Blog

  • Р. Шеклі “Запах думки”

    Роберт Шеклі “Запах думки” читати

    Що таке справжні негаразди Лерой Кліві зрозумів, коли спрямував свій поштоліт-243 крізь неколонізоване зоряне скупчення Сергон. Раніше йому доводилося мати справу лише зі звичайними проблемами міжзоряного поштового перевізника: старий корабель, поїдені іржею труби, невивірені астронавігаційні прилади. Але цього разу, знімаючи параметри курсу, він зауважив, що в кораблі стає надто спекотно.

    Він приречено зітхнув, увімкнув систему охолодження і зв’язався з поштмейстером Бази. Розмова відбувалася на межі досяжності радіозв’язку, і голос поштмейстера ледь пробивався крізь океан статичних розрядів.

    – Знову проблеми, Кліві? – запитав поштмейстер лиховісним тоном людини, яка сама складає графіки і свято в них вірить.

    – Як вам сказати,- іронічно відповів Кліві.- Якщо не рахувати труби, прилади та комунікації, то можна вважати, що все гаразд, за винятком ізоляції та охолодження.

    – Справді, ганьба,- сказав поштмейстер, раптом сповнений співчуттям. – Уявляю, як тобі там.

    Кліві перемкнув на максимум регулятор охолодження, витер піт, що заливав очі, і подумав, що поштмейстерові лише Здається, що він уявляє, як почуваються його підлеглі.

    – Хіба ж я раз у раз не клопочуся в уряді про нові кораблі? – поштмейстер невесело розсміявся. – Схоже, вони вважають, що доставляти пошту можна на будь-якому кориті.

    На даний момент Кліві мало цікавили проблеми поштмейстера. Попри те, що система охолодження працювала на повну потужність, корабель і надалі нагрівався.

    – Зачекайте хвилину, – сказав Кліві. Він попрямував у хвостову частину корабля, звідки пашіло жаром і виявив, що три його цистерни заповнені не пальним, а пухирчатим розпеченим добіла шлаком. З четвертим баком та сама метаморфоза відбувалася прямо на очах.

    Якусь мить Кліві ошелешено дивився на цистерни, тоді обернувся і кинувся до радіо.

    – Пального не залишилося, – повідомив він. – Схоже, відбулася каталітична реакція. Казав я вам, що нам потрібні нові цистерни. Я сідаю на першу ж кисневу планету, яка трапиться.

    Він дістав Аварійний довідник і переглянув матеріали про скупчення Сергон. У цій зоряній групі не було колоній, а решту подробиць пропонувалося шукати на карті, кисневих світів. Що там було, окрім кисню, ніхто не знав. Кліві сподівався це з’ясувати, якщо тільки його корабель до того часу не розсиплеться.

    – Сідаю на З-М-22, – прокричав він через тріск розрядів.

    – Подбай, як слід, про пошту, – прокричав у відповідь поштмейстер. – Я негайно надсилаю корабель.

    Кліві відповів, що він зробить із поштою – із усіма двадцятьма фунтами пошти. Однак поштмейстер до того часу вже вимкнув прийом.

    Кліві вдало приземлився на З-М-22: винятково вдало, беручи до уваги той факт, що до його розпечених приладів неможливо було доторкнутися. Розм’яклі від перегріву труби скрутило вузлом, а поштова сумка на спині обмежувала рухи. Поштоліт-243 вплив в атмосферу, немов лебідь, але за п’ять метрів від поверхні двигуни відмовили і він каменем упав на землю.

    Кліві з останніх сил намагався не втратити свідомість, хоча йому здавалося, що всі кістки його тіла поламані. Борти корабля набули темно-червоного відтінку, коли він вивалився з аварійного люка; але поштова сумка, як і раніше, була міцно пристебнута до його спини.

    Хитаючись, із заплющеними очима він встиг пробігти сотню метрів. Потім корабель вибухнув і вибухова хвиля кинула Кліві обличчям донизу. Він підвівся, ступив ще два кроки й остаточно втратив свідомість.

    Коли Кліві прийшов до тями, з’ясувалося, що він лежить на схилі невеликого пагорба, обличчям у високій траві. Він перебував у безтурботному стані шоку. Йому здавалося, що розум відокремився від його тіла і вільно плаває в повітрі. Усі турботи, почуття, страхи залишилися в тілі: розум був вільний.

    Він озирнувся і побачив біля себе невелику тварину, розміром з білку, але з темно-зеленим хутром.

    Коли тварина наблизилася, Кліві помітив, що в неї немає ані очей, ані вух.

    Це його не здивувало – навпаки, видалося цілком доречним. Чому, власне, білка повинна мати очі та вуха? Для білок було б краще не бачити болю і мук цього світу, не чути розпачливих криків…

    З’явився інший звір, що розмірами й формою тіла нагадував великого вовка, але також зеленого кольору. Паралельна еволюція? Вона не змінює загального стану речей, вирішив Кліві. У цього звіра теж не було ані очей, ані вух. Натомість були могутні ікла.

    Кліві спостерігав за тваринами із млявим інтересом. Навіщо чистому розуму турбуватися про вовків та білок, нехай навіть сліпих? Він помітив, що білка завмерла не далі як за півтора метри від вовка. Вовк повільно наближався. За метр від білки він, очевидно, утратив слід. Він похитав головою, повільно обійшов білку по колу, а згодом знову рушив прямо, але на білку не натрапив.

    Сліпий полює на сліпого, подумав Кліві, і це видалося йому глибокою вічною істиною. Потім він побачив, як білка дрібно затремтіла: вовк крутнувся на місці, стрибнув і за три ковтки її проковтнув.

    Які у вовків великі зуби, подумав Кліві. Раптом сліпий вовк рвучко обернувся в його бік.

    Тепер він збирається з’їсти мене, подумав Кліві. Його розважало те, що він виявиться першою людиною, з’їденою на цій планеті.

    Коли вовк ощирився біля самого його обличчя, Кліві знову втратив свідомість.

    Коли він знову прийшов до тями, був уже вечір. Над землею простяглися довгі тіні, а сонце майже сховалося за обрій. Кліві сів і спробував поворушити руками і ногами. Усе було ціле.

    Він підвівся на одне коліно, похитуючись від слабкості, але контролюючи усі органи чуття. Що трапилося? Він пам’ятав про катастрофу, але йому здавалося, що це було тисячу років тому. Його корабель згорів, він встиг відбігти від нього і втратив свідомість. Згодом він зустрівся з вовком і білкою.

    Кліві невпевнено підвівся і озирнувся довкола. Напевно, остання частина йому наснилася. Якби тут був вовк, він би уже не жив.

    Поглянувши під ноги Кліві побачив зелений хвіст білки, а трохи далі – її голову.

    Він гарячково намагався зібратися з думками. Отже, вовк таки був, до того ж голодний. Якщо Кліві хоче дочекатися прибуття рятувальників, треба точно з’ясувати, що сталося і чому.

    У тварин не було ані очей, ані вух. Тоді як вони вистежували одне одного? За запахом? Якщо так, то чому вовкові було так важко знайти білку?

    Позаду він почув низьке гарчання, і озирнувся. Метрів за п’ятнадцять від нього стояла істота, схожа на пантеру – жовто-буру пантеру також без очей і без вух.

    Клятий звіринець, подумав Кліві і сховався у високу траву. Ця планета взялася за нього надто швидко. Йому потрібен час, щоб все обміркувати! Як діють ці тварини? Можливо, замість зору вони користуються локаторами?

    Пантера байдуже пішла геть.

    Кліві зітхнув з полегшенням. Можливо, коли пантера його не бачить…

    Щойно він подумки вимовив слово “пантера”, тварина повернула голову в його бік.

    Що я зробив? – запитував себе Кліві, глибше ховаючись у траву. Вона не може відчувати мій запах, бачити і чути. Я лише вирішив не стояти у неї на дорозі…

    Підвівши голову, пантера швидко бігла до нього.

    Точно! Позбавлена очей і вух, ця тварина може виявити Кліві лише одним способом.

    З допомогою телепатії!

    Щоб перевірити свою теорію, Кліві подумки вимовив слово “пантера”, ототожнюючи його зі звіром, що наближався. Пантера грізно загарчала і стрибнула в його бік.

    За якусь частку секунди Кліві майже все зрозумів. Вовк вистежував білку з допомогою телепатії. Білка завмерла – можливо, навіть, вимкнула свій мозок. Вовк збився зі сліду і не міг виявити здобич, доки білці вдавалося гальмувати діяльність мозку.

    Якщо так, то чому вовк не напав на нього, коли Кліві втратив свідомість? Можливо, він перестав мислити, принаймні, на тій частоті, яку сприймає вовк? Але не виключено, що справа набагато складніша.

    Зараз головна проблема – це пантера.

    Тварина знову загарчала. До неї лишалося якихось десять метрів, і відстань швидко скорочувалася.

    Єдине, що треба, – вирішив Кліві, – не думати про… думати про щось інше. У такий спосіб пан…, можливо, вона втратить слід. Він почав згадувати всіх дівчат, яких коли-небудь знав, старанно пригадуючи найменші подробиці.

    Пантера зупинилася й вагаючись почала рити лапами землю.

    Кліві продовжував думати: про дівчат, кораблі, планети, знов про дівчат, про кораблі, про все, що завгодно, окрім пантер…

    Пантера наблизилася ще на два метри.

    Чорти б її забрали, – подумав він, – як можна не думати про щось? Ти гарячково думаєш про каміння, скелі, людей, пейзажі та речі, а твій розум незмінно повертається до…, але ти ігноруєш її і зосереджуєшся на своїй покійній бабці (свята жінка), старому пиякові – батькові, синцях на правій нозі. (Порахуй їх. Вісім. Порахуй ще раз. Знову вісім.) А тоді піднімаєш очі, недбало, бачачи, але не називаючи п… Чорт забирай, вона таки наближається.

    Кліві зрозумів, що намагатися не думати про щось – це все одно, що зупиняти лавину голими руками. Він зрозумів, що людський мозок неможливо свідомо й прямо загальмувати. Для цього потрібні час і практика.

    У нього залишилося близько п’яти метрів, щоб навчитися не думати про п…

    Гаразд, можна думати про ігри в карти, вечірки, собак, котів, коней, мишей, овець (тьху на тебе!), синці, бойові кораблі, печери, барлоги, лігва (обережно!), п… провалля і пророків, кліриків, і ліриків, і трагіків, деталі і подробиці (лишилося два з половиною метри), обіди, їжу, вогонь, лисиць, хутро, свиней, ціпки, човни і п-п-п-п…

    До пантери лишилося метра півтора і вона приготувалася до стрибка. Кліві більше не міг гальмувати заборонені думки. Раптом у спалаху натхнення він подумав: “Самиця пантери!”

    Пантера, усе ще в напруженні, вагаючись ткнулася в нього мордою.

    Кліві зосередився на ідеї пантери-самиці. Він сам був цією пантерою-самицею, і чого, власне, треба цьому самцеві, що він так налякав її? Він подумав про своїх (тобто її!) дитинчат, тепле лігво та принади полювання на білок…

    Самець повільно підійшов упритул і потерся об Кліві. Той старанно думав про те, яка гарна сьогодні погода і який чудовий хлопець цей самець – такий великий, сильний, з такими величезними зубами.

    Самець замуркотів!

    Кліві ліг, оповив себе уявним хвостом і вирішив, що треба поспати. Пантера стояла біля нього вагаючись. Здавалося, вона відчувала, що щось тут не так. Потім видала глибоке горлове гарчання, обернулася і майнула геть.

    Сонце сіло, і всю землю вкрили темно-сині сутінки. Кліві зауважив, що він нервово тремтить, і він от-от вибухне істеричним сміхом. Якби пантера затрималася ще на хвилину…

    Неймовірним зусиллям він опанував себе. Настав час серйозно подумати.

    Схоже на те, що тут кожна тварина має характерний Запах думки. Білкам притаманний один запах, вовкам – інший, людині – ще інший. Питання в тому, чи його можна вистежити лише тоді, коли він думає про певну тварину? Чи його думки можна вловити, навіть коли він ні про що конкретно не думає?

    Очевидно, пантера, відчула Кліві лише в ту мить, коли він подумав саме про неї. Але це можна пояснити тим, що запах його думок їй був незнайомий і, можливо, збив пантеру з пантелику… цього разу.

    Треба лише чекати і стежити. Пантера, напевно, не дурна. Просто такий фокус з нею зробили вперше.

    Кожний жарт удається… один раз.

    Кліві ліг на спину і подивився в небо. Він надто стомився, щоб рухатись, а вкрите синцями тіло нило. Що буде вночі? Чи полюють місцеві хижаки вночі? Чи тут на ніч укладають тимчасове перемир’я? Йому було байдуже.

    До біса усіх білок, вовків, пантер, левів, тигрів та північних оленів!

    Він заснув.

    Вранці він здивувався, що все ще живий. Поки що усе гаразд. Можливо, й цей день скінчиться благополучно. У бадьорому настрої Кліві попрямував до свого корабля.

    Від поштольота-243 лишилася купа покрученого металу серед випаленої галявини. Кліві знайшов металевий прут, зважив його у руці і заткнув за пояс, трохи нижче поштової сумки. Не надто надійна зброя, але додає впевненості.

    Корабель безнадійно зруйнований. Кліві пішов геть, шукаючи їжі. Навколо росло кілька кущів, вкритих плодами. Кліві обережно надкусив невідомий плід і дійшов висновку, що він терпкий, але їстівний. Він наївся ягід і запив їх водою зі струмка, що дзюрчав неподалік.

    Досі він не бачив ніяких звірів. Хоча, можливо, вони як раз зараз оточують його кільцем.

    Він постарався відігнати цю думку і почав шукати укриття. Найкраще було б десь зачаїтися, доки не прибудуть рятувальники. Він блукав пологими пагорбами, марно намагаючись знайти скелю, дерево чи печеру. Дружній ландшафт міг запропонувати хіба, що кущі пару метрів заввишки.

    До полудня він втомився і занепав духом, тривожно вдивляючись у небо. Чому досі нема рятувальників? За його розрахунками швидкохідний рятувальний корабель мав прибути за добу, максимум за дві.

    Якщо поштмейстер не помилився, називаючи планету.

    У небі щось промайнуло. Він поглянув угору, і серце його шалено закалатало. То було щось!

    Над ним повільно, легко балансуючи гігантськими крилами, проплив птах. Один раз він пірнув, немов провалився в яму, але одразу знову злетів.

    Птах разюче нагадував стерв’ятника.

    Кліві пішов далі. Іншого разу він зіткнувся віч-на-віч з чотирма сліпими вовками.

    Принаймні одне питання можна було вважати вирішеним. Кліві можна вистежити за його характерним запахом думки. Очевидно, місцеві хижаки вирішили, що він не настільки чужий, щоб його не можна було з’їсти.

    Вовки обережно підкрадалися. Кліві спробував трюк, що врятував його напередодні. Витягнувши з-за пояса металевий прут, він почав уявляти себе вовчицею, що шукає своїх вовченят. Чи не допоміг би хтось із вас, джентльмени, знайти їх? Вони щойно були тут. Один зелений, один плямистий, третій…

    Мабуть у цих вовків не буває плямистих вовченят. Один з вовків стрибнув на Кліві. Кліві на льоту вперіщив його прутом, і вовк, ощирившись, відступив.

    Усі четверо, притиснувшись один до одного, відновили атаку.

    У розпачі Кліві спробував уявити, що його не існує. Не допомогло. Вовки наближалися. Кліві згадав про пантеру. Він уявив себе пантерою, великою пантерою, що залюбки поласує вовком.

    Це їх спинило. Вовки стривожено замахали хвостами, але не відступили.

    Кліві загарчав, вдарив лапами об землю і подався вперед. Вовки позадкували, але один почав обходити його з заду. Кліві відступив убік, намагаючись уникнути оточення. Схоже, що вовки не надто повірили йому. Можливо, Кліві не надто переконливо зобразив пантеру. Вовки більше не відступали. Один став у нього за спиною, решта перед ним; їхні язики вивалилися з вологих відкритих пащ. Кліві люто загарчав і замахнувся імпровізованим кийком. Один вовк прожогом кинувся навтьоки, але той, що стояв ззаду, стрибнув на поштову сумку Кліві і збив його з ніг.

    Борсаючись під вовками, Кліві відчув новий приплив натхнення. Він уявив себе змією – дуже швидкою, зі смертоносним жалом і отруйними зубами, здатними миттю обірвати вовче життя.

    Вовки одразу відскочили. Кліві засичав, і вигнув свою позбавлену кісток шию.

    Вовки люто ощирились, але не виявляли ніякого бажання нападати.

    І ось тут Кліві припустився помилки. Розумом він усвідомлював, що треба триматися непохитно і виявляти побільше нахабства. Але тіло думало інакше. Всупереч бажанню він повернувся і побіг геть.

    Вовки кинулися навздогін, а, поглянувши вгору, Кліві побачив, як, передчуваючи поживу, злітаються стерв’ятники. Він опанував себе і спробував знову уявити себе змією, але вовки не відставали.

    Стерв’ятники, що кружляли у небі, підказали Кліві нову ідею. Як космонавт, він добре знав, як виглядає планета згори. Кліві вирішив перетворитися на птаха. Він уявив, як кружляє у небі, легко балансуючи серед повітряних струменів, і дивиться згори вниз на вкриту зеленим килимом землю.

    Вовки завагалися. Вони закрутилися на місці, безпомічно підстрибуючи в повітря. Кліві й надалі ширяв над планетою, здіймаючись вище й вище, і одночасно повільно задкуючи.

    Нарешті він вийшов з поля зору вовків. Настав вечір. Кліві був знесилений. Він прожив ще один день. Але, очевидно, що всі його фокуси спрацьовують лише раз.

    Що він робитиме завтра, якщо рятувальне судно не прибуде?

    Коли стемніло, він довго не міг заснути вдивляючись у небо. Але там були лише зірки, зрідка він чув гарчання вовка та пантери, що мріяли про сніданок.

    …Ранок настав несподівано швидко. Кліві прокинувся втомлений, сон його не освіжив. Не встаючи, він чекав доки щось станеться.

    – Де рятувальники? Часу в них було більше, ніж досить, – вирішив Кліві. – То, чому їх досі нема? Якщо вони й надалі баритимуться, пантера…

    Не треба було так думати. У відповідь праворуч від Кліві почулося звіряче гарчання.

    Він підвівся і рушив подалі від звуку. Краще вже мати справу з вовками…

    Про це теж не варто було думати, тому що тепер до гарчання пантери додалося виття зграї вовків.

    У ту саму мить Кліві побачив їх усіх одночасно.

    З одного боку він розрізняв силуети кількох вовків. З іншого – з підліска граціозно виступила буро-жовта пантера. Якусь мить він сподівався, що, можливо, вони битимуться між собою. Якби вовки напали на пантеру, Кліві, ймовірно, вдалося б втекти…

    Але звірів цікавив лише він. Навіщо їм битися між собою, зрозумів Кліві, коли поруч є він, випромінюючи на всі боки свої страх і безпорадність?

    Пантера рушила до нього. Вовки трималися на відстані, очевидно, сподіваючись задовольнитися рештками її трапези. Кліві знову спробував ідею з птахом, але пантера повагавшись якусь мить, рушила далі.

    Кліві позадкував до вовків, шкодуючи, що нікуди залізти. От, якби поруч була скеля або хоча б пристойне дерево…

    Але довкола лише кущі! З винахідливістю, породженою розпачем, Кліві прикинувся двометровим кущем. Загалом він поняття не мав, про що думають кущі, але старався з усіх сил.

    Він цвів. Один з його коренів трохи розхитався – після недавньої бурі. Але все-одно, враховуючи обставини, він був цілком пристойним кущем.

    Краєчком своїх гілок він побачив, що вовки зупинилися. Пантера обійшла довкола нього і, пронизливо пирхнувши, схилила голову набік.

    Ну що ж, подумав Кліві, кому спаде на думку відкусити гілку куща? Ти, може, вважала мене чимось іншим, але насправді я всього лише кущ. Хочеш набити собі повний рот листям? А може хочеш зламати зуб об мої гілки? Де це чувано, щоб пантери їли кущі? А я – кущ. Запитай у моєї мами. Вона теж кущ. Усі ми – кущі з давніх-давен, з мезозойської ери.

    Пантера не виявляла жодних ознак агресивності. Але й не збиралася нікуди йти. Кліві розумів, що довго не протягне. Про що йому далі думати? Про радощі весни? Про гніздо малиновок у своєму волоссі?

    Маленька пташка сіла йому на плече.

    Як гарно, подумав Кліві. Вона теж вважає, що я кущ. Мабуть планує звити гніздо в моїх гілках. Дуже мило. Решта кущів луснуть від заздрощів. Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.

    Легше, подумав Кліві. Не треба рубати гілку, на якій сидиш…

    Пташка дзьобнула ще раз, примірюючись. Потім міцно сперлася на перетинчасті лапки і почала довбати шию Кліві зі швидкістю пневматичного молотка.

    Клятий дятел, – подумав Кліві, намагаючись не вийти з образу. Він відзначив, що пантера раптом заспокоїлася. Але, коли пташка дзьобнула його шию п’ятнадцятий раз, Кліві не витримав: він згріб пташку і жбурнув нею в пантеру.

    Пантера клацнула зубами, але запізно. Ображена пташка облетіла довкола Кліві й подалася до інших, спокійніших кущів.

    Кліві одразу ж знову перетворився на кущ, але гра була програна.

    Пантера замахнулася на нього лапою. Він спробував бігти, перечепився об вовка і впав. Пантера загарчала біля його вуха, і тут Кліві зрозумів, що він – труп.

    Пантера завагалася.

    Кліві перетворився на труп аж до кінчиків гарячих пальців. Він лежав мертвий багато днів, тижнів. Його кров давно витекла. Плоть – протухла. До нього не доторкнулася б жодна розсудлива тварина, якою б голодною вона не була.

    Здавалося, пантера не заперечувала. Вона позадкувала. Вовки завили з голоду, але теж відступили.

    Кліві збільшив давнину свого гниття ще на кілька днів і зосередився на тому, який він жахливо неїстівний і безнадійно неапетитний. У глибині його думки лежало глибоке переконання. Він щиро не вірив, що може бути закускою для будь-кого.

    Пантера відходила все далі; вовки також. Кліві був врятований! Якщо треба, він міг би лишатися трупом до кінця своїх днів.

    Раптом він відчув Справжній запах гнилої плоті. Озирнувшись довкола, він побачив велетенського птаха, який опустився біля нього.

    На Землі його назвали б стерв’ятником.

    Кліві ледь не розплакався. Невже йому ніщо не допоможе? Стерв’ятник неквапом рушив до нього. Кліві підхопився і дав йому стусана ногою. Якщо вже бути з’їденим, то, принаймні, не стерв’ятником.

    Пантера блискавично повернулася, її сліпа пухнаста морда виражала лють і розгубленість.

    Кліві замахнувся металевим стержнем, шкодуючи, що поблизу немає дерева, на яке можна вилізти, рушниці, щоб відстрілюватися або, принаймні, смолоскипа, щоб налякати…

    Смолоскип! Кліві одразу зрозумів, що вихід знайдено. Він дихнув вогнем пантері в морду, і та жалібно скимлячи позадкувала. Кліві почав поширювати вогонь на всі боки, підпалюючи суху траву й кущі.

    Пантера й вовки дременули геть.

    Настала його черга! Як він міг забути, що всі тварини відчувають глибокий інстинктивний страх перед вогнем! Їй Богу, Кліві стане найбільшою пожежею, яка коли-небудь вирувала в цих місцях! Війнув легенький вітерець і розніс його вогонь по горбкуватій землі. З кущів вистрибнули білки і чкурнули геть від нього. У повітря злетіли зграї птахів, а пантери, вовки та інші хижаки бігли поруч, забувши про їжу і бажаючи лише одного – врятуватися від вогню, від нього, Кліві!

    Кліві ще не усвідомлював, що відтепер став справжнім телепатом. Із заплющеними очима він міг бачити й відчувати, що відбувається довкола нього.

    Він перетворився на бурхливе полум’я, що випалює все на своєму шляху. І він міг Відчувати страх у думках тих, хто втікав від нього.

    Так і мало бути. Хіба завдяки своєму розуму й умінню пристосуватися людина не була завжди і скрізь царем природи? Те саме й тут. Кліві тріумфально перестрибнув через вузенький струмок у трьох милях від нього, підпалив групу кущів, розгорівся, викинув струмінь полум’я…

    Тут він відчув на собі першу краплю води. Він ще горів, але одна крапля перетворилася на п’ять, потім на п’ятнадцять, потім на п’ятсот. Його прибило водою, а його пожива – трава й кущі – незабаром наскрізь промокли.

    Він почав гаснути.

    Це нечесно, подумав Кліві. За правилами він повинен був виграти. Він боровся з цією планетою за її правилами і переміг… лише для того, щоб сліпа стихія усе зруйнувала.

    Тварини обережно поверталися.

    Дощ лив як з відра. Кліві останній раз спалахнув і погас.

    Він зітхнув і втратив свідомість…

    – …гарна робота, чорт забирай. Ти беріг пошту до останнього, а це ознака гарного листоноші. Може, пощастить виклопотати для тебе медаль.

    Кліві розплющив очі. Над ним, урочисто посміхаючись, стояв поштмейстер. Кліві лежав на ліжку і бачив над собою увігнуті металеві стіни зорельота.

    Він перебував на рятувальному судні.

    – Що трапилося? – прохрипів він.

    – Ми нагодилися вчасно, – відповів поштмейстер. – Тобі якийсь час краще не рухатися. Ще трохи – і було б запізно.

    Кліві відчув, як корабель відривається від землі, і зрозумів, що назавжди залишає планету З-М-22. Хитаючись він підійшов до ілюмінатора і поглянув на зелену поверхню.

    – Ти був за крок від загибелі, – сказав поштмейстер, підійшовши до Кліві і дивлячись униз. – Нам пощастило увімкнути дощувальну систему корабля лише в останній момент. Ти стояв у центрі найбільшої степової пожежі з усіх, які мені доводилося бачити.

    Дивлячись униз на бездоганний зелений килим, поштмейстер, схоже, засумнівався.

    Він ще раз поглянув у ілюмінатор, і на його обличчі з’явився вираз, який нагадав Кліві обмануту пантеру.

    – Слухай… А як сталося, що на тобі немає опіків?

    Переклад з англ. Руслан Ткачук

  • Цікаві факти про медицину

    Чи знаєте ви щось цікаве про медицину? Прочитавши цікаві відомості ви дізнаєтесь невідому раніше інформацію.

    Цікаві факти про медицину

    № 1. Найтриваліша операція

    96 годин (з 4 по 8 лютого 1951 роки) тривала операція з видалення кісти яєчника.

    Пацієнтка Гертруда Левандовскі з Чикаго, штат Іллінойс, США, перенесла хірургічне втручання успішно, але в подальшому значно втратила у вазі: з 280 до 140 кг.

    № 2. Найтриваліша трахеотомія

    У гортань Уініфред Кемпбелл з Лондона в 1906 році була вставлена??срібна трубочка. Жінка дихала за допомогою цього пристосування аж до своєї смерті у віці 86 років в 1992 році.

    № 3. Найбільша кількість перелитої донорської крові

    50-річному хворому на гемофілію Уоррену Джірічу в грудні 1970 року в лікарні Майкла Риза в Чикаго (США) була проведена операція на відкритому серці. В ході її пацієнту потрібно перелити 2400 единиц крові, що еквівалентно 1 080 л.

    № 4. Найбільше число штучних суглобів

    За 10 років (з 1979 по 1989 рік) жительці США Нормі Уіквайр, що страждала ревматоїдним артритом, 8 великих суглобів з 10 були замінені на штучні.

    Оперативного втручання зазнали обидва тазостегнових суглоба, колінні, плечові, а також правий лікоть і ліва кісточка.

    № 5. Найбільша кількість перенесених операцій

    Рекордсменом за кількістю перенесених операцій з видалення доброякісних утворень визнаний Чарльз Йенсен з штату Південна Дакота, США. У період з 1954 по 1994 рік йому було проведено 970 операцій.

    № 6. Найбільше число ін’єкцій

    За своє життя Семюел Девідсон з Глазго (Великобританія), що страждає на цукровий діабет, отримав 78 900 ін’єкцій інсуліну з тієї пори, як в 1923 році йому виповнилося 11 років.

    № 7. Самий неймовірний випадок виживання

    У 1995 році житель Китаю Пенг Шулін потрапив в автомобільну аварію. Чоловіка розрізало наполовину вантажівкою, в результаті чого його зріст склав всього 66 см. Потерпілий переніс кілька операцій, у ході яких шкіру з лиця пересадили на решту тіла.

    Завдяки лікарським зусиллям чоловік не тільки вижив, але почав ходити з допомогою спеціально розроблених протезів з біонічними ногами.

    № 8. Найнезвичайніша операція

    42-річний будівельник Мартін Джонс з міста Ротерем, Південний Йоркшир, Англія, втратив зір після нещасного випадку. Чоловік залишався сліпим протягом 12 років.

    Знову бачити він зміг завдяки операції, проведеній в Сассекськой офтальмологічній клініці в Брайтоні в Англії, під час якої частина його зуба була імплантована в око.

    Під час такої процедури, яка проводилася всього 50 разів в Великобританії, використовується сегмент зуба, для того щоб підтримувати новий кришталик, зроблений зі шкіри Джонса. Після відновлення містер Джонс зміг вперше побачити свою дружину Джилл, на якій він одружився чотири роки тому.

    № 9. Найбільш “безкровна” трансплантація

    У червні 1996 року група хірургів під керівництвом Стівена Полларда з Сент-Джеймского університетського госпіталю (Лідс, Великобританія) здійснила трансплантацію печінки 47-річної Лінде Пірсон без переливання крові.

    Як правило, при операціях подібної категорії зазвичай потрібно до 3 л крові, але з релігійних мотивів пацієнтка відмовилася прийняти чужу кров.

    Хірурги проводили операцію повільно, роблячи маленькі розрізи, щоб звести до мінімуму крововтрату. Пірсон підготували до операції щоденними ін’єкціями гормону еритропоетину, який, стимулюючи вироблення червоних кров’яних клітин, дозволив їй благополучно перенести хірургічне втручання.

    № 10. Наймасштабніша благодійна медична акція

    Операція “Смайл”, що проходила в рамках акції “Навколосвітня подорож надії-99”, тривала з 5 лютого по 14 квітня 1999 року.

    За цей час група лікарів-добровольців відвідала 18 країн і вилікувала 5 139 пацієнтів. Були проведені косметичні операції по усуненню заячої губи і вовчої пащі.

    Крім того, лікарі видаляли лицьові пухлини, лікували опіки і лицьові ушкодження. “Смайл” була заснована в Норфолку (Вірджинія, США) в 1982 році пластичним хірургом Біллом Мейджі і його дружиною Кеті.

  • “Пам’ятi тридцяти” Павло Тичина

    Вiрш П. Тичини Пам’ятi тридцяти уславлює подвиг студентiв та учнiв, якi прийняли бiй пiд Крутами й полягли за незалежнiсть своєi батькiвщини. Це – цвiт украiнськоi нацii, щирi патрiоти, якi дiлом довели свою вiдданiсть рiдному краєвi: Трагедiя довгий час замовчувалася, й тiльки вiрш поета нагадав про цей подвиг, збудив совiсть i свiдомiсть украiнцiв.

    “Пам’ятi тридцяти” вірш

    На Аскольдовiй могилi
    Поховали iх –
    Тридцять мучнiв украiнцiв.
    Славних, молодих…

    На Аскольдовiй могилi
    Украiнський цвiт! –
    По кривавiй по дорозi
    Нам iти у свiт.

    На кого посмiла знятись
    Зрадника рука? –
    Квiтне сонце, грає вiтер
    I Днiпро-рiка…

    На кого завзявся Каiн?
    Боже, покарай! –
    Понад все вони любили
    Свiй коханий край.

    Вмерли в Новiм Заповiтi
    З славою святих. –
    На Аскольдовiй могилi
    Поховали iх.

  • “Мартин Боруля” план

    П’єса “Мартин Боруля” написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою.

    “Мартин Боруля” план твору

    1. Мрії Борулі про дворянство
    2. Подання Борулею апеляції
    3.Намагання Борулі зробитисвою сім*ю дворянською:
    а)впровадження дворянських звичаїв
    б)намагання одружити дочку
    4.Сварка з Герасимом
    5.Відмова у дворянстві
    6.Спалення документів

    “Мартин Боруля” план до тексту

    1.Міф чи правда про дворянство.
    2.Звикати до дворянського життя нелегко.
    а)”Домашня перебудова”-шлях до панівного місця в суспільстві.
    б)”Правила”дворянського побуту суперечать традиційними порядкам сім’ї Мартина.
    в)Драматична розв’язка.
    3.Вміння залишатися порядною, високоморальною людиною.

  • Ганна Чубач вірші для дітей

    Ганна Чубач вірші для дітей про квіти, про Україну, про пори року (весну, осінь, зиму, літо) зібрані в цій статті.

    Ганна Чубач вірші для дітей

    ВОВА
    Вова вивчив всі слова
    Заболіла голова.
    Потім Вова відпочив.
    Потім дерево садив.
    Недарма він все робив –
    Вову вчитель похвалив.

    Білка бігала багато,
    Бо шукала в лісі брата:
    Брат на дереві сидів
    І смачні горішки їв.
    Поки знайде білка брата,
    Будемо всі букви знати.

    ВІТЯ

    Вітя – світла голова.
    Вітя вчить нові слова.
    Ви йому не заважайте.
    Ви без нього погуляйте.
    Він, як буде вільним час,
    Вийде гратися до Вас.

    – Бу, бу, бу… – Борис читає.
    Батько Борю поправляє:
    – Букву Б читай як треба,
    Бо вона втече від тебе!
    Боря каже: “Так і буде!
    Більше вчить її не буду!”

    А-в алфавіті – найперша!
    А-в алфавіті – найлегша!
    А-іще ця буква А
    І дзвінка, і голосна.
    А ще хоче буква А,
    Щоби Алла букви знала,
    А тоді-до школи йшла.

    Я БЕРУ СВОЄ ВІДЕРЦЕ

    Я беру своє відерце
    І біжу мерщій по воду,
    Бо чекають на городі
    Помідори й огірки.

    Цілу ніч вони не спали –
    Раннє сонце виглядали.
    Хочуть їсти, хочуть пити,
    Та не вміють говорити.

    Ні очей, ні вух не мають,
    Та мене вони впізнають.
    їх щоранку напуваю,
    Я їм пісеньку співаю.

    Помідори червоніють,
    Бо подякувать не вміють.
    А зелені огірки
    Тулять листя до руки.

    Ганна Чубач вірші про Україну

    Моя країна – Україна

    Моя країна – Україна,
    Сонячна держава.
    І дорослому, й дитині
    Жити в ній – цікаво.

    Щовесни сади квітують,
    Солов’ї співають.
    У країну Україну
    Гості приїжджають:

    Із Америки, з Кавказу.
    З Праги і Варшави.
    Бо в країні Україні
    Гостювать – цікаво.

    У столиці – світлі лиця.
    В селах – щирі люди.
    Я за тебе, Батьківщино,
    Завжди горда буду!

    Українська мова

    Золоте курчатко
    В золотій торбинці
    Принесло сьогодні
    Літери дитинці.
    А дитина з літер
    Збудувала слово.
    І звучить, як пісня,
    Українська мова.

    Ганна Чубач вірші про квіти

    Я люблю у лузі квіти

    Я люблю у лузі квіти,
    Де гудуть весь день джмелі,
    І метелик носить літо
    На легенькому крилі.

    Гріє сонечко гаряче
    Чисте озеро води.
    І зелений коник скаче,
    Сам не відає куди.

    Урочисто і красиво
    В’є вінок моя рука.
    І цвітуть, цвітуть, як диво:
    Луг і квіти, і ріка…

    У долині теплий вітер
    Сушить трави від роси.
    Я кажу: “Усе на світі
    Починається з краси!”

    Я кажу. І ви повірте!
    По розщедреній землі
    Поспішайте в луг, де квіти,
    Де гудуть весь день джмелі!

    Ганна Чубач вірші про тварин

    БІЛА ЧАПЛЯ

    Білa чапля всіх дурила:
    – Я кожух собі купила!
    Ще куплю собі хустину
    І зостанусь тут на зиму!

    Вірив чаплі чорний жук,
    І метелик, і павук.
    Навіть равлик-недовіра,
    Але й він у те повірив.

    Тільки жаба-крекотуха
    Не хотіла чаплю слухать –
    Все стрибала по болоті
    Й випускала крик із рота:

    – Не хвалися, чапудрило,
    Ти кожуха не купила!
    Ти не купиш і хустину!
    Ти зимуєш на чужині!

    Ще земля не стала біла –
    Чапля в вирій відлетіла.
    Дивувався сорний жук,
    І метелик, і павук.

    Плакав равлик-недовіра:
    – А я вірив! А я вірив!

    Тільки жаба на болоті
    Полоскала сміх у роті –
    Переможемо крекотала:
    – Я ж казала! Я ж казала!

    ЧЕРЕПАХА – АХА-АХА

    Черепаха – аха-аха
    У воді сиділа-діла.
    Черепаха – аха-аха
    Свої ніжки мила-ила.

    Крокодили-дили-дили
    Пропливали-али-али,
    Черепаху – аху-аху
    Налякали-али-али.

    Черепаха – аха-аха
    На піску сиділа-діла.
    Черепаха – аха-аха
    Свою спинку гріла-іла.

    Два удави-ави-ави
    Проповзали-али-али,
    Черепаху – аху-аху
    Налякали-али-али.

    Черепаха – аха-аха
    У траві сиділа-діла.
    Черепаха – аха-аха
    Конюшинку їла-іла.

    Понад нею гуси-уси
    Пролітали-али-али
    Черепаху – аху-аху
    Налякали-али али.

    Черепаха – аха-аха
    На камінчик сіла-іла
    І від страху-аху-аху
    Затремтіла-іла-іла.

    Ну а потім-отім-отім
    Розпростерла довгі крила
    І за хмари-ари-ари
    Полетіла-іла-іла.

    І маленькі діти знають:
    Черепахи не літають.
    Та як так багато страху,
    Полетить і черепаха!
    АХА-аха-аха…

    ЛАСИЙ КІТ ІВАШКО

    Ласий кіт Івашко
    Так зітхає важко.
    Впала сіра мишка
    У порожню пляшку.

    Впала сіра мишка
    Аж на саме денце.
    Як її дістати?
    Це ж бо не відерце!

    – Вилізай! Не бійся! –
    Кіт просив у миші,-
    Я для тебе в мисці
    Молока залишу!

    Вилізай! Не бійся! –
    Кіт благав до ночі.
    Тільки вперта мишка
    Слухати не хоче.

    Чеше круглі вушка,
    Хвостиком махає.
    А голодний котик
    Пляшку обіймає.

    І таке надумав
    Ласий кіт Івашко:
    – Я закину вудку
    В цю глибоку пляшку!

    Миша – це не риба!
    Упіймаю хутко!
    І побіг Івашко
    Позичати вудку.

    А тим часом миші –
    Сестри чорноокі –
    Кинули ту пляшку
    На долівку боком.

    Утекла сіренька
    До матусі в нірку.
    А ласун Івашко
    Досі плаче гірко.

    – Ой, не плач так гірко,
    Котику Івашку,
    Подивися, діти
    Принесли ковбаску!

    РАВЛИКИ

    Равлик равлика любив –
    Щиро в гості запросив.
    Той приповз у гості вранці,
    І сидить у власній хатці.

    Прилетіли два джмелі,
    Галасливі, хоч малі.
    Над квітками вються,
    З равликів сміються:

    – Нащо в гості звати,
    Як не пригощати?

    Равлик-гість сказав джмелям:
    – Друга кривдити не дам!
    Ми завжди так просто
    Ходимо у гості!

    Не наїстись, не напитись,
    А щоб зайвий раз зустрітись!
    Не висить над нами!
    Ми не дружим з вами!

    Та розгнівані джмелі
    Повиймали жала злі
    І над равликом летять,
    В спинку вжалити хотять.

    Тільки равлики малі
    Не злякалися джмелів,
    Поховали спинки
    У свої хатинки.

    І сидять собі, сидіть –
    Розлучатись не хотять.

    ДВА МАЛЕНЬКІ БАРАНЦІ

    Два маленькі баранці
    Напекли собі млинців:
    – Ой! Ой!

    Біля столу сіли
    І все зразу зїли:
    – Гам! Гам!

    Два маленькі баранці
    Захотіли ще млинців:
    – Дай! Дай!

    Та вже масла – мало
    І муки – не стало:
    – Зле! Зле!

    Два маленькі баранці
    З-за неспечених млинців
    Билися рогами:
    – Гуп, гуп!
    Тупали ногами:
    – Туп, туп!

    А коли втомилися,
    Зразу помирилися:
    – Так! Так!

    Спритно обтрусилися,
    Біля столу всілися
    – Ох! Ох!

    І листком капусти
    Щиро поділилися:
    – Хрум! Хрум!

    Отакі от молодці
    Два маленькі баранці
    Отакі!

    Ганна Чубач вірші про букви

    А мАленькА нАшА АллА
    Рушничок нА річці прАлА.
    МАмА Аллі говорилА:
    “Ти б його уже сушилА!”
    Але АллА тільки прАлА.
    Як сушить, ВОНА
    Не знАлА.

    По дорозі навпростець
    Біг Біленький Баранець.
    Біг та Біг…
    Аж натомився.
    Біля мене – не спинився.
    Прив’яжу теБе, приБлудо!
    Більше Бігати –
    Не Будеш!

    Вітер Віє, поВіВає.
    Він Вербу стару
    Гойдає.
    Вибіг ВоВчик на поляну
    І на Вітер косо глянуВ.
    Вітер ВоВчика злякаВся
    І В дупло Верби –
    СхоВаВся.

    Гриб у лісі заблудився,
    Бо Гіллячкою накрився.
    Глянув вліво,
    Глянув вправо
    І подумав:
    “Кепські справи!”
    А Горобчик пролітав,
    Він з Грибка Гіллячку – зняв.

    Десь взялися
    Дикі звірі.
    Дуже страшно заревіли.
    Щоб поДалі віД біДи,
    Дременули хто куДи.
    Тільки Дятел не тікав.
    Він-Довбав собі,
    Довбав.

    “Е! – сказала буква Е,-
    Звір мЕнЕ – нЕ здожЕнЕ!”
    І, махнувши нам рукою,
    Е – зробилася луною.
    “Е-е!” – гукаємо у ліс,
    “Е-е!” – відгукується скрізь.

    Є – нікуди не втікаЄ.
    Є – про звірів ще не знаЄ.
    Є – боятися не вміЄ.
    Є – завжди всьому радіЄ.
    Гляне звір
    На букву Є
    І – забуде зло своЄ.

    Жаба спала в Жабуринні,
    Жук – під кущиком оЖини
    Пролітали Журавлі
    З ясним сонцем на крилі.
    І Журливої співали.
    Жук – не чув,
    А Жаба – спала.

    Зранку Злива Здивувала –
    Всю пилюку поЗмивала:
    З листя,
    З прутиків лоЗи,
    ІЗ сухої дереЗи.
    Після Зливи і гроЗи
    Світ –
    Чистіший від сльоЗи.

    Наша нИва – не лінИва,
    Бо на нИву – впала злИва.
    І шепоче:
    “Я – жИва!”
    Наша нИва – тихо сходИть
    І вИсоке жИто родИть.

    Їжачок давно не Їв.
    Чистив ніженьки свої.
    Їздив коник на стеблині.
    Теж не Їв нічого нині.
    Дід Їздовий Їхав в ліс,
    Їжу Їм обом
    Привіз.

    Йод – в аптеці ми купили.
    Його пляшечку відкрили.
    “ОЙ! – Івасик наш ридає,-
    Йод – кусається, щипає!”
    А ми Йод отой хвалили,
    Хворий пальчик ним – Змастили.

    І – підслухало розмову.
    І – з’єднало слово з словом.
    І – виспівує пісні:
    І веселі, І сумні.
    Над собою крапку носить
    І нічого в нас
    Не просить.

    КотиК сКочив на КурниК –
    В КурниКу піднявся КриК.
    КвочКа зляКано Кричала,
    Під Крило Курчат ховала.
    КотиК сам собі сКазав:
    “Ох, яК я їх налякав!”

    Літом Ластівка Літає,
    Ластів’ят маЛих навчає:
    “Не Лінуйтесь, Ластів’ята,
    Вчіться Літечком Літати,
    Бо, як Літо відЛітує,
    Ми за море помандруєм”.

    Миші МилоМ Миску Мили.
    Миші Мило – загубили.
    Ми навМисне в ліс прийшли,
    Але Мила – не знайшли.
    Може, Мило в річку впало?
    Може, Мило жаба вкрала
    і від спинки аж до п’ят
    Миє Милих жабенят?

    Носоріг Нас – Не любив.
    Рогом Нірку собі рив.
    Ну, для чого тобі Нірка,
    Коли й так в Неволі гірко?
    ПерестаНь!
    Спочити час!
    Носоріг – Не слухав Нас.

    Оля, ТОля і Марина
    Обірвали всю Ожину.
    ПОпринОсили дОдОму
    Лиш пО кОшику пустОму.
    “Де Ожина?” – їх питали.
    А ми її – пОз’їдали!”

    ПереПілка – гарна Птиця,
    Та вона хлоП’ят боїться.
    А хлоП’ята – візьмуть гілку
    І лякають ПереПілку.
    Не Потрібно так лякать –
    В неї П’ять ПереПелят.

    Рак Ранесенько пРоснувся,
    В чеРевики гаРні взувся.
    І без тата, і без мами
    Прогулявся під коРчами.
    СРібна Рибка пропливала.
    Вона Рака – не впізнала.
    Рак Розсердився, Роззувся
    І додому повернувся.

    Сіяв, віяв дід МуСій –
    ВуСа, вії у вівСі.
    Сіяв, віяв, виСівав,
    Славну піСеньху Співав:
    “Сію, вію, виСіваю,
    Бо вівСяні вуСа маю!”

    Тихо, Тихо в Темнім лісі.
    ХТось Таємний спиТь в горісі,
    Але Ти його не бійсь –
    Ти приходь у Темний ліс.
    ТуТ ніхТо Тебе не з’їсТь!
    ТуТ Ти будеш Тільки гісТь.

    У дУпло влетіла мУха,-
    Не хотіла мамУ слУхать.
    І дивУється дУпло:
    “Ще такого не бУло!
    Щоб така маленька мУха
    Не хотіла мамУ слУхать!”

    Фіолетові заграви.
    Фіолетові всі трави.
    Фіолетовий і став.
    Все це Федя малював.
    Фіолетовий Фломастер
    Каже Феді:
    “Я тут майстер!”
    І заграви, й трави, й став –
    Федя синім змалював.

    Ховрашки – Хотіли Хліба.
    Ховрашкам – давали рибу.
    Ховрашки Халви Хотіли,
    Та просити не уміли.
    Хто нам зможе підказать,
    Що вони іще їдять?

    Цап – покинув теплий хлів.
    Цап – капусти захотів.
    А за Цапом – Цапеня
    Через поле навмання.
    Цапе, Цапе,
    Цапе милий,
    Ще капусти – не садили!
    Цап – вернувся, спочиває.
    Цапеня – ще десь блукає.

    Через ріЧку,
    Через брід
    Ходить Чапля на обід.
    Для маленьких Чапленят
    Носить Чапля жабенят.
    А маленькі Чапленята
    Скоро будуть вже літати.

    ШиШка впала – не розбилась.
    ШиШка – в трави закотилась.
    НаШа Шура в ліс піШла,
    Але ШиШки – не знайШла.
    Принесла вона додому
    ЛиШе радість, лиШе втому.

    Щиглик, Щиглик,
    Що з тобою,
    Що не чуть пісень весною?
    Щиглик Щиро поділився,
    Що співати він стомився.
    Поки Щиглик спочиває,
    Ми своєї поспіваєм.

    Юля Юшку вранці їла.
    Юля Юшки – не хотіла.
    Мама просить:
    “Ще наллЮ?” Юля каже:
    “Не лЮблЮ!”

    “Як?-спитала буква Я,-
    ЦЯ Ялинка – не моЯ?”
    А Ялинка, Як почула,
    У Ярок Якийсь стрибнула.
    І гукає букві Я:
    “Не твоя я, а – своЯ!”

    Я – не шістЬ!
    Я – м’який знак!
    Це повинен знати всяк!
    Я – не літера нова.
    Я – пом’якшую слова.
    А у слові “олівецЬ”
    Я забігла у кінецЬ.

  • “Сторононько рідна! коханий мій краю!” аналіз

    “Сторононько рідна! коханий мій краю!”

    Леся Українка

    Сторононько рідна! коханий мій краю!
    Чого все замовкло в тобі, заніміло?
    Де-не-де озветься пташина несміло,
    Немов перед бурею в темному гаю,
    І знову замовкне… як глухо, як тихо…
    Ой лихо!

    Ой, де ж бо ти, воле, ти, зоре таємна?
    Чому ти не зійдеш на землю із неба?
    Осяяти землю безщасную треба!
    Ти бачиш, як все в нас покрила ніч темна?
    Ти чуєш, як правду неправда скрізь боре?
    Ой горе!

    О люде мій бідний, моя ти родино,
    Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
    Палають страшні, незагойнії рани
    На лоні у тебе, моя Україно!
    Кормигу тяжку хто розбить нам поможе?
    Ой боже!

    Коли ж се минеться! Чи згинем без долі?
    Прокляття рукам, що спадають без сили!
    Навіщо родитись і жити в могилі?
    Як маємо жити в ганебній неволі,
    Хай смертна темнота нам очі застеле!
    Ой леле!

    “Сторононько рідна! коханий мій краю!” аналіз

    Поезія „Сторононько рідна! Коханий мій краю!”, розпочата ніжним звертанням до отчої землі, завершується строфою-закликом: „Коли ж се минеться!/ Чи згинем без долі?/ Прокляття рукам, що спадають без сили!/ Навіщо родитись і жити в могилі?/ Як маємо жити в ганебній неволі,/ Хай смертна темнота нам очі застеле!/ Ой леле! “. У тональності цього раннього вірша виразно звучить ідея патріотизму, національної свідомості, яка стане наскрізною у творчості Лесі Українки.

    Ви можете розширити аналіз вірша “Сторононько рідна! коханий мій краю!” додавши тему, ідею, жанр, художні засоби через фоорму коментарів.

  • “Посмішки…” Ліни Костенко

    Вірш “Посмішки…” Ліни Костенко порівнює людей і квіти.

    “Посмішки…” Ліна Костенко

    Посмішки,
    цвітіння людських облич –
    червоні троянди пристрасті,
    білий гнів ломикаменю,
    колюча шипшина зневаги,
    сині іриси втоми, –
    мене морозить, коли я бачу посмішку пошляка
    або лакизи.
    Хлопавкою для мух
    убивати б такі посмішки!

    Вдаючись до уособлення понять рослинного світу, Л. Костенко зумисне їх психологізує, як, скажімо, в поезії “Посмішки”, де поетеса використовує цілий каскад генітивних метафор, які вдало характеризують сутність посмішок, викликаючи різнопланові образні асоціації:

    Посмішки,
    цвітіння людських облич –
    червоні Троянди пристрасті,
    білий Гнів ломикаменю,
    колюча шипшина зневаги,
    сині іриси втоми… Порівнюючи посмішки із цвітінням різних рослин, поетеса досить влучно вказує на відтінки людських емоцій, адже кожна квітка має свій “характер”, щось символізує. Скажімо, усміх закоханих схожий на “троянди пристрасті”, а посмішка людей гордих і зверхніх – мов “колюча шипшина зневаги”. Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Посмішки…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • Загадки про Марс на українській мові

    Загадки про Марс на українській мові можуть бути використані на уроках астрономії. Також для зацікавлення учнів можна використати Цікаві факти про Марс.

    Загадки про Марс для дітей

    Назва планети, розташованої за Землею. (Марс )

    Ця планета у нас позначає
    Бога війни( він троянцям сприяє). Марс

    Яку планету називають червоною планетою. (Марс )

    Звір з родини кошачих букву міняє –
    І як планета по небу гуляє Барс – Марс

    Планету цю легко впізнати,
    Червоного кольору там забагато.

    Червона ця планета
    Літає по сусідству.
    І взимку і навіть влітку
    Там лід не розтає.
    (Марс)

    Власні загадки про планету Марс українською мовою Ви можете лишати через форму коментарів.

  • Бетховен: цікаві факти

    Цікаві факти з життя Бетховена і про його творчість розширять ваші знання про відомого композитора.

    Людвіг ван Бетховен (16 грудня 1770р. – 26 березень 1827р.) – німецький композитор і піаніст, представник “віденської класичної школи”.

    Цікаві факти про Бетховена

    1. Відомий композитор Був найстаршою дитиною, його батько працював співаком у придворній капелі (тенор), а мати шеф-кухарем при королівському дворі. Крім Людвіга в сім’ї ще росло семеро дітей, батько дуже хотів зробити із старшого сина справжнього Моцарта.

    2. З малого віку батько навчав його грі на скрипці і клавесині, хотів зробити з маленького Людвіга другого Моцарта. У 1780 році в Бонн приїхав Крістіан Готлоб Нефе, органіст і композитор. Він і став справжнім учителем Бетховена. Через бідність Людвіг кинув школу, але самостійно вивчив латинь, французьку та італійську.

    3. Бетховен завжди відрізнявся від тих людей, які його оточували. Дами та кавалери з вищого світу були охайно одягнені, причесані, і доглянуті, Людвіг же ніколи не приділяв уваги зовнішньому вигляду. Також він відрізнявся своєю різкістю, але його друзі завжди були впевнені в його доброті. Одного разу, під час виступу перед публікою, один з гостей почав розмовляти з невідомою для нього дамою, помітивши це Бетховен сказав: “Я не буду грати, так як тут є свині!”.

    4. У 1796 році Бетховен починає втрачати слух, йому було тільки 26. У нього розвивається отит – запалення внутрішнього вуха, що приводить до дзвону у вухах. За порадою лікарів він надовго усамітнюється в маленькому містечку Хайлігенштадт. Однак спокій і тиша не поліпшують його самопочуття. Бетховен починає розуміти, що глухота невиліковна. Через глухоту Бетховен рідко виходить з дому, втрачає звукове сприйняття. Він стає похмурий, замкнутий. Саме в ці роки композитор один за іншим створює свої найвідоміші твори.

    5. Перед тим, як почати роботу і написати черговий витвір, Бетховен брав величезний Таз з крижаною водою і занурював туди свою голову. Незрозуміло, чи допомагало це йому, можливо свого часу він просто зробив це своєю звичкою, яка тривала до кінця життя.

    6. Бетховен не міг множити цифри, це йому просто не вдавалося, як би він не старався. Але дивна річ, він обожнював варити собі каву тільки з 64 зерен.

    7. Одного разу прогулюючись з Гете Йому зустрілася свита імператриці, на подив усім, Бетховен не став кланятися, як це зробили всі оточуючі. Він просто злегка доторкнувся до свого капелюха, проходячи мимо.

    8. У 1824 році Бетховен виконав дев’яту симфонію. Публіка влаштувала композитору овацію. Відомо, що Бетховен стояв спиною до залу і нічого не чув, тоді одна зі співачок взяла його за руку і повернула обличчям до слухачів. Люди махали хустками, капелюхами, руками, вітаючи композитора. Овація тривала так довго, що присутні там поліцейські чиновники зажадали її припинення. Подібні вітання допускалися тільки по відношенню до особи імператора.

    9. Бетховен Помер 26 березня 1827 року. Понад двадцять тисяч чоловік йшли за його труною. Під час похорону була виконана улюблена заупокійна меса Бетховена Реквієм до-мінор Луїджі Керубіні

    10. У 2007 році Крістіан Рейтер, віденський експерт судової медицини, дослідивши волосся Бетховена, що збереглося, дійшов висновку, що в організмі композитора вміст свинцю перевищував допустиму норму, що могло стати причиною смерті. По його припущеннях, лікар Бетховена Андреас Ваврух регулярно протикав хворому черево, а на рану, що утворювалась, накладав примочки зі свинцю.

  • Як почистити кулер на ноутбуці

    Кожен користувач ноутбука з часом стикається з ситуацією, коли ноутбук починає вести себе трохи дивно. Він стає дуже гучним, відключається в процесі роботи і не включається після цього деякий час. Це означає, що комп’ютер перегрівається, і щоб він коректно працював, потрібно почистити кулер ноутбука.

    Інструкція з чищення кулера на ноутбуці

    1Перегрів ноутбука трапляється при недостатньому охолодженні процесора і відеокарти. Решітка радіатора з часом забивається пилом, в корпус з ноутбука потрапляє все менше і менше необхідного для охолодження повітря. В один прекрасний день ноутбук від перегріву може померти остаточно. Щоб цього не сталося, потрібно всього лише почистити кулер. Найпростіше це зробити, якщо у вас є потужний пилосос, що працює на видув. У цьому випадку не доведеться нічого розбирати. Достатньо лише продути повітря в напрямку, зворотному звичайному потоку повітря. Якщо продув не допоміг, значить потрібно розбирати корпус ноутбука.

    2Кожний ноутбук має свою власну систему розбирання, постарайтеся знайти інструкцію з розбирання саме для вашої моделі. Якщо ж інструкції немає, то доведеться розбиратися і розбирати самому. Вимкніть ноутбук від мережі і вийміть з нього акумулятор. Відкрутіть гвинти з нижньої сторони ноутбука. Залежно від моделі може знадобитися зняття різних кришечок ноутбука, головне, щоб ви розуміли, що вам слід шукати. А шукаєте ви кулер, дізнатися який можна по прикріпленому до нього великому вентилятору. Як тільки ви його виявите, ви першим ділом вжахнетеся кількістю осілої на нього пилу. Візьміть пилосос і проведіть первинну обробку кулера, щоб видалити великі лахміття пилу. Будьте уважні, в цьому випадку пилосос повинен працювати на всмоктування, а не на видув. Залишки пилу акуратно видаліть ватяними паличками. Якщо пил покрив материнську плату, пройдіться паличками і по ній, але будьте гранично обережні, щоб нічого не пошкодити.

    3Деякі фахівці радять проводити чистку кулера у ванній кімнаті при включеному гарячому душі. Вологий пар прибирає пил, що розлітається і не дає йому проникнути назад в ноутбук, але ні в якому разі не намагайтеся промити ноутбук або окремі його частини водою. Після того, як ви прочистили кулер, зробіть збірку ноутбука в напрямку зворотному тому, яким ви його розбирали. Якщо ви все зробили правильно, то відразу після включення зможете помітити, наскільки швидше і легше став працювати ноутбук. Ноутбуки дуже швидко забиваються пилом, тому можливо через рік чистку доведеться повторити.

    Тепер ви знаєте як можна самостійно почистити кулер в ноутбуці і продовжити термін його експлуатації.