Blog

  • “Звичайна собі мить…” Ліни Костенко

    Вірш “Звичайна собі мить…” Ліни Костенко належить до філософської лірики. У вірші майстерно дібрані образні структури створюють ілюзію зупиненого часу, дозволяють автору виокремити мить реальну та ірреальну, крізь призму яких вона бачить навколишній світ

    “Звичайна собі мить…” Ліна Костенко

    Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
    На росах і дощах настояний бузок.
    Оця реальна мить вже завтра буде спомином,
    а післязавтра – казкою казок.

    А через півжиття, коли ти вже здорожений,
    ця нереальна мить – як сон серед садів!
    Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений,
    і навіть той їжак, що в листі шарудів.

    У наведених рядках вірша “Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином” майстерно дібрані образні структури створюють ілюзію зупиненого часу, дозволяють автору виокремити мить реальну та ірреальну, крізь призму яких вона бачить навколишній світ.

    Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

    Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Звичайна собі мить…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

  • “Річний пісок слідок ноги твоєї” Є. Плужник

    Вірш “Річний пісок слідок ноги твоєї” Є. Плужник

    Річний пісок слідок ноги твоєї
    І досі ще – для мене! – не заніс…
    Тремтить ріка, і хилиться до неї
    На тому березі ріденький ліс…

    Не заблукають з хуторів лелеки, –
    Хіба що вітер хмари нажене…
    О друже мій єдиний, а далекий,
    Який тут спокій стереже мене!

    Немов поклала ти мені на груди
    Долоні теплі, і спинилось все:
    І почуття, і спогади, і люди,
    І мертвий лист, що хвилями несе…

    Немов ласкаві вересневі феї
    Спинили час, – і всесвіт не тече…
    І навіть цей слідок ноги твоєї
    Вже не хвилює серця і очей…

    Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
    На цій осінній лагідній землі,
    І твій слідок малий – такий великий,
    Що я тобі й сказати б не зумів!

  • Цікаві факти про фісташки

    Цікаві факти про фісташки ви дізнаєтеся прочитавши цю статтю. Найбільший виробник фісташок – Іран. У Персії, фісташки вважалися Символом багатства. Фісташки мають тонізуючу дію, їх рекомендують вживати при хронічній втомі. Фісташкове дерево є вічнозеленим деревом і краще росте на грунті багатим кальцієм. Фісташкове дерево здатне витримати Мороз в -25°С. Фісташкове дерево використовується в столярній справі. З фісташкового дерева отримують смолу. З цієї смоли потім виробляють високоякісні лаки. Фісташки (горіхи) вживаються людиною більш 2500 років. Фісташки містять більше 50% жиру. Азія – перше місце, де з’явилися фісташки. Фісташки збирають вночі (так як вдень, смола і ефірна олія фісташки викликає сильний головний біль). Фісташки знижує рівень холестерину в крові. У фісташок Найвищий вміст клітковини серед інших горіхів. Фісташкова смола зміцнює ясна і зуби, також лікує рани. Енергетична цінність фісташки – 556,3 ккал. Ви можете додавати свої цікаві відомості, цікавинки про фісташки через форму коментарів.

  • Вольтер цікаві факти з життя

    Цікаві факти із життя Вольтера

    1. Псевдонім “Вольтер” письменник почав використовувати після успіху своєї трагедії “Едіп” (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) створене за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) – Аруе молодший.

    2. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. “Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта”, – говорив Вольтер.

    3. Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування ( з прусським королем Фрідріхом II, російською імператрицею Катериною II, польським королем Станіславом Августом Понятовським, шведським королем Густавом III, данським королем Хрістіаном VII.) Лише один Людовік XV вороже ставився до нього. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку – 6902 томи книг і 20 томів рукописів.

    4. Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці піддавав релігію. “Як ви ставитесь до Бога?” – запитали одного разу Вольтера. “Ми вітаємось, але не розмовляємо”, – відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови:

    “Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього – абсурдно”
    “Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати “.

    На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.

    5. Вольтер мав почуття гумору. Повернувшись інкогніто в Париж, Вольтера зупинили поліцейські, які стали розпитувати про заборонені законом речах. Вольтер сказав: “Єдина контрабанда в кареті – це я!”

    6. За свої крамольні твори Вольтер був ув’язнений у Бастилію. Коли випала можливість, він направив оригінальне прохання принцу-регенту Франції: “Благаю вас, не турбуйтеся про моє житло і харчуванню”. І підписався “Едіп”.
    Чи то у принца-регента було розвинуте почуття гумору, чи то до нього дійшло обурення шанувальників Вольтера з вищого світу (а такі були), але великий француз покинув страшну в’язницю.

    7. Поховання Вольтера. Перед самою смертю “старий грішник” усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев’єви – Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814-1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем – в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: “Серце моє тут, а дух мій скрізь”.

    8. Вольтер написав 54 драматичні твори різних жанрів – від комічних мініатюр до героїчних класицистичних трагедій.

    Тепер ви знаєте цікаві історії з життя Вольтера, а якщо згадаєте ще щось цікавеньке пишіть у коментарях)

  • Образ Гобсека

    Характеристика образу Гобсека – його зовнішність, риси характеру з Цитатами про Гобсека постараємося розкрити в цій статті.

    Гобсек – Педантичний і бездушний (“людина-автомат”, “людина-вексель”). Ім’я головного героя повісті Бальзака – Гобсек – не є випадковим. Воно означає те, що є сутністю героя – “живоглот”, “глитай”, “сухоглот”, і розуміти це можна так: Гобсек поглинав, збирав золото, а золото поглинало його.

    Риси характеру Гобсека

    Характеристика образу Гобсека

    Центральний образ твору – лихвар Гобсек. Біографія Гобсека, яку Бальзак вводить в оповідь, розкриває життєву основу його філософії. Філософія Гобсека – своєрідний підсумок його особистого життєвого шляху. Він був моряком, морським торговцем, об’їхав весь світ, бачив далекі та екзотичні країни. Його розвинута свідомість, не притаманна йому з дитинства, пояснюється тим, як багато він бачив протягом свого життя.

    Він пройшов через все, щоб накопичити своє багатство: мав зв’язок із корсарами, був причетний до американської війни за незалежність, потерпав від голоду, пройшов через смертельну небезпеку, кілька разів втрачав і знову набував багатство. Можливо, тому спочатку Бальзак і назвав свою повість “Небезпеки розбещеності”. Саме під такою назвою повість повністю вийшла у квітні 1930 року в першому томі “Сцени приватного життя”. Перша глава її була видана дещо раніше, в лютому 1930 року, під назвою “Ростовщик”. Змінювалися назви, але характер бальзаківського персонажа залишився незмінним.

    “Папаша Гобсек” наскрізь пронизаний одним принципом, що керує всіма його вчинками. За цим принципом, гроші – це товар, який його можна зі спокійною совістю продавати дорого або дешево, залежно від обставин. Капіталіст, на його погляд, – це людина, яка бере участь в прибуткових справах та спекуляціях, вимагаючи великі відсотки за свої гроші. І якщо залишити осторонь його фінансові принципи та філософські погляди на природу людську, що ними він обгрунтовує свій лихварський світогляд, я глибоко переконаний, що поза цими справами він найчесніша людина в усьому Парижі “.

    Світогляд Гобсека формувалося під впливом реального життя. Його висловлювання говорять про глибину цього світосприйняття і підтверджують, що його інтелект значно переважує інтелект тодішньої аристократії.

    Висвітлюючи відсталість дворянства, його обмеженість, Бальзак показує Гобсека, який тримає у своїй пам’яті цілі томи з бібліотеки. Він збагнув і основи сучасного йому громадського порядку, стверджуючи, що скрізь йде боротьба між бідняками і багатіями. Але двадцятирічні поневіряння по світу зробили його байдужим до всього, крім золота. Він втратив віру в моральні цінності. Тому Гобсек бездушний. Він упевнений, що з “усіх земних благ” є лише одне достатньо надійне – золото. А з усіх людських почуттів він визнає лише інстинкт самозбереження. З скептицизму виріс соціально-політичний нігілізм, так як Гобсек засуджує всіх тих, хто турбується за своїх близьких. Він вбачає сенс лише у боротьбі бідняків і багатіїв, упевнений, що ця боротьба нескінченна, і тому вважає, що краще бути експлуататором, чим експлуатованим.

    Мова Гобсека підкреслює бідність його філософії щодо власної гідності, адже людина, здатна лише на принизливі почуття, не здатна навіть на самоповагу, не говорячи вже про повагу з боку інших людей.

    Сумний і кінець Гобсека. Розповідь завершується описом його жахливої комори і страшної смерті Гобсека. Його пристрасть до грошей, його скнарість, прагнення до наживи призвели до патологічної манії все привласнювати. Багаторічна активність у збагаченні виявилась безплідною, адже залишити накопичене виявилось нікому. Навіть добру згадку оточуючих про себе він не залишив. Все людське в його натурі з’їла жадібність до збагачення. Адже протягом цілого життя він брав хабарі і розробляв нові фінансові афери.

    “Гобсек був ненаситним удавом цього великого підприємства. Щоранку він одержував свою данину і оглядав її, немов міністр якого-небудь набоба, який вирішує, чи підписати кому-небудь помилування, чи ні. Гобсек приймав усе, починаючи від кошика з провізією від якого-небудь бідняка і кінчаючи пачками свічок від людей скупих, брав посуд від багачів і золоті табакерки від спекулянтів. Ніхто не знав, куди ділилися всі ці подарунки, підняті старому лихвареві. Все приносили до нього, але нічого звідти не виносили “.

    Тільки після смерті лихваря це стане зрозумілим. Не зрозуміло лише те, чим керувався чоловік, накопичуючи таке багатство. Воістину таке життя і можна назвати ще однією людською комедією, про яку повідав Оноре Бальзак на сторінках своїх творів.

    Письменник вважає, що гроші оголюють і яскраво показують основний людський інстинкт – егоїзм.

  • Цікаві факти про Івана Франка

    Цікаві факти про Івана Франка

    Іван Франко – визначна постать вітчизняної та світової історії й культури. Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч. Цікаві факти про Франка – це мало відомі всім історії з життя поета та вченого.

    Цікаві факти про Івана Франка

    За своє життя Іван Франко Створив більше п’яти тисяч творів при тому, що ніколи не мав нормального робочого кабінету.

    Перше кохання Франка

    Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Але після його арешту батьки дівчини заборонили їм спілкуватися.

    Де жив Франко?

      Львів – місто Франка, де він прожив сорок років (з 60). У цьому місті він жив дуже багато років, творив, навіть був ув’язнений у Львівську темницю. Кожна вулиця пам’ятає його, кожна хата, кожен парк. Він присвящав йому вірші, був щиро захоплен їм. Можно сміло казати, що місто Львів – місто Івана Франка.

    “…ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів.” (Іван Франко)

    Що любив їсти Іван Франко

    В їжі Франко був невибагливий: на сніданок – кава з булкою, на обід – квашені овочі талегкий суп з додаванням квасу, кропиви, грибів. Він ніколи не палив.

    Іван Якович Любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив.

    Арешти Франка

    Івана Франка заарештовували тричі. У перший раз він провів у камері з кримінальними злочинцями 11 місяців.

    А після другого арешту, в 1880 році, ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень в готелі він – без єдиної помарки! – Написав повість “На дні” і на останні гроші відіслав її до Львова, після чого три дні жив на три центи, знайдені на березі річки Прут. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франко старий служитель готелю.

    Після одного з арештів його Змусили босоніж пройти з Коломиї в Дрогобич – це майже 200 кілометрів. Це були справжні тортури…

    Навчання та здібності Івана Франка

    Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Іван Якович переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Вільно володів 14 мовами.

    Де похований Іван Франко

    Спочатку поховали Івана Яковича в чужому склепі у Львові, на Личаківському кладовищі. Через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко – каменяр “лупає сю скалу”.

    Іван Франко цікаві факти біографії

    Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.

    У І. Франка було багато Псевдонімів – Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, (близько 100 псевдонімів).

      Іван Франко писав твори не лише Українською, а й Польською, німецькою та іншими мовами. Він Був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті. Мав замість того Львів і слова для нього: “І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю”.
      У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою, на вулиці Вінцента Понінського, 4, 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли. Був укладений контракт між купцем Й. Рогсеком, М. Грушевським та І. Франком. На вул. Баторія (тепер Князя Романа) був ряд антикварних магазинів, які відвідував І. Франко у супроводі Василя Стефаника та Леся Мартовича. У пошуках своїх персонажів, вивчаючи обличчя людей, Франко не раз навідувався у їхньому супроводі на львівські базари. Відомий письменник і публіцист Іван Франко та науковець і політик Михайло Грушевський були безпосередніми сусідами, мешкаючи наприкінці 20 століття в збудованих поруч віллах елітного львівського району “Софіївка”. У Франка була дружина Ольга, троє синів і одна дочка

    В память Івану Франку

    На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано – Франківськ.

    Ім’я письменника (вулиця Івана Франка) носять вулиці у Києві, Вінниці, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Сімферополі, Керчі, Луцьку, Львові, Миколаєві, Одесі, Сумах, Черкасах, Чернівцях, Хмельницькому, Пермі та Луганську, Кіровограді.

    А в Росії імя письменника носять вулиці в Москві, Липецьку, Пермі, Тулі, Уфі, Чебоксарах і Іркутськ.

    Ім’я письменника носить вулиця в Монреалі.

    Його ім’я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи краю.

    Франко вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.

    Ось такі цікаві факти з життя Івана Франка ми знайшли, а якщо ви читали якусь цікаву інформацію в інших джерелах лишайте її в коментарях.

  • “Старий і море” аналіз

    “Старий і море” – повість-притча американського письменника Ернеста Хемінгуея про кубинського рибалку Сантьяго, його боротьбу з гігантською рибиною, що стала найбільшою здобиччю у його житті.

    “Старий і море” Хемінгуей аналіз

    Рік написання: 1952 (У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію, в 1954 році – Нобелівську премію з літератури)

    Головні герої “Старий і море”

      Сантьяго – старий рибалка Манолін – сусідський хлопчисько

    Теми та проблеми “Старий і море” : людина і природа; внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності, самовідчуття людини; сенс життя; наступність поколінь; людина серед людей, людські спільноти.

    У повісті йдеться про боротьбу старого рибалки з велетенською морською рибою – марліном. Така, здавалося б, проста історія, але як зумів її розповісти Хемінгуей!

    З побутової точки зору в повісті все логічно, причиново обумовлено, і межі реального світу ніде не порушуються. Розміри марліна не перевищують меж можливого, у самій рибі немає нічого містичного чи “фатального”. Підкреслено реальний характер мають і всі дії старого, хлопчика Маноліно та інших персонажів, усі деталі побуту теж реальні.

    Отже, Сюжет твору “Старий і море” досить “життєподібний”. Але згадаймо про “теорію айсберга” Хемінгуея. Основний філософський зміст твору прихований, “під водою”. І виражається він у тих проблемах, які ми щойно визначили.

    Мова в повісті йде не тільки про старого чи хлопчика, але й про людину та людство. Те, що відбувається з рибалкою, виявляється важливим для людей загалом, незалежно від роду занять. Сама убогість “реквізиту” ніби підкреслює загальнолюдське значення повісті, що розкриває основи людського існування. Саме тому кожне слово тут важливе, насичене значенням.

    Письменник стежить за кожним порухом свого героя, за плином кожної думки в його свідомості. Старий утілює долю людини серед стихії. Сантьяго оточують море, риби, зірки, небо. Усе наповнене символами. Море для нього – жінка, а зорі – сестри. Та й риба – не просто реальна риба, у ній прихована сила, що пронизує увесь світ. В образі Сантьяго символічно зливаються людина і світ.

    Можливо, це перший твір Хемінгуея, у якому людина щаслива, бо відчуває примирення з життям. Те, що в самотнього Сантьяго є хлопчик, якого він любить, хлопчик, який буде продовжувати його справу, робить фінал повісті оптимістичним. Людина непереможна, вона здатна вистояти й подолати всі перешкоди. А тому символічним стає сновидіння старого: молоді леви – спогади про молодість, мандри до Африки. Його сон пильнує Маноліно. Юність поруч із ним – в образі хлопчика і в образі левів.

    Повість-притча вимагала особливого художнього втілення. Тому її уривчастий, лаконічний ритм змінюється повільними, розгорнутими пейзажними картинами, як, наприклад, описи нічного і вранішнього моря.

    Характерні для повісті монологи старого сповнені мудрості та спокою. Завдяки незвичайній майстерності автора, ця історія-притча стала, за словами У. Фолкнера, “поезією, перекладеною мовою прози”.

  • Що таке синапс?

    Розглянемо Що таке синапс, як він функціонує та яка Будова синапсу.

    Що таке синапс?

    Синапс – це спеціалізований утвір, який забезпечує перехід збудження з одного нейрона на інший або збудливу клітину (м’язову чи секреторну).

    В середньому один аксон утворює понад 2000 синаптичних закінчень.

    Термін “синапсис” походить від грецького слова “застібати” і був уведений Ч. Шеррінгтоном у 1897 р.

    Синапс утворений Двома мембранами – Пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні і має вигляд гудзиків, кілець, бляшок, і Постсинаптичною, яка міститься на тілі або дендритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс. Збудження через синапси передається хімічним шляхом за допомогою Медіатора, який міститься в синаптичних міхурцях, що розташовані в синаптичній бляшці.

    Класифікація синапсів:

    1) за способом передачі сигналу:

    – хімічні;

    – електричні

    – змішані синапси.

    Хімічні синапси можна класифікувати по їх місцю розташування і приналежності відповідним структурам:

      периферичні нервово-м’язові нейросекреторні (аксо-вазальні) рецепторно-нейрональні центральні аксо-дендричні – з дендритами, в т. ч. аксо-шипикові – з дендритними шипиками, виростами на дендритах; аксо-соматичні – з тіламинейронів; аксо-аксональні – між аксонами; дендро-дендритні – між дендритами.

    2) за знаком:

    – збудливі;

    – гальмівні.

    Міжклітинна передача імпульсів здійснюється за допомогою трьох типів міжклітинних контактів:

    А) хімічних синапсів (збудження і гальмівні впливи передаються в цих синапсах за допомогою медіаторів);

    Б) електричних синапсів (вони функціонують за рахунок ионного струму);

    В) нексусів, або щільних контактів (властивий низький опір і висока двобічна проникність для йонів).

    Медіатор – це біологічно-активна речовина, що виділяється нервовим закінченням і є посередником у процесі синаптичної передачі.

    Медіатори поділяються на збуджуючі й гальмівні.

    Найчастіше виробляються серед медіаторів : ацетилхолін, адреналін і норадреналін, рідше серотонін, речовина Р, глутамінова кислота, енкефалін, нейротензин, ангіотензин II, дофамін, гліцин та ін.

  • Іван Гончаров хронологічна таблиця

    Іван Гончаров хронологічна таблиця життя і творчості російського письменника викладена в цій статті.

    Хронологічна таблиця Гончарова

    6 червня 1812 – Іван Гончаров народився в купецькій родині. Першу освіту отримав вдома.

    1822 – в десять років був відправлений до Москви для навчання в комерційному училищі, де провчився 10 років.

    1831-1834 р. р. Гончаров навчається на словесному відділенні Московського університету.

    1835 – приїжджає в Петербург. Саме в той час починається літературна діяльність Гончарова.

    1846 – після знайомства з В. Г. Бєлінським Гончаров пише роман “Звичайна історія”.

    1852-1855р. р. подорожує по світу на військовому кораблі. Враження від цієї подорожі послужили матеріалом для створення подорожніх нарисів “Фрегат Паллада”.

    1859 – опубліковано найбільш значний твір Гончарова – “Обломов”. Після успіху книги починає писати “Обрив”.

    1862 – запросили на посаду редактора недавно заснованої газети “Північна пошта”, що була органом міністерства внутрішніх справ. Гончаров працював тут близько року, а потім був призначений на посаду члена ради у справах друку.

    1867 – по власним проханням вийшов у відставку, на пенсію.

    1867 – закінчив роман “Обрив”.

    15 вересня 1891 – Іван Олександрович Гончаров помер від запалення легенів на вісімдесятому році життя.

  • Горацій ода “До Мельпомени”

    Ода Горація “До Мельпомени” стала першою серед поезій, присвячених усвідомленню поетом досягнень свого творчого шляху.

    Горацій “До Мельпомени”

    ДО МЕЛЬПОМЕНИ
    (III, 30)

    Звій я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
    Вищий од пірамід царських, простоїть він.
    Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,
    Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких –
    Часу біг коловий – в прах не зітре його.
    Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу
    Частка краща моя. Поміж потомками
    Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
    Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.
    Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись
    Давн за владаря був серед полів сухих,-
    Будуть знати, що й – славний з убогого –
    Вперше скласти зумів по-італійському
    Еолійські пісні. Горда по праву будь,
    Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,
    Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.
    (Переклад Андрія Содомори)

    ДО МЕЛЬПОМЕНИ
    (III, 30)

    Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
    Піднісся він чолом над царські піраміди.
    Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
    Не звалить налітний північний буревій,
    Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний;
    Я не умру цілком: єства мого частина
    Переживе мене, і від людських сердець
    Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець
    Ще сходить з дівою в високий Капітолій.
    І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
    Іде казковий Давн ратайський люд судив,-
    Скрізь говоритимуть, що син простих батьків,
    Я перший положив на італійську міру
    Еллади давній спів. Так не таїсь від миру,
    І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
    О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.
    (Переклад М. Зерова)