Гумореска Павла Глазового “Як мій кум був моржем”
Кум в газетах начитався про “моржів”
І скупатись в ополонці захотів:
– Загартуюся на холоді як слід –
Буду жити та брикати до ста літ.
– Я боюся застудитися,- кажу.
Кум же чваниться: – Я приклад покажу.
Рано-вранці, взявши кирки і ломи,
Ополонку пробивати вийшли ми.
Дуже дружно працювали, як завжди.
За годину докопались до води.
Кум швиденько роздягнувся: – Ну, дивись! –
Розігнався, посковзнувся, в воду – блись!
Плечі в нору, ноги вгору – тільки ляп!
Я до нього та за ноги зразу – хап!
Тяг за ноги, тяг за руки, тяг за чуб…
Витяг кума, а він синій, наче пуп.
Посадив його, питаю: – Як вода?
– Т-тепла,- каже, й зуб на зуб не попада.
Кум посидів півхвилини на льоду.
– Н-ну,- промовив,- т-ти к-купайсь, а я п-піду.
Т-ти за плечі м-мене т-трохи потруси,
Б-бо до льоду п-приморозило т-труси…-
Я узяв його за голову та смик!
– Т-ти сказився, н-ненормальний?!- кум у крик.
Він схопився, закрутився і присів,
Бо від льоду відірвався без трусів.
Бачу, кум мій закоцюб, що аж опух.
Я узяв його, закутав у кожух
Та й поніс отак додому, як дитя,
Що не вміє ще й ходити до пуття.
Жінка плаче, діти плачуть… От біда!
Кум з кожуха, наче лялька, вигляда.
– Не ридай,- втішає жінку,- все як слід…
Проживу тепер на світі до ста літ.
Не давай мені ні хліба, ні коржа.
Поклади скоріш на піч свого “моржа”
І пали солому й дрова день і ніч.
Для “моржа” найперше діло – тепла піч!