Персоналії: Українські землі в другій половині 18 ст
Березовський Максим (16(27). 10.1745, Глухів, нині Сумської обл. — 22.03(2.04). 1777, Петербург) — видатний композитор. Навчався у Київській академії, де почав писати музику. Б. володів гарним голосом і починав муз. кар’єру як співак (1758-1765, Петербург і побл. нього). Наступні дев’ять років мешкав в Італії, де завершив муз. освіту, 1771 був обраний академіком Болонської філармонічної академії, у цей період написав оперу «Демофонт». Б. 1774 повернувся у Петербург. Постійні придворні інтриги і неможливість знайти застосування своїм творчим можливостям привели Б. до самогубства. Автор опери «Іфігенія», багатьох духовних концертів, у яких відчутні впливи укр. нар. пісень. Композитор відіграв важливу роль у становленні укр. класичної музики, хорового концерту.
Боровиковський Володимир (24.07(4.08). 1757, Миргород, тепер Полтавської обл. — 6(18).04.1825, Петербург) — видатний художник-портретист. Малювати вчився від батька і дядька, які були іконописцями. 1788 переїхав до Петербурга, де працював під керівництвом Д. Левицького. З 1795 — академік Академії мистецтв, найкращий портретист Рос. імперії. Створив бл. 160 портретів — О. Капніста (1780), М. Лопухіної (1797), О. Безбородька з дочками (1803), київського війта П. Борщевського (1818) та ін. Виконав іконостаси і розписи церков у Миргороді, Кибинцях, Петербурзі тощо.
Бортнянський Дмитро (1751, Глухів, нині Сумської обл. — 28.09(10.10). 1825, Петербург) — видатний композитор і хоровий диригент. Навчався у Глухівській співочій школі, 1769-1779 продовжував навчання в Італії. 1779-1796 — капельмейстер придворної капели, 1796-1825 — управитель придворної співочої капели. Б. — автор опер «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779), «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), балету, концертної симфонії, понад 100 творів хорової церк. музики, у яких значною мірою відобразилися мотиви укр. нар. пісенності. Творчість композитора належить до вершин св. муз. к-ри.
Ведель Артемій (1767, за ін. даними 1770, 1772, Київ — 14.07.1808, там же) — видатний композитор, хоровий диригент, співак. До 1787 навчався у Київській академії, з 1793 керував її хором, з 1796 — харківським губернським хором і викладав у Харківському колегіумі. В. з 1798 став послушником Києво-Печерської лаври, наступного року оголошений божевільним і утримувався у божевільні Кирилівського монастиря. Автор 29 церк. концертів, на яких позначився вплив укр. нар. пісенності.
Григорович-Барський Іван (1713-1785) — видатний архітектор. Навчався у Київській академії. Г.-Б. побудував у Києві надбрамну церкву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750-1760), Покровську (1766) і церкву Миколи Набережного (1772-1785), бурсу Академії (1778), собор Різдва Богородиці (1752-1763), у с. Лемешки (нині Козелецького р-ну Чернігівської обл.) — церкву (1761). Його творчість відіграла важливу роль у розвитку укр. бароко.
Гонта Іван (р. н. невідомий, с. Росішки, нині Христинівського р-ну Черкаської обл. — 1768, с. Серби, тепер с. Гонтівка Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.) — політ. і військ. діяч. Служив сотником надвірного війська у графа Потоцького в Умані. При наближенні гайдамаків на чолі з М. Залізняком до міста Г. разом з козаками приєднався до повсталих і сприяв взяттю Умані 9-10(20-21 ).06.1768. Рос. війська підступно захопили керівників повстання, Г. передали польській владі. Після жахливих катувань його було страчено.
Довбуш Олекса (1700, с. Печеніжин, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. — 1745, с. Космач, тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) — отаман опришків, керівник нар. руху в 1738-1745. Д. діяв на Прикарпатті, Закарпатті та на Буковині. Частину захопленого майна поміщиків, лихварів, купців роздавав бідним селянам. Загинув під руки С. Дзвінчука. Про Д. складемо багато нар. пісень і легенд. Образ нар. героя відтворено в л-рі і мистецтві.
Залізняк Максим (поч. 40-х рр. XVIII сг., с. Медпедінка, тепер Чигиринського р-ну Черкаської обл. — р. см. невідомий, Нерчинськ, Сх. Сибір) — політ. і військ. діяч. Тривалий час перебував на Запорізькій Січі. Навесні 1768 зібрав у Холодному Яру, побл. Чигирина, гайдамацький загін, який розпочав б-бу проти польської шляхти. 9-10(20-21).о6. 1768 повстанці на чолі з З. при допомозі загону І. Гонти оволоділи Уманню. Керівник Коліївщини був проголошений гетьманом і князем Смілянським. Підступно захоплений у полом рос. військами. Засланий на довічну каторгу в Нерчинськ, де і помер. Можливо, робив спроби втечі, є відомосі про участь і у селянській війні під проводом О. Пугачова.
Калнишевський Петро (1690 -31.10.1803, Соловки, тепер Архангельська обл., РФ) визначний політ. і військ. діяч. Останній кошовий отаман Запорозької Січі (1762, 1765- 1775). Дбав про розвиток економіки Запоріжжя, колонізацію нових земель. К. проявив себе талановитим дипломати, відстоюючи у Петербурзі військ, й адміністративно-територіальні права козацтва. Брав участь у російсько-турецькій війні 1768-1774, показавши себе хорошим полководцем. Після зруйнування Нової Січі у червні 1775 К. був заарештований і за наказом Катерини ІІ засланий до Солоненького монастиря, де понад 25 років провів у жахливих умовах. Звільнений 1801, але залишився у монастирі до см.
Катерина II (Софія-Фридерика-Автуста; 24.04(5.05). 1729, Штетін, тепер Шецін Польща — 6(17).11.1796, Петербург) — рос. держ. діячка. Імператриця Рос. імперії (1762-1796). Походила з нім. династії Ангальт-Цербст. 1745 вийшла заміж за майбутнього імператора Петра ІІІ. Прийшла до влади внаслідок палацового перевороту. В результаті двох російсько-турецьких війн і трьох поділів Польщі К. II захопила значну частину земель сучасної України. Проводила політику, спрямовану на ліквідацію укр. автономії: скасувала гетьманство (1764), слобожанські козацькі полки (1765), наказала зруйнувати Запорізьку Січ (1775), розформувати козацькі полки на Лівобережжі (1783), тоді ж юридично запроваджено кріпосне право. У галузі к-ри правління К. ІІ позначилося дальшою русифікацією України.
Левицький Дмитро (1735, Київ — 4( 16).04.1822, Петербург) — видатний художник, майстер портрета. Навчався у батька — Григорія Л., який був визначним укр. живописцем і гравером, разом вони розписували Андріївську церкву в Києві. З 1762 працював у Москві, згодом — у Петербурзі. Л. був академіком (1770). 1788-1795 працював в Україні. В останні 20 років життя хворів на очі. Л. — автор портретів архітектора О. Кокорінова (1769-1770), підприємця П. Демидова (1773), філософа Д. Дідро (1773-1774), польського короля С. Лещинського, імператриці Катерини ІІ (1783) та ін.
Пінзель Йоганн (XVIII ст.) — видатний скульптор. Працював у Зх. Україні. П. — автор трьох монументальних фігур, шістьох дерев’яних фігур у бічних вівтарях костелу (Монастириська, тепер Тернопільська обл.). кам’яних статуй на фасаді ратуші та постатей на барельєфах церкви св. Покрови (Бучач, нині Тернопільська обл.), оздоблення костелу і церкви у Городку (тепер Львівська обл.) та ін. Представник пізнього рококо.
Погребняк Яким (І йол. XVIII ст., с. Нова Водолага, тепер смт Харківської обл. — ІІ пол. XVIII ст.) — будівничий. На замовлення запорізьких козаків збудував Троїцький собор у м. Самар (1773-1778, нині Новомосковськ Дніпропетровської обл.), описаний у романі «Собор» Олеся Гончара.
Потьомкін Григорій (13(24).09.1739, с. Чижово Духовщинського пов., нині Смоленська обл., у РФ — 5(16).10.1791, по дорозі з Ясс до Миколаєва, похований у Херсоні) — рос. держ. і військ. діяч. Навчався у Московському ун-ті (1756-1760, виключений). П. з 1770 був фаворитом Катерини ІІ. 1772 був записаний до коша Запорізької Січі під іменем Грицько Нечеса, 1775 за його ініціативою Січ була ліквідована. П. 1783 реалізував проект загарбання Криму Рос. імперією, за що отримав титул «князя Таврійського». З 1783 управляв новоствореним катеринославським намісництвом, здійснював заходи по колонізації Пд. України. П. підтримав ідею створення Війська вірних козаків (згодом Чорноморське козацьке військо, 1788), потрібного під час російсько-турецької війни 1787-1791, де він був головнокомандувачем рос. армії. Хотів відкрити у Катеринославі ун-т (не встиг реалізувати проект).
Растреллі Варфоломій (Бартоломео Франческо; 1700, Париж — 1771, Петербург) — видатний архітектор італійського походження. Навчався за кордоном, ймовірно, в Італії. 1730-1763 — придворний архітектор у Петербурзі, де збудував комплекси Смольного монастиря, Зимового палацу та ін. У Києві за проектами Р. споруджено Андріївську церкву (1747-1753), царський (Маріїнський) палац (1752 -1755). Для будов архітектора характерна пишність і святковість інтер’єрів, багатству скульптурного оздоблення.
Розумовський Кирило (18(29).03.1728, с. Лемеші, ніші Козелецького р-ну Чернігівської обл. — 3(15).01.1803, Батурин, тепер Бахмацького р-ну Чернігівської обл.) — політ. і держ. діяч. Молодший брат О. Розумовського. Навчався в ун-тах Геттінгена (Німеччина), Кенігсберга (нині Калінінгрід, РФ), Страсбурга (Франція). Р. у 18-річному віці призначений президентом Рос. АН (1746, був до 1765). У лютому 1750 на козацькій раді в Глухові обраний гетьманом Лівобережної України (останній гетьман козацької України, 1750-1764). Прагнув відновній рівень автономії України часів Б. Хмельницького, столицею планував зробиш Батурин, де будував розкішний палац. Р. до 1760 частіше жив у Петербурзі, ніж в Україні. За його правління Гетьманщина була виведена з-під управління Сенату і передана у відання Колегії закордонних справ. Р. провів судову реформу 1760- 1763, реформу козацького війська, освіти (обовязкове навчання козацьких дітей, планував відкрити у Батурині ун-т). 10.11.1764 вийшов імператорський указ про скасування гетьманства. Р. відійшов від держ. справ, ост. 9 років життя провів у Батурині.
Румянцев-Задунайський Петро (4( 15).01. 1725, Москва — 8( 19). 12.1796, Київ) — рос. військ. і держ. діяч. Відзначився під час Семилітньої війни. Р.-З. 1764 призначений президентом другої Малоросійської колегії та генерал-губернатором Малоросії. Рішуче проводив рос. колоніальну політику щодо Гстьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію автономії України. За правління Р.-З. скасовано укр. козацькі полки і створено регулярні карабінерські полки за рос. зразком, остаточно закріпачено укр. селян (1783), проведено секуляризацію монастирських маєтків (1786). Війська під його командуванням здобули ряд перемог у російсько-турецькій війні 1768-1774, за це отримав титул графа і додаток до свого прізвища — Задунайський. Брав участь Р.-З. і у війні з турками 1787-1791, у придушенні польського повстання 1794. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
Сковорода Григорій (22.11 (3.12),1722, с. Чорнухи, нині Чорнуського р-ну Полтавської обл. -29.10(9.11). 1794, с. Пан-Іванівка, тепер с. Сковородинівка Золочівського р-ну Харківської обл.) — видатний філософ, письменник, просвітитель, композитор. Навчався у Києво-Могилянській академії (1734-1753, з перервами). 1745-1750 перебував за кордоном. С. працював домашнім учителем (1755-1759), викладав поетику, риторику і грецьку мову в Харківському колегіумі (1759-1764). Останні 25 років життя мандрував Україною, займався літ. творчістю та проповідував свої філос. погляди. За життя С. його твори не друкувалися, зібрання творів здійснив Д. Багалій 1894. 1994 уперше видано усі твори письменника у перекладі сучасною укр. мовою. С. — автор поет. зб. «Сад божественних пісень» (1753-1785), «Байки харківські» (1769-1774), філос. трактатів, перекладів та ін. 1977 у Києві споруджено пам’ятник філософу (скульптор І. Кавалерідзе).
Читайте тему «Українські землі в другій половині 18 ст», щоб детальніше вивчити матеріал по історії України для підготовки до ЗНО