Дивні і страшні чутки ходять про це потаєне місце, розташоване у верхів’ях річки Вілюй. Одні стверджують, що там ховається вхід в пекельні підземелля, де мешкають невідомі істоти, інші говорять про багаточисельні обламання тарілок, що літають, прихованих у вічній мерзлоті... Назва місцевості теж говорить само за себе — "Елюю Черкечех". У перекладі з якутського це означає "Долина смерті".
Вже багато років місцеві мисливці за сто верст обходять цей глухий район. Як свідчать ті, що передаються з вуст у вуста легенди, є там виступаюча із землі плеската арка під якою знаходиться безліч металевих кімнат, де навіть в найлютіші морози тепло, як влітку. У давнину знаходилися серед місцевих мисливців сміливці, що ночували в цих приміщеннях. Але вони потім починали сильно хворіти, а ті, що ночували кілька разів підряд, взагалі нестримно вмирали. Інший об’єкт — гладка металева півсфера червоного кольору з дуже рівним краєм (ріже ніготь). Вона виступає з мерзлоти так, що в неї можна в’їхати верхи на оленеві…
Признаємося, що почувши ці розповіді про якутську "Долину смерті", спершу ми не угледіли в них нічого загадкового. Річ у тому, що щось подібне регулярно спостерігається і в Гірському Алтаї, і в калмицьких Чорних Землях… І там є галявини, де громадяться загадкові металеві конструкції те спотворені, порослі мохом, а то і зовсім новенькі. Інколи — коли вночі, коли вдень (але ніколи по воскресіннях і дуже рідко по 13-м числам) в піднебінні чується гуркіт, спалахують сліпуче білі хрести, і на землі з’являється черговий "металевий монстр".
У селах, що є сусідами, в будинках коштують дивовижні печі, зроблені місцевими умільцями з деталей явно позаземного походження. Там теж переказуються історії про пастухів і мисливців, які знаходили залозки "вже зовсім ні на що не схожі", — наприклад, невеликі сріблясті циліндри гарячі і не остигаючі місяцями; потім ці люди вмирали…
Всі ці загадки мають сповна земне походження — на дивних металевих обламаннях виразно читаються штампи російських і українських заводів. Йдеться про місцях падіння відпрацьованих ракетних рівнів. А оскільки космічні апарати (кораблі з космонавтами, супутники-шпигуни, наукові станції — з року в рік виводяться уподовж сповна певних трас, на поверхні Землі утворилися "зони", де ледве не купами громадяться спотворені алюмінієві баки ракет-носіїв, інші уламки "космічного металу". Говорять, що в Гірському Алтаї є ціле село, де під грубки пристосували сопла відпрацьованих мір ракет — благо на кожному "Союзі" їх десятка два. Говорять також, що безграмотний казахський вівчар дуже зрадів, відшукавши той, що залишився від аварійного запуску РІТЕГ (радіоізотопний термоэлектрогенератор), оскільки штука ніколи не остигала, і біля неї було дуже зручно грітися в холодні степові ночі; і коли послані з Байконура солдати відшукали-таки втрачений РІТЕГ в юрті, під шаром ковдр — врятувати "щасливчика" вже не удалося.
Чи не так, все це схоже на легенди про вилюйской "Долину смерті"? І Якутія, при цьому, сповна офіційно є одній із зон, де повинні падати уламки носіїв, що запускаються в Казахстані. Але річ у тому, що легенди, про які ми згадали на початку, народилися дуже давно — коли людство ще і не подумувало про вихід в космос.
Про "Долину смерті" писав ще в минулому столітті відомий дослідник Вілюя Р.Маак, відзначаючи: "На березі річки "Алгий тимирнить", що означає "великий казан потонув", дійсно знаходиться гігантський казан з міді. Величина його невідома, оскільки над землею видно лише край, але в нім зростає декілька дерев…"
Дослідник древніх культур Якутії Н.Архипов теж писав про дивні об’єкти:
"Серед населення басейну річки Вілюй спрадавна існує переказ про наявність у верхів’ях цієї річки величезних бронзових котлов-олгуев. Віддання це заслуговує на увагу, оскільки до цих передбачуваних районів місцезнаходження міфічних казанів приурочено декілька річок з якутськими назвами "Олгуйдах", що означає "Котельна"…"
Современиє дослідники з міста Мирний А.Гутенев і В.Міхайловський повідомили нас про старого кочівника, який, побувавши в "Долині смерті", розповідав їм про якусь металеву нору, в якій лежать ті, що промерзли наскрізь "дуже худі, чорні одноокі люди в залізному одязі". Є тому і інші підтвердження свідків.
Що ж це за дивні "казани" ховаються в якутській землі? Уламки тарілок", що "літають, потрапляли туди після космічної битви, як стверджують деякі уфологи? Або це сліди якоїсь древньої цивілізації? Відповіді немає. Ясно лише, що далеко не все в цих легендах і чутках є дозвільною вигадкою. До нас в об’єднання "Феномен" прийшов лист від ще однієї людини, що відвідувала "Долину смерті". Михайло Петрович Корец-кий з Владивостока пише:
"Я побував там тричі. Перший раз в 1933 році, коли мені ще було 10 років — разом з батьком їздив на зарабоки. Потім в 1939 році — вже без батька. І останній раз — в 1949 у складі групи молодих хлопців. "Долина смерті" тягнеться уздовж правої притоки ріки Вілюй. По суті — це цілий ланцюжок долин уздовж його заплави. Всі три рази я був там з провідником якутом. Йшли ми туди не від хорошого життя, а від того, що там, в цій глушині, можна було мити золото, не чекаючи в кінці сезону пограбування і кулі в потилицю. Що стосується таємничих об’єктів, їх там напевно багато, тому що за три сезони я бачив сім таких "казанів". Всі вони представляються мені абсолютно загадковими: по-перше, розмір — від шести до дев’яти метрів в діаметрі. По-друге, виготовлені з незрозумілого металу. Річ у тому, що "казани" не бере навіть вигострене зубило (пробували, і не раз). Метал не відламується і не кується. Навіть на сталі молоток обов’язково залишив би помітні вм’ятини. А цей метал зверху покритий ще шаром невідомого матеріалу, схожого на наждак. Але це не окисна плівка і не накип — її теж ні сколоти, ні подряпати. Що вирушають углиб землі колодязів з кімнатами, про які говориться в місцевих легендах, ми не зустрічали. Але я відзначив, що рослинність довкола "казанів" аномальна — зовсім не схожа на те, що зростає довкола. Вона пишніша: крупнолисті лопухи, дуже довгі лози, дивна трава — вище за людське зростання в півтора — двічі. У одному з "казанів" ми ночували всією групою (6 чоловік). Нічого поганого не відчували, пішли спокійно без яких-небудь неприємних випадків. Ніхто після серйозно не хворів. Хіба що в одного з моїх знайомих через три місяці повністю випало все волосся. А у мене на лівій стороні голови (я на ній спав) з’явилися три маленькі болячки розміром з сірникову голівку кожна. Лікував я їх все життя, але вони до сьогоднішнього дня так і не прошли. Всі наші спроби відламати хоч шматочок від дивних "казанів" не увінчалися успіхом. Єдине, що мені удалося понести — камінь. Але не простій — половинка ідеальної кулі діаметром шість сантиметрів. Він був чорного кольору, не мав жодних видимих слідів обробки, але був дуже гладкий, немов відполірований. Я підняв його із землі усередині одного з цих казанів. Цей сувенір я привіз з собою в село Самарку Чугуївського району Приморського краю, де жили мої батьки в 1933 році. Він лежав без діла, поки бабуся не вирішила відбудувати будинок. Знадобилося вставляти стекла у вікна, а склоріза не було у всьому селі. Я спробував дряпати ребром (гранню) половинки цієї кам’яної кулі — оказалось, що він ріже з дивною красою і легкістю. Після цього моєю знахідкою багато раз користувалися як алмазом всі родичі і знайомі. У 1937 році я передав камінь дідусеві, а його восени заарештували і відвезли до Магадана, де він прожив без суду до 1968 року і помер. Тепер ніхто не знає, куди подівся той камінь…"
Лист Михайла Петровича поза всяким сумнівом містить нові цікаві факти. Але породжує і нові загадки. На підставі його розповіді, наприклад, можна передбачити наявність підвищеного радіоактивного фону "казанів". Гігантська рослинність довкола них, виразки, що не гояться, на голові, випавше волосся — явні симптоми радіаційного опромінення. Але чи означає це, що самі "казани" виготовлені з радіоактивного металу, або в них приховані штучні джерела випромінювання? З якого такого надміцного матеріалу виготовлені ці дивні об’єкти, ким, коли і навіщо? Важко навіть уявити собі практичне вживання казана діаметром в дев’ять метрів…
Місцеві легенди описують досить дивні події, безпосередньо пов’язані з металевими об’єктами, прихованими у вічній мерзлоті. Це загадковий вогонь, що вивергається з деякої прямовисної металевої труби, прикритою "ляскаючою кришкою", це залізні коридори, що відводять глибоко в надра землі… Там, згідно тим же відданням, мешкає той, що "сіє заразу і що метає вогненні м’ячі" велетень Уот Усуму Тонг Дуурай, що в перекладі означає "злочинний прибулець, що продірявив землю і що сховався в глибині, вогненним смерчем що знищує все довкола"…
Що це за "злочинний прибулець"? Що це за металевий коридор з "ляскаючою кришкою" і час від часу вивергаючий вогонь? Якби ці легенди не були настільки древніми, можна було б подумати про підземну ракетну шахту стратегічного призначення…
Або насправді ця місцевість була вибрана колись інопланетянами для своєї секретної військової бази? А уламки, упаяні сьогодні в землю, що промерзла, — останки "тарілочок", пострадавших під час древніх "Зоряних воєн"?
Сам Корецкий вважає все ж, що це справа рук людських. Казани хоч і міцні, але небезмежно. У своєму листі Михайло Петрович под-черкивает: у 1933 році якут-провідник говорив йому, що 5-10 років тому він виявив декілька казани-куль (вони були абсолютно круглі), які високо (вище за людину) виступали із землі. Вони виглядали як новенькі. А пізніше мисливець вже бачив їх розколеними і розкиданими.
Корецкий так само відзначив, побувавши в одного "казана" двічі, що той за декілька минулих років помітно занурився в землю, вочевидь від ваги… Виходить, ці об’єкти з’явилися в "Долині смерті" не так давно? І знов немає відповіді. А шкода. Цікава загадка ховається у верхів’ї річки Вілюй. Хай це і не останки інопланетних кораблів, але вже точно слід ще невідомій науці цивілізації.
Зараз дослідницька група "Феномену" готує експедицію в район якутської "Долини смерті". Можливо, нам удасться виявити загадкові об’єкти і провести їх приладове обстеження за допомогою апаратури, яку для цього виділяє нам Інститут фізики землі АН РФ. Про результати цієї поїздки ми обов’язково Вам розповімо.