Blog

  • Дальтонізм види

    Дальтонізм (або кольорова сліпота) – одна з різновидів порушення кольорового зору, який характеризується нечутливістю до певних кольорів (у рідких випадках до всіх). Переважно дальтонізму схильні чоловіки (близько 10 % ) і практично не схильні жінки (менше 1 %). Кольорова сліпота буває найчастіше вродженою, вона передається у спадок наступному поколінню або через покоління. Рідше зустрічаються випадки набутого дальтонізму.

    Види дальтонізму

    Існує клінічна класифікація дальтонізму за кольорами, сприйняття яких порушено. У сітківці ока людини розташовані кольрочутливі рецептори – колбочки і палички, в яких містяться кілька типів білкових пігментів. Палички відповідають за чорно – білий зір, колбочки – за кольорове сприйняття. Фізіологічно дальтонізм проявляється в зменшенні або відсутності одного або декількох пігментів у колбочках. Виходячи з цього, можна виділити кілька типів дальтонізму:

    Ахромазія (ахроматопсія) – відсутність кольорового зору. Людина розрізняє лише відтінки сірого. Спостерігається вкрай рідко, викликане повною відсутністю пігменту у всіх колбочках.

    Монохромазія – людина сприймає тільки один колір.

    Діхромазія – можливість бачити два кольори. У свою чергу підрозділяться на :

      Протанопія – порушене сприйняття червоного спектра. Даний тип діхромазія зустрічається найчастіше. Дейтеранопія – порушене сприйняття зеленого спектра; . Трітанопія – порушення сприйняття синьо – фіолетового спектра, людина сприймає тільки відтінки червоного і зеленого, крім це при трітанопії відсутній сутінковий зір через неправильну роботу паличок.

    Тріхромазія – сприйняття всіх трьох основних кольорів. Може бути нормальною, що означає відсутність дальтонізму, і аномальною.

    Аномальна тріхромазія займає місце між нормальною тріхромазія і діхромазія. Якщо дихромат не бачить різниці між двома кольорами, аномальний дихромат відчуває труднощі вже не з кольорами, а з їх відтінками – залежно від кількості працюючого пігменту в колбочках.

    У деяких випадках неможливість розрізнити одні відтінки компенсується посиленням зору в сприйнятті інших. Так люди, які відчувають утруднення у відмінності червоних тонів від зелених, можуть бачити велику кількість відтінків кольору хакі, недоступних для більшості.

  • Прислів’я про людину

    Прислів’я про людину – показують всю гуманість, мудрість людей, підкреслюють значення доброти та розуму в життя людини.

    Прислів’я про людину

    Не насититься вівцями вовк, а людина думками.

    Скільки честі, стільки й почесті.

    Дерево листя прикрашають, а людину одяг.

    Дурна людина приказками говорити любить.

    Десять людей залишають сліди на землі, сотня – протоптує стежку, а тисяча – дорогу.

    Залізо випробовується у вогні, а людина в біді.

    Ноги годують швидкого коня, а людину насичують добрі слова.

    Незнайома, чужа людина, що в шкаралупі твердий горіх.

    Кінь барвистий зовні, а людина – зсередини.

    Котла без сажі не буває, а людини – без думок.

    Нема болота без жаб, а людини – без гріхів.

    Не будь лише сином свого батька, будь людським сином.

    Якщо народився людиною, треба нею й померти.

    Скотина часто спотикається, а людина – помиляється.

    На обличчі твоєму совість і чесність, а у вчинках твоїх людяність.

    Прислів’я про людину Зібрали в собі всю мудрість попередніх поколінь, здобуту важкою працею, та наполегливістю.

  • Павло Глазовий “Ой машина ти желєзна”

    Гумореска Павла Глазового “Ой машина ти желєзна” досить повчальна, автор показує наскільки важливі водійські права та знання правил дорожнього руху.

    Павло Глазовий “Ой машина ти желєзна”

    З безмоторним “Москвичем” не повезло,
    Бо у нього лопнув скат, немов на зло,
    Ще й заїло-заклинйлося кермо…
    – Давай, куме, мотоцикла купимо! –
    Обмивали ми покупочку два дні.
    Наливали: куму – я, а кум – мені.
    – Ми ж не знаєм правил руху,- каже кум
    – А навіщо ж,- я питаю,- в тебе ум? –
    Кум своєї: – Треба ж мати ще й права…
    – А навіщо,- я питаю,- голова?
    Я в коляску сів, а кум мій за кермо.
    Запустили. Газонули. їдемо!
    Кум півлітра із кишені витяга.
    – Гуси, гуси! Трохи вип’єм?
    – Га-га-га! –
    Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль…
    Вже не бачимо, де колесо, де руль.
    – Ой машина, ти желєзна!
    Тра-та-та… Куди милого завезла?
    Красота! – Кіт із лісу на дорогу вибіга.
    – Гуси, гуси! Доганяйте!
    Га-га-га! –
    Кіт на стовп, а ми об дуба – та-ра-рах!
    Я на дереві, а кум мій – на дротах.
    …А тепер ми у лікарні лежимо.
    Руки й ноги нам пришили – живемо.
    Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи
    Не замазали нам гіпсом – для краси.
    Як дві лялечки в палаті лежимо.
    Манну кашу тільки ніздрями п’ємо.
    Гіпс твердіє, засихає – благодать!
    Можна нас, немов скульптури, виставлять,
    Всім показувать, щоб кожен уявляв,
    Як кататися без правил і без прав.

  • Норма гемоглобіну у жінок, чоловіків, дітей

    Норма гемоглобіну у жінок, чоловіків і дітей різна. У цій статті ви дізнаєтеся її граничні межі. Адже при недоліку гемоглобіну виникає Анемія.

    Гемоглобін – дихальний пігмент крові, який міститься в еритроцитах і бере участь у транспорті кисню і вуглекислоти. Вміст гемоглобіну в крові у чоловіків дещо вище, ніж у жінок і є нормою. У дітей першого року життя може спостерігатися фізіологічне зниження концентрації гемоглобіну, це норма.

    Норма гемоглобіну у жінок

    Норма гемоглобіну у жінок складає 120-160 г / л. Значення залежить від менструального циклу: самі крововтрати природно відображаються на результаті, плюс гормональні зміни дають про себе знати.

    Норма гемоглобіну у вагітних

    Під час вагітності потреба в багатьох вітамінах, мінералах підвищується, це відбивається і на рівні гемоглобіну. Норма для вагітних складає 110-150 г / л. Зниження нормального значення пов’язано в з тим, що обсяг крові в організмі жінки збільшується швидше, ніж виробляється гемоглобін, а залізо споживається не тільки жінкою, а й дитиною.

    Норма гемоглобіну у чоловіків

    У здорового чоловіка рівень гемоглобіну в крові повинен становити 130-170 г / л.

    Гемоглобін, як відомо, транспортує кисень до клітин. При фізичних навантаженнях кисню потрібно більше, а значить і гемоглобіну, який його транспортує

    Норма гемоглобіну у дітей

    Від статі дитини норма особливо не залежить. А от вік потрібно враховувати обов’язково. Найвищий показник буде у щойно народженої людини.

    Для зручності і наочності дані зведені в таблицю.

    Вік дитини

    Норма гемоглобіну г / л

    Вік дитини

    Норма гемоглобіну г/л

    1-3 дні

    145-225

    1 тиждень

    135-215

    2 тижня

    125-205

    1 місяць

    100-180

    2 місяці

    90-140

    3-6 місяці

    95-135

    6 мес. – 1 рік

    100 – 140

    1 – 2 ріки

    105 -145

    3 – 6 років

    110 -150

    7-12 років

    115 -150

    13 – 15 років

    115- 155

    16 -18 років

    120 – 160

    Тепер ви знаєте яка норма гемоглобіну у жінок, дітей, чоловіків і здаючи аналізи крові зможете звернеться до лікаря при низьких і високих його показниках.

  • “Басурмен” Степан Васильченко

    Степан Васильченко “Басурмен” читати

    Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері.

    Він недавно прибіг знадвору i в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.

    Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка.

    – Мамо, дайте снідать!..

    – А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам – так собі й знай, – казала мати, сердито тьоригаючи рогачем. – Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? Безстрамнику!..

    – У дядька ж Микити більший за мене, а його ще ні разу не молили! – гуде плаксиво Семен.

    Бач, з кого він привод бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те він махамет.

    А дядина казала ж, що ми обидва з Микитою махамети.

    Мати побожно скривилася й заплющила очі.

    – Що ти вдієш із таким кателиком… Із таким лобурем, таким харцизякою! – Далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати: – І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? Тож тільки невіра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! – мати показала рукою на стіну.

    Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.

    Він одступив далі й промовив уперто:

    – Хай завдають.

    – На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.

    – Дарма…

    – Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути.

    Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.

    – А я втечу-у…

    – Куди? Дурню! Скрізь вони тебе знайдуть, скрізь впіймають. Упіймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло і вкинуть тебе, неблагословенного, в казан у киплячий…

    Шелевіють, тріскотять перед іконами лампадки; знадвору доліта тягучий дзвін, ніби крізь сон скликаючи людей до служби: “Бе-ем!.. Бе-ем!..”

    Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють і вже лагідним, тихим голосом, як побожну казку, розповідає вона про всі пекельні муки, які дожидають на тім світі грішного Семена.

    – Мамо, а казан буде такий, як ото москалі кашу варять? – довірчиво вже перепитує він матір.

    – Буде казан великий, великий та глибокий…

    Стоїть Семен, схилившись на причілок, задумався.

    Довго він щось міркував собі, зважував, далі зітхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив:

    – Ну, моліть…

    Тихо в хаті. Чути тільки, як тріскає в печі.

    Мати одхилила голову од печі, схилилася на рогач, тихо проказує молитви. Перед іконами стоїть, як солдат на варті, Семен – одна рука, як прив’язана, друга маха, як заведена. Плаксивим голосом повторяє він за матір’ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як і в неї, тон і інтонацію.

    Раз по раз тихе молитовне буркотання переривається сердитими вигуками:

    – Стій рівно! Бий поклони! Не верти головою, як коняка! – І далі знову лагідне, побожне: – “І остави нам… долги наша… яко же і ми…”

    У печі щось зашкварчало, зашипіло, ніби його ошпарено окропом.

    Мати охнула й миттю крутнулася до печі:

    – Трясця ж твоїй матері сяких та таких! Чи ти ж не сказився, чортового коріння горщик! – Торохтить рогачем, хапається якшвидше витягнуть із огню оскандалений горщик, почала гримати на його та докоряти, як живого.

    Мамо: “якожеїми”… Мамо!.. – нудьгуючи, навертає її до молитви Семен.

    Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось до його, про Семена забула.

    – Мамо! – з мукою, із слізьми благає Семен, переступаючи нетерпляче з однієї ноги на другу, як на гарячому камені. – Мамо! Чуєте чи ні? Мамо!

    – Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобі? – витріщилась на нього мати, повернувшись од горщика.

    – Чого мордує! Забули вже? “Якожеїми”…

    Мати пролупується, побожно, крадькома хреститься, зітхає і знову переходить на тихий молитовний тон.

    Семен б’є поклони, не торкаючись коліньми долівки, і охоче задержує голову на землі. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги, як у вилазку, йому видно все, що діється позаду його.

    Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Ген дядьків Рябко стоїть коло комори, здається великим-великим, як світ. “Чого ж то він зазирає в комору?” – думає собі Семен. Далі, кинувшись, гукає як несамовитий:

    – Мамо! Собака до сала в комору лізе!

    – Де? – ще голосніше крикнула перелякана мати.

    Семен схоплюється на ноги і трьома пучками, які в нього були складені для хреста, показує на двері:

    – А дивіться!

    Мати щось кинула, щось ухопила і зникла за дверима як буря.

    Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі і солодко-солодко потягнувся.

    Далі засміявся, підстрибнув і тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати:

    Тра-та-та! Тра-та-та!

    Сіла баба на кота!..

    А в хаті тихо, тільки піч сама собі порядкує – топиться.

    Семен відразу змовкає. Очі його загораються радісним, розбійницьким блиском.

    Зирк, зирк! – ними по хаті.

    На вікні – великий недокурок, що батько ще звечора забув.

    У Семена – аж ноги затремтіли: вхопив він його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється.

    Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс – він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп’янілою посмішкою.

    – Семене!

    Семен озирнувся – мати.

    Мовби крізь сон пам’ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу, як чиясь холодна рука тіпала його по губах; чув, як щось гупало в спину і далі, мов на крилах, миттю винесло його в сіни.

    – Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, з хати зовсім! – наказує йому мати. – Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся.

    І Семен, гірко ридаючи, спотикаючись, біг із сіней у далекі, невідомі світи…

    Набитий, Богові неугодний, вигнанець із рідної хати, – де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..

    Сидить Семен там, зігнувшись, поклав голову на коліна й гуде. Гуде й гуде – вже й спина переболіла, і сліз нема, а він гуде.

    Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати.

    “Коли вже ви виганяєте мене з дому, то краще мені вмерти”.

    – Гу-гу!.. – тягне він ліниво, а думка малює жалісну картину.

    Ось він умер, і несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче:

    “А куди ж це ти, мій синочку, виряджаєшся?!”

    А Семен їй докірливо одповідає:

    “Не знаєте куди – в пекло!”

    “А на кого ж ти, мій голубчику, покидаєш?!”

    “Ага, тепер “голубчику”, – думає собі Семен, – а тоді “басурмен”! Ні, несіть далі – не встану”.

    Аж ось і яма вже близько.

    Тут Семен засовався на місці й кашлянув.

    “Щоб, чого доброго, справді, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, – подумав він боязко, уже тільки сам собі. – Ні, нехай яма буде ще далеко-далеко-далеко…”

    Сонце підбилося вище на небо і стало через бур’яни гріти на Семена. За городами видно небо, синє-синє та кругле, ніби велетенська полив’яна піч випалюється на огні, міниться, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг.

    Дивиться Семен – квітки злодійкувато повиставляли головки з трави та всі, як одна, моргають йому:

    “Тікай, Семене, сюди! Тікай, Семене, сюди!”

    У Семена в голові думки плутаються, похорон зразу ліквідується: тільки хотіли його вкинути в яму – він з труни та далі! А піп за ним із кадилом: держи, лови його! Мати: “То це ти дурив мене, лоботрясе? Стій же ти, кателику, вернешся додому!”

    У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтриманим сміхом.

    Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався до лугу, широко розставляючи руки.

    Лежить Семен горілиць у високій траві, виставив уверх коліно, дивиться у синє небо, голова – низько на землі.

    Перед очима летить маленький комар…

    Здається, десь високо в небі журавель лине. Над головою недалеко манячить стеблина звіробою, і здається вона Семенові високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом… І друге вже таке, і третє…

    І ось уже всі квіти й травини видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток-деревин. Листки на них великі-великі, як зелені химерні покришки, а квітки – ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугуни, блакитні дзвони, жовті цебри, жовтогарячі діжі, а з того густого лісу, ніби верховина якоїсь скелі, визирає його власне коліно.

    Шугають величезні метелі у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шовках. Сідають на квітки, хитають крилами, як мальованими ворітьми.

    Ген-ген ніби із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами.

    Летить, гуде, ніби диякон у церкві службу Божу починає:

    “Миром… Господу… по-мо-о-о…”

    Далі спинився він над однією чашкою, зазирає:

    “Що у вас тут таке?.. – Покоштував, подумав, пробурчав: – А нічого собі… – І знову: По-мо-о-о…”

    І подавсь, подавсь, подавсь, кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів.

    Комарі, мушки, усякі кузки запищали цілими роями, кожне по-своєму, як той голосливий хор: “І… і… і… і…”

    Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церкві, підспівує їм тоненьким голоском, лад дає:

    – Господи, по-ми-и-и…

    Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні струни вдарив невидимий цимбаліст.

    Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи.

    Святі кравчики зашуміли на срібних машинках.

    І роботу роблять, і службу Божу правлять.

    Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу:

    Бом, дзень,

    Сав-ка вмер!

    Положили Сав-ку

    На ду-бову лав-ку!

    Лав-ка гнеть-ся,

    Сав-ка смієть-ся!

    Припікає сонце, парить починає – і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише деревій, озивається святим куревом смілка.

    Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря.

  • Л. Кисельов “Катерина” аналіз

    Аналіз вірша Л. Кисельова “Катерина”

    Тема “Катерина”: розповідь про Катерину сучасну і Шевченкову.

    Ідея “Катерина”: уславлення жіночої цнотливості, краси, працьовитості, щирості, здатності витерпіти будь-які страждання.

    Основна думка: Катерина, як і Україна, протягом історії мають однакову долю, відчули на собі всі життєві випробування, намагалися долати труднощі.

    Жанр: поезія з оптимістичним, життєстверджуючим пафосом.

    Художні засоби “Катерина”

    Епітети: “барвні сни”, “біле поле”, “біле небо”, “сніжне небуття”, “біла Катерина”.
    Порівняння: “небо, мов велике коло”.
    Метафори: “небо летить”, “вилами розхитували трони”, “буде жити Україна… в хлібі, в снах…”
    Звертання: “не співай, поете…”

    “Катерина” Кисельов Леонід

    Доки буде жити Україна
    В теплім хлібі, в барвних снах дітей –
    Йтиме білим полем Катерина
    З немовлям, притнутим до грудей. Освятивши невимовним болем
    Все прийдешнє, кожну нашу мить,
    Йде вона і мов велике коло,
    Біле небо навздогін летить.

    Про дівочу цноту, про калину
    Не співай, поете, не квили,
    Бо іде сьогодні Катерина
    Тим шляхом, що наші кревні йшли.

    Вилами розхитували трони,
    Руйнували все старе дотла,
    Тільки би Шевченкова Мадонна
    В сніжне небуття не полягла!

    Тільки би вона донесла сина
    До свого народу, до людей.
    Біле поле. Біла Катерина
    Знемовлям, притнутим до грудей.

    Образ Мадонни в вірші Л. Кисельова “Катерина”

    Поезія Леоніда Кисельова “Катерина” вражає двома яскравими і значимими планами: історією України та постаттю національної Мадонни – Шевченкової Катерини. Ці два плани, дві теми, настільки органічно злиті, що становлять єдине ціле, наповнене глибоким символом поетове відкриття:

    Доки буде жити Україна
    В теплім хлібі, в барвних снах дітей, –
    Йтиме білим полем Катерина
    З немовлям, притнутим до грудей.

    Цей образ Мадонни – Катерини піднявся над роками української історії, в якій “Вилами розхитували трони, // Руйнували все старе до тла” і яка пеститься “В теплім хлібі, в барвних снах дітей”. Вся горда історія України закарбувалася на серці національної Мадонни, “освятивши невимовним болем // Все прийдешнє, кожну нашу мить”. З цим болем і величчю йде Катерина, “тим шляхом, що наші кревні йшли”. Ми знаємо, шо цей шлях має і чорні години занепаду, і світлі злети, і политі кров’ю роки. Та Катерина, за поетом, йде “білим полем”, і, “мов велике коло, // біле небо навздогін летить”. Думається, що епітет “біле” (поле, небо) підкреслює винятковість місії Мадонни:

    Тільки би вона донесла сина
    До свого народу, до людей.

    Її син – це нащадок українського роду, його майбутнє. У ньому – майбутня історія прекрасної волелюбної країни, тому

    Про дівочу цноту, про калину
    Не співай, поете, не квили…

    І от перед нами постає вже не знеславлена “Шевченкова Мадонна”, а “біла Катерина” в ореолі своєї святості, бо через українських Мадонн продовжується життя нації. Ось чому для Л. Кисельова так важливо застерегти суспільство:

    Тільки би Шевченкова Мадонна
    В сніжне небуття не полягла!

  • “Євгеній Онєгін” характеристика Тетяни Ларіної

    Характеристика Тетяни Ларіної з твору “Євгеній Онєгін” Пушкіна Наведена в цій статті. Цитати до образу Тетяни навдені в цій статті.

    “Євгеній Онєгін” образ Тетяни Ларіної

    Тетяна Ларіна – подібно до шекспірівської Джульєтти, стала символом жіночності, глибокої, безмежної любові та порядності. Тетяна – людина з гармонійним внутрішнім світом і чистою душею.

    План характеристики образу Тетяни Ларіної

    Біографія героїні. Портрет Тетяни. Взаємини Тетяни з батьками, сестрою, дітьми, сусідами, Онєгіним, Ленським, московським і петербурзьким товариством. Характеристика Тетяни автором, Онєгіним, московським і петербурзьким товариством. Учинки, які найбільш повно розкривають характер героїні. Ставлення автора до Тетяни.

    Тетяна Дмитрівна Ларіна – головна героїня роману у віршах “Євгеній Онєгін”, в заміжжі княгиня N, сестра Ольги. Вона є втіленням російської жінки. Навіть ім’я героїні простонародне і вказує на зв’язок з національним корінням. Відмінні риси цієї героїні – чиста душа, мрійливість, прямота.

    Дика, печальна, молчалива, …
    Как лань лесная, боязлива…

    Вона показала, що може бути як вірним другом, так і героїчною дружиною. Зовні Тетяна була повною протилежністю своїй рум’яній і білявій сестрі. Прекрасною її не можна було назвати, але у ній не було нічого манірного, вульгарного, а лише простота і природність. Веселим компаніям воліла самотність.

    У першій частині роману їй було сімнадцять років. Вона проводила багато часу за читанням сентиментальних романів, за рахунок яких і сформувався її внутрішній світ.

    Ей рано нравились романы;
    Они ей заменяли всё…
    Она влюблялася в обманы,
    И Ричардсона, и Руссо.

    В очікуванні піднесеної любові вона зустріла Онєгіна. Саме він став її романтичним героєм, якому вона, як і годиться героїні французького роману, написала лист. Цим вчинком вона порушила всі норми поведінки того часу, проте сміливості цій боязкій дівчині було не позичати. Не зустрівши взаємності, Тетяна дуже засмутилася. Душевний спокій дівчини був надовго порушений. Онєгін, в свою чергу, вчинив благородно. Розгледівши в ній особу мрійливу, він не посмів грати з її почуттями, а скоро освідчився.

    Романтична особистість Тетяни розкривається і в її захопленні всім таємничим. Вона любить ворожити на святки, вірить у прикмети і сни. Так, наприклад, у сні вона передбачає швидку загибель Ленського Від руки Онєгіна.

    “Татьяна верила преданьям
    Простонародной старины,
    И снам, и карточным гаданьям,
    И предсказания луны”.

    Образ Тетяни через кілька років в Петербурзі вже інший. Пішли наївність, дитяча віра в казки. Тетяна тепер вміє тримати себе у вищому світі, недоступно і по-царськи велично. І при цьому вона не зрікається самої себе, веде себе природно. Тетяна вважається королевою столиці, і Онєгін раптом закохується в неї. Але тут Тетяна виявляє власну гідність. Вона залишається вірною своєму чоловікові, хоча в глибині душі ще живе її дівоче кохання до Онєгіна. Сила волі допомагає їй дотримати чесність, благородство по відношенню до своєї сім’ї.

    Таким чином, Тетяна Ларіна є еталоном чутливої, жіночної, мрійливої особистості. Але одночасно образ Тетяни – це образ сильної, чесної і порядної жінки.

  • Толкін “Володар перснів” переказ

    Толкін “Володар перснів” переказ

    Історія відбувається в контексті історичних подій північно-західного Середзем’я. Задовго до початку роману, в 1600 році Другої епохи, Темний Володар Саурон викував Єдиний Перстень, щоб здобути владу над іншими перснями, які перебувають в руках вождів людей, ельфів та гномів. Він зазнає поразки в битві 3441 року Другої епохи, йІсілдур, син Еленділа, відрубує Перстень разом з пальцем і називає його сімейною реліквією. Пізніше Ісілдура вбивають орки, а Перстень губиться в ріці Андуїн. Через дві тисячі років Перстень потрапляє до рук гобіта Деагола, а від нього – до Смеагола, який вбиває свого друга і відбирає Перстень. Смеагола виганяють з селища, і він ховається в глибині гір, де за сотню років під впливом Персня перетворюється на жалюгідне, зіпсоване створіння – Голума. Згодом він губить Перстень, котрого, як про це оповідається в “Гобіті”, знаходить Більбо Бегінз. Тим часом Саурон набуває нової фізичної форми і відвойовує Мордор, своє колишнє володіння. Голум вирушає на пошуки Персня, але потрапляє в полон до Саурона, який довідується від нього, що Перстень в Більбо Бегінза. Голума відпускають, а Саурон, якому потрібен Перстень, щоб повернути собі абсолютну владу, шле своїх темних, страхітливих слуг Назгулів відібрати Перстень.

    Роман починається в Ширі, з моменту, коли Фродо Бегінз успадковує Перстень від Більбо, свого дядька і наставника. Обидвоє нічого не знають про його походження, але чарівник Гандалф Сірий з’ясовує історію Персня і радить Фродо винести його з Ширу. Фродо покидає Шир, взявши з собою за супутників свого садівника і друга Семвайза Гемджі та двох кузенів, Меріадока Брендібака і Перегріна Тука. Ще в Ширі вони мало не наражаються на Назгулів, але відриваються від переслідувачів, пішовши напрямки через Праліс, де їм допомагає таємничий і могутній Том Бомбадил, на якого Перстень явно не має впливу. Вийшовши з лісу, вони зупиняються в селищі Брі, де знайомляться з Арагорном, спадкоємцем Ісілдура, який приєднується до них в ролі провідника й охоронця. Вони втікають з Брі, ледве уникнувши нападу, але Назгули переслідують їх до сторожової гори Грозової і ранять Фродо проклятим кинджалом. Арагорн веде гобітів до сховку в Рівендолі, а тим часом Фродо мало не вмирає від рани. На броді Бруїнен Назгули нову атакують, але їх змітають хвилі повені, викликаної Елрондом, правителем Рівендолу, і загін рятується.

    Фродо видужує в Рівендолі під наглядом Елронда. На Раді Елронда розкривається багато важливих фактів про Саурона і Перстень, а також повідомляється новина про те, що Саурон схилив на свій бік чарівника Сарумана. Рада приходить до думки, що загроза від Саурона є надто великою і що найкращим рішенням є знищити Перстень, кинувши його у Вогняну Гору в Мордорі, там, де його було викувано. Фродо погоджується взяти Перстень, а щоб супроводжувати й охороняти його формується “Братство Персня”: Сем, Мері, Піпін, Арагорн, Гандалф, гном Гімлі, ельф Леголас і Боромир, син Денетора, правлячого намісника королівства Гондор.

    Не змігши подолати Імлисті гори через перевал Карадрас, загін проходить копальнями Морії, де на нього нападають орки. Гандалф падає в безодню, борючись із древнім та жахливим Балрогом, що дає можливість іншим врятуватися. Загін ховається в ельфійському лісі Лотлорієні. Отримавши човни і подарунки від ВолодаркиГаладріель, загін пливе вниз рікою Андуїн до вершини Амон-Ген. Там Боромир піддається спокусі Персня і пробує відібрати його від Фродо. Тоді Фродо втікає від Братства і сам-один вирушає до Мордору, але Сем пристає до нього, щоб допомагати й охороняти.

    Тим часом, надіслані Сауроном та Саруманом орки вбивають Боромира і викрадають Мері та Піпіна. Арагорн, Гімлі та Леголас йдуть за орками в королівство Роган. Мері та Піпін рятуються, коли на орків нападають рогірими. Гобіти втікають до лісу Фангорн, в якому вони заводять дружбу з деревоподібними ентами. В лісі, Арагорн, Гімлі та Леголас знаходять не гобітів, а Гандалфа, який воскрес після битви з Балрогом і тепер є значно могутнішим “Гандалфом Білим”. Гандалф запевняє їх, що гобіти в безпеці, і вони йдуть до Теодена, короля Рогану, щоб вивести його з пригніченого заціпеніння, заподіяного Саруманом, і допомогти рогіримам протистояти армії Сарумана. Теоден укріплюється у фортеці Гельмів Яр разом з Арагорном, Гімлі та Леголасом, а Гандалф від’їжджає, щоб зібрати більше військо. Гельмів Яр беруть в облогу орки Сарумана, але Гандалф прибуває з підкріпленням і розбиває орків.

    Енти нападають на Ізенгард, оточивши Сарумана у вежі Ортханк. Гандалф, Теоден та інші прибувають до Ізегарда, щоб зіткнутися з Саруманом. Саруман відмовляється визнати помилковість своїх методів і Гандалф позбавляє його чину та більшості його сил. Мері з Піпіном приєднуються до загону і Піпін заглядає в палантир, камінь яснобачення, за допомогою якого Саурон спілкувався з Саруманом. Це наводить Саурона на думку, що Саруман схопив Персненосця, через що Гандалф відвозить Піпіна в Гондор.

    По дорозі до Мордору Фродо з Семом ловлять Голума, який ішов слідом за ними від Морії, і примушують його провести їх до Мордору. Виявивши, до через головні ворота Мордору пройти неможливо, вони йдуть до проходу, якого знає Голум. Голум зраджує Фродо, привівши його до великої павучихи Шелоб, що живе в тунелях Кіріт-Унголу. Здається, Фродо вмирає від укусу Шелоб, але Сем відбиває її напад. Сем бере Перстень і примушує себе залишити Фродо. Орки знаходять тіло Фродо, і Сем виявляє, що Фродо насправді не мертвий, а непритомний. Фродо відносять до вежі Кіріт-Унгол, а Сем вирішує його врятувати.

    Саурон розпочинає військову кампанію проти Гондору. Гандалф прибуває в столицю Гондору Мінас-Тіріт з Піпіном, щоб попередити Денетора про навислу загрозу. Мінас-Тіріт беруть в облогу, і Денетор, під впливом Саурона через ще один палантин, втрачає надію і вчиняє самогубство. Арагорн, Леголас та Гімлі приходять до Гондору через Стежину Мертвих, де Арагорн піднімає невмирущу армію порушників клятви, щоб збулося старе пророцтво. Примарна армія допомагає йому подолати корсарів Умбару, що захопили південний Гондор, і вивільнені збройні сили разом з вершниками Рогану розбивають облогу Мінас-Тіріта.

    Сем рятує Фродо, і вони пробираються через Мордор. Фродо слабшає, чим ближче вони підходять до Вогняної Гори, але Сем його підтримує. Тим часом, у вирішальній битві біля Чорної Брами Мордору об’єднані сили Гондору й Рогану відчайдушно воюють зі значно чисельнішою армією Саурона, з наміром відвернути увагу Саурона від Вогняної Гори. Над самим проваллям вулкану Фродо не може опертися спокусі Персня і привласнює його. Тут з’являється Голум, бореться з Фродо і відкушує йому палець разом з Перснем, а тоді падає у вогняну лаву, забираючи з собою Перстень. Таким чином Перстень знищується. В цю мить Саурон гине, його армія відступає, вежі розсипаються в порох, Назгули зникають і Війна за Перстень неначе завершується. Арагорна коронують як Елессара, правителя Арнору і Гондору, і він одружується зі своїм давнім коханням – Арвен, донькою Елронда.

    Однак, тим часом Саруман втікає з полону і підкорює Шир. Повернушись додому, четверо гобітів піднімають повстання і скидають його. Сарумана вбиває його колишній слуга Гріма Червослов, котрого в свою чергу пристрелюють гобіти-лучники. Таким чином, Війна за Перстень доходить до свого завершального кінця на самому порозі дому Фродо. Мері й Піпіна проголошують героями. За допомогою своїх дарів від Галадрієль Сем відновлює Шир і одружується з Розою Котон. Фродо не вдається зцілити ран тіла й душі, і через кілька років разом з Більбо і Гандалфом він відпливає з Сірих Гаваней на захід, до Невмирущих Земель, де знаходить спокій. Після смерті Rosie Сем дарує своїй доньці “Червону Книгу Західної Марки”, в якій описано історію та пригоди Більбо, Фродо, Сема, Піпіна та Мері. Тоді Сем, останній з Персненосців, вирушає за Море, на Заобрійний Захід.

  • “Intermezzo” скорочено

    “Intermezzo” стисло Новелу Коцюбинського Можна прочитати за 5 хвилин, але краще читати твір у повному обсязі. ( “Intermezzo” детальний переказ )

    “Intermezzo” читати скорочено

    Дійові особи:

      Моя утома. Зозуля. Ниви у червні. Жайворонки. Сонце. Залізна рука города. Три білих вівчарки. Людське горе.

    Герой збирається в дорогу, треба тільки зібратися. Але навіть таке маленьке “треба” викликає у нього небажання щось робити, порив опиратися всім численним обов’язкам. Місто втомило його своїм шумом та багатолюдністю, своєю чорнотою й смородом.
    Потяг везе героя якнайдалі від людського гаму, але місто наче простягає залізну руку, щоб стримати його. Це пасажири у вагоні ведуть свої численні розмови. Раптом наче якась зелена повінь змиває все. Герой опиняється вдома й чує кування зозулі. Все навкруги наповнюється тишею.
    Кімнати сповнені темноти і тиші. Але й тут героя не можуть залишити турботи і страждання тих людей, яких він зустрічав у житті. Він заплющує очі, а коли розплющує їх, то бачить перед собою синє небо й берези. Знову кує зозуля.
    На подвір’ї гавкають пси, скаче на них “довга вовна”. Собак тримає ланцюг, який їх безмірно дратує. У кожного з собак свій норов.
    Дні течуть серед чистого степу. Героя хвилює краса природи. Але серед цієї краси немов здавлене зеленими руками нужденне село.
    Герой пізно вертається додому, мов “старозавітний Ісав”.
    Погожого дня яскраво відчуваєш свій зв’язок з природою, життєдайною силою сонця, яке породжує життя, дає силу всьому. Герой звертається до нього у захваті. Тільки собакам, що скачуть навколо нього, не до вподоби така спека.
    <…> “Школи перше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут В городах земля одягнена в камінь, залізо – і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив ще сонну воду криниці. Коли порожнє відро плескалось денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалась у нього. Потому тремтіла, сиза на сонці. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну снів, і хлюпав нею собі в лице.
    Після того було молоко, білий пахучий напій пінивсь у склянці, і, прикладаючи його до уст, я знав, що то вливається в мене м’яка, як дитячі кучері, вика, на якій тільки ще вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п’ю екстракт луки”. <…>
    Дивлячись в небо, герой відчуває незвичайні небесні звуки. Він весь наповнюється красою та спокоєм.
    Але раптом серед нив він зустрічає людину, звичайного селянина, який розповідає про своє нужденне життя, про п’ятьох голодних діточок. Між людьми, говорить він, ходиш, “як між вовками”.
    Ця зустріч одразу знищує всю гармонію. Місто знову простягає свою залізну руку. Герой мусить повернутися до реальності.

  • Цікаві факти про тіло людини

    Цікаві факти про тіло людини

    Шлункові кислоти настільки сильні, що Можуть розчинити цинк. На щастя для нас, клітини шлунка так швидко регенерують, що кислота просто не встигає розчинити їх.

    У легенях знаходиться більше 300000 млн капілярів. Якщо їх покласти всі один за одним, протяжність лінії склала б 2400 км.

    Чоловічі яєчка виробляють 10 млн сперматозоїдів – достатньо для того, щоб населити всю планету за 6 місяців!

    Людська Кістка тверда як граніт при впливі на неї ваги. Кістка розміром із сірникову коробку може витримати 9 т – це в 4 рази більше, ніж витримує бетон.

    Кожен ніготь на нозі й руці виростає від основи до кінчика за 6 місяців.

    Найбільший орган в тілі – це шкіра. У дорослої людини вона покриває 1.9 кв. м. Шкіра постійно оновлюється – за все життя людина скидає 18 кг шкіри.

    Коли людина спить, то виростає на 8 мм. На наступний день ми знову зменшуємося. Причина в тому, що хрящові диски стискаються як губка силою гравітації, коли ви сидите або стоїте.

    В середньому людина на заході за своє життя споживає 50 т їжі і 50000 л рідини.

    У кожній нирці міститься 1 млн окремих фільтрів. Вони пропускають в середньому близько 1.3 л крові в хвилину і виділяють 1.4 л сечі на день.

    М’язи фокусу очей роблять 100000 рухів в день. Якби м’язам ноги дати таке ж навантаження, довелося б щодня ходити 80 км.

    За 30 хв тіло виділяє стільки тепла, що можна було б закип’ятити полгаллона з водою.

    Одній кров’яній клітині людини потрібно всього 60 сек, щоб завершити повне коло по тілу.

    Крайня плоть розміром з поштову марку, взята у обрізаних дітей, виробляє за 21 день стільки шкіри, що можна покрити 3 баскетбольних поля. І все завдяки науці. Сьогодні вирощена в лабораторії шкіра використовується при лікуванні опіків.

    Очі отримують 90% всієї зовнішньої інформації, що робить нас “візуальними” істотами.

    Жіночі яєчники містять півмільйона яйцеклітин, але тільки 400 з них зможуть дати нове життя.