Основна тенденція “нової драми” – у її прагненні до достовірного зображення, правдивого показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії – її характерна риса й важлива умова сценічного втілення.
Риси “нової драми”
- наближення до реального життя; своєрідність конфлікту (неможливість розв’язання зовнішнього конфлікту приводить до того, що внутрішній конфлікт стає центром дії); широке використання підтексту в мові персонажів п’єси; відчуття впливу різноманітних літературних шкіл і течій (особливо натуралізму та символізму); звернення до античності; усвідомлення вагомої ролі режисера; розробка нових жанрів (соціальна драма, психологічна драма, інтелектуальна “драма ідей”).
Отже, “нова драма” розробила жанри соціальної, психологічної та інтелектуальної “драми ідей”, що виявилися надзвичайно продуктивними в драматургії XX в.
“Нова драма” стимулювала відкриття нових принципів сценічного мистецтва, заснованих на вимозі правдивого, художньо достовірного відтворення того, що відбувається. Завдяки “новій драмі” й її сценічному втіленню в театральній естетиці виникло поняття “четвертої стіни”, коли актор, який перебуває на сцені, немов не беручи до уваги присутність глядача, за словами К. С. Станіславського, “повинен припинити грати й почати жити життям п’єси, стаючи її діючою особою”, а зал, у свою чергу, повіривши в цю ілюзію правдоподібності, із хвилюванням спостерігати за легко пізнаваним життям персонажів п’єси.
“Нова драма” почалася з реалізму, з яким пов’язані художні досягнення Генріка Ібсена, Кнута Гамсуна, Августа Стріндберга, Герхарта Гауптмана, Бернарда Шоу, Антона Чехова, але обєднала в себе ідеї інших літературних шкіл і напрямків перехідної епохи, передусім натуралізму й символізму.