Blog

Вірші Олени Пчілки про весну для дітей та дорослих зібрані в цій статті. Багато віршів Олена Пчілка присвятила весні – своїй улюбленій порі року.

Вірші про весну Олени Пчілки

ВЕСНЯНІ КВІТИ

Весна-чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна –
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю,
Я їх позбираю
В пучечок до купки –
Для мами-голубки!
О. Пчілка

“До діточок”

Годі, діточки, вам спать!
Час давно вже вам вставать!
Гляньте, сонечко сміється,
В небі жайворонок в’ється,
В’ється, радісно співає, –
Він весну нам сповіщає!

ВЕСНА – КРАСНА

Віє легким духом, вільним –
Прийшла весна-красна,
Із-за моря, з ластівками,
Прилинула ясна!

Забриніли стави, ріки
В берегах зелених,
Залунали всі улоньки
Од співів веселих.

Всміхається яснее сонце
У небі блакитнім
Хмаринонькам кучерявим,
Біленьким, лагідним;

Обізвався соловейко
У лузі, в ліщині,
Пограває козаченько
В сопілку дівчині.

Сади рясні вишневії
Білим цвітом сяють,
Вишитими рукавцями
Дівчаточка мають.

“Будь здорова, челя донько! –
Мовить весна-красна.-
Гуляй, радій, молоденька,
Доки пора щасна!..”

ВЕСНЯНКА

Ми лугами йдем, берегами йдем,
Шумлять луги дуже,
Та шумлять луги дуже.

Та шумить вітер, та шумить дощик –
Нам теє байдуже,
Та нам теє байдуже.

Там на річеньці попід бережком
Плавають утята,
Та плавають утята.

Ми туди підем, ми туди підем,
Де гарні дівчата,
Та де гарні дівчата.

Не хизуйтеся ви, дівчаточка,
В червонім намисті,
Та в червонім намисті.

Вже не час гулять, таночки водить
На музиках в місті,
Та на музиках в місті.

“Аліса в країні чудес” головні герої казки Льюїса Керролла є всесвітньо популярними.

“Аліса в країні чудес” головні герої

Аліса – головна героїня казки, якій близько семи років. Вважається, що прототипом образу була подруга автора, Аліса Плезенс Лідделл, хоча сам Доджсон кілька разів згадував, що образ його “маленької героїні” не був заснований на реальній дитині і є вигаданим. У романі Аліса постає як школярка з химерно-логічним складом розуму, її пряме волосся “вічно лізе в очі”.
Білий кролик

Білий Кролик (англ. White Rabbit) – тварина, що розмовляє. В нього рожеві очі, одягнений в жилетку і лайкові рукавички. Він носить годинник в кишені і живе в “чистенькому будиночку” з написом: “Б. Кролик “. У перших розділах Кролик кудись спізнюється, в четвертому намагається потрапити в свій будинок, а у фіналі твору супроводжує королівську пару і виступає як глашатая. Автор зазначає, що Кролик створений для контрасту з головною героїнею. На противагу її “юності”, “цілеспрямованості”, “сміливості” і “силі” йому відповідають такі риси як “похилий вік”, “боязкість”, “слабоумство” і “нервова метушливість”

Додо (англ. Dodo) – птах, якого Аліса виявляє на березі поруч з Морем Сліз. Орлятко Ед зазначає, що Додо говорить “не по-людськи”: його мова перевантажена науковими термінами. Він влаштовує Біг по колу, після чого оголошує переможцями всіх, хто брав участь у забігу. В результаті Алісі доводиться кожному подарувати по цукати, а самій – отримати від Додо свій власний наперсток. Птах Додо є відображенням самого Керролла. Коли письменник заїкався, він виголошував своє ім’я як “До-До-Доджсон”.

Гусениця (англ. Caterpillar) – комаха синього кольору і тридюймовим зростом, що зустрічається в 4-й і 5-й главах. Він сидить на білому грибі й курить кальян. Порада Гусениці про те, що потрібно завжди тримати себе в руках виразно пародіює основний прийом моралізаторської літератури для дітей початку XIX століття.

Чеширський Кіт (англ. Cheshire Cat) – кіт Герцогині, який часто посміхається. Вигляд у персонажа добродушний, проте у нього багато зубів і довгі кігті. Аліса ласкаво називала його Чешік і вважала своїм другом. Сам кіт думає, що перебуває не в своєму розумі, оскільки (на відміну від собак) бурчить, коли задоволений, і виляє хвостом, коли сердиться. Він уміє зникати – як повністю, так і частково, – залишаючи тільки посмішку або голову.

Герцогиня (англ. Duchess) – вперше згадується у другому розділі Кроликом. У шостому розділі вона качає немовля, якого згодом передає Алісі. Її кухарка, приготувавши суп, починає жбурляти в Герцогиню все, що їй траплялося під руку. Під час гри в крокет Аліса дізнається від Кролика, що Королева засудила Герцогиню до страти за те, що та надавала їй ляпасів. Згодом Королева пом’якшала і не стала вимагати приведення вироку у виконання. У неї гостре підборіддя, і сама Аліса вважає її “дуже потворною”.

Капелюшник (англ. Mad Hatter, букв. “Божевільний Капелюшник”) – капелюшних справ майстер, один з учасників Божевільного Чаювання. При зустрічі з Алісою поводиться нетактовно, тому головна героїня просить його “не переходити на особистості”. Загадує їй загадки і періодично намагається розбудити Мишу-Соню. За висловом Чеширського кота, Капелюшник знаходиться “не в своєму розумі”. Крім того, що персонаж постійно п’є чай, він займається продажем капелюхів і співає пісні на концерті. На суді він виступив першим свідком, охарактеризувавши себе як “маленьку людини”, яка є такою ж круглою, як і його капелюх.

Березневий заєць (англ. March Hare) – божевільний заєць, якого Аліса зустрічає на Божевільному чаюванні. Він пропонує маленькій дівчинці випити вина і вважає, що потрібно завжди говорити те, що думаєш. Персонаж також був присутній на суді над Чирвовим Валетом, де все заперечував.

Соня (англ. Dormouse) – Соня, учасник божевільного Чаювання. Велику частину часу спить; Капелюшник і Заєць використовують її в якості подушки. Іноді уві сні він починає співати, тоді його щипають за боки, щоб він зупинився. Під час судового засідання Соня родить зауваження Алісі за надто швидкий роіст.

Грифон (англ. Gryphon) – міфічна істота з головою і крилами орла та тілом лева. Персонаж вперше з’являється в 9-й главі, в якій супроводжує Алісу, а востаннє – на суді. Протягом розмов він періодично підкахикує. Грифон, за власним визнанням, отримав “класичну освіту” – зі своїм учителем він цілий день грав у класики.

Черепаха Квазі (англ. Mock-Turtle) – черепаха з телячою головою, хвостом, великими очима і копитами на задніх лапах. Квазі говорив, що колись він був справжньою Черепахою і ходив до школи на дні моря, в якій він навчався французької мови, музиці, арифметиці, грязнописанню та інших наук. Протягом 10-го розділу Квазі розповідає про морський кадрилі з омарами і співає пісні. Королева повідомляє, що саме з цього персонажа готують квазі-черепашачий суп. Дане блюдо, яке зазвичай готують з телятини, є імітацією справжнього супу із зеленої морської черепахи. У казці персонаж постійно плаче. Це обгрунтовується з біологічної точки зору. Морські черепахи дійсно часто ллють сльози – таким чином вони видаляють сіль зі свого організму.

Королева сердець (англ. Queen of Hearts) – у казці постає жорстоким антагоністом, яка з певною періодичністю намагається відрубати голову багатьом іншим персонажам. Вона часто перебуває в роздратованому або шаленому стані. Володіє гучним пронизливим голосом. Аліса відчуває антипатію до Королеви. У статті “Аліса на сцені” Керролл уявляв собі Королеву Сердець втіленням нестримної пристрасті, безглуздою і безглуздою люті. Гарднер заявляв, що королівські розпорядження про страти обурювали багатьох фахівців дитячої літератури, які вважали, що в казках не повинно бути ніякого насильства.

Вірш “Вечірнє сонце, дякую за день…” Ліни Костенко – є очевидним сонцепоклонництвом геніальної поетеси. Ліна Костенко дякує сонцю за життя, що виявляється в усіх його проявах. Ліна Костенко каже, що потрібно уміти бути вдячними за все: за кожну мить, за кожен погляд і кожне слово.

“Вечірнє сонце, дякую за день…” Ліна Костенко

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Вечірнє сонце, дякую за день…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

“Олив’яний перстень” С. Васильченка – повість, в якій поєднані романтика праці та романтика першого кохання. Три хлопці, що навчаються у Києві, кожен зі своїм характером та своєю складною долею, вирушають до села.

“Олив’яний перстень” аналіз повісті

Тема “Олив’яний перстень”: зображення активного відпочинку київських хлопців у селі на Полтавщині.

Ідея “Олив’яний перстень”: уславлення краси праці, душевної доброти, безкорисливості, відчуття любові, щирості; засудження заздрості, пияцтва як негативного соціального явища.

Основна думка: тільки в праці, гармонії з природою, оточуючим світом людина стає красивою, душевно багатою, здатною до міцної дружби, палкого кохання.

Жанр “Олив’яний перстень”: повість.

Композиція “Олив’яний перстень”

Твір складається з 28 розділів. Події відбуваються на Полтавщині під час літніх канікул у школярів.

Експозиція : троє хлопців – Валер’ян Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясінський – вирушили у мандрівку до села на Полтавщину.

Зав’язка : гостювання Валі, Віті, Костя у Бондарів, допомога хлопців збирати урожай мешканцям села, які потребують допомоги; дружба, а потім кохання між Настею до Костя і Віті до Насті.

Кульмінація : непорозуміння у коханні до Насті між Костею і Вітею.

Розв’язка : від’їзд хлопців додому; олив’яний перстень на руці у Костя – згадка про дружбу, кохання з Настею.

Проблематика “Олив’яний перстень”:

– праця і невміння;
– любов і ненависть, страждання;
– збереження національних традицій (речі-експонати для музею);
– особистість і суспільство.

Троє київських хлопців – Валерян, Вітя, Кость – вирішили під час літніх канікул здійснити подорож до села на Полтавщину: відвідати родину Бондарів. Перебуваючи на селі, хлопці допомагали багатьом його мешканцям у жнивний час, брали активну участь в організації і проведенні вистави “На баштані”. Напружений момент твору – коли виникли непорозуміння між Костею і Вітею. Вітя у нетверезому стані намагався домогтися кохання і поваги від дівчини.
Олив’яний перстень, який Настя купила на ярмарку, вона подарувала Кості на згадку про себе.
Швидко промайнув час, і хлопці вирушили знову додому в Київ.

Персоналії Галицько-Волинська держава ЗНО

Хто такий Батий?

Батий (Бату, Саїн-хан; 1208-1255) – монгольський хан, полководець. Був онуком Чингізхана. 1236-1242 очолив похід монголо-татарського війська у Сх. та Центр. Європу. 1239 війська Б. здобули і зруйнували Переяс­лав і Чернігів, 1240 – Київ, 1241 – Галич і Володимир. 1242 повернувся на Нижню Волгу, де заснував мон­гольську державу – Золоту Орду зі столицею Сараєм-Бату (місто Бату).

Хто такий Василько Романович?

Василько Романович (бл. 1203 – бл. 1269) – політичний і державний діяч. Волинський князь, син засновника Га­лицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича, брат Данила Галицького. Разом з братом Данилом вів боротьбу за об’єднання всіх уділів Волинського князівства, що успішно закінчилась 1234. Спільно з Данилом Га­лицьким 1238-1264 правили Галицько-Волинським князівством, разом перемогли 1245 у битві під Ярославом. Після смерті Данила В. Р. став главою династії Романовичів.

Хто такий Володимир Мономах?

Володимир Мономах (Володимир Всеволодович; 1053-1125, Київ) – видатний державний і політичний діяч, полко­водець, письменник. Великий князь київський (1113-1125). Син Всеволода Ярославича (внук Ярослава Мудрого) і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха, звідси й прізвисько. 1093-1113 був переяславським князем, вів активну боротьбу з половцями. В. М. – ініціатор князівських з’їздів, організовував спільні походи у степ, відігнав половців аж на Кавказ. Ставши великим князем київським, зумів об’єднати під своєю владою більшість руських земель, припинити усобиці. Автор “Повчання”, адресованого його дітям. Похований у Софійському соборі.

Хто такий Володимирко?

Володимирко (Володимир Володаревич; 1104-1152) – політичний і військовий діяч. Галицький князь (1141, за ін. даними 1144-1152). Батько Ярослава Осмомисла, син Володаря Ростиславича, Звенигородського князя. В. зумів об’єднати Перемишльське, Звенигородське і Теребовельське князівства у єдине, 1141 (за ін. відомостями 1144) зробив столицею Галич. Намагався приєднати і волинські землі, але зазнав невдачі. В. вів тривалу боротьбу проти Угорського королівства. За правління князя було закладено основи майбутньої могутності Галицько-Волинської держави.

Хто такий Всеволод Ярославич?

Всеволод Ярославич (Всеволод І; 1030-1093, Київ) 1-політичний, військовий і культурний діяч. Великий князь київський (1076, 1078-1093). Син Ярослава Мудрого, батько Володимира Мономаха. В. Я. разом з братами Ізяславом і Святославом до 1073 управляв державою, брав участь в укладенні “Правди Ярославичів”. Був князем переяс­лавським (1054-1076). В. Я. був високоосвіченою людиною, знав п’ять іноземних мов. Намагався зберегти єдність Русі, підтримував добрі стосунки з церквою, заснував у Києві Видубицький монастир.

Хто такий Данило Галицький?

Данило Галицький (Данило Романович; бл. 1201-1264, Холм, тепер у Польщі) – видатний політичний, державний і військовий діяч. Волинський і галицький князь (з 1238), король (1253-1264). Син засновника Галицько-Волинської держави Романа Мстиславича, брат князя Василька Романовича. Брав участь у битві на р. Кал ці (1223). 1234 зо­середив у своїх руках усі волинські землі. Данило Галицький вів тривалу боротьбу за Галицьке князівство, яке остаточно здобув 1238. У цьому ж році розгромив нім. лицарів під Дорогичином (тепер у Польщі). Наступного року Данило Галицький поширив свою владу на Київ. 1245 здобув разом з братом Васильком перемогу над угорсько-польськими військами під Ярославом (нині у Польщі). Наприкінці цього ж року здійснив поїздку до столиці Золотої Орди міста Сарай, де добився у хана Батия підтвердження прав на князювання у Галичині та на Волині. Д. Г. 1254-1255 переміг та­тарського темника Куремсу, але 1259 Бурундай змусив його визнати зверхність Золотої Орди. 1253 коронувався у Дорогичині, сподіваючись на допомогу Західної Європи у боротьбі проти татар. Данило Галицький заснував Холм (1237), Львів (1256) та інші міста, переніс столицю князівства з Галича до Холма.

Хто такий Ізяслав Ярославич?

Ізяслав Ярославич (1024 – жовтень 1078, поблизу Чернігова, похований у Києві) – політичний діяч. Син Яро­слава Мудрого. Великий київський князь (1054-1078, з перервами). Одержав у володіння значну частину земель Київської держави. 1068 військо Ізяслава Ярославича та його братів Святослава і Всеволода зазнало поразки від половців на р. Альті. Після цього в Києві відбулося нар. повстання, що позбавило його влади. Повернувся з допомогою військ свого родича – польського князя. 1073 Ізяслав Ярославич разом з братами уклав “Правду Ярославичів” – доповнення до “Руської правди”. Майже відразу між ними розпочалася міжусобна війна, у якій він зазнав поразки і вдруге був змушений покинути Київ. Після смерті Святослава повернувся і 1077 втрете став київським князем. Загинув у новій міжусобній війні з синами Святослава над Десною.

Хто такий Лев Данилович?

Лев Данилович (Лев І; бл. 1228 – бл. 1301) – політичний, державний і військовий діяч. Син Данила Галицького, га­лицько-волинський князь (1264-1301). Одружений з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією. 1252 до­помагав Князеві Данилу воювати з монголо-татарськими військами Куремси. Після смерті батька (1264) Лев Данилович ус­падкував Перемишльське князівство, брата Шварна (1269) – інші галицькі землі. 1272 переніс столицю держави до Львова. Підтримував дипломатичні зв’язки з сусідніми державами. Лев Данилович приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (близько 1280) і Люблінську землю (близько 1292).

Хто такий Мстислав Великий?

Мстислав Великий (1.06.1076 – 14.04.1132) – політичний і державний діяч. Старший син Володимира Мономаха і доньки англійського короля Гаральда Гіти. Великий князь київський (1125-1132). Відзначився у багатьох війнах, особливо у походах проти половців разом з батьком. За Мстислава Великого Київська держава мала величезний міжнародний авторитет. Був одружений з шведською принцесою, його доньки вийшли заміж за норвезькою, дамського і угорського королів. Після смерті Мстислава Великого Київська Русь розпалася на окремі князівства.

Хто такий Роман Мстиславич?

Роман Мстиславич (Роман Волинський; бл. 1152 – 19.06.1205, Завихвост, тепер Завихост, у Польщі, по­хований у Володимирі-Волинському, за ін. даними у Галичі, нині Івано-Франківської обл.) — видатний політичний, державний і військовий діяч. Син великого князя київського Мстислава Ізяславича й Агнеси, дочки польського князя Болесла­ва ІІІ Кривоустого. Після смерті батька волинські землі поділені між його синами, Р. М. добився домінуючого впливу на всій Волині. 1199 йому вдалося встановити свою владу в Галичі й створити Галицько-Волинську дер­жаву. 1202 оволодів Києвом, фактично Р. М. був вел. князем київським. Ініціював проведення реформ так званого доб­рого порядку, які мали зупинити процес розпаду Київської держави, але не встиг їх провести. Відзначався осо­бистою хоробрістю, прославився як полководець. Загинув у бою.

Хто такий Святослав Ярославич?

Святослав Ярославич (1027 – 27.12.1076) – політичний і державний діяч. Син Ярослава Мудрого. Князь чернігівський (1054-1073), вел. князь київський (1073-1076). Святослав Ярославич разом з братами Ізяславом і Всеволодом ста­новили своєрідний тріумвірат, що вирішував найважливіші справи у державі (1054-1072). Співтворець “Правди Ярославичів” (1072). Під час міжусобної б-би Святослав Ярославич усунув старшого брата з київського престолу. На його за­мовлення складені “Ізборники Святослава” – перлини укр. літературно-мистецької спадщини. Загинув у бою.

Хто такий Юрій І Львович?

Юрій І Львович (24.02.1252, за ін. відомостями 1257 – 24.04.1308, за ін. даними 1315) – політичний і державний діяч. Син Лева І та Констанції, доньки угорського короля Бели IV. Галицько-волинський князь (1301-1308, мож­ливо, 1301-1315). Об’єднав усі землі Волині та Галичини під своєю владою. Юрій І Львович переніс столицю до Володимира-Волинського. Втратив Люблінську землю і частину Закарпаття. За його правління був досить швидкий економічний розвиток. Юрій І Львович 1303 домігся утворення Галицької митрополії. Наслідуючи свого діда Данила Галицько­го прийняв титул “короля Русі”.

Хто такий Юрій II Болеслав?

Юрій II Болеслав (Тройденович; бл. 1306 – 7.04.1340, Володимир-Волинський, нині Волинської обл.) – політичний і державний діяч. Син мазовецького князя Тройдена II і Марії, дочки Юрія І Львовича. Галицько-волинський князь (1323-1340). Будучи католиком, прийняв православну віру та ім’я Юрій. Юрій II Болеслав був одружений з донькою великого князя Литовського Гедиміна. Вів боротьбу проти бояр, підтримував розселення нім. колоністів, задумав запро­вадити католицизм. Бояри організували змову й отруїли його. Зі см. Ю. II Б. перестала існувати незалежна Га­лицько-Волинська держава.

Хто такий Ярослав Осмомисл?

Ярослав Осмомисл (1130-ті рр. – 1.10.1187, Галич, тепер с. Крилос Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) – політичний і державний діяч. Князь галицький (1153-1187). Син Володимирка Володаровича. За правління Ярослава Осмомисла Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю. Вів активну зовнішню політику. За правління Ярослава Осмомисла у князівстві збудовано і укріплено багато міст, у Галичі 1153-1157 споруджено Успенський собор. Названий у “Слові о полку Ігоревім” Осмомислом, тобто муд­рим, який має вісім думок, там же наголошується на могутності Галицького князівства за Ярослава Осмомисла.

Іван Котляревський “Наталка Полтавка” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, головні персонажі та інші питання розкриті в цій статті.

“Наталка Полтавка” аналіз твору

Автор “Наталка Полтавка”: Іван Котляревський
Літературний рід: драма
Жанр “Наталка Полтавка”: соціально-побутова драма (за визначенням автора – малоросійська опера)

Тема “Наталка Полтавка”: показ життя сільської бідноти в епоху розкладу феодально-кріпосницького ладу (ХІХ ст.).

Ідея “Наталка Полтавка”: втілення народного ідеалу української жінки, її моральної краси; засудження лицемірства, крутійства, хижацтва сільської верхівки в образах виборного і возного.

Основна думка: офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам.

Головні герої “Наталка Полтавка”:

Наталка Полтавка, її коханий Петро мати Горпина Терпелиха, возний Тетерваковський, виборний Макогоненко, бурлака Микола.

Особливості твору “Наталка Полтавка”

– Якщо тогочасні політичні опери мали переважно розважальний характер, то п’єса І. Котляревського – серйозний твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і гірке безталання.
– Письменник реалістично зобразив життя “простолюду”, критично засудив тодішнє суспільство (хабарництво, обдурювання, зверхність багатих над бідними та ін.).
– Автор змалював взаємини між простими людьми, використав невичерпні скарби народної розмовної мови і пісенної творчості.

Композиція “Наталка Полтавка”

П’єса ділиться на дві дії, кожна з яких поділяється на картини, а ті у свою чергуна яви, пов’язані з входом чи виходом дійових осіб. Усі яви написані у формі діалогів між двома або більше дійовими особами, зрідка трапляються монологи. Дія твору відбувається в одному полтавському селі.

Експозиція: початок першої дії, де читач знайомиться з місцем подій (село над Ворсклою, хата Терпелихи), перша поява Наталки, її розмова з возним. Тут ми дізнаємося, що Наталка дуже любить Петра і чекає його з далеких мандрів.
Зав’язка: подальші сцени, з яких довідуємося про намір возного одружитися з Наталкою, в цьому йому має допомогти виборний Макогоненко (ява 3 дії І).
Розвиток дії: старшина села вмовляє Наталку погодитися на шлюб з паном возним і діє через матір, а другий посередник, Микола, влаштовує побачення Наталки з Петром, який оце повертається із заробітків, куди погнали його лиха доля і Наталчин батько, що не погодився віддати дочку за наймита. Та й стара Терпилиха мріє про багатого зятя. Отже, на шляху до щастя закоханих – майнова нерівність.
Кульмінація: категорична відмова Наталки стати дружиною обозного (ява 9 дії ІІ). Поява Петра.
Розв’язка: благословення матері Наталки і Петра на одруження, оскільки возний зазначив: “Я отказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє з тим, щобзробив її благополучною”.

Таким чином, композиція п’єси “Наталка Полтавка” досить майстерна, напруженість розвитку дії весь час тримає читачів у пильній увазі, в неослабленому інтересі до кожної сцени, до кожної дійової особи і її поведінки, хвилює її.
Певну композиційну роль відіграють у цій п’єсі ремарки (весь авторський текст у творі), вони здебільшого короткі, стислі, але влучні, виразні, ясні. Наприклад, автор хоче, щоб на сцені було так: “Село над річкою Ворсклою. Упродовж сцени вулиця, що веде до річки; тут між хатами і Терпилихина хата”. Ось і все.
А вже режисер-постановник, художник і оформлювачі сцени мають додумати все інше, різні деталі, щоб сцена відповідала реальній картині українського села початку ХІХ ст.

Сюжет “Наталка Полтавка”

Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був йти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпелиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину у селі. Приходить час, коли возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана у Петра. Мати разом з сільським виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах їм пов’язала рушники. В той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпелів). Микола розповідає все Петру. Тож коли возний та виборний виходять з хатини (вже перев’язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.

“Марія” Шевченко аналіз твору

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання – 1859

Тема : Розповідь про народження Ісуса і страждання, яких зазнала Марія зі своїм сином.

Ідея : Засудження тоталітарного режиму, який нівечив і гнобив люд (Ірод); возвеличення Ісуса за його прагнення присвятити своє життя на благо народу.

Основна думка : “Як в світі жить, людей любить, /За правду стать! За правду згинуть! /Без правди горе!”

Жанр : Поема з елементами біблеїзму.

Композиція поеми “Марія”

Експозиція: Своєрідний пролог, в якому:

А) поет зазначає про святість матері і визначає власну місію

У відтворенні поневоленого життя простого люду”;

Б) знайомство з Йосипом і його наймичкою Марією.

Зав’язка: Вагітність Марії, її вінчання з Йосипом, народження

Дитини (Ісуса).

Кульмінація: Розіп’яття дитини матері, її смерть від голоду.

Розв’язка: “…а ти… /Мов золото в тому горнилі, /В людській душі возобновилась, /В душі невольничій, малій, /В душі скор-бящей і убогій”

У поемі “Марія” Т. Шевченко подає новозавітний переказ про Богородицю Марію, але дає її образу дещо нове наповнення. Після загибелі сина мати продовжує його справу. Образ Марії символічно-узагальнений, – він уособлює джерело добра, що змінює світ.