“Руді вовки” І. Сенченко аналіз
Тема. Відображення життя племені Рудих Вовків в доісторичний період людського розвитку.
Ідея. Зародження і формування в психології первісної людини справді людських рис – в процесі спільної праці, спільного полювання, побутових турбот, під впливом взаємовідносин у первісному колективі.
Жанр “Руді вовки” – це фантастична повість з елементами історичної альтернативи та пригодницької повісті.”Руді вовки” мають ознаки історичної повісті, оскільки відтворюють у художній формі найдавніший культурно-історичний період у розвитку людства – кам’яний вік. Та згадані в повісті події демонструють те, що повість швидше не історична, а історична альтернатива, жанр фантастичної прози.
Сюжет”Рудих вовків” насичений незвичайними подіями, динамічний. Ситуації припущення й розгадування, атмосфера таємничості, викрадення й переслідування – ці особливості твору свідчать, що це пригодницька повість. Фантастичним є сам факт зіткнення в непримиренному герці людського племені Рудих Вовків зі смертельно небезпечним для них хижаком Великим Котом.
Проблематика “Руді вовки” :
- гармонія між людиною та світом природи; роль праці в житті людей; боротьба між силами добра і зла; моральні закони тогочасного суспільства; ватажок та народ племені; сенс життя і ставлення до смерті.
“Руді вовки” композиція:
Експозиція. Попередження Сліпої про небезпеку.
Зав’язка. Втеча звірів до Оленячої Долини. Вдале полювання дорослих Рудих Вовків в Оленячій Долині.
Розвиток дії. Напад на Костяну Голку, обвинувачення та виправдання Оленячого Рога.
Кульмінація. Зіткнення в непримиренному герці людського племені Рудих Вовків зі смертельно небезпечним для них хижаком Великим Котом.
Розв’язка. Укладання миру Рудих Вовків із Червоними Мурашами та Великими Котами.
Повість “Руді вовки” – захоплива розповідь про наших далеких предків, їхній спосіб життя, вірування і забобони, анімізоване сприйняття довколишнього світу, про стихійні сили природи, в тісному єднанні з якими жили тоді люди. Відштовхуючись від археологічних даних, буйна фантазія письменника витворила яскраву, предметно-колоритну картину життя наших пращурів ще в далекому кам’яному віці. Цікавим у творі є такий епізод. На Оленячу Долину, де володарює людський рід під назвою Руді Вовки, сунуть табуни оленів, яких жене стихійне лихо. Ватажок організовує все так, щоб не налякати тварин, бо Руді Вовки живуть з мисливства. В роду панують свої звичаї, що утвердились досвідом суворого життя у дикому світі, свої мораль і право, своя філософія, носієм якої виступає Голомозий. Ватажок вважає за потрібне згладжувати гостроту ворожих стосунків з тваринами, бо Руді Вовки мусять їсти, а отже, убивати оленів. Іван Сенченко небайдуже ставиться до етичних засад людської поведінки. Він на боці первісного мудреця Голомозого, бо: “Тримавши провід над родом стільки часу, скільки років уже його старшим дітям, а ці й собі вже мають дітей, він з власного досвіду дійшов тих висновків, що все ж не слова, а діла визначають поводження живих істот”.