“Притча про сіяча” аналіз
Тема: розповідь Ісуса про значимість для людини місця, куди вона посіє зерно.
Ідея: возвеличення людської чуйності, доброти, прагнення безкорисливо надати допомогу тому, хто її потребує; ролі слова – зерна, яке потрапляє у різне середовище.
Основна думка: зерно, яке впало на кам’янистий грунт,- це про людину, що чує Слово і відразу ж з радістю приймає його, але оскільки в цього зерна нема глибоких коренів, воно довго не проживе; зерна, що впало в тернину,- це про людину, яка чує Слово, та турботи цього віку та омана багатства заглушають його, і зерно не приносить плоду; зерно ж, яке впало на добрий грунт,- це про людину, яка чує Слово і розуміє його, така людина приносить врожай в сто, в шістдесят або в тридцять раз більше посіяного.
Композиція “Притча про сіяча”
Експозиція: зустріч Ісуса з великою кількістю людей.
Зав’язка: розповідь Бога про значимість грунту, куди потрапить зерно, кинуте землеробом.
Кульмінація: “Коли хто-небудь чує вістку про Царство і не розуміє її, то приходить лукавий та викрадає те, що було посіяне в серці”.
Розв’язка: зерно – слово, яке повинно потрапити на добрий грунт, принесе багатий врожай.
“Притча про сіяча” скорочено
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти своє зерно. І як сіяв, упало одне край дороги. Там воно було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Інше ж упало на грунт кам’янистий і, зійшовши, засохло без вологи. Ще інше упало під терен, який виріс і заглушив паросток.
Одне ж упало на добру землю, а зійшовши, вродило стократно. Це сказавши, закликав: “Хто має вуха, щоб слухати,- нехай слухає!”
Запитали ж учні Господа, що значить ця притча. А він відказав своїм учням, що їм дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим ці таємниці розкриваються у притчах, щоб “дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли”.
А притча ця означає ось що. Зерно – Боже Слово. Аті, хто край дороги,- люди, які слухають, а потім приходить диявол і забирає слова з їхнього серця, щоб не вірили вони й не спасалися. А що на кам’янистому грунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; а кореня не мають вони, вірують дочасно,- і за час випробування відпадають. А що впало між терен,- це ті, хто слухає слово, але, перебуваючи в постійних клопотах за багатство, життєві розкоші,- і плоду вони не дають. Те ж, що на добрій землі,- це люди, що почули слово й бережуть його в щирому й доброму серці,- і плід приносять вони в терпеливості.