“Росіяни соболі” О. Генрі переказ (короткий зміст) можна прочитати за 5 хвилин.
“Росіяни соболі” О. Генрі скорочено
Моллі Мак-Кивер дівчина Малюка Бреді попросила його покинути ряди банди “Димова труба”, і він був змушений її послухати.
Банда “Димова труба” запозичила свою назву від невеликого кварталу, який являє собою витягнуте в довжину, як труба, природне продовження відомого міського району, іменованого Адовою кухнею.
Представники цього популярного братства, красиво виряджені, немов оранжерейні квіти, на перехрестях, присвячуючи, мабуть, все свій час догляду за нігтями за допомогою пилок і складаних ножів. На вулиці вони вели невимушену бесіду, але у них було більш серйозне заняття – звільняти перехожих від гаманців та інших цінностей. Робили вони це без шуму і кровопролиття. Деякі жертви подавали заяви на них в поліцію. Поліцію банда “Димова труба” змушує ставитися до себе з повагою і бути завжди напоготові.
Малюк Бреді обіцяв Моллі стати законослухняним, адже в банді було правило – якщо дівчина просить – треба виконувати. Малюк був найсильнішим, найбільш винахідливим, і найщасливішим з усіх членів банди “Димова труба”. Членам банди шкода було його втрачати, але вони не висловлювали протесту.
Малюк був готовий на все заради Моллі, він покинув ряди банди, влаштувався на роботу, разом вони планували жити добре і щасливо, хоч і скромно.
Хоча Малюку було не легко, він мав схильність до гарних речей, ненавидів дешеві і підробні речі, все має бути 1 сорту.
На зорі своєї юності Малюк навчався паяльній справі. До цієї корисної та поважної професії він тепер і повернувся.
Минуло вісім місяців, Малюк в поті чола заробляв свій хліб, не повертаючись у банду “Димова труба”, яка як і раніше займалася грабежем перехожих.
Одного вечора він з’явився до Моллі з якимось таємничим згортком під пахвою. Це був подарунок для Моллі – россійські соболя.
Малюк пишався таким першосортним подарунком, Моллі сунула руки в муфту і кинулася до дзеркала.
Залишившись з Малюком наодинці, Моллі відчула, як в бурхливий потік її радості проникла крижинка холодного розуму.
Моллі розуміла, що російські соболя шалено дорога штука, і почала думати де Малюк узяв гроші, чи не повернувся він в банду?
Малюк переконав її що соболя справжні і дуже дорогі, адже він не терпить підробок, а гроші він довго відкладав із зарплати.
Моллі, сяючи від захвату, притиснула муфту до грудей і постаралася приспати свої підозри.
Гордовито, як королева, виступала вона по вулиці під руку з Малюком. Тутешні мешканці ще не бачили справжніх російських соболів, в звістка про це ширилась по всьому кварталу. Кожному цікаво було подивитися на шикарне соболине хутро, який Малюк підніс Моллі. Трудове життя не вилікувало Малюка від пристрасті до першосортних і дорогих речей, і він все так само любив пустити пил в очі.
На деякій відстані від парочки з’явився сищик Ренсом з Головного поліцейського управління. Ренсом почув новини про шикарне соболине хутро і нагнав парочку на безлюдній вулиці біля річки. При вигляді сищика особа Малюка потемніла від застарілої ненависті до поліції. Вони відійшли в сторону.
Рендом дізнався від Малюка, що той вчора лагодив водопровід у однієї старої. Після цього гарнітур з російських соболів, вартістю в тисячу доларів, зник звідти. Очевидно, що поліцейський подумав, що це Малюк вкрав хутра. Але Малюк сказав, що купив ці хутра, і старими справами більше не займається, але магазин назвати не зміг.
Потім Малюк зізнався, що це соболя старої, і попросив Моллі повернути їх.
Моллі зі спотвореним від горя обличчям вчепилася за рукав Малюка. Вона так пишалася ним, а тепер його заарештують.
З-за рогу дров’яного складу з’явилася фігура поліцейського Коуна, який підійшов до них і дізнався, що Рендом вже знайшов зниклі соболя. Але потім уважно подивившись на них, повідомив, що їх вартість дванадцять доларів…
Малюк спробував закрити Коуні рот, але йому наділи наручники.
Коун сказав що боа коштують дванадцять доларів, а муфта – дев’ять…
Малюк опустився на купу колод, і обличчя його повільно залилося фарбою. І зізнався, що заплатив двадцять один долар п’ятдесят центів за весь гарнітур. А так як він не визнає підробок, йому легше було б відсидіти шість місяців у в’язниці, ніж зізнатися в цьому. Адже на його заробіток не купиш російських соболів.
Моллі кинулася йому на шию.
– Не треба мені ніяких грошей і ніяких соболів! – Вигукнула вона. – Нічого мені на світі не потрібно, крім мого Малюка! Ах ти, дурний, дурний…
Малюка відпустили, а стара знайшла свої соболя – вони висіли у неї в шафі.
Ренсом простягнув Моллі її хутра. Не зводячи сяючого погляду з Малюка, вона граціозним жестом, гідним герцогині, накинула на плечі боа, перекинувши один кінець за спину.
– Пара молодих ідіотів, – сказав Коун детективові. – Ходімо звідси.