1841 р. у США. Такі визначення засвідчують, що головним об’єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (Xenos – сторонні, іноземці). Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців, зазвичай не віщувало нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно і дружин. У кращому випадку – втручалися в життя суспільства, приносячи із собою зміни. Отже, чужинці являли реальну загрозу сформованому способу життя.

    Види ксенофобії

    Розрізняють дві основні форми ксенофобії.

      Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою і шкідливою для суспільства, наприклад нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об’єктом другої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури піддаються чужоземному впливу, але культурна ксенофобія є часто вузькоспрямованою на певні прояви такого впливу (наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії).

    Расизм У загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає віру в те, що об’єкт ворожості є чужим.

    З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

    Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства загалом, але таке твердження багато хто піддає сумніву.