Прислiв’я та приказки про кума та куму – жартівливі та цікаві.
Прислiв’я та приказки про кума та куму
- Або ви, кумо, їжте борщ, а я буду м’ясо, а ні, то я буду м’ясо, а ви борщ. В кожної куми свої пироги. Втікайте, куме, бо біда суне. Годі, куме, їсти, бо не буде на пироги місця. Голодній кумі лиш хліб на умі. Де кум, а де коровай. Дарма що кума бліда, аби пиріг спекла. Жінка суджена, а кума люблена. Знає кума – знає півсела.
- Знехочу кум у кума порося з’їв, їла б кума, та ложки нема. Їхав до Хоми, а заїхав до куми. Казала кума: дам пшона, а в неї самої нема. Кого люди за люди мають, з тим кумаються. Коло пекла живучи, треба й чорта за кума просити. Кому яке діло, що кума з кумом сиділа. Кума без ума, а в кума і того нема. Кума з кумою тирири, а свині моркву порили. Теревені точать, а свині в ріпі. Кум кума пізнав і на пиво позвав. Не бити кума – не пити пива. Куме, куме, солома ся суне! Кум не кум, а з черешні злазь! Кум не кум, а в горох не лізь! Кум – не родина, зять – не дитина, а невістка – чужа кістка. Найду куму, аби було к чому. Наші й кумі все просо на умі. Нащо мені кума, були б пироги. Не було в куми запаски, аж гляди – кума в плахті походжає. Не сподівайтесь, кумасю, на пиріжки, та їжте хлібець. Не трать, куме, сили, спускайся на дно. Не хочеш страти – не сунься ні в куми, ні в свати. Під лихий час і кум за собаку. Полюбив кум куму, бо не було кому. Розумна кума, як бочка пшона, а як пшоно в вузлі, то й розуму нема. Стривай, кума, не з тої ноги танцювати пішла! Хвалить кум куму, як нема кому. Хто кумить і сварить, додому не пашить. Якби знаття, що в кума пиття, то б і діти забрав. Як Микита воли мав, то Микита кумував, а як воли одпали, кумувати просить перестали.