Blog

Байка “Мурашка і Цикада” читати

Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони спитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: “Мені все було ніколи, я співала”. На це Мурашки, сміючись, відповіли: “Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку”.

Не слід зневажати нічого, щоб згодом не довелося шкодувати.

“Мурашка і Цикада” аналіз

Герої байки:

Мурашка – старанність, працелюбність, поміркованість; Цикада – легковажність, непередбачливість, несумлінність)

Мораль байки “Мурашка і Цикада”

Мораль: не можна у житті бути безтурботними і не дбати про майбутнє. Засуджуються: лінощі, безпорадність, легковажне ставлення до життя. Мова байки: лаконічна суха, ділова; сюжет – найпопулярніший у світовому байкарстві.

Вірш “Майбутні злочинці іще в личинці…” Ліни Костенко

“Майбутні злочинці іще в личинці…” Ліна Костенко

Майбутні злочинці іще в личинці.
Колишньому глоду вже не до плоду.
А десь в Березівці чи в Чучинці
чучикає баба майбутнє народу.

Воно лежить у рожевій льолі,
йому на поріг прибита підкова.
Над ним схилилось обличчя Долі, –
її усмішка така загадкова!

Слова підлітають над гривою казки,
і серце підказує правду уму.
Не східні царі, не волхви, не підпаски; –
жоржини прийшли поклонитись йому.

І верби прийшли. І прийшло незабутнє.
І люди, й не люди, добро і зло.
Але майбутнє тому і майбутнє,
що має бути, що б не було!

Морями пшениці, у пахощах м’яти,
де літо стоїть, як мальований глек, –
пливуть і пливуть колискові фрегати,
летять космонавти на крилах лелек…

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Майбутні злочинці іще в личинці…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

“Intermezzo” Коцюбинський сюжет

Сюжет новели “Intermezzo” Коцюбинський – безфабульний: за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв. В “Intermezzo” вони проходять через три фази:

ДЕПРЕСІЯ. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели – надломлений інтелектуал-митець, який втомився від “незліченних “треба” і безконечних “мусиш”, від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет “сього многоголового звіра”, їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації. СПОКІЙНО-СПОГЛЯДАЛЬНИЙ СТАН. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі – щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік “дійових осіб”, серед яких є і “Ниви в червні”, і “Сонце”, і “Зозуля”, і “Жайворонки”. Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками “соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі”, милується волошками, вдихає пахощі “білої піни гречок”, і п’є “теплий зцілющий напій сонця”, слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання. ОБУРЕННЯ, ГНІВ, НЕТЕРПІННЯ. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде “між люди”, в місто, служити своєю творчістю народові: “Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає”. Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей – від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті – до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.

Образ копач Бонавентура “Сто тисяч” – Протилежний Герасиму. У творі його докоряють за те, що він 30 літ копає і нічого путнього за ці роки не знайшов. Копач – багатий своєю мрією, окрім неї він багатий на жарти, прислів’я, влучні вислови.
Бонавентура дуже добра людина. У побуты неосвідчена, але проста, що дуже ціниться в людях.

“Сто тисяч” копач Бонавентура характеристика

Від початку до кінця комедії поруч із Калиткою глядач бачить ще одне породження капіталістичної тогочасної дійсності – копач Бонавентура, який не зумів пристосуватися до нових умов і дощенту розорився. Копач теж хоче розбагатіти і вже не один рік марно шукає в землі скарбів.

Бонавентура – цілковита протилежність Калитці. Він жартівник, мрійник, людина непрактична в господарських справах, його не бентежить становище люмпена, а в якому він опинився, все більше опускаючись на соціальне дно. Копач живе у якомусь своєму світі, не зрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився. Не дає йому спокою тільки один предмет – Боковенька.

Бонавентурі здається, що саме там за одному йому зрозумілими прикметами він відшукає скарб. А викопані гроші він мріє витрати не на побутові потреби, а на мандрівку до Парижа. Він навіть вміє “балакати” по-французьки! Бонавентурі докоряють, що він тридцять літ шукає гроші, але й досі нічогісінько не знайшов, але копач велике значення надає тим речам, які він все-таки викопав: окам’янілому дереву, ступці мідній сковороді. Він усіх переконує, що ці предмети важливі для науки. Копач навіть одіслав їх одному професорові, що кургани розкопує.

Копач – дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти Бонавентура. Крім того, що герой багатий своєю мрією, він також багатий на всілякі жарти, дотепи та прислів’я. З повагою Бонавентура ставиться до науки, знає напам’ять всі вірші Шевченка, цитує “Енеїду” Котляревського.

В образі цього героя автор п’єси показав низи тогочасного суспільного ладу, що склалися з обіднілих, вкрай селян і розорених поміщиків, які не могли пристосуватися до існуючих умов.

Цитати копача Бонавентура

“Я, слава Богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв”;

“Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш”;

“Тільки гляну, враз бачу”;

“Я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. Є сама – добре, а нема – кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув – мало журився, проснувся, встав – встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув”;

“Опит – велікоє діло!”;

“Мені тільки засісти, то я з маху напишу що завгодно… Хочеш – комедію, а хочеш – прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно”;

“Оцей раз, як не найду грошей, годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать все, все одно гроші; я за год напишу стільки, що й на воза не забереш”.

Євген Гуцало – український письменник, журналіст, поет і кіносценарист. Біографія Євгена Гуцала скорочено донесе основні події з життя письменника.

Євген Гуцало біографія коротко

Народився Євген Пилипович Гуцало 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині – Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів.

Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села вирішив вступати до Київського університету ім. Т. Шевченка на факультет журналістики, але не пройшов по конкурсу.

Євген Гуцало, через рік, вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М. Гоголя.

У 1959 закінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту.

З 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в”Літературній Україні”, потім у видавництві “Радянський письменник”. Працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині

В 1962 році вийшла друком перша його повноцінна – збірка оповідань “Люди серед людей”

Після поїздки до Франції видає книги “Яблуко з осіннього саду” (1964), “Скупана в любистку” (1965) “Олень Август” (1966), “Хустина шовку земного” (1966), “Запах кропу” (1969) та інші твори.

Як наслідок, плідний вінницький літератор Євген Гуцало ввійшов до плеяди українських письменників-шістдесятників.

На початку 1970-х років виходять друком лірико-психологічна повість “Дівчата на виданні”, дилогія “Сільські вчителі” та “Шкільний хліб”.

Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: ” Олень Август ” (1965), “З горіха зерня” (1969), “Дениско” (1973), “Саййора” (1980), “Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. У 1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала “Письмо землі”. Далі з’являються книжки віршів “Час і простір” (1983), “Живемо на юрі” (1984), “Напередодні нинішнього дня” (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки “Зелена радість конвалій” повертається письменник до лірики. 4 липня 1995 року, на 58 році життя, не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.

Євген Гуцало нагороди

Літературна премія імені Юрія Яновського (1982) – за збірники оповідань “Орлами орано”, “Що ми знаємо про любов”, “Полювання з гончим псом” и “Оповідання з Тернівки”; Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1985) – за дитячі збірки “Саййора”, “Пролетіли коні” ; Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичів (1995) – за роман-трилогію “Позичений чоловік”; Премія ім. Івана Огієнка (1995) – за публіцистичну книжку “Ментальність орди”.

Вірш “Молитва” Олександра Кониського – відомий також під назвою Боже великий, єдиний, нам Україну храни або як церковний гімн України, музика Миколи Лисенка. Написана в 1885 році.

“Молитва” О. Кониського аналіз

Тема: звернення людей до єдиного Бога з молитвою про необхідність уберегти Україну і дати її народу волі, щастя і долі.

Ідея: возвеличення сили Бога, віра люду в його допомогу.

Основна думка: клопотання і звернення людей до Бога не тільки з власних інтересів, а й прагнення зберегти Україну, піклуватися і дбати про неї.

Жанр: молитва.

Молитва – це:

звернення віруючого до бога; канонізований текст звернення.

Художні засоби “Молитва”

звертання: “Боже…”; метафори: “Боже, освіти, просвіти, зрости, храни, зверни, дай”; епітет: “чиста любов”; повтори: “Боже, дай… многая… волю”, “світло…”, “Україну…”; риторичні оклики: “Ти на люд наш зверни!”, “Дай доброго світла!”, “І многая, многая літа!”.

Історія виникнення твору “Молитва”

Ця пісня більш як півстоліття була забороненою, не виконувалася на концертах, не звучала по радіо. Коли вона народилася, точно не відомо. Слова належать Олександрові Кониському, музика – Миколі Лисенкові. У 90-х роках її знали в Галичині. У 1903-му, коли автор музики перебував у Львові, вона лунала на концертах. Пісня зазнала певного пе-реакцентування: написана для дітей, після зміни окремих слів набула загальнонародного звучання. Виконувалась у школах, на церковних святах, світських концертах, як духовний гімн – спочатку в західноукраїнських землях, а протягом 1917-1920 років – і в Наддніпрянській Україні. А згодом заборонена. Не увійшла до жодного з видань творів М. В. Лисенка. Текст і музика зливаються воєдино, творять органічну цілісність.

“Боже великий, єдиний” – одна з тих духовно-патріотичних пісень, що служили і служать високій меті національного відродження народу. Пісня широко знана в усіх країнах, де проживають українці, духовно об’єднує їх із батьківщиною.