Розвиток суспільно-політичного і господарського життя Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
Найбільшу владу в Київській Русі та Галицько-Волинській державі мали князі. З усіх князів київський князь мав найбільшу владу. Йому корилася решта князів. Такі відносини називають васалітетом, а форму дер. жадного правління — монархією. Згодом влада київського князя зменшилася, розвивалося феодальне землеволодіння, держава набирала федеративного характеру, де князівства мали чималі права. Такий політичний устрій визначають як монархо-федеративний.
При князях існували дорадчі органи, у яких більшість становили бояри, їх називають боярські (князівські) ради. Великі повноваження мали князівські з’їзди (снеми), де вирішувалися питання захисту від кочовиків, упорядкування законодавства, розподіл земель між князями, розв’язання земельних суперечок тощо, Ще одним видом повноважних зібрань були віча — збори всієї громади для вирішення найважливіших питань її життя.
Якщо політичний устрій визначає розподіл влади, то соціальний окреслює стосунки між усіма членами суспільства. Соціальні стани — певні суспільні групи населення із закріпленими за ними тогочасним законом правами й обов’язками, зі своїми нормами поведінки, звичаями тощо. Стани ніби споруджують уявну соціальну піраміду. На її верхівці в руському суспільстві були князі. Князем у руських землях міг бути лише представник роду Рюриковичів. Тільки син князя міг бути князем.
Становище представників різних соціальних станів.
Панівні привілейовані стани:
- бояри, які формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників; дружинники — професійні вояки, обіймали певні державні посади; духівництво, зокрема після прийняття християнства.
Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.
Усі інші стани перебували на нижніх щаблях соціальної піраміди:
- смерди (їх найбільше) — особисто вільні селяни, мали власну землю і господарство, платили князеві данину; закупи — тимчасово залежні селяни, які працювали «за купу» (позику) в господарстві землевласника; рядовині — тимчасово залежні селяни, різновид закупів, коли залежність закріплювалася у ряді — договорі; наймити, працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними; челядь, працювала на землевласника, була невільною, її дозволялося продавати, передавати в спадщину; холопи — особи, що перебували у повній власності пана.
Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.
Місце станів у соціальній піраміді визначалося значною мірою їхнім правом на землю. Основними землевласниками були князі. Поступово складалося вотчинне землеволодіння, яке передбачало закріплення тих чи інших територій за певною гілкою князівського роду. Крім князів, до землевласників належали бояри, які володіли містом чи кількома селами. У Галицькій землі боярські роди володіли фактично всією землею, тому вони були надзвичайно впливовими порівняно з іншими землями.
Було дві основні форми землеволодіння: умовне — помістя і безумовне — вотчина, спершу переважало помісне землеволодіння, а за часів роздробленості — вотчинне. Тягар феодальних повинностей лягав на плечі селян. У Київській державі вони переважно віддавали землевласникам продукти (данину), з часом набув поширення грошовий податок. До найдавніших форм збирання данини належало полюддя. Княгиня Ольга запровадила фіксовані розміри данини — уроки. Згодом зростала роль відробітків, коли землевласники хотіли отримати сільськогосподарську продукцію для продажу. Згадується в історичних джерелах і нової — постачання коней і транспорту для потреб князя.
Розвиток господарства і торгівлі Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
Провідним заняттям населення Русі було сільське господарство, в ньому головне місце посідаю рільництво, де була поширена дво — і трипільна система (частина землі залишалася під паром, необроблена).
Важливою була роль тваринництва, розвивалися городництво і садівництво. Значною поширення набули сільськогосподарські промисли: мисливство, рибальство та бортництво (бджільництво).
У ХІІІ ст. ремісники Київської держави знали не менше 78 спеціальностей, провідною з яких була чорна металургія — видобуток заліза, отже, значного поширення набуло залізоробне ремесло. На період роздробленості припадає розквіт склоробства. Інші відомі ремесла; гончарство, шевство, кравецтво, ткацтво тощо.
Протягом ХІІ-ХІІІ ст. відбувався бурхливий розвиток внутрішньої торгівлі між руськими землями Ще раніше набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної маси та форми — гривні. Але кількість грошей не встигала за розвитком торгівлі, тому в обігу, як колись, з’явилися шкіряні гроші — шкурки білки та куниці. Осередками ремесла й торгівлі були міста. За підрахунками вчених перед монгольською навалою їх налічувалося близько 300. Найбільшими були такі міста, як Київ, Володимир (Волинський), Галич, Чернігів, де проживало 20-50 тис. мешканців, а в більшості міст — до 1000 жителів.
Поширення писемності на території Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
З прийняттям християнства у нас поширилася старослов’янська, або староболгарська книжна (тобто писемна) мова — мова православної церкви. Але вже перші пам’ятки, створені церковнослов’янською мовою, засвідчують значний вплив живої мови, а ймовірно — попередньої писемної. 1 все ж писемна мова значно відрізнялася від української мови, якою користувалися в усному мовленні.
Наші уявлення про рівень письменності населення грунтуються багато в чому на знайдених написах на побутових речах, стінах храмів — епіграфічних пам’ятках. Видряпані на поверхні пам’ятки називають графіті.
Книг від часів Русі та Галицько-Волинського князівства до нас дійшло дуже мало. Найдавніші:
Реймське Євангеліє (40-і рр. XI ст., Анна Ярославна повезла у Францію, ставши дружиною їх короля);
Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр., перша точно датована книга, що збереглася);
«Ізборник Святослава» 1073 р., «Ізборник» 1076 р., Мстиславове Євангеліє (1115 р.).
За даними вчених, у XIII ст. на території Русі мало бути 130-140 тис. книг декількох сотень найменувань.
Письменними за княжих часів були не тільки можновладці та люди з середовища духівництва, а й ремісники та звичайні дружинники.
- Культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави в 9-14 ст. Хронологічний довідник: розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави в 9-14 ст. Персоналії: розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави в 9-14 ст. Терміни та поняття: розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави в 9-14 ст.