Літопис – це літературний жанр у якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов’янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву “хроніки”, які писалися, як правило, латиною.
Що таке літопис?
Літописи як своєрідна форма літературного твору виникла на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни, щоб повніше осмислити і зрозуміти її теперішнє.
Літопис як літературний жанр виник, очевидно, в середині ХІ ст. У ньому є відомості про діяльність князів, про боротьбу східних слов’ян із зовнішніми ворогами, про народні повстання в Київській Русі.
Літописи містять не тільки лаконічні записи, а й цілі новели, народні перекази, маштабні описи історичних подій.
Отже, літопис – послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником, найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.
Наприкінці 30-х – на початку 40-х рр. ХІ ст. завершено найдавніше літописне зведення. Починалося воно розповіддю про легендарних засновників Києва – братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Однак у цьому зведенні ще не вказувалося, в які роки відбувалися події.
Близько 1073 р. найдавніше літописне зведення переробив монах Києво-Печерського монастиря Никон, який славився своєю вченістю і мудрістю. Він увів до нього багато нових оповідань про давні й новітні події, розмістив їх у хронологічному порядку, зазначивши роки. Після його смерті літописання продовжували інші письменні монахи.
На початку ХІІ ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах того ж монастиря Нестор створив “Повість минулих літ”, довівши записи до 1113 року. У первісному вигляді цей літопис до нас не дійшов – він зберігся в кількох копіях (списках) пізнішого часу. Усіх таких списків “Повісті”, зроблених у ХІV–XVIII ст., дійшло до нас понад двісті.
У всіх літописах є дужі стислі записи й докладні, у яких ширше розповідається про важливі суспільні події, обставини, характеризуються історичні особи, наводяться їхні висловлювання. Такі оповідання написані образно, емоційно, жвавою мовою, тому літописи є пам’яткою не лише історії, а й художньої літератури.