Blog

  • Вислови про добро

    Вислови, цитати, афоризми про добро відомих людей на українській мові зібрані в цій статті.

    Вислови про добро відомих людей

    Доброта – це те, що може почути глухий і побачити сліпий. Марк Твен

    Спробуйте бути хоча б трохи добрішими – і ви побачите, що будете не в змозі зробити поганий вчинок. Конфуцій

    Добра людина не та, яка вміє робити добро, а та, яка не вміє робити зла. В. О. Ключевський

    Добро не лежить на дорозі, його випадково не підбереш. Добру людина у людини вчиться. Ч. Айтматов

    Доброта – мова, якою німі можуть говорити і яку глухі можуть чути. К. Боув

    Скрутне швидко забувається, пам’ятається добре. В. Биков

    Найбільше задоволення, яке тільки може відчувати чесна людина, це – доставляти задоволення своїм друзям. Вольтер

    Робити добро легше, ніж бути добрим. Ж. Вольфрам

    Доброта краще краси. Г. Гейне

    Добрий знаходить на землі рай для себе, злий уже тут смакує своє пекло. Г. Гейне

    Багатьох доводиться поважати не за те, що вони творять добро, а за те, що не приносять зла. К. Гельвецій

    У внутрішньому світі людини доброта – це сонце. В. Гюго

    Бути добрим дуже легко, бути справедливим – ось що важко. Гюго

    Доброта і скромність – ось дві риси, які ніколи не повинні втомлювати людину. Роберт Льюїс Стівенсон

    Доброта вимагає доказів, краса ж їх не вимагає. Вольтер

    Той, хто добрий, – вільний, навіть якщо він раб; той, що злий, – раб, навіть якщо він король. Августин Аврелій

    Немає риси більш рідкісної, ніж справжня доброта: більшість людей, які вважають себе добрими, тільки поблажливі або слабкі. Франсуа де Ларошфуко

    Якщо ви знаєте цікаві вислови про добро лишайте їх в коментарях. Також ви можете ознайомитися з висловами про милосердя.

  • Цікаві факти про скунсів

    Чи знаєте ви щось цікаве про скунсів? Цікава інформація про скунсів для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про скунса

    Існує 10 видів скунсів і майже всі з них живуть у Північній і Центральній Америці, тільки 2 види зустрічається на островах Індонезії.

    Скунси ведуть нічний спосіб життя.

    У скунсів поганий зір, але хороший слух і нюх. Вони не можуть розрізнити предмети на відстані більше 3 метрів.

    У природі, скунси Живуть 7 років, в неволі близько 10 років.

    Скунси здатні викидати речовину з неприємним запахом на відстань 1-6 метрів. Зазвичай вони мітять в очі ворога (при попаданні цієї речовини в очі, починається печіння і навіть можна тимчасово осліпнути).

    Плямисті скунси є найменшими скунсами у світі, а найбільшими скунсами є – свинорилі скунси.

    Незважаючи на неприємних запах скунсів, Скунси приносять користь знищуючи гризунів і шкідливих комах.

    У США, плямистих скунсів тримають як домашніх вихованців, але спочатку видаляють з них пахучі залози.

    Запах скунса настільки сильний, що ніякі засоби не допомагають позбутися зіпсованого одягу скунсом, доведеться або спалити або викинути одяг.

    Скунси всеїдні. Вони можуть харчуватися і рослинами і тваринами.

    Скунси можуть пережити укус змії.

    Швидкість скунсів досягає до 16 км /год.

    Цікавинки про скунса, цікаві відомості про скунсів ви можете залишати через форму коментарів.

  • “Слон і мухи” Євген Дудар

    “Слон і мухи” Євген Дудар – оповідь спрямована проти псевдонаукових суперечок, нарад і досліджень, які піднімають і обговорюють нікому не потрібні теми та проблеми.

    “Слон і мухи” Євген Дудар

    Учені мухи зібралися на симпозіум, щоб розглянути походження приказки “Не робіть з Мухи Слона”.

    Муха-доповідач сказала, що приказка неправильна. Виходить, що первинним був Слон, а Муха – вторинною, тоді як усе навпаки. і вислів має звучати “Не робіть із Слона Муху”.

    Муха-співдоповідач сказала, що Слон не вартий жодної уваги, адже він не вміє ні літати, ні дзуміти. їхню думку підтримала інша Муха-оратор, наголосивши, що Слон неповороткий і зовсім не пристосований до життя. Найсерйозніша учена Муха підсумувала: немає ніякого Слона! У кожному разі, його ніде не видно!

    Учасники симпозіуму радісно задзижчали. І справді, де той Слон? Просто симпозіум проходив на його спині…

  • Нестатевий тип розмноження

    Розмноження – властива всім організмам здатність від­творення собі подібних, яка забезпечує безперервність і спадко­ємність життя у низці поколінь. Способи розмноження украй різноманітні. За широко прийн­ятою класифікацією виділяють Безстатеве і статеве розмноження.

    Нестатевий тип розмноження

    Нестатеве розмноження – це розмноження, яке здійснюється без участі статевих клітин. Характеризується тим, що дочірні клітини повністю ідентичні батьківським.

    Види нестатево­го розмноження:

    – поділ,

    – вегетативне розмноження,

    – розмноження за допомогою спор.

    Розмноження поділом

    Розмноження поділом властивий, перш за все, одноклітинним організмам. Як правило, воно здійснюється шляхом простого поділу клітини надвоє. У деяких найпростіших (наприклад, форамініфер) відбувається поділ на більше число клітин. У всіх випадках клітини, що утворюються, повністю ідентичні материнській. Гранична простота цього способу розмноження, пов’язана з відносною простотою організації одноклітинних організмів, дозволяє розмножуватися дуже швидко. Так, у сприятливих умовах кількість бактерій може подвоюватися кожні 30-60 хвилин. Розмножується безстатевим шляхом, здатний нескінченно відтворювати себе, поки не відбудеться спонтанна зміна генетичного матеріалу – мутація. Якщо ця мутація сприятлива, вона збережеться в потомстві мутантної клітини, яке буде представляти собою новим клітинним клоном.

    Вегетативне розмноження

    Вегетативне розмноження здійснюється вегетативними час­тинами тіла організмів.

    Існує декілька Спо­собів вегетативного розмноження:

    Брунькування здійснюється шляхом утворення на материнсь­кому організмі багатоклітинного виросту, з яко­го розвивається нова особина (рослини, гриби, деякі тварини).

    Фрагментація – відокремлення ділянки тіла з подальшим відновленням частин, яких бракує (тварини).

    Вегетативне розмноження у рослин може здійснюватися також за допомогою спеціалізованих утворень – цибулин, кореневищ, бульб.

    Вегетативне розмноження часто відокремлюють від нестатевого в окре­мий тип розмноження, оскільки деякі вчені вважають, що їхні природа походження різні. У разі нестатевого розмноження особина розвивається з однієї клітини, не диференційованої в статевому відношенні, а у разі вегетативного розмноження новій особині дають початок багатоклітинні за­родки різного походження. Проте з погляду генетики, вегетативне розмноження є окремим випадком нестатевого.

    Спороутворення

    Спороутворення – це вид безстатевого розмноження, при якому на материнському організмі утворюються спеціалізовані клітини – спори, які проростають в нові особи. При цьому забез­печується швидке збільшення чисельності організмів. У водорос­тей і грибів спори можуть утворюватися з будь-якої клітини орга­нізму шляхом мітозу, а у вищих спорових – з диплоїдних клітин в спеціалізованих органах шляхом мейозу. В тва­ринному світі спорогонія з утворенням спорозоїтів відбувається у представників класу споровиків (малярійний плазмодій).

    Спори утворюються в спе­ціальних органах – Спорангіях (спорові рослини, гриби). Вони мають захисні оболонки і здатні пе­реживати несприятливі умови.

    Біологічне значення нестатевого розмноження

    1. У деяких організмів це єдиний спосіб розмноження

    2. Таким чином можуть розмножуватися організми, які за певних умов виявилися ізольованими

    3. Види, у яких короткий життєвий цикл, можуть швидше залишити більше нащадків

    Тепер ви знаєте що таке нестатевий (безмтатевий) спосіб розмноження організмів та які є типи нестатевого розмноження.

  • Запасна функція білків

    Запасна (резервна) функція білків

    Деякі білки можуть відкладатись у клітинах про запас, тобто виконують запасаючу функцію. Наприклад, білок овальбумін, що накопичується у білковій оболонці пташиних яєць. Його споживає пташеня перед виходом з яйця. В ендоспермі насіння багатьох видів рослин (пшениці, кукурудзи, рису та ін.) відкладаються білки, які споживають зародки під час свого розвитку.

    У деяких системах класифікації виділяється окрема група білків, що виконують, головним чином, резервну і харчову функцію. Проте, майже усі білки використовуються в організмі як джерело амінокислот. Твердження, що резервна є головною функцією якогось білка може виявитися не обгрунтованим просто через недолік знань. Наприклад, вивчення овальбуміна (основного компонента яєчного білка) показало, що він не тільки служить джерелом сировини, але також бере участь в транспорті іонів металів і може відігравати захисну роль, викликаючи алергію у тварин, у тому числі в людини.

    Харчові білки молока – казеїни відрізняються від більшості інших (нормальних) білків тим, що вони не утворюють твердої просторової структури й скоріше нагадують денатуровані білки. В кишечнику казеїни розрізаються протеазою і коагулюють на стінках. Вивільнення пептидів і амінокислот з коагульованого білка відбувається повільно, підживлюючи організм у період між годівлями. Крім харчової в казеїнів молока були виявлені й інші важливі функції. Короткі пептиди, що виходять із казеїнів під дією кишкових протеаз можуть модулювати сорбцію амінокислот стінками кишечнику, тиск і згортуваність крові, імунну реакцію, а також мати сильні опіодні властивості. Таким чином білкова дієта служить не тільки джерелом амінокислот, а має набагато глибший вплив на організм.

  • Вислови про Коцюбинського

    Михайло Михайлович Коцюбинський – відомий український письменник, його називають сонцепоклонником. Він любив життя, людей, землю, природу, прагнув до прекрасного й шукав його навіть там, де не було. Вислови про Коцюбинського відомих людей підтверджують його доброту, його високе становище та повагу до нього.

    Вислови про Коцюбинського

    М. Рильський – про М. Коцюбинського:

    В тугому комірці, з тяжким портфелем,
    Охайний, чепурний і мовчазний,
    Він перебував тут вік свій нелегкий
    Над статистичним ділом невеселим.
    (“Чернігівські сонети”)

    Остап Лисенко (син композитора), який мав щастя особисто зустрічатись з митцем слова: “Уявіть собі людину середнього зросту. В його постаті, ході, одежі стільки простоти скромності і водночас якоїсь внутрішньої вишуканості, благородства. Рухи його скупі, жодного зайвого жесту, вдумливе обличчя так і світиться любов’ю до людей, погляд його темних на диво виразних очей, проникає до самого серця, зігріває душу”.

    “Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на все життя. Чехов писав, що все в людині повинно бути прекрасним: і обличчя, думка, і одяг”.

    В. Ковердинський (наглядач Шаргородської духовної школи), Коцюбинський “завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені… сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сундучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу, не залишався він також і без носової хусточки”.

    Михайло Венедиктович Микіша (він зустрічався з Коцюбинським і свого вчителя М. Лисенко) про зовнішність, красу і благородство душі митця: “Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру, красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі і манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивались якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину”. Подорож шляхами життя і письменницької діяльності М. М. Коцюбинського.

    Є. Бакша-Мельникова: “Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам учитись було легко і приємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, а й вихователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори і тим розвинув нашу любов до України. Завдяки Михайлові Михайловичу я дуже полюбила все українське: носила український костюм, співала українських пісень, зацікавилась побутом селян…”

    Ольга Дорошенко, чернігівська вчителька: “Дуже проста і мила людина у своєму поводженні, він завжди одягався у звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно.

    Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина… завжди повинна бути пристойно й охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства”.

    Михайло Мочульський, літературознавець: “Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова. Колір обличчя в нього був смуглявий. Риси – тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливі очі: невеликі чорні, блискучі, як гарячі вуглики”.

    Ірина Коцюбинська, донька письменника: “Він любив квіти, із захопленням вивчав їх, ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок, яких тільки квітів не було… Батько дуже любив садок і разом з матір’ю насаджував дерева і квіти”.

    Володимир Гнатюк, етнограф: “Квіти – це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…

    Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити…

    До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль…

    Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант…”

  • Павло Тичина цікаві факти

    Павло Тичина цікаві факти з життя (біографії) українського поета та перекладача викладені в цій статті.

    Павло Тичина цікаві факти

    Павло Тичина народився у 1891-му році у селі Піски Чернігівської області. Був одним з 13-ти дітей у дяка Григорія Тичини.

    Майбутній поет отримав духовну освіту, мав прекрасний голос і слух.

    Багато хто не знає, але Павло Тичина мав задатки художника, і в зрілому віці часто шкодував, що не пішов тим шляхом.

    Свої твори Павло Тичина писав лише олівцем.

    Батькам доводилося постійно економити і через матеріальні нестатки старші діти залишилися без освіти. У 1900 р. 9-річний Павло, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став Співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотній грамоті новачків.

    Незважаючи на популярність поета, його матеріальне становище, довгий час залишалося скрутним. У 1921 році П. Тичина навіть був вимушений влаштуватися на роботу в київську дитячу бібліотеку ім. Т. Г. Шевченка, яка знаходилася по вулиці Кузнечній, поруч він знімав кімнату у Катерини Кузьмівни Папарук. Слід відмітити, що поету пощастило з господинею квартири, яка діставала йому папір для роботи, допомагала з харчуванням, зберігала рукописні твори.

    Лідія Папарук та Павло Тичина побралися аж 1939 року, коли Тичині було 48, хоча до цього довгий час спілкувалися.

    Тичину цінувала держава, адже з початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Павла Тичину було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії. В Уфі Тичина очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка. Разом із ним в Уфу була евакуйована і його родина – дружина Лідія Петрівна та її мати Катерина Кузьмівна Папарук.

    У 1943-1948 роках Тичина очолював Міністерство освіти УРСР. У важкі для країни повоєнні часи він спостерігав за ходом проведення ремонтних робіт в українських школах, допомагав директорам навчальних закладів діставати необхідні будівельні матеріали. На прохання учнів і вчителів він часто надсилав у школи підручники і необхідну літературу. При цьому, міністр витрачав власні кошти, які він отримував за свою літературну діяльність.

    Вже працюючи в Міністерстві матеріальна сторона життя Тичини покращилася. Він отримав велику квартиру в Києві (де сьогодні знаходиться музей).

    У квартирі Тичини була власна бібліотека – близько 20 тисяч книжок.

    Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема – вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Збереглися переклади Павла Тичини на українську мову з сорока мов світу.

    Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, “Давид Сасунський”, О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Ілля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов, Нікул Еркай та ін.).

    У листопаді 1954 року Тичина у складі офіційної делегації УРСР Відвідав Фінляндію (Гельсінкі, Турку, Тампере). Мав зустріч із Президентом Паасіківі, який справив сильне враження на поета.

    Павло Тичина хворів на цукровий діабет

  • “Цвіте терен, цвіте терен” аналіз

    “Цвіте терен, цвіте терен” Аналіз родинно-побутової пісні ви можете доповнювати.

    “Цвіте терен, цвіте терен” аналіз

    Тема: оспівування страждань дівчини через те, що “миленький поїхав іншої шукати”.
    Ідея: засудження зради у палкому коханні.
    Основна думка: Хто з любов’ю не знається, / Той горя не знає.
    Жанр: пісня, інтимна лірика.

    Художні засоби “Цвіте терен, цвіте терен”

    Пісня має характерні ознаки фольклору – повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.

    Повтори: “Цвіте терен”, “нехай їде”, “очі, мої”.
    Метафори: “Очі не дрімали”, “очі наробили”, “очі полюбили”.
    Риторичні запитання: Що ви наробили / Що всі люди обминали, / А ви полюбили?
    Звертання: Очі мої, очі мої, / Що ви наробили…

    Терен – символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав “іншої шукати”. А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов – це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що “хто з любов’ю не знається, той горя не знає”, усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.

  • Прислів’я та приказки про їжу

    Прислів’я та приказки про їжу – це українська народна мудрість про їжу, хліб, без яких людина не може прожити.

    Прислів’я та приказки про їжу

      Без їжі і віл не потягне. Аби душа сита та тіло не наго. Водою ситий не будеш. Гарбузом ситий не будеш. Літом сякий-такий бур’янець, а хліба буханець – то й ситий чоловік. На ситім тулубі голова стоїть прямо. Повар від запаху ситий. По саме горло ситий. Риба не хліб, ситий не будеш. Сита кішка, коли сала не їсть. Сите порося і каші не їсть. Ситий, як бочка, а ще їсти просить. Ситий від крупи, п’яний від води. Не вечерявши легше, а повечерявши – краще. Млин меле водою, а чоловік живе їдою. Який за столом, такий і за роботою. Скоро їсть, скоро й робить. Солодка їда (їжа) – животу біда.

    Приказки про їжу

      Хто сит, той гадає, що вже ніколи не зголодніє. І ріски в роті не було. Ні росинки, ні порошинки в роті не було. Там публіка – сім душ на півбублика. Чудний бублик: кругом об’їси, а всередині нема нічого. Звабиш калачем, не відженеш і бичем. Калач за калач, а дармо нічого. Калач приїсться, а хліб ніколи. Нагодують калачем та й у спину рогачем, Плети йому калачі, а він тобі лапті. Тринди-ринди – коржі з маком. Без приправи і паляниці не зробиш. Із-за смичка – тонка паляничка. їв би паляниці, та зубів нема.

    Прислів’я про їжу

      Не для Гриця паляниця. Або моя душа ворог цілого книша? Нехай книш, аби не паляниця. Паляниця – хлібові сестриця. Паляниця – як пух, як дух, як милеє щастя. Яка пшениця, така й паляниця. Байдуже паски, аби порося. Обійдеться великдень без гречаної паски. Годі з болота паску спекти. Добра паска, як є ковбаска. Не тобі пеклася паска, та тобі досталось з’їсти. Паска ще в колосі. Аби хліб, а зуби знайдуться. Аби риба, а хліб буде. А де ж той хліб, що вчора з’їли? Без зубів лихо, а без хліба ще гірше. Без хліба і без води погано жити. Без хліба і любов гине. Без солі, без хліба немає обіда. І рибка без хліба бридка. Бодай ніхто товченого хліба не діждав ні пекти, ні їсти. Будем постити, як хліба не стане. Легкого хліба захотів.

    Українські прислів’я про їжу

      Дав бог хліб, як зубів не стало. Тоді нажив хліба, коли зубів не стало. Де хліб-сіль-каша, там домівка наша. Де хліб і вода, там нема голода. Добрий хліб, коли нема калача. Живемо: хліб жуємо, а іноді ще й присолюємо. Є хліб – солі нема, є сіль – хліба нема. Житній хліб пшеничному калачеві дід. Жуй, тату, воду, коли хліба нічим. Завжди є їдець на готовий хлібець. З полови хліба не спечеш. Зварили нічо та й з’їли без хліба. З неба хліб не падає. З чого хліб, з того й пироги. З печі сирого хліба не виймають. І я вчений на хліб печений. їмо хліб троякий: чорний, білий і ніякий. Кий на кий вадить, а хліб на хліб не завадить. Клади перед людей хліб на столі, будеш у людей на чолі. Кожному хліб не гіркий. Коли б хліб та вода, то не буде голода. Як є хліба край, то і в хліві рай, а як хліба ні куска, так і в горниці тоска. Коли не стане хліба, так грінки грій. Коли стало на хліб, то стане й на обід. Коли хліб на столі, то стіл – престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Коли хліб, тоді й розум. Краще сухий хліб з водою, ніж паляниця з бідою. Краще їсти хліб з водою, ніж жити чужиною. Ліпше свій хліб недопечений, ніж чужий перепечений. Люди – не татари, дадуть хліба і сметани. Мова мовиться, а хліб їсться. Мій татуньо між двома хлібами вмер: старого не було, а нового не дочекався. Найсмачніший хліб од свого мозоля. На пшеничний хліб – масло, а на вівсяний – голод. Небожата-діти, добре було вліті: хоч хліба не мали, та тепло знали. Не будеш брикати, як прийдеться хлібець з торби смике. Не вмієш пекти хліба, будеш пекти раків. Не вчи вченого їсти хліба печеного, я й сам з’їм.

    Якщо ви знаєте цікаві прислів’я та приказки про їжу, які не ввійшли до нашої збірки лишайте їх в коментарях.

    Також ви можете переглянути Загадки про їжу.

  • Жовтіє часник що робити?

    На дачі росте часник, і він пожовтів, вам швидко требв знайти причину жовтіння часнику і знати Що робити коли жовтіє часник.

    Ж Овтіє часник що робити?

    Причин пожовтіння часнику може бути досить багато. Найбільш поширена пов’язана з порушенням повітряно – газового режиму. Крім того, до пожовтіння часнику може призводити нестача поживних речовин.

    У тому випадку, якщо цибулина здорова, а листя пожовкло, то причиною може бути порушення повітряно – газового режиму. При тривалих проливних дощах на поверхні грунту створюється щільна кірка, яка викликає порушення обміну в рослинах. Що ж робити якщо часник жовті Є?

    Якщо ви помітили перші ознаки порушення повітряно – газового режиму, то в цьому випадку необхідно провести розпушування грунту. Потім потрібно відгребти її рукам від цибулин, що дозволить звільнити верхню цибулину. У разі утворення стрілок на рослині їх потрібно виламати. Після цього можна зав’язати листя часнику. Це забезпечить прискорений відтік поживних речовин з них в цибулину.

    Несправжня борошниста роса також може вражати часник. Блідо – зелені розпливчасті плями на листі – це перший прояв даного захворювання. Пізніше на листках відбувається утворення сіруватого нальоту. Спочатку листя починає жовтіти, а потім відмирає. У головки інфекція проникає з уражених листків. У них вона залишається на зимівлю до весни. Розвитку даного захворювання в значній мірі сприяє волога погода. Якщо ви помітили, що часник на вашій ділянці став жовтіти, то в цьому випадку необхідно докласти зусиль для запобігання даного захворювання. Перед тим, як закладати його на зберігання необхідно прогріти часник. Теж саме слід зробити і перед посадкою. Небезпеку для часнику представляє і чорна цвіль. Дане захворювання є грибковим і проявляється при порушеннях температурного режиму.

    Ще одна поширена причина чому жовтіє часник – під зиму на грядки не були внесені добрива. У ході осінніх і весняних дощів все найкорисніше з них було вимито. Навесні у часнику не залишилося харчування, він сидить на голодному пайку, тому й жовтіє. Поживних речовин необхідних для повноцінного росту у нього немає.

    Допомогти йому можна лише шляхом внесення підкормки. Для цього необхідно провести кореневу і позакореневу підкормку аміачною селітрою. Але краще всього використовувати комплексні добрива. Підживлення під корінь повинні виконуватися відповідно до норм : на відро води необхідно взяти 1 ст. ложку добрива. Позакореневе підживлення повинне бути більш слабке. Такі підживлення забезпечать необхідне харчування часнику і пожовтіння на рослинах пройде. На майбутнє слід запам’ятати: в осінню пору необхідно виконувати подормку грядок. Як добрива слід використовувати не розчинні, які легко змиваються весняними дощами, а органічні : гній, компост.

    Поруч з грядками часнику можна посіяти календулу, чорнобривці, м’яту, коріандр, чабер і інші культури, які відлякують нематоду.

    Запорукою якісного врожаю є дотримання правил чергування культур. Не слід висаджувати часник після цибулі, яка має з ним спільні хвороби, і картоплі. Повертати на колишній ділянку його можна тільки через 5 років.

    Як бачите, причин пожовтіння кінчиків листя часнику предостатньо. Спробуйте методом виключення з’ясувати наявну конкретно у вас, і вжити необхідних заходів щодо її усунення. Але, незалежно від цього, рослини потрібно підгодувати комплексним мінеральним добривом