Blog

  • Що вимірює вольтметр

    Що вимірює вольтметр?

    Маючи певний багаж знань, далеко не кожний відразу зметикує, що вимірює вольтметр? Насправді, все дуже просто.

    Вольтметр використовується для вимірювання напруги на полюсах джерела струму або на якій-небудь ділянці кола. Вольтметр здатний досить швидко і надійно визначити величину напруги.

    Головна особливість його роботи саме в тому, що він підключається паралельно до джерела електричної енергії чи навантаження. Для того, щоб відрізнити його від інших електровимірювальних приладів но його шкалу наносять літеру V. Означаючи його схематично, цю саму букву зображують у колі.

    Класифікація вольтметрів:

    За принципом роботи вольтметри бувають:
    – електричні
    – електромеханічні вольтметри.

    За призначенням є вольтметри:
    – постійного струму,
    – перемінного струму,
    – імпульсні,
    – фазочутливі,
    – селективні
    – універсальні.

    За способом використанні і типом конструкції вольтметри бувають:
    – стаціонарні
    – переносні
    – щитові.

    Вольтметри, які використовуються в промисловості, розраховані на потік великої напруги, тому їх часто називають кіловольтметри і встановлюються такі прилади стаціонарно, переважно в спеціальному приміщенні, яке відводиться саме для нього. Побутові вольтметри, як правило, розраховані на вимірювання невеликих потоків напруги, тому входять в склад мультиметрів и можуть досить легко поміщатися в звичайну кишеню.

    Варто зазначити, що всі види вольтметрів зайняли свою нішу у використанні в галузях промисловості та на побутовому рівні, адже завжди знайдеться те, що вимірює вольтметр. Для того, щоб розширити діапазон вимірювання приладу, достатньо приєднати до нього та ввімкнути пару резисторів. З його допомогою, напруга завжди буде під вашим безперервним контролем.

  • “А зорі тут тихі” скорочено

    “А зорі тут тихі” скорочено читати

    “А зорі тут тихі” Васильєв Б. Л. скорочено Ви можете за 15 хвилин.

    Глава 1 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Травень 1942 року. На 171 залізничному роз’їзді, що опинився всередині військових дій, вціліло кілька дворів. Німці припинили бомбардування. На випадок нальоту командуванням були залишені дві зенітні установки. Життя на роз’їзді тихе і спокійне, зенітники не витримували спокуси жіночою увагою і самогоном, і по рапорту коменданта роз’їзду старшини Васкова стали тільки пити і гуляти… Васьков просив прислати непитущих.

    Прибутки “непитущі” зенітники – молоденькі дівчата.

    На роз’їзді стало спокійно. Дівчата над старшиною жартували, Васьков відчував себе ніяково в присутності “вчених” бійців: освіти у нього було всього 4 класу. Головне ж занепокоєння викликав внутрішній “безлад” героїнь – вони все робили не за статутом.

    Глава 2 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Втративши чоловіка, Рита Осянина, командир відділення зенітниць, стала суворою і замкнутою. Одного разу вбили підносницю, і замість неї прислали красуню Женю Комелькову, на очах якої німці розстріляли близьких. Незважаючи на пережиту трагедію. Женя відкрита і пустотлива. Рита і Женя подружилися, і Рита прийшла в себе.

    Їх подругою стає худенька Галя Четвертак.

    Почувши про можливість переведення з передовою на роз’їзд, Рита пожвавлюється – виявляється, у неї поруч з роз’їздом в місті син. Ночами Рита бігає відвідувати сина.

    Глава 3 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Повертаючись з самовільної відлучки через ліс, Осянина виявляє двох незнайомців в маскувальних халатах, зі зброєю і пакетами в руках. Вона розповідає про це коменданту роз’їзду. Старшина розуміє, що вона зіткнулася з німецькими диверсантами, що рухаються в бік залізниці, і вирішує йти на перехоплення противника. У розпорядження Васкова виділені 5 дівчат-зенітниць. Турбуючись за них, старшина намагається підготувати свою “гвардію” до зустрічі з німцями і підбадьорити.
    Рита Осянина, Женя Комелькова, Ліза Бричкина, Галя Четвертак і Соня Гурвич зі старшим групи Васковим відправляються коротким шляхом до Вопь-озера, де розраховують зустріти і затримати диверсантів.

    Глава 4 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Федот Евграфич благополучно проводить своїх бійців через болота, минаючи топи (тільки Галя Четвертак втрачає в болоті чобіт), до озера. Тут тихо, як уві сні.

    Глава 5 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Розраховуючи швидко впоратися з двома диверсантами, Васьков все-таки “для підстраховки” вибрав і шлях відступу. В очікуванні німців дівчата пообідали, старшина дав бойовий наказ затримати німців при їх появі, і всі зайняли позиції.

    Галя Четвертак, промокла в болоті, захворіла.

    Німці з’явилися вранці: але їх виявилося їх не двоє, а шістнадцять.

    Глава 6 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Розуміючи, що п’ять дівчат з фашистами не впоратися, Васьков посилає “лісову” жительку Лізу Брічкіну на роз’їзд, що отримати підкріплення.

    Намагаючись злякати німців і змусити їх йти в обхід, Васьков з дівчатами вдають, що в лісі працюють лісоруби. Вони голосно перегукуються, палять багаття, старшина рубає дерева, а відчайдушна Женька навіть купається в річці на очах у диверсантів.

    Німці пішли, і всі думали, що найстрашніше минуло…

    Глава 7 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Ліза поспішала, думаючи про Васькова, і пропустила помічену сосну, біля якої потрібно було повернути. Насилу рухаючись в болотах, вона оступилася – і втратила стежку. Вона загрузла в болоті і потонула.

    Глава 8 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Васьков, розуміє, що ворог хоч і зник, але може напасти на загін в будь-яку хвилину, тому йде з Ритою в розвідку. З’ясувавши, що німці влаштувалися на привалі, старшина приймає рішення поміняти розташування групи і відправляє Осяніну за дівчатами. Васьков засмучується, виявивши, що забув кисет. Побачивши це, Соня Гурвич біжить забрати кисет.

    Васьков не встигає зупинити дівчину. Через деякий час йому чується крик. Здогадуючись, що може означати цей звук, Федот кличе з собою Женю Комелькову і йде на колишню позицію. Удвох вони знаходять вбиту ворогами Соню.

    Глава 9 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Васьков з люттю переслідував диверсантів, щоб помститися за смерть Соні. Непомітно підібравшись “фріців”, старшина вбиває першого, на другого сил не вистачає. Женя рятує Васкова від загибелі, вбиваючи німця прикладом. Федот Евграфич страждав через загибель Соні. Але, розуміючи стан Женьки, яка болісно переносить скоєне нею вбивство, пояснює, що вороги самі переступили людські закони і тому їй треба зрозуміти: “не люди це, не люди, не звірі навіть – фашисти”.

    Глава 10 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Всі поховали Соню і рушив далі. Виглянувши з-за чергового валуна, Васьков побачив німців – ті йшли прямо на них. Почавши зустрічний бій, дівчата з командиром змусили диверсантів відступити, тільки Галя Четвертак від страху відкинула гвинтівку і впала на землю.

    Після бою старшина скасував збори, де дівчата хотіли судити Галю за боягузтво, він пояснив її поведінку недосвідченістю і розгубленістю.

    Васьков йде в розвідку і з метою виховання бере з собою Галю.

    Глава 11 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Галя Четвертак йшла слідом за Васковим. Вона, завжди жила в своєму вигаданому світі, а побачивши убиту Соня була зламана жахом реальної війни.

    Розвідники побачили трупи: поранених добили свої ж. Диверсантів залишалося 12.

    Сховавшись з Галею в засідці, Васьков готовий розстрілювати, німців зо залишилися. Раптом напереріз ворогам кинулася нічого не тямлячи Галя Четвертак, і була убита автоматною чергою.

    Старшина вирішив відвести диверсантів якнайдалі від Рити і Жені. До ночі він метався між деревами, шумів, коротко стріляв по мигтючим фігурам ворога, кричав, ведучи німців за собою все ближче до боліт. Поранений в руку, він сховався на болоті.

    На світанку, вибравшись з болота, побачив старшина на поверхні топи армійську спідницю Бричкиної, прив’язану до жердини, і зрозумів, що Ліза загинула в трясовині.

    Надії на допомогу тепер не було…

    Глава 12 “А зорі тут тихі…” скорочено

    З важкими думками про те, що “програв він вчора всю свою війну”, але з надією, що живі Рита і Женька, Васьков відправляється на пошуки диверсантів. Він знаходить на занедбану хату, яка опинилася притулком німців. Спостерігає, як ховають вони вибухівку і йдуть на розвідку. Одного з ворогів Васьков вбиває і забирає зброю.

    На березі річки, де вчора “спектакль фріцам влаштовували”, старшина і дівчата зустрічаються – з радістю, як сестри і брат. Старшина каже про те, що Галя і Ліза загинули смертю хоробрих, і про те, що всім їм належить прийняти останній, по всій видимості, бій.

    Глава 13 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Німці вийшли на берег, і бій почався. Одне знав Васков в цьому бою: не відступати. Не віддавати німцеві ні клаптика на цьому березі. Як не важко, як не безнадійно – тримати. Здавалося Васкову, що він останній син своєї Батьківщини і останній її захисник. Загін не давав німцям перейти на інший берег.

    Риту важко поранило в живіт осколком гранати.

    Відстрілюючись, Комелькова намагалася відвести за собою німців. Весела, усміхнена і життєрадісна Женька ​​навіть не відразу зрозуміла, що її поранили – адже нерозумно і неможливо було загинути в дев’ятнадцять років! Вона стріляла, поки були патрони і сили. “Німці добили її впритул, а потім довго дивилися на її горде і прекрасне обличчя…”

    Глава 14 “А зорі тут тихі…” скорочено

    Розуміючи, що вмирає, Рита розповідає Васкову про сина Альберта і просить про нього подбати. Старшина ділиться з Осяниною своїм останнім сумнівом: чи варто було берегти канал і дорогу ціною загибелі дівчаток, попереду у яких було все життя? Але Рита вважає, що Батьківщину потрібно захищати.

    Васьков попрямував назустріч ворогам. Почувши слабкий звук пострілу, повернувся. Рита застрелилася, не бажаючи мучитися і бути тягарем.

    Поховавши Женю і Риту, знесилений, Васьков брів вперед, до закинутого скиту. Увірвавшись до диверсантів, убив одного з них, чотирьох взяв у полон. У маренні веде поранений Васьков диверсантів до своїх, і, тільки зрозумівши, що дійшов, непритомніє.

    Епілог

    З листа туриста (написано багато років після закінчення війни), відпочиваючого на тихих озерах, ми дізнаємося, що приїхали туди сивий дід без руки і капітан-ракетник Альберт Федотич і привезли мармурову плиту. Разом з приїжджими турист розшукує могилу колись загиблих тут зенітниць. Він помічає, які тут тихі зорі…

  • “Євшан-зілля” Микола Вороний

    “Євшан-зілля” – поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять.

    “Євшан-зілля” Микола Вороний читати

    До лучче єсть на своей земли костю лечи, ине ли на чюже славну быти.
    (Літопис, за Іпатським списком)

    В давніх літописах наших
    Єсть одно оповідання,
    Що зворушує у серці
    Найсвятіші почування.

    Не блищить воно красою
    Слів гучних і мальовничих,
    Не вихвалює героїв
    Та їх вчинків войовничих.

    Ні, про інше щось говорить
    Те старе оповідання.
    Між рядками слів таїться
    В нім якесь пророкування.

    І воно живить надію,
    Певну віру в ідеали
    Тим, котрі вже край свій рідний
    Зацурали, занедбали…

    Жив у Києві в неволі
    Ханський син, малий хлопчина,
    Половецького б то хана
    Найулюблена дитина.

    Мономах, князь Володимир,
    Взяв його під час походу
    З ясирем в полон і потім
    При собі лишив за вроду.

    Оточив його почотом
    І розкошами догідно –
    І жилось тому хлоп’яті
    І безпечно, і вигідно.

    Час минав, і став помалу
    Рідний степ він забувати,
    Край чужий, чужі звичаї
    Як за рідні уважати.

    Та не так жилося хану
    Без коханої дитини.
    Тяжко віку доживати
    Під вагою самотини.

    Зажурився, засмутився…
    Вдень не їсть, а серед ночі
    Плаче, бідний, та зітхає,
    Сну не знають його очі.

    Ні від кого він не має
    Ні утіхи, ні поради.
    Світ увесь йому здається
    Без краси і без принади.

    Кличе він гудця2[2] до себе
    І таку держить промову,
    Що мов кров’ю з його серця
    Слово точиться по слову:

    “Слухай, старче, ти шугаєш
    Ясним соколом у хмарах,
    Сірим вовком в полі скачеш,
    Розумієшся на чарах.

    Божий дар ти маєш з неба
    Людям долю віщувати,
    Словом, піснею своєю
    Всіх до себе привертати.

    Ти піди у землю Руську –
    Ворогів наших країну,-
    Відшукай там мого сина,
    Мою любую дитину.

    Розкажи, як побиваюсь
    Я за ним і дні, і ночі,
    Як давно вже виглядають
    Його звідтіль мої очі.

    Заспівай ти йому пісню
    Нашу, рідну, половецьку,
    Про життя привільне наше,
    Нашу вдачу молодецьку.

    А як все те не поможе,
    Дай йому євшана-зілля,
    Щоб, понюхавши, згадав він
    Степу вільного привілля”.

    І пішов гудець в дорогу.
    Йде він три дні і три ночі,
    На четвертий день приходить
    В місто Київ опівночі.

    Крадькома пройшов, мов злодій,
    Він до сина свого пана
    І почав казати стиха
    Мову зрадженого хана.

    Улещає, намовляє…
    Та слова його хлопчину
    Не вражають, бо забув вже
    Він і батька, і родину.

    І гудець по струнах вдарив!
    Наче вітер у негоду,
    Загула невпинна пісня –
    Пісня вільного народу.
    Про славетнії події –
    Ті події половецькі,
    Про лицарськії походи –
    Ті походи молодецькі!

    Мов скажена хуртовина,
    Мов страшні Перуна громи,
    Так ревли-стогнали струни
    І той спів гудця-сіроми!

    Але ось вже затихає
    Бренькіт дужий акордовий
    І намісто його чути
    Спів народний, колисковий.

    То гудець співає тихо
    Пісню тую, що співала
    Мати синові своєму,
    Як маленьким колисала.

    Наче лагідна молитва,
    Журно пісня та лунає.
    Ось її акорд останній
    В пітьмі ночі потопає…

    Але спів цей ніжний, любий,
    Ані перший, сильний, дужий,
    Не вразив юнацьке серце,-
    Він сидить німий, байдужий.

    І схилилася стареча
    Голова гудця на груди –
    Там, де пустка замість серця,
    Порятунку вже не буде!..

    Але ні! Ще є надія
    Тут, на грудях в сповиточку!..
    І тремтячими руками
    Роздирає він сорочку,

    Із грудей своїх знімає
    Той євшан, чарівне зілля,
    І понюхать юнакові
    Подає оте бадилля.

    Що ж це враз з юнаком сталось?
    Твар3[3] поблідна у небоги,
    Затремтів, очима блиснув
    І зірвавсь на рівні ноги.

    Рідний степ – широкий, вільний,
    Пишнобарвний і квітчастий –
    Раптом став перед очима,
    З ним і батенько нещасний!..

    Воля, воленька кохана!
    Рідні шатра, рідні люди…
    Все це разом промайнуло,
    Стисло серце, сперло груди.

    “Краще в ріднім краї милім
    Полягти кістьми, сконати,
    Ніж в землі чужій, ворожій
    В славі й шані пробувати!” –

    Так він скрикнув, і в дорогу
    В нічку темну та пригожу
    Подались вони обоє,
    Обминаючи сторожу.

    Байраками та ярами
    Неутомно проходжали –
    В рідний степ, у край веселий
    Простували, поспішали.

    Україно! Мамо люба!
    Чи не те ж з тобою сталось?
    Чи синів твоїх багато
    На степах твоїх зосталось?

    Чи вони ж не відцурались,
    Не забули тебе, неньку,
    Чи сховали жаль до тебе
    І кохання у серденьку?

    Марна річ! Були і в тебе
    Кобзарі – гудці народні,
    Що співали-віщували
    Заповіти благородні,

    А проте тієї сили,
    Духу, що зрива на ноги,
    В нас нема і манівцями
    Ми блукаєм без дороги!..

    Де ж того євшану взяти,
    Того зілля-привороту,
    Що на певний шлях направить,-
    Шлях у край свій повороту?!

    1899 р.

    1[1] Євшан-зілля – різновид полину, що росте в південних степах; має сильний і відночас ніжний, приємний запах.
    2[2] Гудець – музикант і співак.
    3[3] Твар – тут: обличчя, лице.

  • Книги для підлітків 16 років

    Цікаві книги для підлітків дівчат та хлопців мають значиний вплив на розвиток підростаючого покоління. Адже, читання допомагає формувати правильний і широкий світогляд. Книги для підлітків писалися в усі часи і багато з них через роки не втрачають свою актуальність. Книги, які варто прочитати підлітку зібрані в цій статті.

    Найпопулярніші книги для підлітків

    Зарубіжні класичні книги для підлітків

      ” Ромео і Джульєтта ” (У. Шекспір); “Граф Монте-Крісто” (А. Дюма); “Три мушкетери” (А. Дюма); ” Айвенго ” (В. Скотт); ” Хатина дядька Тома ” (Г. Бічер-Стоу); ” 451 градус за Фаренгейтом ” (Р. Бредбері); ” Собор Паризької Богоматері ” (В. Гюго); “Серця трьох” (Д. Лондон); “Троє в човні, не рахуючи собаки” (Д. Джером); ” Король Матіуш Перший ” (Януш Крчак); “Машина часу” (Г. Уеллс); “Людина, яка сміється” (В. Гюго); ” Фауст ” (Г. Гете); ” Маленький принц ” (А. де Сент Екзюпері); ” Біле ікло ” (Д. Лондон); ” Портрет Доріана Грея ” (О. Уайльд); “Над прірвою в житі” (Д. Селінджер); “Пролітаючи над гніздом зозулі” (К. Кізі); “Гаргантюа і Пантагрюель” (Р. Франсуа); “У пошуках втраченого часу” (М. Пруст); “Повелитель мух” (У. Голдінг); “П’ятнадцятирічний капітан” (Ж. Верн); “Вершник без голови” (М. Рід); “Навколо світу за вісімдесят днів” (Ж. Верн); “Одіссея” (Гомер) “Земля обітована” (Е. Ремарк); “Прекрасний новий світ” (О. Хакслі); “Мобі Дік” (Г. Мелвілл).

    Сучасні книги для підлітків

    “Ми з закінченим терміном придатності” (С. Крамер);
    “Перш ніж я впаду” (Л. Олівер);
    “Просто слухай, Замок і ключ і ін.” (С. ДЕССА);
    “Коли ми зустрінемося” (С. Ребекка);
    “Дівчина з зеленими очима” (С. Хайес);
    “Гаррі Поттер” (Д. Роулінг);
    “Притулок” (М. Ру);
    “Час бігти” (У. Рейчел);
    “Моя сестра живе на камінній полиці”. (А. Пітчер);
    “Численні Катерини”. (Г. Джон);
    “Моторошно голосно і вкрай близько” (Ф. Сафран);
    “Я не гальмо” (Н. Дашевская);
    “Здрастуй, Ніхто” (Б. Догерті);
    “Перші досліди, Друга спроба” (М. Маккаферті);
    “Сутінки” (С. Майер);
    “Книжковий злодій” (М. Зусак).
    “Керрі” (Стівен Кінг)
    “Ангел для сестри” (Джоді Піколт)
    “Дев’ятнадцять хвилин” (Джоді Піколт)
    “Все на світі” (Юн Нікола)
    “Валькірія” (М. Семенова)
    “Там, де ліс не росте” (М. Семенова)
    “Таймлесс. Трилогія “(К. Грін)
    “Винні зірки” (Джон Грін)

    Російська класика для підлітків

    “Червоні вітрила” (А. Грін);
    “Війна і мир” (Толстой Л. Н.);
    “Анна Кареніна” (Толстой Л. Н.);
    “Батьки і діти” (Тургенєв І. С.);
    “Собаче серце” (Булгаков М. А.);
    “Дні Турбіних” (Булгаков М. А.)
    “Майстер і Маргарита” (Булгаков М. А.);
    “Доктор Живаго” (Пастернак Б. Л.);
    “Ідіот” (Достоєвський М. Ф.);
    “Будинок з мезоніном” (Чехов А. П.)
    “Злочин і кара” (Достоєвський М. Ф.);
    “Пан із Сан-Франциско” (Бунін І. А.);
    “Гранатовий браслет” (Купрін А. І.);
    “Олеся” (Купрін А. І.)
    “Обломов” (Гончаров І. А.);
    “Дитинство”, “Отроцтво”, “Юність” (Толстой Л. Н.);
    “Євгеній Онєгін” (Пушкін А. С.);
    “Панночка-селянка” (Пушкін А. С.)
    “Людина у футлярі” (Чехов А. П.).
    “Золоте теля” (І. Ільф, Є. Петров);
    “Тихий дон” (Шолохов М. А.);
    “Вони билися за Батьківщину” (Шолохов М. А.);
    “Як гартувалася сталь” (Островський Н. А.);
    “А зорі тут тихі” (Васильєв Б. Л.);
    “Чапаєв” (Фурманов Д.);
    “Батальйони просять вогню” (Бондарєв Ю.);
    “Архіпелаг Гулаг” (Солженіцин А.);
    “Кортик” (Рибаков А.);
    “Людина-амфібія” (Бєляєв А.);
    “Лоліта” (Набоков А.);
    “Понеділок починається в суботу” (Брати Стругатскіе);
    “Голова професора Доуеля” (Бєляєв А.);
    “Два капітани” (Каверін В.);
    “Тіні зникають опівночі” (Іванов А.).
    “Вам і не снилося” (Г. Щербакова)

  • Е. По “Золотий жук” скорочено

    Е. По “Золотий жук” скорочено

    “Золотий жук” скорочено

    Це історія про скарби, ключ до місце знаходження яких був зашифрований. Один з героїв зумів розгадати його, використовуючи чудову систему підрахунку знаків шифру і зіставлення з частотою використання літер в англійській мові.

    Дія оповідання відбувається в Південній Кароліні. Нащадок старовинного аристократичного роду Вільям Легран, переслідуваний невдачами і банкрутством, біжить зНового Орлеана і поселяється на пустельному острівці поблизу атлантичного узбережжя зі своєю собакою – ньюфаундлендом і старим слугою.

    Одного разу під час прогулянки було знайдено “золотого” жука, якого вони загорнули у шматок знайденого поблизу пергаменту. Прийшовши додому, Легран зовсім випадково виявляє на пергаменті зображення черепа, намальоване прихованими чорнилом, які проявилися від дії тепла – каміна в будинку Леграна. Розпитуючи про подробиці, Оповідач зауважує, що Легран сприймає цю знахідку як щасливе знамення. Негр Юпітер турбується, чи не захворів господар – Легран весь час щось рахує і надовго зникає з дому.

    Через якийсь час Оповідач отримує від Леграна записку з проханням відвідати його з якоїсь важливої справи. Інтонація листа змушує Оповідача поквапитися, і він того ж дня опиняться у друга. Легран очікує його з нетерпінням і пропонує всім відразу відправитися в дорогу – на материк, у гори – в кінці експедиції вони зрозуміють, що він має на увазі.

    Через кілька годин товариші дістаються дерева, яке і шукав Легран. Він змушує лізти слугу на дерево раз у раз направляючи його. Юпітер знаходить прибитий до суку череп і отримує вказівку пропустити золотого жука на шнурі крізь ліву очну ямку. Забивши кілочок туди, де опустився жук, Легран відміряє відстань і всі починають копати. Через деякий час виявляється, що негр переплутав очниці і їхні зусилля виявилися марними. Легран переміряє все заново і вони відновлюють розкопки.

    Їх працю перериває відчайдушний гавкіт ньюфаундленда. Собака рветься в яму і знаходить два скелети. Через кілька секунд компаньйони виявляють скриню, в якій знаходиться справжній скарб – купи золота і дорогоцінного каміння. Подолавши насилу зворотний шлях, нарешті, бачачи, що друг згорає від цікавості, Легран розповідає, що привело його до знахідки і розгадки шифру, який дозволив знайти скарби.

    Розгадування криптограмми-чудовий приклад застосування дедукції. Текст криптограми складався з 203 символів:

    53‡‡†305))6*;4826)4‡.)4‡);806*;48†8¶ 60))85;1‡(;:‡*8†83(88)5*†;46(;88*96* ?;8)*‡(;485);5*†2:*‡(;4956*2(5*-4)8¶ 8*;4069285);)6†8)4‡‡;1(‡9;48081;8:8‡ 1;48†85;4)485†528806*81(‡9;48;(88;4( ‡?34;48)4‡;161;:188;‡?;

  • “Поза межами болю” критика

    Твір Осипа Турянського ” Поза межами болю” є об’єктом багатьох спорів з боку критиків (Р. Плен, Б. Лепкий та ін.), адже віднести його до тієї чи іншої стильової течії неможливо.

    “Поза межами болю” критика

    Про повість-поему “Поза межами болю” Осипа Турянського письменник, Критик, громадсько-політичний діяч на еміграції Михайло Селегій колись писав: “Автор дав геніальний твір, що, користуючись лише національними засобами творчості, увійшов у сім’ю видатніших всесвітніх творів і своєю вірою в перемогу людяності та добра надбав собі вічної юності безсмертя”. Саме цим єдиним твором письменник надійно уві­йшов в історію української літератури ХХ століття.

    Відомий “молодомузівець” поет Петро Карманський одним із перших схвально відгукнувся на віденське видання повісті “Поза межами болю” водночас двома мовами – українською та німецькою. Зокрема, він писав у листі до автора: “Ваш твір – це наймогутніша з відомих мені картин на тлі світової катастрофи не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі… Ваш твір робить вражіння дійсно пережитого, відчутого, переболілого і списаного кров’ю серця”.

    Цей твір справді могла написати лише людина, яка сама пережила межовий стан між життям і смертю, побачила смерть зблизька. Справедливі слова Осипа Турянського: “Для творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилюват­и, захоплювати, піднімати людську душу”.

    Як підкреслив колись Німецький критик Роберт Плєн, “„Поза межами болю”… своєю ідеєю і своєю могутньою силою зображення переходить межі свого народно-українського походження і стає незвичайно цінним здобутком загальнолюдського духу”.

    “Поза межами болю” історія написання

    Осип Турянський – західноукраїнський письменник, літературний критик, перекладач, педагог, чия прозова спадщина загалом мало відома сучасно­му українському читачеві, оскільки її давно не передруковували. Водночас його твір “Поза межами болю”, уперше виданий у Відні 1921 року німецькою мовою, воднораз приніс йому світове визнання.

    Тодішні Європейські критики оцінювали його вище, ніж “Вогонь” А. Барбюса (Франція) та “Червоний сміх” Л. Анд­реєва (Росія), у яких також зображено події Першої світової війни. Він же своєю безкомпромісною життєвою позицією не вписувався в галицьке мистецьке оточення 1920-1930 років, не приставав до жодного з угруповань, як писав один із сучасних його шанувальників, зовсім “не вмів блудити словом”, чим грішила тоді більшість. Осип Турянський зізнавався, що ніби спостерігав за виром життя, диким танком “людських пристрастей і душевного озвірін­ня”, постійно відчував себе “чужим, самітним, сиротою між людьми”. Для земляків, тодішнього галицьк­ого мистецького оточення довго залишався незрозумілим і навіть дива­куватим.

    Найповніше сучасне видання його творів з’явилося 1989 року в Києві. Лише нещодавно повість “Поза межами болю” було введено до шкільних програм із української літератури, що означає зарахування спадщини письменника до національної класики.

    Він мав духовно щедре, водночас досить драматичне творче життя.

    Проаналізувавши низку праць, можна встановити, що в українській прозі ХХ століття Осип Турянський представляє експресіоністську стильову течію.

      Р. Мовчан згадує, що сім’я жила бідно, матеріальної допомоги не було, тому Осип заробляв гроші репетиторством; здобув науковий ступінь доктора філософії, вільно володів чужеземними мовами: німецькою, англійською, угорською, польською, грецькою, латинською та іншими. О. Ткачук зауважив, що особливою популярністі, за роки життя письменника, набула різдвяна легенда “Як люди приймали Христа”. Р. Плєн наголосив, що як митець, Турянський формувався під впливом модерністських шукань Марка Черемшини, Леся Мартовича, Василя Стефаника.

    Автобіографічну повість “Поза межами болю” проймає гуманістична ідея, антивоєнний пафос, осудження імперіалістичної війни. В багатьох працях Л. Венгерова особливу увагу звернено на слова О. Турянського: “Школа і красне письменство, література – ось криниці, з яких треба черпати живлющу й цілющу воду, пити її, підливати нею молоду паросль”.

  • “Настане день, обтяжений плодами…” Ліни Костенко

    Вірш “Настане день, обтяжений плодами…” Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські цінності, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина; нагадує про день, коли людина має відповісти за своє життя

    “Настане день, обтяжений плодами…” Ліна Костенко

    Настане день, обтяжений плодами.
    Не страшно їм ні слави, ні хули.
    Мої суцвіття, биті холодами,
    ви добру зав’язь все-таки дали.

    І то нічого, що чигали круки,
    що проминуло так багато літ.
    З такого болю і з такої муки
    душа не створить бутафорський плід.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Настане день, обтяжений плодами…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • “Інферно” скорочено

    ” Інферно ” – детективний роман Дена Брауна.

    “Інферно” скорочено

    Професор історії мистецтв Гарвардського університету Роберт Ленгдон приходить до тями у лікарняній палаті з пораненою головою і втратою пам’яті про події останніх кількох днів. Його останні спогади стосуються Гарварду, але лікарня знаходиться у Флоренції, в Італії. Сієнна Брукс, місцевий лікар, каже, що він отримав струс мозку в результаті кульового поранення і опинився у відділенні швидкої допомоги. Роберта починає переслідувати жінка на ім’я Ваєнта, одягнена як панк. Наближаючись до палати професора, вона вбиває одного з лікарів. Сієнні і Роберту вдається втекти і сховатися у неї на квартирі.

    У своїй куртці Роберт знаходить біологічний циліндр. Він вирішує звернутися до американського посольства. У посольстві стверджують, що вони дуже довго його шукали і просять повідомити своє місце перебування. Не бажаючи вплутувати у свої справи Сієнну, Роберт називає адресу неподалік від її квартири. Пізніше він виявляє, що на тому місці з’являється Ваєнта з пістолетом. Впевнений, що уряд США хоче знищити його, Роберт Ленгдон приходить до висновку, що єдиний шанс вижити для нього – це розкрити таємницю циліндра. Виявляється, що за допомогою вмісту циліндричної печатки можна спроектувати модифіковану версію карти Пекла Сандро Боттічеллі. До кінця вирішити загадку заважають одягнені в чорне озброєні люди, від яких Сієнна і Роберт вирішують разом втекти.

  • “Собака на сіні” скорочено

    Лопе де Вега “Собака на сіні” скорочено читати українською Ви можете

    “Собака на сіні” скорочено читати

    “Собака на сіні” – комедія в трьох діях іспанського драматурга Лопе де Веги, написана приблизно в 1618 році.

    “Собака на сіні” головні герої

      Діана, графиня де Бельфлор – молода вдова Теодоро – секретар Діани Марсела – служниця Діани Доротея – служниця Діани Анарда – служниця Діани Фабьо – слуга Діани Граф Федеріко – шанувальник Діани Маркіз Рікардо – прихильник Діани Граф Лудовико – невтішний батько, син якого багато років тому потрапив в полон до маврів Трістан – слуга Отава – дворецький Леонідо, Антонело, Сельо – слуги

    Дія 1

    Молода неаполітанська вдова Діана перебуває в сум’ятті: її серцем заволодів секретар Теодоро. Намагаючись розібратися в почуття, графиня де Бельфлор зызнається собі, що якби цей розумний, красивий чоловік був від народження знатним, то вона дозволила б йому наблизитися до себе. Ситуація ускладнюється тим, що Теодоро симпатизує служниці Марселі: справа явно йде до весілля.

    Спроби впоратися з любов’ю Діані не вдаються: від імені неіснуючої римської подруги вона пише листа-зізнання, просить Теодоро оцінити послання і переписати його “своєю рукою”. Молода людина здогадується про справжні причини, що стоять за листом, але в той же час усвідомлює, що між ним і графинею – прірва. Дістається і Марселі: знемагаючи від ревнощів, Діана наказує замкнути служницю на кілька днів у своїй опочивальні.

    Дія 2

    Для Теодоро наступають важкі дні: графиня то дає йому надію, то жорстко відштовхує. Його відносини з Марсель руйнуються, і дівчина в помсту намагається наблизити до себе слугу Фабьо. У якийсь момент Теодоро не витримує і вихлюпує на господиню все накопичені емоції, дорікаючи її в тому, що графиня поводиться, як собака на сіні. Розмова на підвищених тонах закінчується ляпасами, якими Діана “нагороджує” свого секретаря.

    Спостерігає за цією сценою граф Федеріко – один з шанувальників графині – він розуміє, що за спалахом Діаніниної люті стоїть пристрасть.

    Дія 3

    Граф Федеріко і маркіз Рікардо, давно і марно намагаються розтопити крижане серце молодої вдови, вирішують, що фаворита Діани потрібно прибрати з дороги. Вибравши на роль “головоріза” слугу Трістана, вони пропонують йому триста ескудо за вбивство Теодоро. Трістан з готовністю бере завдаток і негайно повідомляє товаришеві про підступний задум поклонників графині.

    Теодоро вирішує покинути палац Діани; прийшовши до пані, він просить дозволу виїхати в Іспанію. Графиня, сподіваючись, що розставання допоможе їй позбутися від серцевих мук, визнає його намір розсудливим. Але прощання затягується: Діана то просить Теодоро піти, то знову повертає.

    Тим часом Трістан приступає до реалізації плану, який, за його задумом, повинен з’єднати графиню і секретаря. Він прямує до палацу старого графа Лудовіко. Двадцять років тому граф відправив на Мальту єдиного сина на ім’я Теодоро; хлопчик потрапив в полон до маврів, і з тих пір старий нічого про нього не чув. Представившись Лудовико грецьким купцем, Трістан повідомляє, що його син, який пережив багато пригод, знаходиться в будинку графині де Бельфлор.

    Лудовико негайно відправляється до палацу Діани. Побачивши Теодоро, він впізнає в ньому себе в юнацькі роки і оголошує спадкоємцем усіх своїх володінь. Секретар збентежений і розгублений; залишившись наодинці з Діаною, він зізнається, що історію з знайденим сином придумав Трістан. Однак для графині це вже не має значення: вона радіє тому, що між ними більше немає станових бар’єрів, і повідомляє всім оточуючим, що відтепер Теодоро – граф і її чоловік.

  • Андрій Чайковський хронологічна таблиця

    Андрій Чайковський хронологічна таблиця життя і творчості українського письменника викладена в цій статті.

    Хронологічна таблиця А. Чайковського

    1857, 15 травня – у Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця народився Андрій Якович Чайковський.
    1850-і-1860-і рр. – після смерті батька переїхав у с. Гординя (біля Самбора), мешкав у бабусі. Початкову освіту здобув під наглядом учителя церковної школи с. Гордині Теодора Присташа.

    1869 – 1877 – навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового “Кобзаря”.

    1873–1877 – був членом підпільного товариства “Студентська громада”.
    1877 – вступив на філософський факультет Львівського університету, через нестатки залишив його і пішов до війська.
    1878 – продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету, очолив студентську організацію “Дружній лихвар”.
    1880 – навчався в університеті і підробляв у “Просвіті”.
    1882 – Чайковського мобілізували в австрійську армію для придушення герцеговинсько-боснійського визвольного руху. Переїхав у м. Бережани на Тернопільщині, де працював адвокатом.
    1884 – склав іспит і став адвокатом-оборонцем у карних справах.
    1885 – початок плідної літературної праці; вихід у світ перших літературних творів “Вуйко”, “Образ гонору”, “Олюнька”.
    1886 – поява творів “В чужім гнізді”, “Моя перша любов”, “Бразильський гаразд”, “Не піддавайся біді”.
    1887 – поява творів “Курателя”, “Рекрут”.
    1890 – у Бережанах відкрив приватну адвокатську канцелярію.
    1892 – у газеті “Діло” надруковано “Спомини з-перед десяти літ”.
    1895, 16 лютого – познайомився з Осипом Маковеєм.
    1895, 26 березня – Іван Франко в листі привітав Андрія Чайковського з “літературним успіхом на писательськім полі”.
    1896 – невідомий священик під криптонімом Ю. Д. звинуватив Чайковського, що він у своїх творах “Олюнька”, “В чужім гнізді” очорнив українське духовенство, на що письменник відповів словами ранньохристиянського богослова і філософа Блаженного Августина: “Коли правда є скандалом, то нехай буде скандал”. 1902 – вихід у світ автобіографічної повісті “Своїми силами”.
    1906 – став членом антиалкогольного товариства “Відродження”, пропагував тверезий спосіб життя.
    1907 – український письменник Михайло Коцюбинський у листі до Андрія Чайковського написав: “…я поклонник Вашої музи”.
    1907 – вийшла повість “За сестрою”.
    1914 – повернувся до Самбора, де цього ж року з намови москвофілів його заарештували і посадили до в’язниці.
    1914 – звільнений з ув’язнення, отримав роботу адвоката.
    1918, 1 листопада – 1919, 13 травня – працював самбірським повітовим комісаром (старостою) ЗУНР.
    1919, травень – з сім’єю переїхав на постійне місце проживання в Коломию.
    1920 – українська громада в м. Коломиї надала письменнику помешкання в Народному домі.
    З 1924 – голова Товариства письменників і журналістів у Львові.
    1927, жовтень – листувався з професором Іваном Огієнком.
    1928, 21 грудня – у Львові Товариство письменників і журналістів вшанувало 40-ліття громадської праці і літературної діяльності Андрія Чайковського.
    1929, 2 березня – урочистий вечір з нагоди 40-річчя літературної діяльності Андрія Чайковського в Коломиї.
    1929 – у Коломиї видано виступ Дмитра Николишина “Андрій Чайковський. Ювилейний реферат”.
    1930 – видав книгу спогадів з часів боротьби за українську державність “Чорні рядки”.
    1934, 19 січня – у м. Львові Андрієві Чайковському зроблено операцію.
    1934, 17 вересня – родина Чайковських відсвяткувала золоте весілля Андрія та Наталії.
    1935, 2 червня – після тривалої хвороби на 78 році життя в Коломиї помер Андрій Чайковський.