Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація
Права людини – це визнані і гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.
Свободи людини – сфери, галузі діяльності людини, у які держава не повинна втручатися.
Обов’язки – це заходи суспільно необхідної поведінки людини.
Згідно з Конституцією України ми можемо класифікувати права громадян як:
- цивільні, соціально-економічні, культурні, політичні.
Права людини
- Універсальні – належать усім людям в усіх ситуаціях; природні – належать людям від народження тільки тому, що вони люди; є невідчужуваними – не можна довільно позбавити цих прав.
Чим більше людей будуть знати про права людини і намагатимуться жити за принципами, які містять в собі ці права, тим більша ймовірність, що права людини стануть не просто ідеальною моделлю, але й реальністю.
Наше суспільство не ідеальне, права людини часто порушуються. Їх потрібно захищати. Для цього існують документи щодо захисту прав людини, прийняті в усьому світі.
Права і свободи людини в документах
- Міжнародного рівня – Міжнародний білль про права; Загальна декларація прав людини 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 рік; Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права; європейського рівня – Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод; державного рівня – Конституція України.
Усі права людини є абсолютними. Деякі з них обмежені (в більшості випадків або в деяких випадках) державою в інтересах суспільства.
Права людини, які не повинні обмежуватися ні за яких обставин:
- на життя; на рівність у правах; на справедливий суд; на першу медичну допомогу; свобода від тортур; свобода від рабства.
Захист прав людини здійснюють:
- суди; правозахисні організації; Уповноважений з прав людини; Європейський суд з прав людини; Інститут верховного комісара ООН з прав людини і справ біженців.
Уповноважений з прав людини, або Омбудсмен, – людина, яку обирає Верховна Рада України для збирання інформації про порушення прав людини і сприянтим, чиї права порушені.
Випадки, у яких допустимі обмеження прав людини з боку держави:
- національна безпека; економічний добробут країни; громадський порядок; життя і здоров’я людей; громадське здоров’я і моральність.
Визначення понять
Хартія (лат. Charta, відгрец. ??????;- папір, грамота), – за часів Середньовіччя і Нового часу назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій і актів), у яких було відображено політичні вимоги соціальних верств і класів. У наш час в міжнародному праві хартія – це правовий акт, який не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи і цілі будь-яких міжнародних домовленостей.
Білль (англ. Bill – рукопис, грамота) – у Великобританії та інших англосаксонських країнах законопроект, який вносять у законодавчий орган.
Білль, прийнятий парламентом, називається актом або статутом (в Англії). За деякими актами назва “білль” зберігалася і після прийняття їх парламентом, наприклад Білль про права (1689). Біллі бувають публічні (public) та приватні (private).
Декларація – офіційний державний документ, що містить основоположні принципи зовнішньої або внутрішньої політики держави, основи діяльності міжнародних організацій.
Конвенція (лат. conventio – договір, угода) – різновид міжнародного договору, у якому прописані норми, що є юридично зобов’язувальним для сторін, які підписали цю конвенцію.
Пакт (від лат. pactum – договір, угода) – одне з найменувань різного роду міжнародних договорів, що мають велике політичне значення, наприклад “Міжнародний пакт про громадянські і політичні права” (1966) або “Пакт про стабільність і економічне зростання країн Євросоюзу” (1997).