Хронологічний довідник
Українські землі в складі Російської імперії на початку 20 століття
Вакуленчук Григорій (1877 — 14.06.1905, побл. Одеси) — матрос Чорноморського флоту. Належав до РСДРП з 1903. Один з організаторів повстання на броненосці «Потьомкін». Убитий на поч. повстання.
Винниченко Володимир (26.07(7.08). 1880, за ін. даними 28.07, с. Веселий Кут Єлизаветградського пов. Херсонської губ., нині с. Григорівка Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл. — 6.03.1951, Мужен, побл. Канн, південь Франції) — видатний гром.-політ. і держ. діяч, визначний письменник. Екстерном склав іспити за юрид. ф-т Київського ун-ту, під час навчання займався рев. діяльністю, був арештований. 1906-1914 змушений періодично жити в еміграції. Один із засновників РУП, лідер УСДРП.
Матюшенко Панас (Опанас; 14.05.1879, с. Дергачі, тепер районний центр Харківської обл. — 2.11.1907, Севастополь) — учасник рев. подій. З 1900 служив на кораблях Чорноморського флоту. У червні 1905 закликав матросів броненосця «Потьомкін» до збройного повстання, 14-26.06.1905 очолював суднову комісію. Після невдачі повстання емігрував, 1907 нелегально повернувся, 16.07.1907 заарештований у Миколаєві. За вироком військово-морського суду повішений.
Микола II Романов (Ніколай II; Микола Олександрович Романов; 18.05.1868, Петербург — 17.07.1918, Єкатеринбург, нині РФ) — останній рос. імператор. 1894 посів рос. престол після смерті Олександра III. Події першої рос. революції змусили Н. II Р. провести обмежені конституційні реформи. 23.08.1915 зайняв пост Верховного головнокомандувача рос. армії. М. ІІ Р. під тиском Лютневої революції 2( 15).03.1917 зрікся престолу, перебував під домашнім арештом. Розстріляним більшовиками з членами родини.
Міхновський Микола (31.03.1873, с. Турівка Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Корюківського р-ну Чернігівської обл. — 23.05., за ін. даними — 3.05.1924, Київ) — видатний гром.-політ. діяч, ідеолог держ. незалежності України, основоположник і перший ідеолог укр. націоналізму. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту, працював адвокатом у Харкові. 1891 був серед організаторів Братства тарасівців. 1900 на замовлення керівництва РУП написав програму, видану в Львові під назвою «Самостійна Україна», 1902 — ініціатор створення УНП, члени якої боролися за незалежність України. У статтях і відозвах «Робітнича справа в програмі УНП» (1902), «Десять заповідей» (1903), «Справа української інтелігенції в УНП» М. виклав основні теоретичні засади укр. націоналізму. 1909-1914 керував роботою національно-патріотичної о-ції «Трете товариство взаємного кредиту», редагував укр. видання. Під час Першої св. війни М. був мобілізований до рос. армії.
Столипін Пьотр (Петро; 17.04.1862, Дрезден, Німеччина — 18.09.1911, Київ) — рос. держ. діяч. Закінчив природничий ф-т Петербурзького ун-ту (1884). У квітні 1906 призначений міністром внутр. справ, у липні 1906 — головою Ради Міністрів. Швидка кар’єра С. пов’язана з його ораторськими здібностями, численними виступами в Думі («Вам потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика держава»), проектами реформування країни. 9.11.1906 розпочав аграрну реформу. 3.06.1907 розпустив II Держ. думу, опублікував новий виборчий закон, який забезпечив перевагу в III Думі великих землевласників і підприємців. Відзначався крайніми шовіністичними поглядами, активний захисник царського самодержавства. С. проводив антиукраїнську політику, у січні 1910 заборонив створення нац. т-в, клубів, видання рідною мовою преси, що призвело до закриття низки «Просвіт», припинення видання укр. газет, заборонив вшанування пам’яті Т. Шевченка тощо. Був убитий у Київському оперному театрі агентом охранки есером Д. Богровим.
Чикаленко Євген (21.12.1861, с. Перешори Херсонської губ., нині Ананьївського р-ну Одеської обл. — 20.06.1929, Прага) — видатний гром. і політ. діяч, меценат, теоретик і практик сільського господарства. Навчався на природничому ф-ті Харківського ун-ту, 1884 за участь в укр. нац. русі на 5 років засланий у рідне село. 1894 переїхав до Одеси, 1900 — у Київ. Належав до Громади, УДП (з 1904), УРДП (з 1905), ТУП (з 1908).Ч. був видавцем щоденних укр. газет «Громадська думка» (1906), «Рада» (1906-1914), фінансував багатьох укр. письменників і науковців, виділив 25 тис. рублів на будівництво студентського гуртожитку в Львові тощо. У роки Першої св. війни зазнав переслідувань з боку властей. Член УЦР, був в опозиції до її соціалістичного курсу. З 1919 Ч. — на еміграції в Австрії та Чехо-Словаччині. Очолював термінологічну комісію при Укр. госп. академії в Подебрадах. Ч. — автор «Розмов про сільське господарство», «Розмови про мову», «Спогадів» (1925-1926), «Щоденника 1917-1919» (1931) та ін.
Шмідт Петро (17.02.1867, Одеса — 19.03.1906, о. Березань) — учасник рев. руху. Лейтенант Чорноморського флоту, з жовтня 1905 — у відставці. Ш. був членом Севастопольської ради. Очолив повстання на крейсері «Очаків» (11.11 -16.11.1905). Після придушення разом з трьома матросами-помічниками розстріляний.
Шраг Ілля (23.08.1847, Седнів Чернігівської губ., нині Чернігівського р-ну Чернігівської обл. — 11.04.1919, Чернігів) — відомий гром. і політ. діяч, адвокат. Походив з родини лікаря, німця за національністю, і українки. Навчався на мед. і юрид. ф-тах Петербурзького ун-ту (1865-1869), захистив кандидатську дисертацію у Київському ун-ті. Під впливом О. Кониського і В. Антоновича Ш. приєднався до укр. нац. руху. З 1897 належав до Загальної укр. безпартійної дем. о-ції, очолював її чернігівську громаду, з 1905 — до УРДП, з 1908 — до ТУП, з 1917 — до УПСФ. 1906 обраний депутатом І Держ. думи, керував Укр. парламентською громадою. Член УЦР.
Читайте тему » Українські землі в складі Російської імперії на початку 20 ст. «, для детального розгляду матеріалу.