«Сад Гетсиманський» — роман Івана Багряного, що викриває злочинну суть сталінського режиму. Події твору відбуваються в Україні, а імена та прізвища в’язнів і співробітників НКВС в цій книзі правдиві. «Сад Гетсиманський» цитати з роману зібрано в цій статті.
«Сад Гетсиманський» цитати
«Я проклинаю той день і час… Коли я підпорядкувався приказові Льва Троцького… а не пішов з Симоном Петлюрою… Може б, ця мерзость не панувала…»(Васильченко)
Найдорожчий скарб, що людина має, — це віра в себе і в собі подібних!
«Один — то може бути ворог народу. Два — може бути. Сто — може бути. Тисяча — теж може бути. Але сотні тисяч! Але мільйони!! То вже не вороги народу. То є народ! Народ!» (Андрій Чумак)
«Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти». (Андрій Чумак)
Як завжди, в людському горі все ж знаходяться порадники, зворушливі й щирі, які всім серцем хочуть добра. Лише біда в тім, що кожен до поняття добра підходить із своєю душею, зі своєю міркою.
Така вже людська вдача: кожен, хто впав, хоче бачити втіху для себе в падінні іншого, бо бути в падінні самотнім — то нестерпно
«Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот.
Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом.
Та найдивнішим є, що ці всі три рубрики сходяться в одній тій самій людині.»
З правила в цій країні, як і в багатьох інших, до поліції чи до міліції йдуть служити різні покидьки, злодії й ледарі, різна суспільна непотріб, не придатна до нормальної людської праці, це було відомо, й саме тому до представників поліції чи міліції тут споконвіків населення ставилося з неприхованим презирством і зневагою, як до аморального і злочинного елементу.
Життя складається з випадків, що часом спричиняють колосальні катастрофи. Маленький випадок, коли він випадає з низкою сприятливих передумов, може спричинити дуже багато.
Лови момент! Коли маєш нагоду посміятися сьогодні, не відкладай на завтра. Смійся сьогодні, бо завтра не дадуть, завтра вже може бути пізно
Він нагадує лева, посадженого в клітку, по якому топчуться малі звірята.
Коли серце зацвітає вогнем, коли груди розпирає мимовільна радість від одного тільки погляду, від однієї тільки риски обличчя, видної в профіль, від однієї тільки думки, що хтось тут сидить зовсім близько, такий безмежно дорогий і такий любий, — тоді слова бліді й зовсім зайві.