Blog

Цитатна Характеристика Остапа Мандрики Розкриває його риси характеру, волелюбність, мужність, ненависть до панів.

Цитатна характеристика Остапа “Дорогою ціною”

“…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю”.

“Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…”

“Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…”

“Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім “прощавай” рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув…”

“Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості – сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки”.

“Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,- хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово”.

“Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал”.

“І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…”

“Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…”

“Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію”.

Остап про Соломію: “Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш”.

“Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…”

Остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну – життя.

На початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: “Ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка – усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го”.

Вольнолюбивий характер Остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. Життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. Остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. Рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати.

Це рішення було для Остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей – діда та кохану Соломію. Вони зустрінуться із Соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі.

Остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. Так і сталося: поранення після переправи через Дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть Соломії…

Він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання – “злучитися” зі своєю половиною, яка чекала його на дні Дунаю.
Таку дорогу ціну довелося заплатити Остапу за свободу.

Сюжет “Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки”

І розділ.

Після успішного складання іспиту за 5-й клас. Учитель ботаніки на літо запропонувала школярам зібрати колекцію комах. Це стосувалося і героїв твору – Сергія і Митька. Для цього їм необхідно було поїхати в село юрківку до бабусі Митька. Однак батьки не хотіли відпускати Сергія зі своїм приятелем Митьком, зважаючи на те, що хлопці будуть завдавати старій зайвого клопоту. Після тривалих умовлянь вони погодилися. Хлопці їдуть потягом, і нарешті провідник повідомив про те, що незабаром їхня станція.

ІІ розділ.

Вийшовши з автобуса, хлопці зразу відчули сільське свіже повітря, яке надто відрізнялося від міського. Подорожуючи до бабусиного села, Сергій і Митько зустрілися з Василем Трошем, майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу. Він на них справив неприємне враження. Крокуючи далі, хлопці почули якесь виття, виявилося, що це дядько Гнат грав на тромбоні.

Бабуся і мешканці села дуже привітливо зустріли хлопців. До Василя Троша із незадоволенням поставився і дід Трохим. Василь, приїхавши до бабусі, навіть не поцілував, не обняв її, а поїхав кататися на велосипеді. Смачно наївшись бабусиних страв, Сергій і Митько вирішують піти гуляти на річку.

III розділ

Зібравши все необхідне для подорожі, хлопці вирушили до лісу на озеро. Сергію дуже сподобалася бабуся Митька, бо вона не набридала їм будь-якими питаннями, застереженнями. Мандруючи, згадав про свою невдалу допомогу по господарству на селі (виполов розсаду замість бур’яну; коли рубав дрова, то поліно відскочило і прямо по лобу; доїв корову, а в цей час вона зжувала його панаму)

Незадоволення хлопців викликав Василь Трош, який зненацька виїхав назустріч хлопцям стежкою і ледве не наїхав на них. Подорожуючи далі, хлопці побачили курінь із соломи. Митько застеріг Сергія від небезпеки, штрикаючи купу сіна з усіх боків держаком сачка, бо там могли бути змії. Ці істоти, на думку Митька, полюбляють перебувати в сіні.

IV розділ

Хлопці щодня насолоджувалися красою природи, озера. Одного разу Сергій з Митьком побачили велосипедиста, який купався в озері. На знак примирення з хлопцями Василь їм подарував жовтий прозорий камінець – бурштин. Велосипедист розповів хлопцям про страшну таємницю: в озері живе чудовисько, про це свідчать глибокі подряпини на стовбурах дерев біля водоймища, корені двох-трьох дерев були підриті, луска від кори вкрила землю, на піску сліди здоровенних лап, мов від крокодила, теля зникло у воді. Для того, щоб з’ясувати правдивість цього факту, хлопці вирішують заночувати біля озера і прослідкувати за ним.

V розділ “Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог”.

Сергій з Митьком вирішують дослідити невідоме чудовисько і сфотографувати його. Хлопці домовляються чергувати вночі біля озера.

Перший на варті – Сергій, його будить розсерджений Митько серед ночі, який потім теж засинає. Вранці хлопці побачили знову сліди “страшних лап”.

Щоб більше дізнатися про особливості цієї таємної тварини, Митько пропонує Сергію у бібліотеці взяти не фантастичну літературу, а книжки із зоології.

VI розділ “Який проливає світло на наших предків і ще на дещо. Ну й Митько!”.

Хлопці регулярно читали наукові книжки, за що їх похвалила бібліотекарка.

На восьмий день Митько висловив наукове припущення, що в минулому (на східній частині Індонезії) жили дракони. Це підтвердив голландський льотчик, але йому не повірили, бо у нього були виявлені розлади нервової системи.

Після Першої світової війни на острові Комодо спіймано дракона, схожого на гігантську ящірку, або варана. Також Митько розповів Сергію про хохулю – це звірятко є сучасником мастодонта. Разом з тим хлопці висловили власну думку стосовно особливостей назви села Юрківка. Врешті-решт невідому істоту озера малі дослідники назвали Митько-завр Стеценка.

На узбережжі озера хлопці побачили знову таємничі сліди і біля них вороняче пір’я.

VII розділ “Операція “Курка”

Для того щоб виманити невідому тварину з води і впіймати її, Сергій з Митьком зробили наступне: спіймали курку, прив’язали її мотузкою до дерева (приманка), викопали глибоку яму. Замість чудовиська до цієї ями потрапив дід Трохим, що ніс хлопцям бідончик молочка, який передала бабуся. Після цього Сергій і Митько вимушені були чемно брехати старому про яму, курку та власне перебування біля озера.

IX розділ “Таємниця лісового озера”

Сергій і Митько вже тривалий час не спостерігали ознак наявності чудовиська в озері.

У дядька Гната тромбон то зник, то знову знайшовся. Бабуся була задоволена гостюванням у неї хлопців. Сергій і Митько мріють на березі озера, як про їх дослідження розповідатимуть по радіо, може, дадуть медаль “За відвагу”; відчули неясний рух коло самої води. Натиснувши кнопку ліхтарика, хлопці побачили, як водою плило щось “дуже історичне”. Спочатку вони хотіли з переляку втекти, але потім почали кидати в озеро каміння прямо в голову чудовиська. Почувши голос Василя про порятунок, Митько плигнув у воду і допоміг хлопцю, який перебував у “маскарадному костюмі чудовиська”.

Пізніше з’ясувалося, що Василь імітував життєдіяльність потвори в озері для того, щоб налякати Сергія і Митька, посміятися над ними. Хлопці вирішили йому помститися, але змінили кару на подяку, бо Василь допоміг їм чудово провести канікули.

Степан Бандера цікаві факти з життя та біографії відомого українського діяча Ви дізнаєтеся в цій статті.

Цікаві факти про Степана Бандеру

1. В дитинстві Степан був низького росту та мав слабке здоров’я. Коли він захотів вступити до Пласту(молодіжної громадської організації) – йому відмовили через проблеми зі здоров’ям. Проте Бандера домігся свого, правда лише з третьої спроби. Є свідчення, що він готувався до поліцейських тортур: катував себе ланцюгами та голками та щоденно обливався холодною водою.

2. Бандера очолив пропагандивний відділ ОУН у 22 роки, в 23 – став заступником Крайового Провідника, а в 24 – очолив Провід.

3. Бандера любив гру в шахи, співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Займався бігом, плаванням та лижним спортом. Не палив і не вживав алкоголю. Завдяки йому було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню ОУН та хімічну лабораторію.

4. Практично всі члени сім’ї Степана Бандери загинули під час війни або побували в концтаборах. Молодший брат Богдан був застрілений у 1942 чи 1943 роках. Інших двох братів – Олександра і Василя у 1942 році вбили наглядачі у концтаборі Аушвіц. Батько Бандери, священик Андрій Бандера, після численних катувань був засуджений радянською владою до розстрілу. Сестер – Оксану та Марту-Марію було заарештовано у 1941 році і заслано до Сибіру, де одна з них померла.

5. Бандера був хорошим батьком та сім’янином. Він мав трьох дітей, а його дружина – Ярослава Бандера (Опаровська) допомагала йому у визвольній боротьбі. Коли Бандера був заарештований, дружина із тримісячною донькою Наталкою перебрались до Берліна, аби бути ближчими до нього.

6. Бандера усе життя був прихильником збройного опору, але особисто він ніколи не був задіяний у збройному протистоянні: акції проти поляків в 30-роки він ніколи не очолював особисто, він не переховувався в криївках впродовж 40-х, як Роман Шухевич. Бандера був у першу чергу політиком і ухвалював політичні рішення: “Революційне змагання – це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу”

7. 15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета-шприца вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію.

8. Степан Бандера був похований 20 жовтня 1959 року на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі. Його труну засипали привезеною з України землею та покропили водою з Чорного моря. На могилу лідера ОУН було покладено 250 прощальних вінків.

9. У світі є 6 музеїв Степана Бандери, один з яких в Лондоні.

10. В 2010 році йому було посмертно присвоєне звання Героя України, а в 2011 рішення про присвоєння відмінене.

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось нове та цікаве про Степана Бандеру.

Маклена Граса – соціально-психологічна драма М. Куліша. Якщо у вас не вистачає часу прочитати твір повністю, то ви можете прочитати “Маклена Граса” короткий зміст по діях.

“Маклена Граса” скорочено

Дія перша

На світанку Анеля розбудила матір і сказала, що їй освідчився пан Владик Зарембський і попросив, щоб вона поговорила про сватання зі своїм батьком. Мати спочатку не вірить, їй здається, що це сон – хазяїн фабрики, який приїхав із Варшави на кілька днів, щоб розібратися зі страйкарями, хоче одружитися з її дочкою. Він чекав відповіді сьогодні до десятої ранку.

У цей час у підвальній квартирі Маклена голосно будить свою сестричку Христину, щоб піти на канави позбирати кісток і ще щось їстівного, бо знову цілий день будуть сидіти голодними. Фабрика страйкує, батько безробітний, лежить зі спухлими від голоду ногами. Маклер Зброжек з ганку робить їй зауваження, що вона заважає тому думати й тероризує сестру. Виходить батько Маклени Граса розмовляє зі Зброжеком, ущипливо говорить, що хоч той і вимагає з нього комірне (за квартиру), але він не господар, а лише орендар, і скоро їх усіх проженуть. Якою б там не була золота драбина, по котрій можна перелізти й здобути високі права, вона тримається на підвалі, тому в будь-який момент може бути скинута.

Зброжкова говорить чоловікові про те, що пан Зарембський хоче Свататися до їхньої дочки. Зброжек зловтішається й говорить, що то неспроста: він купує збранкрутілу фабрику, а Зарембський хоче врятувати становище за рахунок Анелиних грошей. Ось він дочекається десятої години, піде в банк, візьме гроші й купить усе, так що пан Владек сам буде в нього орендарем, а він сидітиме з родиною на верхньому балконі й питиме каву. Якщо ж дійсно любить їхню дочку, хай приходить через три дні.

Вичепурена Анеля чекає в саду Зарембського, щоразу поглядаючи на годинника.

Зачепила Маклену, стала їй співчувати, потім попросила матір, щоб та дала в кошику залишки від сніданку. Мати подумала, що для собачки. Маклена взяла кошик, віддала їстівне собаці Кунду, приказуючи, щоб той їв, а що залишиться, вона радо від нього візьме. Зарембський, побачивши таку сцену, говорить Анелі, що він не може співчувати тим, хто вдається до непотрібного та шкідливого гуманізму, проганяє жебраків і відмовляється від одруження, бо батько Анелі, як виявляється, був першим і найсерйознішим претендентом на купівлю торгу фабрики та всього майна, сприяв його банкрутству. Повернувся додому Граса й сказав, що фабрика продається з торгу, страйкарі нічого не домоглися, а той хто агітував, комуніст Окрай, навіть очей не показав.

Прийшов у напівбезтямному стані й Зброжек. Банк, у який вклав гроші, прогорів, фабрики тепер він не купить. Анеля з розпачу лежить хвора.

Зброжек, залишившись на самоті, думає у відчаї над тим, чи не може заробити якось на власній смерті, адже він застрахований.

Дія друга

Маклена приходить додому й повідомляє, що фабрика зачинена і сусідня теж. Хазяїн сторожів звільнив, сам обходить приміщення хоче забрати їхнього Кунда за сторожа. Дівчина розповідає, що бачила, як вели товариша Окрая охоронці з шаблями наголо, а він посміхався.

У підвал до Граси приходить пан Зарембський, вимагає квартплату. Батькові нічим заплатити. Тоді пан йому говорить, що через три дні сюди прийдуть нові квартиранти.

З’являється Зброжек і говорить, що нові квартиранти прийдуть уже завтра о сьомій. Зброжек і Зарембський гостро розмовляють між собою. Зброжек іронізує, що, мовляв, Зарембський з патрона хоче стати маклером. Той відповідає, що хазяїн може й без маклера, а от маклер ніколи не стане хазяїном, навпаки, стане його кварти рантом.

Граса ледь не на колінах благає Зарембського про відстрочку, але той не дає. Зброжек говорить Грасі, щоб той став перед ним на коліна, тоді, може, щось і полегшиться, але чоловік нізащо не погоджується.

Маклена, почувши цю розмову, гнівається і кричить, що гроші вона дістане й кине Зброжекові в лице.

Вискакує на вулицю під дощ зі снігом і з розпачем думає, де можна дістати грошей. Ніхто не дасть. Вирішує заробити так, як Ванда – піти на вулицю й запропонувати себе чоловікам. Жалкує, що мала й худа, соромиться. Ніхто не звертає на неї уваги. І коли, нарешті, підійшов один чоловік і вони з ним домовилися за п’ятдесят злотих, Маклена вирвалася з обіймів того та втекла.

Хотіла повернутися додому, та не змогла. Підійшла до собачої буди, стала говорити з Кундом. Але відповів чоловічий голос. Це же брак, якого вона бачила в саду з дудкою, ночував там. Вони стали розмовляти. Жебрак сказав, що він – колишній музикант, філософ Ігнатій Падур. Так склалося його життя, люди його не пустили до себе, а от собака пустив, щоправда, не з першого разу. Дівчина дивується, чого він не йде у революціонери, якщо в нього нікого нема і він проти багатіїв, несправедливості. От вона б пішла, якби не хворий батько та маленька Христинка.

Підходячи до дверей своєї комнати, Маклена почула, як Зброжек пропонує її батькові його вбити, щоб родина отримала страховку.

Адже Граса все одно ніде не зможе заробити, його виселять разом із доньками. Окрім того, він, Зброжек, і так заслуговує на безкоштовну смерть, адже труїв робітників гнилими консервами, обманював у крамниці, продаючи поганий товар, змішував сіль із піском, шахраював, де міг.

Батько навідріз відмовляється, говорячи, що не хоче робити такої послуги й дати можливість заробити Зброжекам на цьому гроші. Зброжек іде.

Маклена заступає маклерові дорогу, говорить, що вона все чула і зробить це. Зброжек спочатку говорить, що це в неї голодні галюцинації, потім питає, чи вміє вона користуватися зброєю.

Дія третя

На світанку Маклена встала, розбудила сестричку, сказала, де сіль і трохи крупи, звеліла зачинити за нею двері, а якщо довго не повертатиметься, то передати батькові, що вона найнялася зробити те, на що Зброжек його підмовляв.

Рано встав і Зброжек. Розбудив Анелю, сказав їй, що піде здобувати гроші. І наказав, щоб як вийде заміж, то допускала чоловіка до серця, але ні в якому разі не до кишені, бо ті про це лише й мріють. І пан Зарембський, напевне, дізнавшись, що в них з’явилися гроші, згадає про свої “почуття”,

Маклена прийшла рано, чекає. Мріє про гусей, котрі б узяли її на крилята. Потім розмовляє з музикантом, котрий ночує в собачій буді, питає його, чи зміг би він убити людину.

Нарешті приходить Зброжек. Маклена вимагає гроші. Отримавши, рве їх і кидає маклерові. Потім говорить, що батько розповість про його шахрайство, і стріляє. Бачить музиканта й просить його передати батькові, що повернеться неодмінно. І зникає за муром. Чути поліцейський свисток.

Що означає фразеологізм “лізти в пляшку” знає не багато школярів, адже його не часто можна зустріти в літературі та повсякденному житті.

Лізти в пляшку: значення фразеологізму

Лізти у пляшку – сердитися, гніватися без достатніх на те підстав;

Речення з фразеологізмом “лізти в пляшку”

Сагайда не дав розгулятися своєму самолюбству.. Зрештою, сам собі винен, і нічого тепер Лізти в пляшку (О. Гончар);

– Скоїлось те, що В пляшку поліз чоловік. І сказати б.. так ні, статечний, розумний чоловік, а так, наче вожжина йому під хвіст попала (А. Головко); //

Виявляти незадоволення у зв’язку з чим-небудь. – О, вже й У пляшку поліз! Чого з весілля тікаєш? Ну, любиш Наталку, то й люби (Є. Гуцало);

– Не пори єрунди, Женю,- несподівано м’яко заговорив Федір.- Не треба Лізти в пляшку (Р. Іваничук).

Тепер Ви знаєте що означає “лізти в пляшку” та зможете скласти речення з фразеологізмом “лізти в пляшку”.

“Самотність у Мережі” скорочено читати українською Ви можете за 10 хвилин.

Вишневський Я. “Самотність у Мережі” скорочено

“Самотність в Мережі” – роман польського письменника Януша Леона Вишневського, написаний в 2001 році.

“Самотність в мережі” – це історія віртуальної любові, у якої була можливість стати реальною, але реальність мала інші плани. “З усього, що вічне, найкоротший термін у кохання…” – фраза, яка зустрічається в романі, стала лейтмотивом усієї історії.

Головна героїня, якій необхідно виговоритися, пропонує вислухати її “першому зустрічному” в ICQ.

“Я все ще трошки закохана, ще сповнена залишків безглуздої любові, і мені так сумно зараз, що захотілося комусь сказати про це. Якому-небудь абсолютно чужому, тому хто не зможе мене образити. Нарешті буде хоч якась користь від цього Інтернету. Я потрапила на тебе. Можу я тобі розповісти? “

Здивований безпосередністю незнайомки, Якуб відповідає їй. Між ними зав’язується діалог, абсолютно не пов’язаний з початковою темою, і ця коротенька розмова, буквально через кілька хвилин без попередження завершена жінкою, з якоїсь невідомої причини схвилювала Якуба. Заінтригувала. Змусила з нетерпінням чекати наступної розмови. У чоловіка “було дивне відчуття, що сьогодні в другій половині дня в житті його сталася якась зміна”.

Цей день став переломним, мабуть, для обох. Якщо Якуб розмірковує над оригінальністю повідомлень незнайомки і гадає, красива вона, то його співрозмовниця, підкоряючись дивним пориву почуттів, шукає в Інтернеті все, що могло б бути пов’язане з новим знайомим. І на наступний день – подумати тільки! – Зустрічає його в Мережі коротеньким повідомленням: “Якуб, я за тобою сумувала”.

Так зав’язується листування. Обидва героя в реальному житті не те, щоб страждають від самотності, але поруч з ними немає людей, перед якими можна було б відкритися. Через кілька днів у них вже з’являється свій маленький ритуал: спілкування з понеділка по п’ятницю і болісне очікування кінця вихідних, які віднімають можливість вийти в Мережу.

У спілкуванні героїв майже немає заборонених тем. Вони не знайомі особисто, а тому їм досить просто бути щирими. Вони розмовляли про все: Про Бога, про гроші, про погоду в Варшаві, про те, який крем найкраще для змішаної шкіри, про Інтернет, про гени і хромосоми, про колір її волосся, про відтінок її голосу, про методи попередження вагітності, про музику, про занепад філософії, про математику. Будь-яка тема для цих двох була захоплюючою і цікавою. А розмови ставали чимось на зразок таємних побачень, що відбуваються в Інтернеті.

Вона відчайдушно намагається переконати себе в тому, що все, що відбувається між ними – це всього лише дружба:

“Вона не хотіла ніякої любові. Любов включає в себе страждання. І воно неминуче, хоча б при розставанні. А вони розлучаються кожен день. Дружба – ні. Любов може бути нерозділеною. Дружба – ніколи. Любов сповнена гордині, егоїзму, жадібності, невдячності. Вона не визнає заслуг і не роздає дипломів. Крім того, дружба виключно рідко буває кінцем любові”.

Але, незважаючи на це, обидва герої розуміють, що слово “дружба” в даній ситуації більш ніж недоречно.

Вона надсилає йому поштою книги з позначками на полях, зелені свічки (його улюблений колір!), Листівки і навіть… ліфчик. Він відправляє їй плексигласову модель подвійної спіралі – одну з найдорожчих для нього речей. Розділені безліччю кілометрів, вони намагаються стати ближчими настільки, наскільки це взагалі можливо. І у них виходить.

Адже “словами можна торкатися. І ще ніжніше, ніж руками. Запах можна описати так, що він знайде і смак, і колір “.

В який же момент все зайшло надто далеко, туди, звідки вже немає шляху назад? Може, в той день, коли Якуб, отримавши від неї фотографію і побачивши її в обіймах чоловіка, відправив їй e-mail “про любов, тугу, розгубленість, ревнощі, невірність і кару за неї”, а потім обрушив сервер в Познані, щоб вона не встигла прочитати цей лист? А може, коли вона стала єдиною, хто дізнався трагічну історію його кохання до Наталі? Або після її повідомлення “Ти спокусиш мене сьогодні в цьому клубі?”, Відправленого з невеликого інтернет-кафе в Варшаві? Як би там не було, їх зустріч в реальному житті неминуча.

Тому вони вирішують зустрітися в Парижі.

Примітний епізод, де головна героїня говорить Якубу, що він надмірно жіночний. Головний герой не спростовує цю характеристику. Він, на подив героїні, не соромиться свого “жіночого начала”, а, навпаки, культивує і розвиває його в собі. Для Якуба бути “жіночним”, значить, бути уважним до людей, які йому дорогі. Бути “жіночним”, значить бути емоційним і щирим.

Героїня ж вважає, що Якуб – виняток серед чоловіків, що таких як він не буває. В якійсь мірі це правда. Якуб – це мрія, яка може існувати тільки в інтернеті. Жінок, які пережили подібну ситуацію – маса, а ось чоловіків, які мають якості Якуба – одиниці. Тому головний герой роману – солодка ілюзія, що залишає відбиток на все життя.

Не менш захоплюючий епізод, коли Вишневський поклав відповідальність за прийняття доленосного рішення на слабку, суперечливу, емоційну жінку. Цей вантаж виявився для неї не підйомним.

Як і очікувалося, в книзі немає хеппі енду. Життя розставляє пастки, і віртуальна любов не витримує випробування реальністю. У підсумку, в колекції у головного героя – Якуба, – ще один яскравий епізод у житті і ще один особлива людина, а у головної героїні – спогади, завдяки яким їй буде легше змиритися з реальністю.

“Самотність у Мережі” короткий зміст Ви можете доповнити цитатами з роману чи улюбленими епізодами.

Ідентифікаційний код – як отримати дублікат, поміняти

Ідентифікаційний номер платника податків ( ідентифікаційний номер, або ІНН) можна отримати не тільки за місцем проживання, а й у відділенні податкової служби за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об’єкта оподаткування.

Без ІНН коду ви не зможете отримати закордонний паспорт, влаштуватися на роботу і т. п. , тому не варто затягувати з отриманням дубліката ІНН. Тому якщо ви його загубили, пошкодили, чи є необхідність в його заміні йдіть у відділ податкової

Де відновити ІНН?

Для того щоб відновити загублений (пошкоджений ) ІНН ідентифікаційний код потрібно звернутися в районне відділення Державної податкової адміністрації України, де ви отримували оригінал довідки, і написати заяву на бланку встановленого зразка з проханням про видачу такого дубліката.

Якщо ви прописані в одному місті, а проживаєте в іншому, то вам можна звернутися в будь-який відділ податкової. За новим законодавством вам можуть видати дублікат ІНН не тільки за місцем прописки.

Дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного коду видається в день звернення з відповідною заявою.

Скільки коштує дублікат ІНН?

Дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного номера видається в день звернення з відповідною заявою і абсолютно безкоштовно. Штрафні санкції за втрату ідентифікаційного коду не передбачені.

Але в деяких випадках отримання дубліката може зайняти до 10 днів.

На новому ІНН буде поставлено позначку ” ДУБЛІКАТ “

Тепер ви знаєте як отримати дублікат ІНН, та зможете без хвилювання та матеріальних витрат зайнятися його відновленням.

“Собор Паризької Богоматері” – Перший історичний роман французькою мовою Віктора Гюго.

“Собор Паризької Богоматері” переказ твору

6 січня 1482 року в Парижі йдуть “гуляння, що об’єднують свято Хрещення господня з древнім язичницьким святом блазнів”. Цього дня, за традицією, на Гревській площі запалюють забавні вогні, прикрашають дерева (свого роду прообраз різдвяної ялинки).

За наказом кардинала Бурбонського Карла в центральному залі Палацу правосуддя (“Велика зала”) повинні були представити п’єсу за участю персонажів з Біблії, а також давньоримських богів – “Містерію”. П’єса була присвячена одруженню “сина лева Франції”,спадкоємця французького престолу дофіна Карла і Маргаріти Австрійської. Після містерії мало відбутися обрання головного комедіанта Парижа – блазнівського тата.

Відбулося обрання блазнівського тата – ним став горбатий дзвонар собору Паризької Богоматері Квазімодо. П’єр Гренгуар, автор “Містерії”, в розпачі втік з палацу. Йому ніде було згаяти ніч, адже на виручені за “Містерію” гроші він розраховував розплатитися за житло. Він вирішив розділити з народом радість і відправився до вогню на площі. Там П’єр побачив танцюючу дівчину “такої краси, що сам Бог волів би її Діві Марії”. Після танцю Эсмеральда стала демонструвати незвичайні здібності своїй кізоньки Джали, за що Эсмеральду критикував священик Клод Фролло, що стояв у натовпі, наставник горбаня Квазімодо. Злодії, жебраки і бродяги вшановували свого нового горбатого короля. Побачивши це, Клод зриває з Квазімодо одяг, відбирає скіпетр і відводить горбаня.

Циганка збирає гроші за свій танець і вирушає додому. Пьєр йде за нею, сподіваючись на те, що у неї, окрім прекрасної зовнішності, добре серце, і вона допоможе йому з житлом. На очах П’єра циганку викрадає Квазімодо і ще хтось із закритим обличчям. Эсмеральду рятує капітан королівських стрільців Феб де Шатопер. Есмеральда закохується в нього.

Слідуючи за дівчиною, Гренгуар виявляється у Дворі чудес, де проживають паризькі жебраки. Клопен звинувачує П’єра в незаконному вторгненні на територію Двору чудес і збирається його повісити. Поет просить прийняти його в їх співтовариство, але не витримує складного випробування; потрібно було витягти гаманець у опудала з бубонцями, та так, щоб вони не задзвеніли. В останні хвилини перед стратою жебраки згадали, що за законом П’єр повинен запитати, чи немає жінки, яка вийде за нього заміж. Якщо така знайдеться – вирок скасується. Стати дружиною поета погодилася Есмеральда. Він впізнав її. Їх “повінчали” на 4 роки. Однак дівчина не дає Гренгуару доторкнутися до себе. Як виявилося, Есмеральда носила амулет, який повинен був допомогти їй знайти батьків, але було одне вагоме “але” – талісман діє тільки до тих пір, поки циганка залишається незайманою.

Після “весілля” Гренгуар супроводжує Есмеральду під час її виступів на площі. Під час чергового танцю циганки архідиякон Фролло дізнається в її новому супутнику свого учня Гренгуара і починає детально розпитувати поета про те, як він зв’язався з вуличною танцюристкою. Факт одруження Есмеральди і Гренгуара обурює священика, він бере з філософа слово, щоб той не торкався до циганки. Гренгуар повідомляє Фролло, що Есмеральда закохана в якогось Феба і марить ним дні і ночі безперервно. Ця новина викликає у архідиякона небувалий напад ревнощів, він вирішує щоб то не було дізнатися, хто цей Феб, і розшукати його.

Пошуки Фролло увінчуються успіхом. Рухомий ревнощами, він не тільки знаходить капітана Феба, але і завдає йому серйозну рану під час його побачення з Есмеральдою, чим ще більше налаштовує проти себе циганку.

Есмеральду звинувачують у вбивстві Феба (Клоду вдається втекти з місця злочину, вистрибнувши через вікно в річку), укладають під варту і піддають тортурам, не витримавши яких, дівчина визнає свою “провину”. Есмеральда засуджена до страти через повішення на Гревській площі. У ніч перед стратою в темницю до дівчини приходить архідиякон. Він пропонує полонянці бігти з ним, але вона в гніві відштовхує невдалого вбивцю свого улюбленого Феба. Навіть перед стратою всі її думки зайняті капітаном. Доля дарувала їй шанс побачити його в останній раз. Він стояв зовсім холоднокровний на балконі будинку своєї нареченої Флер-де-Ліс Гонделор’є. В останній момент її рятує Квазімодо і ховає в соборі.

Эсмеральда і тоді не перестає марити капітаном королівських стрільців (рана його виявилася несмертельною), не вірячи в те, що він давно її забув. Свою невинну сестру йдуть визволяти усі мешканці Двору чудес. Вони штурмують Собор Паризької Богоматері, який ревно захищає Квазімодо, вважаючи, що бродяги прийшли для того, щоб стратити циганку. У цій сутичці загинули Клопен Труйльфу і Жеан Фролло.

Коли почалася облога собору, Эсмеральда спала. Несподівано в її келію приходять двоє: її чоловік” Пьер Гренгуар і якась людина в чорному одязі. Обійнята страхом, вона все ж йде слідом за чоловіками. Вони таємно виводять її з собору. Надто пізно Эсмеральда розуміє, що таємничий мовчазний супутник – не хто інший, як архідиякон Клод Фролло. На іншому березі річки Клод останній раз запитує, що вона вибирає: бути з ним або бути повішеною. Дівчина непохитна. Тоді розгніваний священик віддає її під охорону затворниці Гудулі.

Самітниця жорстока і безцеремонна з дівчиною: адже та циганка. Але все вирішується самим незвичайним чином – виявляється, що малятко Агнеса, якого викрали цигани у Гудули (Пакетти Шантфлері) і Эсмеральда – одна і та ж людина. Гудула обіцяє врятувати дочку, і ховає її у своїй келії. За дівчиною приходять стражники, серед них і Феб де Шатопер. У пориві любові Эсмеральда забуває про обережність і зве його. Усі старання матері марні. Дочку забирають. Вона до останнього намагається врятувати її, але у результаті гине сама.

Эсмеральду знову приводять на площу. Тільки тоді дівчина усвідомлює жах неминучої смерті. З вершини собору за цією трагічною сценою спостерігали Квазімодо і, звичайно, Клод Фролло.

Розуміючи, що Фролло винен в смерті циганки, збожеволілий від гніву Квазімодо скидає свого названого батька з вершини собору. Після цього горбань зникає.

У фінальній сцені роману розповідається про те, як в гробниці Монфокінській шибениці були знайдені два скелети, один з яких обіймав інший. Це були останки Есмеральди і Квазімодо. Коли їх спробували роз’єднати, скелет Квазімодо розсипався в прах.

З яких частин складається Біблія? Кожен з нас знає про існування цієї книги, але не кожен її читав, тому не кожен знає про її зміст.

З яких частин складається Біблія?

Біблія – складається із двох основних частин:

Старий Заповіт Новий Заповіт.

Старий Заповіт або Старий Завіт – перша частина Біблії, що по обсягу складає близько 3/4 усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю.

Структура Старого Завіту складається з чотирьох головних груп:

Доісторичні книги Історичні книги Навчальні (поетичні) книги Пророчі книги…

Новий Заповіт – друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. Вона написана апостолами про життя й вчення Ісуса Христа та поширенням раннього християнства впродовж другої половини I ст.

Остання книга Нового Заповіту – Об’явлення – символічною мовою розповідає: про другий прихід Христа на землю як Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто, збудоване Богом; про знищення розпусниці, названої “Вавилон Великий”, символічним звіром; про війну Бога з земними царями – Армагеддон, що провокується Божим ворогом – Дияволом.