Персоналії: Українська революція
Винниченко Володимир (26.07(7.08). 1880, за ін. даними 28.07, с. Веселий Кут Єлизаветградського пов. Херсонської губ., нині с. Григорівка Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. — 6.03.1951, Мужен, лобл. Канн, південь Франції) — видатний гром.-політ. і держ. діяч, визначний письменник. Екстерном склав іспити за юрид. ф-т Київського ун-ту, під час навчання займався рев. діяльністю, був арештований. 1906-1914 змушений періодично жити в еміграції. Один із засновників РУП, лідер УСДРП. На засіданнях Українського нац. конгресу (квітень 1917) обраний заступником голови УЦР. 15(28).06.1917 призначений головою першого укр. уряду — Генерального Секретаріату УЦР, 18(30).01.1918 пішов у відставку з посади тоді вже голови Ради Нар. Міністрів.
Грушевський Михайло (29.09.1866, Холм, тепер у Польщі — 24.11.1934, Кисловодськ, нині РФ, похований у Києві) — видатний історик, визначний гром.-політ, і держ. діяч. 1886-1890 навчався на іст.-філол. ф-ті Київського ун-ту. 1898 у Львові вийшов перший том монументальної праці Г. «історія У країни-Русі» (гг. 1-10, 13-ти книгах, 1898-1937). Політ. діяльність розпочав у Галичині, ставши 1899 одним з засновників УНДП, 1908 в Києві — ТУП. Г. 1907 організував і очолив Укр. наук. т-во у Києві. У листопаді 1914 заарештований, три роки перебував на засланні у Симбірську, Казані. Москві, 14 (27) 03.1917 повернувся у Київ, де ще раніше заочно був обраний головою УЦР. Відіграв важливу роль у всіх осн. рішеннях, зокрема універсалах УЦР. У березні 1919 емігрував, 1924 повернувся, був обраний членом ВУАН, 1929 академіком АН СРСР. Арештований у справі УНЦ, звільнений і висланий до Москви. Г. — автор понад двох тисяч наук, праць, зокрема «Нарис історії українського народу» (1904), «Ілюстрована історія України» (1911), «Початки громадянства» (1921), «Історія української літератури» (тт. 1-5, 1923-1927). Помер при нез’ясованих обставинах під час нескладної операції на лікуванні. Великі заслуги Г. як ученого, який створив цілісну концепцію укр. іст. процесу, його діяльність як держ. і політ. діяча періоду нац.-визв. змагань 1917-21, ставлять його в ряд найвизначніших постатей укр. історії.
Єфремов Сергій (псевд. Ромул, С. Охріменко, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Липовчанин, Земець, Киянин та ін.; 18.10.1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київської губ., нині Катеринопільського р-ну Черкаської обл. — 10.03.(за ін. даними 31.03) 1939, Вологда, РФ) — визначний гром.-політ. і держ. діяч, літ. критик, історик літератури. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту (1901). Був членом УРП, УРДП, ТУП, УПСФ. Член УЦР з моменту її заснування, на Укр. нац. конгресі обраний заступником голови УЦР. Є. був членом першого укр. уряду УЦР Генерального Секретаріату (міжнаціональні справи). Згодом відійшов від політики.
Керенський Александр (Олександр; 4.05.1881, Симбірськ, нині Ульяновськ, РФ — 11.06.1970, Нью-Йорк, США) — рос. політ. і держ. діяч. 1904 закінчив юрид. ф-т Петербурзького ун-ту, працював адвокатом. 1912-1917 — депутат Четвертої Держ. думи, очолював фракцію трудовиків. 2(15).03.1917 увійшов до складу Тимчасового уряду, який очолював у липні-жовтні (листопаді). До революції виступав проти переслідувань укр. мови, однак до розгортання нац.-визв. руху в Україні поставився негативно, у червні 1917, будучи військ, міністром, заборонив Другий Всеукраїнський військ, з’їзд. 29-30.06 (12-13.07) 1917 очолював рос. делегацію на переговорах з представниками УЦР у Києві, які закінчилися компромісом. Проте вже 4( 17).08.1917 К. видав тимчасову інструкцію, яка значно обмежувала автономні права України. Після жовтневого перевороту деякий час намагався повернути владу, 1918 емігрував у Францію, з 1940 жив у США.
Коцюбинський Юрій (7.12.1896, Вінниця — 8.03.1937, Москва) — більшовицький держ., парт, і військ, діяч. Син М. Коцюбинського. Навчався у Чернігівській гімназії та школі прапорщиків (Одеса). З 1913 належав до РСДРП. К. у жовтні 1917 брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді. У грудні 1917 увійшов до складу Нар. секретаріату як заст., згодом виконувач обов’язків нар. секретаря військ, справ. К. у січні 1918 призначений головнокомандувачем збройними силами т. зв. рад. «УНР», які переважно складалися з петроградських і московських червоногвардійців. З березня 1918 — нар. секретар внутр. справ, з кінця листопада 1918 — член тимчасового робітничо-селянського уряду України, 1919-1920 — на парт, і держ. роботі в Чернігові та Полтаві. Одружений з дочкою Є. Бош. К. у 20-х рр. — на дипломатичній роботі, з лютого 1934 — голова Держплану і заст. голови РНК УСРР, належав до троцькістської опозиції. У лютому 1935 заарештований, згодом розстріляний. Відомим є «Лист без конверта» С. Єфремова до К., в якому він був звинувачений у кривавих злочинах проти власного народу.
Ленін Владимир (спр. Ульянов; 22.04.1870, Симбірськ, нині Ульяновськ, РФ — 21.01.1924, Горки, тепер Горки Ленінські Моск. обл., РФ, лежить непохований у мавзолеї на Красній площі у Москві) — засновник та ідеолог більшовизму. Навчався 1887 у Казанському ун-ті, відрахований за участь у студентській демонстрації, закінчив екстерном юрид. ф-т Петербурзького ун-ту (1891). Перебував на засланні в Сибіру (1897-1900) за рев. діяльність, 1900-1917 — в еміграції (за винятком 1905-1907). З 1903, після II з’їзду РСДРП Л. очолив більшовицьку партію, скеровував зусилля на підготовку революції. Під час Першої св. війни проголосив гасло поразки свого уряду у війні та перетворення війни імперіалістичної на громадянську. Повернувся в Росію через Німеччину у квітні 1917, розпочав б-бу за повалення Тимчасового уряду. Після жовтневого перевороту Л. — голова РНК. На словах виступав за право українців та ін. націй на самовизначення, на практиці послідовно виступав проти незалежності України. Разом з Л. Троцьким підписав ультиматум УЦР 3.12.1917, послав війська М. Муравйова на Київ. Л. з кінця 1918 організував нову інтервенцію проти УНР, розуміючи, що без укр. хліба, вугілля та ін. рос. більшовицька революція загине. Безпосередньо винний в о-ції голоду 1921-1923, видавши наказ насильно вилучати і вивозити хліб з України в Поволжя, одночасно затягуючи з дозволом різним організаціям надати допомогу голодуючому укр. населенню. Ініціатор створення СРСР.
Медведев Юхим (1.04.1886, Бахмут, нині Артемівськ Донецької обл. — 11 .05.1938, Харків) — більшовицький парт. і держ. діяч. Закінчив ремісниче училище у рідному місті, працював електротехніком, мав семеро дітей. З 1904 — член РСДРП, з 1917 — УСДРП, належав до її лівої частини, що у Харкові блокувалася з більшовиками. У грудні 1917 виступив одним з організаторів т. зв. Першого Всеукраїнського з’їзду рад у Харкові, обраний головою президії Центр, виконавчого комітету рад України (до березня 1918), підтримав більшовицьку політику, спрямовану на ліквідацію УНР. М. у січні-лютому 1918 очолював делегацію маріонеткового більшовицького уряду України на переговорах у Бересті. Згодом репресований.
Міхновськнй Микола (31.03.1873, с. Турівка Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Корюківського р-ну Чернігівської обл. — 23.05., за ін. даними — 3.05.1924, Київ) — видатний гром.-політ. діяч, ідеолог держ. незалежності України, основоположник і перший ідеолог укр. націоналізму. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту, працював адвокатом у Харкові. 1891 був серед організаторів Братства тарасівців. 1900 на замовлення керівництва РУгп написав програму, видану в Львові під назвою «Самостійна Україна», 1902 ініціатор створення УНП, члени якої боролися за незалежність України. Під час Першої св. війни М. був мобілізований до рос. армії. У березні 1917 першим висунув ідею створення нац. збройних сил, для чого ств. Укр. військ. клуб ім. гетьмана П. Полуботка. 1.05.1917 при безпосередній участі М. утворено Перший укр. козачий полк ім. гетьмана Б. Хмельницького. Був одним із засновників УЦР і Укр. генерального військ, комітету. На думку деяких істориків, М. був одним із керівників повстання самостійників у липні 1917, після чого відправлений на Румунський фронт. Восени 1917 повернувся на Полтавщину, де взяв участь у створенні УДХП. М. стояв в опозиції до гетьманського режиму, негативно ставився до політики Директорії УНР. З приходом до влади більшовиків перебував під наглядом ЧК, працював у системі нар. освіти. Обставини смерті остаточно не з’ясовані, очевидно, загинув від рук більшовиків.
Муравйов Михаїл (Михайло; 25.09.1880, с. Бурдоково Костромської губ., нині РФ — 11.07.1918, Симбірськ, тепер Ульяновськ, РФ) — рад. і рос. військ. діяч. Учасник Першої св. війни, підполковник. 1917 став членом партії есерів, лівих есерів. У січні 1918 очолив більшовицькі частини, що брали участь у війні проти УНР. Видав наказ («бий буржуїв і українців!»), згідно з яким більшовики після захоплення Києва 26.01(8.02.). 1918 розстріляли бл. 5 тис. осіб. Влітку 1918 — командувач більшовицького Сх. фронту, приєднався до виступу лівих есерів, розстріляний більшовиками.
Читайте тему » Українська революція» повністю, щоб детально знати матеріал до ЗНО з історії України.