Соціальна структура Київської Русі впродовж становлення і розвитку Давньоруської державності в IX-XIII ст. зазнала суттєвих змін і трансформацій.
Соціальна структура Київської Русі
Атрибутом феодального суспільства, основою добробуту і багатства, головним елементом правових відносин була власність на землю. Суб’єктами землекористування у Київській Русі стали общини, князі, бояри і церква. Общинна власність на землю мала колективний характер і базувалася на природному праві; князівська збільшувалася за рахунок загарбання чужих територій і освоєння пустопорожніх земель; боярські й церковні землеволодіння зростали завдяки князівським і приватним пожалуванням.
Завдяки приватній власності на землю правитель Русі, князі, бояри і монастирі могли використовувати працю різних прошарків сільського населення і привласнювати її результати.
За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі можна поділити на три категорії:
А) панівна аристократична верхівка;
Б) особисто вільні верстви;
В) феодально залежне населення.
Соціальні відносини
Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Первісною формою економічної реалізації феодальної земельної власності було полюддя. У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри.
Вільні общинники. Основна масу сільського й міського населення Київської Русі -“люди” – усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу).
Смерди. За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і “людьми” селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом з сім’єю він господарював у своєму “селі”. Князь давав йому землю за умови виконання усякого роду служби на нього. За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину.
Закупи. – це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього “купу”, повинен виконувати сільські роботи, працювати “на полі”. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них “купу” у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.
Ізгої. Ізгой – це людина, “зжита”, вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв’язків з хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна.
Челядь і холопи. У Київській Русі до складу невільного населення входили й. раби. Одне із джерел рабства – полон. У Х-XII ст. для позначення рабів-полонених вживається термін “челядь”. На відміну від челяді раби-холопи – це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які проходили у середині Київської Русі. У холопа перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився. Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами.