Blog

Михайло Панасович Стельмах хронологічна таблиця життя і творчості письменника наведена в цій статті.

Михайло Стельмах хронологічна таблиця

24 травня 1912 – народився у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба.

1921 – йде до початкової школи, відразу до 2 класу

1928 – оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів

1933 – закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту

1933-1939 – вчителював у селах Київщини.

1939 – мобілізований до Червоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений.

1941 – перша збірка поезій “Добрий ранок” під редакцією А. Малишка.

1942 – збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: “Провесінь”, “За ясні зорі”

1943 – в Уфі надрукована книжка оповідань “Березовий сік” під редакцією Юрія Яновського.

З 1944 – працює у редакції газети 1-го Українського фронту “За честь Родины”.

1951 – “Великі перелоги” (1951) (ці 2 розповіді були обєднані воб’ємний роман-хроніку під назвою “Велика рідня”. Роман був удостоєний Державної премії Союзу РСР)

1957р. – роман “Кров людська – не водиця”, написаний до 40-річчя Великого Жовтня; п’єса “Золота метелиця”
1959р. – роман “Хліб і сіль”, який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний Ленінської премії 1961р.;
1961р. – роман “Правда і кривда”, несподіваний своєю публіцистичною “відкритістю”;
1969р. – роман “Дума про тебе”.
1979 – “Чотири броди” останній роман Стельмаха, отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1980р.)

1972 – удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР ряду скликань, академік АН УРСР.

27 вересня 1983 – помер, похований на Байковому кладовищі.

Твори Михайла Стельмаха

“Казка про правду та кривду”; “Поміж березами дівча іде”; “Рідня”; “Тільки хвилі, і небо блакитне”; “Чотири броди” (1978).

Поетичні збірки

“Добрий ранок” (1941); “За ясні зорі” (1942); “Провесінь” (1942); “Шляхи світання” (1948); “Жито сили набирається” (1954); “Поезії” (1958); “Мак цвіте” (1968).

Прозові твори

“Березовий сік” (збірка новел, 1944); “Велика рідня”, роман (книга 1 “На нашій землі”, 1949, книга 2 “Великі перелоги”, 1951); “Хліб і сіль” (роман, 1959); “Правда і кривда” (роман, 1961); “Дума про тебе” (роман, 1969); “Над Черемошем. Гуцульські мотиви” (повість, 1952); “Гуси-лебеді летять” (повість, 1964); “Щедрий вечір” (повість, 1967); “На Івана Купала” (п’єса, 1966); “Зачарований вітряк” (п’єса, 1967); “Кум королю” (п’єса, 1968); “Живи, Україно!” (сценарій документального фільму, 1958); “Твори”, томи 1-6 (1972–1973).

Книжки для дітей

“Жнива” (1951); “Колосок до колоска” (1951); “Живі огні” (1954); “Весна-весняночка” (1955); “У сестрички дві косички” (1955); “В їжаковім вітряку”, “Як журавель збирав щавель” (1957); “Бурундукова сім’я” (1963); “Цапків урожай” (1967); “Літо-ліло” (1969).

Соломія Крушельницька коротка біографія викладена в цій статті.

Соломія Крушельницька біографія скорочено

Соломія Крушельницька – видатна українська оперна співачка.

Народилася 23 вересня 1872 року в селі Белявинцях на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері.
Ще маленькою дівчинкою вчилася грати на фортепіані, а з 10 років виступала в хорі організованому її батьком. Помітивши палке бажання доньки до музики, батьки зайняли грошей і відправили її вчитися в Львівську консерваторію.

У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери.
Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом вона відразу ж звернула на себе увага педагогів і заслужила “звання” “самої талановитої й вихованої” серед усіх учениць міланської школи бельканто.
Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п’ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання.
Слава Крушельницької рознеслася по всіх країнах Європи й докотилася до Росії. Один з кращих у той час оперних театрів – Одеський – запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи.

Виступаючи з тріумфом у Варшаві, Соломія також кожен рік виїздила на гастрольні виступи до Петербургу, де співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Карузо, Баттістіні, Аримонді, Куччині і Сільвестрі.
У Крушельницької складалася блискуча кар’єра.
Проживаючи в Італії, співачка тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції.

Крушельницька завжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського.

В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова.
В 1944 році всесвітньовідома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років – професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство.

Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років.

Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка.

Гуморески про село Павла Глазового зібрані в цій статті – всі вони цікаві, смішні, дотепні.

Гуморески Павла Глазового про село

“Маленький дачник”

Разом з мамою і татком на канікули в село
Невеличке хлопченятко до бабусі прибуло
І до чого ж здивувалось городське те хлопченя,
Як на вулиці уздріло – що б ви думали? –коня.
Довго-довго із-за тину придивлялося воно,
Доки дядько вийшов з хати, верхи сів і крикнув: – Но!
— Дядю, кояИк не поїде! – хлопчик вискочив на тин.-
Доки ви сиділи в хаті, з нього витік весь бензин.

“БУВАЛЬЩИНА”

В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз увечері єфрейтор
Брів не знать куди,
А під хатою сиділи
Два старі діди.
-Ач, надувся,
фриць нещасний!-
Мовив дід Яким. –
Слухай, куме, як я буду
Розмовляти з ним.
– З німцем будеш
розмовляти?
Із отим? – Еге ж!
– Та хіба ж ти по-німецьки
Хоч словечко втнеш?
– Ге, як треба, то я, куме,
Й по-турецьки втну.
– То давай тоді балакай,
Починай, ну-ну…
Дід схопився й заходився
Німцю козирять:
– Поцілуй мене в те місце,
На якім сидять!
Став єфрейтор та й питає
По-німецьки: – Вас?!
– Точно так!
Мене спочатку,
Потім кума раз.

“ЗДРАСТЄ, МАМА РОДНАЯ!”

Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір’ю вітається:
– Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? –
Мати гладить сина по рудому чубчику.
– Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, –
Більш на те скидається, що по-малоруському. –
А синок відказує: – Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?

ЗАЯВА

Неписьменності немає, ліквідовано її,
Та трапляються частенько ще такі грамотії,
Що, бувало, як напише, як накрутить бісів син,
То виходить, як то кажуть, ні в ворота, ані в тин.
До директора заводу вчора від Панька
Надійшла заява ось така:
“Прошу лічно дирекцію, а также завком,
Щоб мене не уважали больш холостяком.
Ізо мною в брак вступає будуща жена.
Я для свайби совершаю вбивство кабана,
Какового приобрьол я вєсом в сто кіло
І в його сопровождєнні їду на село.
Ісходя із цього отпуск розрешіть мені,
Ібо я у брак вступаю на чотири дні.
Прошу розрішить,
Бо нада спішить,
І не откладать,
Бо нєкогда ждать.
ПАНТЕЛЕЙ ЛЕПЕХА –
з подсобного цеха”.

“У КИЄВІ НА ПОДОЛІ”

Йшов професор і зайшов у якусь крамницю.
В касу глянув і уздрів свою випускницю.
Привітався і сказав: – Я прошу пробачення.
Ми ж, здається, на село вам дали призначення.
– Але ж ви учили нас, – мовила дівиця, –
Що між містом і селом стерта вже різниця.
Я й подумала собі: як нема різниці,
То нащо мені село? Житиму в столиці.

Зигмунд Фрейд біографія Українською мовою скорочено викладена в цій статті.

Зигмунд Фрейд біографія коротка

Зигмунд Фрейд (1856 – 1939) – невролог, психіатр, психолог.

Народився 6 травня 1856 року у Фрайбергу, Чехія в сімї євреїв.

У 1860 році сім’я Фрейда в зв’язку з фінансовою скрутою перебралася до Відня. У 9-річному віці Фрейд вступив до гімназії сперли (середня школа), де був одним з кращих учнів, і з відзнакою закінчив її в 17 років.

Після закінчення гімназії Фрейд бажав зробити військову або політичну кар’єру, але внаслідок антисемітських настроїв і матеріальну скруту його амбіції були перекреслені.

Восени 1873 року вступив на медичне відділення Віденського університету. З 1876 по 1882 рік працював в лабораторії психології Ернста Брюкке, вивчаючи гістологію нервових клітин. У 1881 році він з відзнакою склав випускні іспити і отримав ступінь доктора медицини.

У березні 1876 Фрейд під керівництвом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугра. Зокрема, вивчав наявність сім’яників у самця вугра. Це була його перша наукова робота. У 1884 році винайшов метод фарбування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб фарбування був визнаний недосконалим.

У 1882 році Фрейд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його в головну лікарню Відня, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатоміі. В початку 1880-х рр. зблизився з Йозефом Брейером і Жаном Мартеном Шарко, що зробили величезний вплив на його наукову діяльність.

У 1886 році Фрейд одружився з Мартою Бернейс. Згодом у них народилося шестеро дітей.

У 1891 році виходить друком робота Фрейда “Про афазії”, в якій він, зокрема, вперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої тоді концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки і її фізіологічних механізмів. У статті “Захисні невропсіхози” (1894) і роботі “Дослідження істерії” (1895, спільно з І. Брейером) було засвідчено, що існує зворотний вплив психічної патології на фізіологічні процеси і залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнта.

З початком XX століття починає випускати свої основні наукові праці:

“Тлумачення сновидінь” (1900) “Психопатологія повсякденного життя” (1901) “Один раній спогад Леонардо да Вінчі” (1910) “Тотем і табу” (1913) “Лекції по введенню в психоаналіз” (1916-1917) “По той бік принципу задоволення” (1920) “Психологія мас і аналіз людського” Я “” (1921) “Я і Воно” (1923)

У 1923 році у Фрейда виявлено рак піднебіння. Вчений переніс 33 болісні операції, але продовжував працювати до останніх днів життя. У 1930 році Фрейд став лауреатом премії Гете.

У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини (аншлюсу) почалися гоніння на євреїв з боку нацистів, положення Фрейда значно ускладнилося. Після арешту дочки Анни і допиту в гестапо, Фрейд прийняв рішення покинути Третій рейх. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Він був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо “за ряд добрих послуг”, а й виплатити уряду рейху нечуваний “викуп” в 4000 доларів за право покинути Німеччину. Багато в чому завдяки турботам і зв’язкам принцеси грецької і датської Марі Бонапарт – пацієнтки і учениці Фрейда – йому вдалося зберегти життя і разом з дружиною і дочкою емігрувати до Лондона. Дві сестри Фрейда були вислані в концентраційний табір, де загинули в 1942 році.

Болісно страждаючи від раку порожнини рота, викликаного курінням, в 1939 році він попросив свого лікаря й друга Макса Шура допомогти йому зробити евтаназію, ідея якої була в той час досить популярною. Той дав йому потрійну дозу морфіну, від якої Фрейд помер 23 вересня в віці 83 років.

Український романтизм – ідейний рух у літературі, науці й мистецтві.

Особливості українського романтизму

Велику роль в усіх родах літератури відігравала національно-історична тематика; Ідеалізувалися патріархальні відносини; У характерах поєднувалися національне і соціальне першоджерела; Ліричний герой перебуває у гармонії з природою; “Світова туга” носила характер суму за минулою славою та волею України; Український романтичний герой – це людина, яка є часткою всеосяжної природи, індивідуально-неповторна; тому часто використовується прийом психологічного паралелізму – паралельне зображення людини і природи: Головний герой українського романтичної поезії – вільний козак, вершник – символ виклику долі; Підносився ідеал суспільно активної, діяльної людини – патріотичної, хороброї, здатної на самопожертву, відстоює інтереси України.

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов’янських народів, зокрема українського.