Blog

Дмитро Менделєєв біографія на українській мові коротка відомого вченого викладена в цій статті.

Дмитро Менделєєв – російський вчений-енциклопедист: хімік, фізик, педагог, повітроплавець, приладобудівник. Найбільш відоме відкриття – періодичний закон хімічних елементів.

Менделєєв біографія скорочено

Дмитро Іванович Менделєєв народився 8 лютого 1834 року в Тобольську в родині директора гімназії. У 1841 почав навчання в тобольской гімназії.

У 1855 – закінчив фізико-математичний факультет Головного педагогічного інституту в Санкт-Петербурзі із золотою медаллю.

З 1855 по 1890 рік викладав (в гімназіях в Сімферополі, Одесі, університеті Петербурга).

Після повернення до Петербурга вчений захистив дисертацію і став читати лекції з органічної хімії. З 1859 по 1861 рік він перебував у Німеччині, де удосконалив свої наукові знання. Повернувшись на батьківщину, видав перший підручник з органічної хімії, за що був удостоєний Демидівської премії. Через кілька років вчений захистив докторську дисертацію про вивчення розчинів.

Найбільше відкриття в історії хімії відбулося в 1869 році, коли Менделєєв вивів періодичний закон хімічних елементів. Свої знання про улюблену науку він узагальнив у книзі “Основи хімії” (1871).

Багато часу і сил Дмитро Іванович віддавав викладацькій діяльності. Він був професором у Петербурзькому університеті, а також вів курси в багатьох інших навчальних закладах. Багато учнів Менделєєва стали видатними діячами, професорами. Незабаром він покинув університет через утиск студентства. На початку 1890-х років Менделєєв став консультантом науково-технічної лабораторії при Морському міністерстві. Там він налагодив виробництво бездимного пороху, який сам і винайшов.

Пішовши в 1890 році у відставку, Менделєєв брав активну участь у виданні Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона, був консультантом у пороховій лабораторії при Морському міністерстві. Провівши необхідні дослідження, усього за три роки він розробив ефективний склад бездимного пороху. З 1892 Менделєєв був призначений хранителем (керівником) Головної палати мір і ваги.

Помер Д. І. Менделєєв 2 лютого 1907 в Санкт-Петербурзі.

За своє життя Менделєєв був одружений двічі і мав троє дітей від першого шлюбу і четверо – від другого. На одній з його дочок був одружений російський поет О. Блок.

Залишив понад 1500 праць, серед яких класична “Основи хімії” – перший структурований виклад неорганічної хімії.

Іменем Менделєєва названий 101-й хімічний елемент – менделевій.

Також ви можете вивчити Цікаві факти про Менделєєва, щоб розширити свої знання.

“35 кіло надії” скорочено

“35 кіло надії” короткий зміст (переказ) нагадає Вам про головні події в творі.

“35 кіло надії” – поетична притча Анни Гавальда про головне: про вибір життєвого шляху, про силу любові і відданості. Про сім’ю. Про те, що мрії можуть і повинні збуватися. Треба тільки дуже сильно захотіти. І дуже сильно постаратися.

Грегуар Дюбоськ, юнак тринадцяти років, ненавидить школу. Проблема хлопця полягає в тому, що у нього зовсім не виходить вчитися. Розсіяного хлопчика двічі залишають на другий рік навчання в шостому класі, а в підсумку взагалі виключають. Лікарі пояснюють особливість Грегуара тим, що у нього проблема з концентрацією уваги, а вчителі нарікають на те, що у молодого Дюбоска не голова, а решето. Втім, Грегуар і сам зізнається, що все, чого його намагаються навчити школі, для нього немов китайська грамота.

Незважаючи на неуважність, юнак має золоті руки і обожнює майструвати різні вироби. Про те, що хлопчик є талановитим винахідником, його батьки, звичайно ж, знають, але все одно продовжують тиснути на Грегуара за його неуспішність. Через проблеми в школі, в сім’ї Дюбоськ постійно влаштовуються скандали, а спроби зайнятися уроками закінчуються сльозами матері і побоями від батька.

Порятунком для хлопчика є прогулянки і бесіди з дідусем Леоном. Глибокі переживання Грегуара з приводу постійних сварок в сім’ї розвіює саме дідусь. Він пояснює хлопчикові, що батьки сваряться швидше через проблеми один з одним, а неуспішність Грегуара – лише привід для чергової сварки. Дід Леон є для юнака підтримкою, лише завдяки дідові хлопчик зміг пережити всі випробування, які випали на його долю – знущання в школі, відрахування, сімейні сварки, навчання в муніципальній установі.

Коли прийшла пора задуматися про своє майбутнє, Грегуар вирішує вступати до університету, де буде можливість працювати руками, майструвати, винаходити. Такий навчальний заклад є – університет Граншан, однак, щоб туди вступити, необхідна хороша успішність. У розпачі, Дюбоськ пише лист директору університету з проханням прийняти його. Дивно, але директор відповідає позитивно, тільки за умови, якщо Грегуар здасть вступний іспит.

Однак юнак не може радіти настільки втішній новині, адже улюблений дідусь опиняється в лікарні. На іспит Грегуар приходить засмучений, але завдяки вірі дідуся, він здає іспит і вступає туди, де його талант винахідника буде цінуватися вище успішності.

Фрідріх Шиллер цікаві факти з життя (біографії) ви дізнаєтеся в цій статті.

Фрідріх Шиллер цікаві факти

Шиллер – німецький поет, драматург, теоретик мистецтва, історик. Військовий лікар, професор історії в Єні.

1. Предками поета із материного та батькового боку були прості Сільські булочники.

2. У дитинстві Фрідріх Багато хворів, тільки до підліткового віку він зміцнів. Грамоті навчався з 6 років. Першим його учителем був пастор.

3. У дитинстві Фрідріх наслідував своїх духовних наставників, які навчали його в латинській школі у Людвігсбурзі, надаючи своїм розмовам елемент пафосності. Таке враження на 7-річного хлопчика справив театр, куди його водили за старанність у навчанні. Юний Фрідріх, ставши на стілець і одягнувши чорний фартух на зразок пасторської мантії, з серйозним виглядом читав проповідь з уявної кафедри. Улюбленим його заняттям також було грати в театр: з паперу він вирізав персонажів, сестра розфарбовувала фігури і на саморобній сцені з товаришами вони влаштовували драматичні дійства.

4. Були у Шиллера і дивацтва. Одним із них була звичка налаштовуватися на творчий лад, Вдихаючи аромат… гнилих яблук.

5. Одягався і тримався він як можна більш просто; відмітними його рисами були Скромність, простота, відсутність будь-якої химерності.

6. Шиллер ненавидів павуків і дуже любив ліловий колір та лілії.

7. У старших класах Фрідріх подавав великі надії. У 14 років його віддали у військову академію, де почав вивчати право, хоча з дитинства мріяв стати священиком.

8. Юриспруденція абсолютно не подобалася Шиллеру. Наприкінці 1774 року він був одним з останніх, а в кінці наступного навчального року – самим останнім з вісімнадцяти учнів свого відділення. У 1776-му Фрідріх перевівся на медичне відділення.

9. Шиллер змушений був переховуватися під прізвищем “доктор Ріттер”, живучи в маєтку своєї старої знайомої Генрієти фон Вальцоген в Бауербасі. Тут він написав “Підступність і кохання”, історичну драму “Дон Карлос” і закінчив “Змова Фієско в Генуї”. У 1783-му Шиллер закохався в дочку господині садиби Шарлоту вон Вальцоген, але мати не дала згоду на шлюб, оскільки Шиллер був безсрібником.

10. У 1790-му він оженився на Шарлоті фон Ленгефельд, вона народила йому четверо дітей: Карла Людвіга Фрідріха Шиллера, Ернста Фрідріха Вільгельма Шиллера, Кароліну Луїзу Фрідеріку Шиллер, Емілію Генрієтту Луїзу Шиллер.

11. У 1788-му Шиллер став екстраординарним професором історії та філософії Йенського університету.

12. Один час щоб розплатитися з боргами, він став посилено працювати, проводячи за письмовим столом по 14 годин на добу. Такий спосіб життя надірвав його здоров’ї. Він сильно захворів, та так, що з лекцій його забирали буквально на носилках. Запалення легенів протікало у важкій формі і залишилося хронічним захворюванням на все життя. Воно не дозволяло йому виступати з кафедри, і в університеті він залишився номінальним професором. У 1791-му навіть прокотилась чутка, що Шиллер помер. Особливо ця звістка вразила датських шанувальників творчості драматурга. Три дні в Данії тривали траурні церемонії в пам’ять про Шиллера. А тим часом сам Фрідріх разом з дружиною приїхав на лікування в Карлсбад, де він і дізнався про власну “кончину”. Масштабні жалобні заходи, організовані на його честь, подіяли на Шиллера краще будь-яких ліків.

13. Шиллер товаришував з Йоганом Гете.

14. Тільки на початку 1800-х матеріальні справи поета стали стабільними, він позбавився від боргів, отримував вже за свої твори непогані гонорари – по 1400 талерів на рік, а професорська пенсія його була збільшена з 200 до 400 талерів. Веймарський герцог подарував Шиллеру як почесному громадянину Французької Республіки дворянський титул.

15. 45-річний Шиллер помер у Веймарі від туберкульозу 9 травня 1805 року. У його паперах знайшлася ще маса нових поетичних творів і більше 25 сюжетів трагедій і драм.

Ганс Христиан Андерсен “Ромашка” на українській мові

За містом, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! Перед нею – маленький квітничок, обгороджений пофарбованим парканом. Коло самісінького паркана, біля рівчака, в чудовій зеленій траві росла маленька ромашка.

Сонце голубило її так само тепло й ніжно, як і великі розкішні квіти в саду, і через те вона росла просто не день у день, а щохвилини. Одного ранку вона зовсім розцвіла: її маленькі блискучо-білі пелюсточки промінням розходилися від золотого сонечка, що було посередині.

Ромашка не думала про те, що жодна людина не побачить її тут у траві і що вона простенька, непоказна квітка. Ні, вона була дуже задоволена, вона повернулася до теплого сонця, дивилась на нього і слухала жайворонка, що співав у височині.

Маленька ромашка була така щаслива, ніби на свято, хоч Це Був буденний день. Усі діти вчилися в школі. В той час, коли вони сиділи за партами і вчилися, вона сиділа на своїй зеленій стеблинці й також училася – в теплого сонечка, в усього, що було навколо неї. Ромашці здавалося, що маленький жайворонок співає так чудово і дзвінко про все те, що вона зараз відчуває. Ромашка з захопленням дивилась угору на щасливу пташку, яка може літати й співати. Але вона не сумувала, що сама цього не могла зробити.

“Адже я бачу і чую,- думала вона,- сонце світить мені, вітрець цілує. О, мені дано багато хорошого!”

В садку за парканом росло багато поважних, гордих квітів. Чим менше вони пахли, тим більше пишалися. Півонії надувалися, щоб бути такими ж великими, як троянди, але ж не в розмірі справа!

Тюльпани вигравали найкращими кольорами; вони це добре знали і трималися рівно, щоб їх було краще видно. Вони не звертали ніякої уваги на молоденьку ромашку за парканом, але тим уважніше розглядала їх вона і думала: “Які вони пишні та прекрасні! Напевне, до них злетить ця чудова пташка! Яка я рада, що росту так близько і можу бачити всю їхню красу”.

І тільки вона це подумала, як почулося: “Кві-кві”, і злетів жайворонок, але не до півонії і не до тюльпанів,- ні, він злетів низько в траву до простенької ромашки. Ромашка від радості так злякалася, навіть не знала, що й подумати.

Маленька пташка кружляла навколо неї і співала:

– Ой, яка м’яка-травичка! Ой, яка мила маленька квіточка з золотом у серці і в срібному вбранні!

Справді, жовта середина ромашки ясніла золотом, а білі пелюсточки навколо блискотіли, як срібло.

Яка щаслива була маленька ромашка,- ні, цього ніхто й уявити не може!

Пташка цілувала її дзьобиком, співала для неї, а потім знову підносилась у блакитну височінь.

Напевне, минуло з чверть години, поки ромашка отямилась!

Трохи соромливо, але щиро й радісно подивилась вона на інші квіти в садку.

Вони ж бачили те щастя й ту честь, що їй припали, вони ж мусили зрозуміти, яка Це була радість. Але тюльпани виструнчились ще більше, ніж раніш, і такі колючі та червоні стали спересердя їх обличчя! Тупоголові півонії понадимались. Це добре, що вони не вміли розмовляти, а то б багато наговорили ромашці! Бідна маленька квітка побачила, що вони зовсім не в гарному настрої, і їй стало дуже прикро.

В цей час вийшла в садок дівчинка з великим гострим блискучим ножем. Вона підійшла до тюльпанів і почала зрізувати їх один за одним.

– Ой! – зітхнула маленька ромашка.- Як страшно! Це ж їм кінець!

Дівчинка з тюльпанами пішла додому. Ромашка раділа, що вона росте на вулиці, в траві, і що вона маленька, непомітна квітка. Вона була вдячна за це і, коли зайшло сонце, склала свої пелюсточки; заснула, і цілу ніч їй снилось сонце та маленька пташка.

Другого ранку, коли ромашка знову щасливо простягла свої білі пелюстки, ніби маленькі ручки, до світла й повітря, вона пізнала голос пташки. Але голос бринів сумно, бо пташку спіймали й посадили в клітку коло відчиненого вікна.

Вона співала про вільні щасливі польоти, співала про молоде зелене жито на полях і чудові подорожі на своїх крилах – високо, в безмежні простори. Сумно було бідному жайворонку, полонений сидів він у клітці.

Маленька ромашка так бажала допомогти йому! Але що вона могла зробити?

Це важко було придумати. Квітка зовсім забула про те, як гарно навколо, як тепло гріє сонце і як розкішно біліють її пелюстки. Вона думала тільки про спійману пташку, якій нічим не могла допомогти.

В цей час зайшли в садок два маленькі хлопчики: один з них ніс у руках ніж, великий і гострий, як той, яким дівчинка зрізувала тюльпани. Вони підійшли до маленької ромашки. Ромашка не розуміла, чого вони хочуть.

– Тут ми можемо вирізати чудовий дерен для жайворонка,- сказав один з хлопчиків і почав обкопувати землю чотирикутником навколо ромашки так, що вона опинилась посередині.

– Зірви квітку,-сказав другий хлопчик, і ромашка затремтіла від страху, що її зірвуть: це ж однаково, що втратити життя! А вона хотіла ще жити, вона хотіла потрапити з дерном в клітку до полоненого жайворонка.

– Ні, облиш її,- сказав перший хлопчик.- Так красивіше.

Ромашка лишилася стояти і потрапила в клітку до. жайворонка.

Нещасна пташка голосно скаржилась про свою втрачену волю і билася крильцями об залізні грати клітки.

Маленька ромашка не вміла розмовляти, не могла сказати жодного слова втіхи, хоч і дуже хотіла. Так минув ранок.

– Тут нема води,- стогнав спійманий жайворонок.- Вони всі пішли і забули мені лишити хоч краплину води. Моє горло пересохло, все горить! Вогонь і лід всередині, повітря важке. Ах, я мушу вмерти, розлучитися з теплим сонячним промінням, з свіжою зеленню, з усією красою.

І він встромив свій дзьобик у прохолодний дерен, щоб трохи освіжитися. Тут він помітив ромашку. Жайворонок нахилився, поцілував її дзьобиком і сказав:

– І ти зів’янеш тут, бідна маленька квіточко! Тебе і маленький жмут зеленої трави мені дали замість цілого світу, що я мав на волі! Кожна маленька травинка буде мені зеленим деревом; кожна твоя біла пелюстка – пахучою квіткою. Ах! Ви тільки нагадуєте мені, чого я позбувся!

“Як мені його розважити?” – думала ромашка, але не могла поворушити пелюсткою, тільки аромат, що лився з неї, був далеко дужчий, ніж завжди буває цієї квітки. Це помітив й жайворонок, і хоч він знемагав від спраги і обривав зелені травинки, але квітки не чіпав.

Настав вечір, та ніхто не приносив води пташці. Вона витягла свої гарні крила і затремтіла; її пісня була жадібна – “пік-пік”,- маленька голівка схилилась до квітки, і серце пташки розірвалось від суму та муки. І квітка не могла, як учора, скласти свої пелюстки й заснути; вона схилилась додолу, знесилена й сумна.

Тільки на другий ранок прийшли хлопчики і, побачивши мертву пташку, гірко заплакали.

Потім викопали гарненьку могилку і прикрасили її пелюстками квітів. Тіло пташки поклали в гарну червону коробочку: її пишно поховали, бідну пташку. Поки вона жила й співала, про неї забували – залишили її умирати в клітці від спраги,- а тепер влаштували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.

А дернину разом з ромашкою викинули на запорошений шлях. Ніхто й не подумав про квітку, яка найбільше від усіх любила бідну пташку і так хотіла її втішити.

Переклад О. Іваненко

План характеристики хімічного елемента

1. Хімічний знак і назва елемента.

2. Місце хімічного елемента у періодичній системі (атомний номер, відносна атомна маса, період, група).

Хлор Cl

Атомний номер 17

Ar (Cl) = 35,5 3-й період

VІІА група

3. Будова атома хімічного елемента (заряд ядра атома; число протонів, нейтронів, електронів у атомі; розподіл електронів за енергетичними рівнями). Вид елемента (неметалічний або металічний).

4. Характер простої речовини, утвореної атомами цього елемента (метал, перехідний метал, неметал).

5. Склад вищого оксиду, його характер (основний, кислотний, амфотерний).

6. Склад вищого гідроксиду, його характер (кислота, основа, амфотерний гідроксид).

7. Склад леткої сполуки з Гідрогеном (для неметалічних елементів).

План характеристики хімічного елемента

(за його положенням у Періодичній системі та будовою атома)

І. Назва елемента, його символ, відносна атомна маса.

ІІ. Положення у Періодичній системі:

Порядковий номер;

Номер періоду;

Номер групи, підгрупа.

ІІІ. Будова атома:

Заряд ядра та його склад(кількість протонів і нейтронів);

Кількість електронів;

Кількість електронних шарів і розподіл у них електронів;

Електронна формула(конфігурація) та схема будови атома;

Будова зовнішнього електронного шару, його завершеність, кількість спарених і неспарених електронів.

ІV. Характер хімічного елемента:

S-, p-, d – чи f-елемент;

Металічний чи неметалічний елемент

V. Проста речовина (метал чи неметал):

Формула;

VI. Вищий оксид:

Формула;

Валентність елемента в ньому;

Місце у класифікації (характер);

VII. Гідрат вищого оксиду :

Формула:

Валентність елемента в ньому;

Місце у класифікації (характер);

VIII. Сполука Гідрогену і валентність елемента в ній.

IX. Порівняння металічних або неметалічних властивостей із властивостями елементів, що стоять поряд у періоді та групі.

Перебування Простака в Парижі починається з в’язниці. І не вилізти б йому звідти довіку, якби не… Утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора. У повісті є “дзеркальна”, перехресна ситуація: гуронець їде до Парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну Сент-Ів, а в результаті вона визволяє його. Щоб визволити коханого, Сент-Ів була вимушена зрадити його. Отже, для того щоб стосовно однієї людини здійснився акт справедливості (щоб Простака звільнили), треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна Сент-Ів змушена віддатися вельможі Сен-Пуанжу). Такий стан справ називається беззаконням.

У Парижі панна де Сент-Ів попросила єзуїта влаштувати її до “якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси”. Яка їдка іронія Вольтера! “Побожниця”, жінка, не менш поблажлива, чим єзуїт, висловлювалася ще ясніше. “Леле,- казала вона,- рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому гречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться. Він вбачає в мені свою добродійницю й дивиться на себе, як на моє творіння. Чи ви думаєте, що всі ті, що стоять на чолі округи чи навіть армії, мають ці почесті й багатства за свої заслуги? Вони зобов’язані за це своїм жінкам. Коханням клопочуться про військові чини, й посаду дістає чоловік найвродливішої. Ваше становище набагато краще: мова йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов’язок, і ви повинні його виконати. Прекрасних і пишних дам, про яких я вам говорю, ніхто не плямує, вам же аплодуватимуть; скажуть, що коли ви й простудилися, то це лише ради надмірної чесноти”.- “Ах, якої там чесноти? – скрикнула прекрасна Сент-Ів.- Що за лабіринт неправди! Що за країна!”

Що стосується Простака, він “з’явився в Парижі й у війську під іншим іменем”, і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. Отримавши посаду, яка давала йому засоби для існування, він перестав бути самим собою.

Пісню “Віра, надія, любов” Тіна Кароль презентувла у 2016 році.

Текст пісні “Віра, надія, любов” Тіна Кароль

В час, коли я не сплю.
Ніжно струну я тихенько торкну.
Рукою проведу, по вустах, по стіні.
А серце мовчить, не болить, не кричить.

Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.

В час, коли я не сплю.
Ніч таємницю відкриє свою.
Мрію огорну, я душу твою.
А серце не болить, не мовчить, не кричить.

Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.

Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.
Віра, надія, любов – неприступні, як стіна.
Віра, надія, любов – це тільки ти і тільки я.

“Сто років самотності” скорочено українською Роман Маркеса ви можете читати за 5 хвилин. ( Більш детальний переказ )

“Сто років самотності” переказ

Майже всі події роману відбуваються у вигаданому містечку Макондо, але мають відношення до історичних подій в Колумбії. Місто було засноване Хосе Аркадіо Буендіа, вольовим і імпульсивним лідером, глибоко зацікавленим таємницями всесвіту, які йому періодично відкривали заїжджі цигани на чолі з Мелькиадес. Місто поступово зростає, і уряд країни проявляє інтерес до Макондо, але Хосе Аркадіо Буендіа залишає керівництво містом за собою, переманивши надісланого алькальда (мера) на свою сторону.

В країні починається громадянська війна, і скоро в неї втягуються жителі Макондо. Полковник Ауреліано Буендіа, син Хосе Аркадіо Буендіа, збирає групу добровольців і відправляється на боротьбу проти консервативного режиму. Поки полковник бере участь у військових діях, Аркадіо, його племінник, бере керівництво містом на себе, але стає жорстоким диктатором. Через 8 місяців його правління консерватори захоплюють місто і розстрілюють Аркадіо.

Війна триває кілька десятків років, то стихаючи, то спалахуючи з новою силою. Полковник Ауреліано Буендіа, стомлений безглуздою боротьбою, укладає мирний договір. Після того, як договір підписаний, Ауреліано повертається додому. У цей час у Макондо прибуває бананова компанія разом з тисячами мігрантів та іноземців. Місто починає процвітати, і один з представників роду Буендіа – Ауреліано Другий швидко багатіє, вирощуючи худобу, яка, завдяки зв’язку Ауреліано Другого з коханкою, магічно швидко розмножується. Пізніше, під час одного з страйків робітників, Національна армія розстрілює демонстрацію і, зануривши тіла у вагони, скидає їх у море.

Після бананової бійні місто протягом майже п’яти років потрапляє під безперервний дощ. У цей час народжується передостанній представник роду Буендіа – Ауреліано Вавилон (спочатку іменувався Ауреліано Буендіа, перш, ніж він виявить в пергаментах Мелькіадеса, що Вавилон – прізвище його батька). А коли дощі припиняються, у віці більш ніж 120 років помирає Урсула, дружина Хосе Аркадіо Буендіа, засновника міста та роду. Макондо ж стає занедбаним і пустельним місцем, в якому не народиться худобу, а будівлі руйнуються і заростають.

Ауреліано Вавилон незабаром залишився один у будинку, що розвалюється Буендіа, де він вивчав пергаменти цигана Мелькіадеса. Він на деякий час припиняє їх розшифровку через бурхливий роману зі своєю тіткою Амарантою Урсулою, яка приїхала додому після навчання в Бельгії. Коли вона вмирає при пологах, а їхнього сина (який народжується зі свинячим хвостиком) з’їдають мурашки, Ауреліано нарешті розшифровує пергаменти. Будинок і місто потрапляють в смерч, як мовиться в столітніх записах, в яких містилася ціла історія сімейства Буендіа, передбачена Мелькиадес. Коли Ауреліано розшифровує кінцівку передбачень, місто і будинок остаточно стираються з лиця Землі.