Петро Ребро “Козацькі жарти” читати
КОЗАЦЬКИЙ ХЛІБ-СІЛЬ
Високий гість прибув на Січ.
Його зустріли хлібом-сіллю.
Чому ж надувся він, мов сич?
Не радий скорому застіллю?
Він на старшину кліп та кліп
(Мовляв, це що за карамболі?):
– Чому я бачу тільки хліб?
Чому немає й дрібки солі?
Погладив вуса кошовий
І каже, підморгнувши варті:
– Ми піднесли вам хліб святий,
А сіль – у кожнім нашім жарті!
НАЩО ВУСА КОЗАКОВІ
До козака присікалась бабуся:
– Чи бачили? Під носом – дві коси!
Нащо тобі такі здорові вуса?
Ні користі від них, ані краси!
– Вони мене, – він каже, – виручають
(Це може вам засвідчити мій кінь):
Зимою – наче ковдра, зігрівають,
А влітку – холодять, даючи тінь!
СТРАХ
Козак Сірка питає:
– Ви все життя – в боях.
Скажіть, якщо не тайна,
Чи вам відомий страх?
– Страшусь, але не бою,
Не куль, не шабель я.
Страшусь, аби ганьбою
Не вкрить своє ім’я.
КАЗНА-ЩО
Пиляє Гриць Микиту-друга:
– Ти ж не якесь, пробач, ніщо!
Ти – знаменитий козарлюга,
А кінь у тебе – казна-що!
– То не біда, – сказав Микита. –
Чи ліпше, братику, якщо
Коняка вельми знаменита,
А вершник в неї – казна-що?
“ЯК ТОБІ НЕ СТИДНО!”
Йде із дівкою до гаю
Хлопець буйночубий.
– А яка, – вона питає, –
В тебе думка, любий?
– Як і в тебе, в мене, мила,
Думка, очевидно.
Дівка враз почервоніла:
– Як тобі не стидно!
НАУКА КОХАННЯ
Здибав дівчину козак,
Нумо залицятись:
– Хочеш? Я тебе за так
Вивчу цілуватись!
Спантеличена украй,
Дівка червоніє
І белькоче: – Вчи, та знай,
Що я це… вже вмію.
– Вибач, – хлопець вус скубе, –
За слова зухвалі:
Може, я навчу тебе,
Що робити далі?
ЛИНЬКА
Пан говорить козачкові:
– Чи мені здалося?
Нині в мене, як ніколи,
Випада волосся!
– Та то, – хлопчик запевняє, –
Не якась хвороба.
Навесні завжди линяє
Будь-яка худоба!