Павло Глазовий гумореска “Геніальний кум ” – потрапила на очі випадково, вона гарно піднімає настрій, описує комічну ситуацію з життя українських кумів. І хоча це гумореска, але правда в ній теж є – скільки людей в Україні не знають державної мови, та поводять себе зухвало?
“Геніальний кум” Павло Глазовий
Ми із кумом не полюєм третій рік
А про те – він геніальний чоловік
Хоч ружжьо своє продав уже давно
І говорить : “Да нащо мені воно?
Реєструй, та доглядай, та бережи
Ну нашо мені морока ця, скажи?”
Раптом здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана.
Видно трапився охлялий кабанець
Раз по черепу торохнув – і кінець.
М’ясо є, але порушено закон
Бо мисливський не почався ще сезон!
Скільки клопоту для себе наробив!!!
Хто повірить шо дубиною убив?
Кабанець такий нівроку, пудів з два
Скажуть бреше, шо такого не бува…
Затягли ми кабанця того в сарай
Кум говорить : “Ти, будь ласка, починай
Скручуй віхті і соломою смали
Та дивись мені сарай не підпали
Я тим часом по водичку побіжу
Повернуся і смалити поможу.”
Заходився я кабанчика смалить
Диму повно!!! Голова мені болить!
Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать
Може з ставу доведеться витягать…
Прибігаю-бачу кума над ставком
Шось вовтузиться і бовкає дрючком
Ти прости мені, він каже, і пробач.
Упустив відро. Не витягну, хоч плач
А чуже ж воно – позичив у куми…
Дуже довго те відро шукали ми…
Повертаємось ми з відрами у двір-
Пес лютує! і біснується як звір!
Ми в сарай, а там повнісінько людей
Оглядають недосмалений трофей
Двоє в формі, троє просто в піджаках
З олівцями і блокнотами в руках
Шось там пишуть, обміряють кабана
А назустріч нам виходить старшина.
“Огого, ось появилися орли
Вже й водичку для обмивки принесли
Одобряю, каже кумові… Здоров
Молодець, шо не утік а сам прийшов
Так в ізбу давай заглянєм на момент
І складьом офіціальний документ”
Посідали ми у хаті за столом
Старшина суворо каже: “Ну, почньом”
Папірця моєму кумові дає:
“Ізложи тут обяснєніє своє
Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай
Ізоткуда діч попала у сарай.
Ізложи чістосєрдєчно, от души
І, пожалуста, по-руському піши
Государствєнній хоть учім 20 год
Но покачто нє пустілі в оборот”
Я трясуся, бо напав на мене страх
Він обом нам припаяти може штраф!
Або візьме й до району повезе
І посадить у холодне КПЗ
Кум спокійно умостився на стільці
Написав і розписався у кінці.
Я, він каже, нерозбірливо пишу.
Так послухать об’яснєніє прошу
“Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:
“Дядько, дядько, загорівся Ваш сарай”
Я до кума: “Швидше воду набірай”
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним
А з сараю як із кузні валить дим.
Ми в сарай, а там з дужками старшина
Позапряталісь і смалять кабана
Нєізвєстно ізоткуда і коли
Кабана того мєрзавци притягли.
А тому прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе
Остаточно положити треба край
Шоб не лазив старшина у мой сарай…”
Кум не може заспокоїтись ніяк.
Все питає: – Що ж виходить? Як це так?
Вже й міліція порушує закон…
Їдьмо завтра до начальника в район.
Чом повинен я простому старшині
Не по-нашому писать доповідні?
В понеділок у райцентрі ми були.
Находились, а начальника знайшли.
Кум спокійно і докладно розказав,
Як пояснення міліції писав,
Та й питає: – Чом це так, що старшина
Мови нашої державної не зна?
Він на службі Україну представля,
То чому ж він по-російськи розмовля?
А начальник: – Я вас вислушал. Так вот,
Ето мнє напомінаєт анєкдот.
Сущєствуєт два похожих язика.
Вот скажитє, как по-вашому рука?
– Так і буде,-кум говорить.
– Ну а зуб?
– Так і буде,-кум відказує.
– А пуп?
– Так і буде.
– Ну а задніца?
– Не так…
– Ну і что же, получається, чудак?
Что виходіт? Із-за задніци одной
Ви прієхалі бєсєдовать со мной?
Кум за голову вхопився: – Стид і страм…
Я заяву прокуророві подам!
А начальник: – Угрожать мнє прєкраті!
Можешь сразу гєнєральному нєсті.
Он живйот на Украінє 30 лєт,
А язик дєржавний знаєт? Тоже нєт.
По-украінскі он тоже ні бум-бум.
– Напишу в Верховну Раду! – каже кум.
А начальник зуби скалить: – Вот чудной!
Что он может, тот Совєт Вєрховний твой?
Ти же слушаєшь по радіо рєбят.
Половіна там по-руські говорят.
Почєму я знать украінскій должон?
Кум говорить : – Так про мову ж є закон.
Я такого беззаконня не стерплю,
Телеграму президентові пошлю.
А начальник: – Возраженій тоже нєт.
Почта рядом. Пєрєдай єму прівєт.
Ми схопилися – на пошту спішимо
І на бланку телеграму пишемо:
“ПАНЕ ВІКТОР, ПРЕЗИДЕНТЕ ДОРОГИЙ!
ЩО Ж ЦЕ В БІСА ЗА ПОРЯДОЧОК ТАКИЙ,
ЩО МІЛІЦІЮ ОЧОЛЮЄ ПІЖОН,
ЯКИЙ ЗНАТИ НАШУ МОВУ НЄ ДОЛЖОН?…”
А дівулька витикається з вікна
І питає: – Што ти лєпіш, старіна?
Ти чєво понавидумивал здєсь, дєд?
Да на клавішах і буквов такіх нєт.
Гдє возьму я с точкой “і” і букву “ї”?
Спряч, пожалуйста, каракулі свої!
Кум додому ледве-ледве дочвалав.
Так, сердешний, телеграму й не послав.
А якби вона до Києва й дійшла,
То, гадаєте, комусь би помогла?
Про закон той де вже тільки не товчуть,
Але наслідків не видно і не чуть.
Кум із цього вивів істину гірку:
– Незалежність наша знову у мішку.
Залишилось тільки туго зав’язать
Та крізь дірочку нам дулю показать.
У Павла Глазового є безліч інших цікавих гуморесок, які викликають посмішку, піднімають настрій, та мають повчальний характер.