Персоналії
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ (АВСТРО-УГОРСЬКОЇ) ІМПЕРІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
Бачинський Юліан (1870 — після 1934) — сусп.-політ. діяч, публіцист. Був членом РУРП, з 1899 — УСДП. Б. 1895 опублікував працю «Україна ірредента» («Україна незалежна»), де обгрунтував необхідність політ. самостійності України. Був членом парламенту ЗУНР. Б. у 20-х рр. XX ст. приїхав в УСРР, де був 1934 арештований і засланий, дальша доля невідома. Автор книги «Українська еміграція в Америці».
Левицький Євген (17.01.1870, с. Сидорів, тепер Гусятинського р-ну Тернопільської обл. — 21.11.1925, Відень) — сусп.-політ. діяч, публіцист. Навчався у Віденському ун-ті. Л. — один із засновників РУРП (1890) і УНДП (1899), був співавтором програм обох партій, працював у партійних друкованих органах. Обирався депутатом австрійського парламенту (з 1907) і Укр. Нац. Ради ЗУНР (1918-1919). Згодом Л. займався адвокатською практикою у Відні. Автор багатьох статей на політ. та культурологічні теми.
Нагірний Василь (11.01.1848, с. Гірне, тепер Стрийського р-ну Львіської обл. — 25.02.1921, Львів) — сусл.-політ. діяч, інженер, архітектор. Закінчив Федеральну політехнічну школу в Лозанні (1875, Швейцарія). Н. — один з гол. організаторів споживчого кооперативу «Народна торгівля» (1883, її довголітній директор), т-ва «Дністер» (1892), фізкультурного т-ва «Сокіл» (1894, його голова до 1900) та ін. о-цій. Як архітектор побудував ряд церков, деякі — разом з сином, архітектором Євгеном Нагірним.
Олесницький Євген (5.03.1860, с. Вел. Говилів, тепер Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. — 26.10.1917, Львів) — сусп.-політ. діяч, адвокат, публіцист, журналіст. Закінчив Львівський ун-т (1891). О. — організатор гром. життя у Стрию (нині Львівська обл.) і Галичині в цілому. Був одним з творців найбільших укр. госп. товариств «Сільський господар», «Маслосоюз» та ін. О. відіграв важливу роль у творенні УНДП (1899), 1900-1910 був послом галицького сейму, 1907-1917 — депутатом віденського парламенту. Активно працював як журналіст, був редактором журналу «Зеркало» і видавцем «Русько-української бібліотеки». 1915 О. став членом ТУР. Діяч був приятелем І. Франка, послужив прототипом гол. героя повісті «Перехресні стежки». О. залишив спогади «Сторінки з мого життя» (1935).
Павлик Михайло (псевд. М. Галицький, М. Іванів, Хмара, М. Коломийчук, Максим, Михайло, М. По-куцький, М. Ткаченко; 17.09.1853, с. Монастирськ, тепер Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. — 26.01.1915, Відень) — гром.-політ. діяч, публіцист і письменник. Навчався у гімназії в Коломиї та Львові. Під впливом М. Драгоманова перейшов на нац. та соціалістичні позиції. Спільно з І. Франком видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот», разом з М. Драгомановим і С. Подолинським у Женеві (Швейцарія) часопис «Громада» (1879-1882), редактор газет «Батьківщина» (1889), «Народ» (1890-1895), «Хлібороб» (1891-1895), «Громадський голос» (1898-1903). За свої політ, погляди був 5 разів ув’язнений, ЗО разів суджений. П. разом з І. Франком були засновниками УРП (РУРП, 1890). Дійсний член НТШ, його перший бібліотекар (1897-1904). 1914 був заст. голови ГУР. Автор повістей «Пропащий чоловік», «Вихора», численних оповідань, наук, праць та ін.
Франко Іван (27.08.1856, с. Нагуєвичі, тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл. — 28.05.1916, Львів) — видатний письменник, гром. і політ. діяч, учений, нац. ідеолог. Батько П. і Т. Франків. Навчався на філос. ф-ті Львівського (1875-1878, 1880), Чернівецького (1890), Віденського (1890-1893) ун-тів. 1.07.1893 отримав ступінь доктора філософії Віденського ун-ту. Ф. — перший серед укр. літераторів, який заробляв на життя тільки літ. працею. Автор бл. 4000 літ., публіц. і наук, творів. Вільно писав трьома (укр., польською, нім.), а здійснював переклади з 14 мов. Ф. був редактором і членом редакцій низки періодичних видань, зокрема «Друг» (1878), «Зоря» (1883-1886), «Народ» (1890-1895), «Літературно-науковий вісник» (1898-1907). Брав активну участь у гром. і політ, житті. У жовтні 1890 Ф. був співзасновником РУРП, 1899 — УНДП, тоді ж за сприяння М. Грушевського став дійсним членом НТШ. Активну участь у політ. житті припинив 1904. З 1908 різко погіршився стан здоров’я Ф., але він продовжував працювати. За своє життя пройшов складну світоглядну еволюцію. У 90-х рр. XIX ст. прийшов до повної підтримки ідеї політ. самостійності України. 1976-1986 видано зібрання творів Ф. у 50 томах.
Читайте тему » Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у другій половині 19 ст «, щоб розширити свої знання.