Аналіз твору “Що записано в книгу життя”
Жанр – оповідання
Автор – М. Коцюбинський
Рік написання – 1911
Проблема смерті завжди була і залишається актуальною, оскільки торкається сокровенного – буття людини. Історія фіксує зміни у ставленні до неї: від античної поваги до середньовічного зневажання і ренесансної шанобливості, а пізніше і до розуміння, що “смерті не треба боятися”. Сьогодні це виражається співіснуванням двох принципово різних поглядів: матеріалістичного та релігійно-ідеалістичного. Представниками різних філософських напрямків смерть сприймається в принципово різних тональностях: від радості перед входженням в інший, кращий світ до страху перед вічними тортурами чи небуттям або й до апатичної байдужості до смерті та життя одночасно. Для екзистенціалізму – ірраціоналістичного напрямку в сучасній філософії – характерними є “відчуття порожнечі та неспокою, постійне усвідомлення невідворотності смерті”. В класичному варіанті він “тяжіє до трагічного напряму людського буття”.
У новелі М. Коцюбинського “Що записано в книгу життя” смерть є стрижневим поняттям. Вона осягається як оксюморонний парадокс: в книгу життя записується смерть, чим підкреслюється її невідворотність. Трагічне звучання твору, передане натуралістично-експресивними описами тіла старої жінки: “ясна, де були колись зуби”, “зсохлі, запалі всередину губи”. Причиною трагізму є сама ситуація: “життя виїло силу з неї і, як лушпиння з картоплі, кинуло в кут. А душа міцно вчепилась за ту шабатурку і не хоче її покинуть”. Натомість голод примушує людину думати про смерть, аби врятувати своїх рідних. Але, крім особистої трагедії старої жінки, постає трагедія синового вибору між любов’ю до матері та бажанням вижити самому і врятувати родину від голоду. Цей вимушений вибір ставить людину в позицію фактичного вбивці, який, усвідомлюючи свій гріх, виправдовується: “Вся земля у гріху. Хіба його голод не гріхи ситих?”.
Останнє прохання матері не різати зозулястої курки, в яку, як їй здається, “перевтілюється її душа”, виражає ідею безсмертя (хоча б символічного). Та бажання жити в цьому світі все ж не зникає: “треба ж було одвозить… Послухав, сама схотіла, а могло б бути інакше. Могло б бути…”. Цей рефрен виражає невимовну тугу, жаль за минулим, потайну мрію змінити все на краще. Відчуття порожнечі, “темне і полохливе” щось тим часом заповнює синову душу. І саме в “межовій” ситуації пробивається істинна сутність сина: “хотів розказати ціле життя, всі свої кривди… на тих твердих руках, що скоро перед богом свідчити будуть”(4,180). Архетипічне сприйняття матері як захисника і мудрого розрадника вже дорослим сином додає щемливо-ліричної нотки у загальне трагічне звучання твору. Думка про розкриття істинної суті людини “перед лицем смерті”, характерна для екзистенційного мислення, підкреслює духовну незрілість сина, який ще дуже потребує матері. Зрештою син повертає “назад, по бабу”, неначе християнська любов перемагає скажений голод. Та чи знайде він її живою? Остання фраза твору доводить, що це повернення не грунтується на духовному просвітленні сина, адже він повертає назад “по бабу”, не “по матір”. Так було зроблено вибір, що порушив заповідь: “Шануй батька і матір твою”.
Отже, смерть в новелі супроводжується екзистенціалами туги, страждання, болю, відчаю. Теза “старе мусить вмирати, молоде жити” додає відтінку жорстокості. Розкриття істинної прихованої сутності людини відбувається в “межовій” ситуації, перед лицем смерті близької людини – матері. Назва новели вказує на діалектику життя (безсмертя) і смерті, антиномічність яких увиразнюється прагненням живого до життя і неможливості реалізації цього. Загальне звучання твору можна схарактеризувати як суто трагедійне, що не характерно для більшості творів М. Коцюбинського і є типовою ознакою класичного екзистенційного світосприйняття (на відміну від “оптимістичного” екзистенціалізму, який, щоправда, визнається не всіма дослідниками).
“Що записано в книгу життя” аналіз Ви можете доповнити визначивши тему та ідею, проблематику. Поділитися інформацією з іншими Ви можете через форму коментарів.