Гумореска Павла Глазового “Як вареники варили кум і я”
Кум поїсти неабиякий мастак.
Йому жінка, що не зварить, все не так.
Вередує: – Як з’їдаю твій обід,
Наче гирю закладаю у живіт.
Он торік я в ресторані,- каже,- був…
Ледве миску з деволяєм не ковтнув.
Там таку дають підливку – смак і шик!
З нею з’їсти можна власний черевик.-
Раз в неділю ми остались без жінок:
Подались вони раненько на товчок.
Ми із кумом закурили, сидимо.
Кум наліво, я направо – плюємо.
– Не зоставили нам їсти, то й нехай…
А ми зваримо вареники давай!
Налили ми в ночви свіжої води.
Півмішка муки засипали туди.
Я качалку взяв, а кум мій – макогон,
Тісто туго замісили, як гудрон.
Дріжджів кинули дві пачки – красота!
Потім перцю і лаврового листа.
Тісто витягли на стіл ми та й січем –
Я ножакою, а кум мій сікачем.
В казані кипить, аж піниться вода.
Я ліплю, а кум вареники вкида.
На вусах у мене тісто, в нього сир.
Кум по кухні походжа, як командир.
– Хай живіт,- говорить,- лопне, а жінкам
Отакунького вареничка не дам!
В казані вода вирує, булькотить.
Сир гарячий нам на голови летить.
Покипіло так не більше двох годин,
Бачим: збились всі вареники в один.
Ми вареник той штовхаємо до дна,
А він лізе, випирає з казана.
Кум говорить: – Ну, нехай вже буде так.
Покуштуємо, яке воно на смак.
Поділили ми вареник, сидимо.
Кум виделкою, я ложкою – їмо.
Я помалу ремигаю, кум жує.
– Ну,- цікавиться,- як враження твоє? –
Я показую на пальцях і стогну:
Зуби злиплись, язика не поверну.
В кума очі лізуть з лоба – не ковтне.
Просить: – Стукни по потилиці мене! –
Я як двину його в шию кулаком!
Тут відразу нам полегшало обом.
Кум затявся на своєму: – А жінкам
Я однаково й понюхати не дам! –
Те, що я не з’їв і кум мій не доїв,
Потаскали кабанові ми у хлів.
А кабан понюхав тісто, кашлянув,
Перекинувся в баюру і заснув.
Кум штовха його: – Пардон, мусьє кабан!
Вибачайте, я не знав, що ви – гурман.
Може, й ви вже захотіли в ресторан? –
І надів йому на голову казан…