“Приблуда” Васильченко аналіз
Оповідання ” Приблуда ” С. Васильченко написав 1925 року. Сюжет оповідання “Приблуда” взято із життя дитячого будинку. Адже у 20-х роках XX ст. Васильченко був завідувачем дитячого будинку.
Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.
Умови життя в дитячому будинку вкрай складні – діти по троє сплять на одному ліжку, немає одягу, немає їжі, “хліба ні кришки”.
Діти знали, що за зовнішньою непривітність, сердитістю, постійною буркотливістю Параски Калістратівни (так звали завідувачку) криється чуле й добре серце. Вона цілий день клопочеться й свариться то з інспектором, то з дітьми, бо ледве дає собі раду, чим нагодувати, у що вдягнути та взути силу-силенну дітвори, яку закинули в дитячий будинок Безпритульність, розруха, голоднеча за перши революційних років.)
Портрет завідувачки : “…голос, як труба, іде, як буря. Висока, огрядна, в мужичих чоботях, шумить-гримить… Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась…”
Діти прозвали її Ревою. Вона, замкнувшись у своїй кімнаті, ревне плаче, не можучи спокійно дивитися на дитячі злидні й поневіряння.
Головним героєм Оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.
Риси характеру Мишка : кмітливий, допитливий, жвавий, співучий хлопчина. Діти називають його майбутнім “Моцартом”. Хлопчик виявляє здібності до музики та читання художніх творів.
Діти, дізнавшись, що цей хлопчик – сирота, оточують зворушливою увагою і піклуванням майбутнього “Моцарта”. Спочатку діти переховують хлопчика-приблуду з тим, аби переконати Параску Калістратівну залишити його в дитячому будинку. Дітям притаманне почуття товариськості, взаємодопомоги. Вони знали, хай там що, а Рева не встоїть перед їхнім проханням прийняти до дитбудинку ще й цікавого хлопчика-приблуду.
Дітям вдалося переконати Параску Калістратівну залишити Мишка в дитячому будинку.
Герої оповідання “Приблуда” знають вже про свої можливості, перспективи. Це надає їм впевненості й оптимізму. Адже мало не всі в будинку, як визначила сама Параска Калістратівна, були майбутні великі люди: хто – інженер, хто – професор, хто – артист.
Не зважаючи на всю гіркоту, співчуття автора до образів-персонажів твору, в оповіданні зустрічаємо гумористичні епізоди. Гумор як вияв співчутливо-доброзичливого ставлення письменника до маленьких героїв, як засіб позитивної характеристики.
Засоби гумористичного зображення
Використання жартівливих народних пісень, що їх співають вихованці дитячого будинку
“На горі качата –
Роди, Боже, дівчата.
А хлопців не роди,
Бо то самі іроди”.
2. Використання кумедної ситуації
Читання Мишком книжки догори дригом.
3. Примітивне використання іноземних слів
Дер штуль, дер зуп
4. Вживання просторічних слів
Актор, фортеп’яно, губернатка
“Приблуда” Васильченко аналіз твору Ви можете розширити через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам.