На кордоні Хмельницької і Чернівецької областей України несе свої води в Чорне море річка Дністер. Її високий лівий берег на цій ділянці як би підпирають фантастичні вапнякові скелі заввишки 20-30 м. Їх називають стовпами.
Біля гирла річки Смотріч стовпи розступаються, як би звільняючи місце масиву у вигляді голови велетня заввишки в 16 м. Згідно легенді, в древні часи славний російський багатир рубав тут завойовників-кочівників, поки не окам’янів, засипаний тілами ворогів по саму шию. Під ним лежить чарівний меч-кладенец. Той, хто знайде його, стане непереможним. Як запевняють місцеві жителі, саме це твір природи оспіваний геніальним А. С. Пушкиним в безсмертній поемі "Руслан і Людмила".
Ймовірно поет дізнався про "кам’яну голову", знаходячись в 1819-1820 рр. в засланні в Бесарабії (нині територія Молдови). Це підтверджується ще і тим, що деякі риси "голови" цілком відповідають опису поета. Насправді, ця "голова" порожниста усередині, а на "бровах" її люблять сидіти сови. До того ж вона до останнього часу навіть "чхала", як пушкінська. Адже нижня частина її була присипана дрібним щебенем. Час від часу він сповзав по схилу, викликаючи протяжний звук, який і нагадував чхання. Недавно велика повінь змила осип, а залишки її закріпилися чагарником, і "голова вилікувалася від нежиті".
Ще одна, майстрово вирізана силами природи, гора знаходиться в Дагестані, на Кавказі. Вершина її має форму голови, профіль якої дивно нагадує профіль А. С. Пушкіна. Унікальна природна скульптура охороняється державою. А селище, розташоване поруч, називається Ізбербаш, що в перекладі означає "слід однієї голови".
Перенесемося до Східного Сибіру. Тут на високому правом берегу могутнього Єнісею, в 7 км. від міста Красноярська, підносяться скелі. Це знамениті Красноярські Стовпи. Нині цей своєрідний живописний район невинної природи у відрогах Східного Саяна є заповідником. У тутешніх лісах водяться такі коштовні тварини, як бруднив, кабарга, лось, соболь і ін. Тут як би спеціально зібрані майже всі представники рослинного і тваринного світу Сибіру.
Територія заповідника Стовпи займає 470 кв. км. і налічує близько 100 створених природою скульптур. Вони складені рожевими гранітами, різними формою і висоті. Найвищий здіймається над рівнем Єнісею на 592 м. Але, мабуть, найбільш своєрідним є "Дід". Ета велика кам’яна глиба нагадує діда із зморщеною особою і глибоко посадженими очима. Його оточують "родичі" – "бабуся", "внучка" і "прадід".
Не менш цікаві стовпи "Пір’я" та інші, які підносяться то тут, то там, нагадуючи різних птиць і звірів. Вважають, що гірські породи, з яких створені стовпи, утворилися близько 450 млн. років назад унаслідок піднімання з глибин землі розплавленої магми, яка не прорвала земну кору і не вилилася на поверхню із-за великої в’язкості, а лише підвела верхні пласти вапняків і піщаників, застигнувши в звивистих тріщинах.
Неміцний "дах" з цих порід утвореного таким чином піднесення видувався і розмивався дощовими і талими водами впродовж мільйонів років, тоді як тверда гірська порода – граніт залишалася незруйнованою. Такого ж походження і інші подібні об’єкти в різних куточках Землі.
На південному сході Павлодарської області Казахстану серед розораних степів розташовані Баяноульськие гори, які підносяться серед соснового бору і синіх озер, приголомшуючи мандрівників живописним і одночасно фантастичним виглядом. Тут можна виявити, наприклад, і голову баби-яги, і кінську голову, і сфінкс, і дельфіна. А в лісовому острові, серед моря степів, мешкає до 40 видів тварин, 50 видів птиць і виростають 270 видів рослин. У Баяноульських горах створений перший в Казахстані природний парк.
Тепер перенесемося на Північний Урал, туди, де народжується одна з великих річок Російської рівнини – Печора. Тут над колискою річки здіймається гора Мань-Пупу-Ньер. На її вершині вистроїлися в ряд сім високих гранітних скель, схожих на людські фігури. Про них в місцевого населення існує багато легенд. Згідно однієї з них, ці казкові велетні охороняють колиску Печори.
На території Болгарії, поблизу її чорноморського порту Варна, є справжній кам’яний ліс, що складається з декількох тисяч "дерев" заввишки до 7 м і діаметром до 3 м на площі 70 кв. км. Як вважають учені, ці утворення є стволами справжніх дерев, на довгий час засипаних прибережними пісками.
Кам’яною симфонією називають в Болгарії скелі біля міста Београдчика на крайньому північному заході країни. Тут на площі 90 кв. км. розкинувся своєрідний казковий світ фантастичних башт, замків з фігурами людей, тварин, птиць, чудовиськ. Походження їх декілька відмінне від описаних вище.
Більше 200 млн. років назад річки нанесли в глибоку улоговину, яка була на цьому місці, багато глини і пісок. Потім (у юрський період мезозою), впродовж більше 100 млн. років тут гуляли морські хвилі. Відступивши, море залишило свої відкладення, у тому числі велику кількість червонуватих окислів заліза. З часом води і вітер вимили м’якші гірські породи, а тверді залишилися у вигляді казкових фігур.
Величезний кам’яний ліс розташований в Південному Китаї, на південному сході провінції Юньнань. Його тут називають Ши лин, що по-китайськи означає "кам’яний ліс". Варто увійти до нього через прохід між двома пірамідальними останцами, що зметнулися на висоту тридцяти метрів, як вас з усіх боків обступають, тіснять, нависають над головою кам’яні колоси, верхівки яких досягають висоти 5-6-поверхового будинку. Між ними коштує напівтемрява, вгорі видно лише клаптик піднебіння. Рухатися вперед можна лише строго по звивистому коридору, перелазивши через величезні роз’їдені глиби вапняку, протискуваючись між міжгір’ями, або проповзаючи по печерних ходах, проточених водою в підставі тисячотонних громад.
Досить зійти з розвіданої дороги, як попадеш в сліпий кам’яний мішок, з якого не виберешся без допомоги бувалого рятувальника. Тому заглиблюватися в Кам’яний ліс одному без провідника не рекомендується: це справжні кам’яні джунглі.
Вапнякові глиби суспіль поросли зелено-чорними лишайниками, що ще більше збільшує їх схожість з дрімучим ялиновим лісом.
Як же утворилося це диво природи? Передбачають, що колись величезна улоговина, де розташовані ці кам’яні джунглі, була заповнена товщею вапняків, які під впливом підземних і текучих вод були поступово розчленовані на окремі глиби.
На березі ріки Ельби, на південь від міста Дрезден в Германії, поблизу її кордонів з Чехією, розташований живописний район піщаних стовпів. Це так звана Саксонська Швейцарія, що розкинулася на площі 350 кв. км. Тут серед лісу здіймаються багаточисельні скелі незвичайної форми. Живописність цієї місцевості доповнюється панорамою покритих лісом гір і розвалинами старовинних замків.
А через державний кордон, вже на території Чехії, приблизно в 100 км. на північ від Праги, між невеликими містами Ічин і Турів, розташований так званий Чеський рай, створений останцами вапняків, – улюблене місце туристів і скелелазів. Серед природних скульптур тут виділяються "Голка", "Мати і дитя", "Сплячий індієць" і ін.
Багато нерукотворних кам’яних скульптур розкидано в пустелі Арізона (США) в так званій Долині пам’ятників. З самотніх природних скульптур, мабуть, найбільш видатна "Башта Диявола" – на північному сході західного штату США Вайомінг. Завдяки своїй своєрідності вона була навіть змальована на поштовій марці країни.
Це округла скеляста глиба діаметром близько 250 м з червоного порфіру заввишки 240 м, на вершині декілька суджена. Учені вважають, що "Башта Диявола" – останец древньої геологічної освіти, можливо, навіть вулкана.
У 50-х роках нашого століття альпініста, який вперше досяг вершини "Башти диявола", довелося знімати звідти вертольотом.
Унікальний заповідник "Балансуючі камені" розташований на околиці столиці африканської країни Зімбабве – Хараре.
Це справжнє фантастичне кам’яне царство, серед якого виділяється гігантський гриб з ніжкою і капелюшком, подібність воріт з щаблиною – махина, на вершині якої на похилій площині незрозуміло як тримаються багатотонні валуни, піраміда, що складається з трьох величезних глиб, що покояться одна на іншій і тому подібне Великі творці – вітер, волога і різкі перепади денної і нічної температур так химерно обточили місцеві скелі, що кожна з них моноліт, хоча виглядає як що складається з окремих глиб. Чому нічого подібного не зустрічається в інших регіонах Африки, учені не можуть з’ясувати.
Декілька цікавих пам’ятників природи є і на території Австралії. Одна з них – острівна гора Айерс-рок, або Улуру, як її називають аборигени, розташована на відстані 400 км. на північний захід від міста Аліс-Спрінгс. Подібно до спини казкового чудовиська завдовжки 36 км. і шириною 1,6 км. підноситься вона на 350 м над пустинною місцевістю (при абсолютній висоті 860 м). "Боки" її прямовисні, тому піднятися на це кам’яне чудовисько можна лише з "хвоста".
Айерс-рок утворена в палеозої. Складена вона піщаником і польовим шпатом. У її багаточисельних печерах часто перечікують негоду мандрівники і пастухи. Тут вони також поповнюють і запаси прісної води, оскільки навіть в найсухішу пору року з гори стікають багаточисельні струмки. Місцеві аборигени вважають Улуру священною горою, так само як і всю прилеглу до неї територію. Улуру є найбільшим на Землі каменем-монолітом.
Поблизу від нього розташований ще один природний феномен – колона Чемберса – піщаний стовп, який здіймається над рівниною на 61 м.
По влучному вираженню одного ученого, "ці утворення разом з сусідніми горами Маунт-Ольга і Коннор нагадують крупні крихти на плоскій тарілці Центральної Австралії. Пройдет час, і вони будуть "з’їдені" зовнішніми силами природи. Бо навіть камені безсилі перед часом і силами вивітрювання".