У новелі “Сойчине крило” автор порушує проблеми морально-етичного плану: кохання, вірності і зради, людських стосунків, щастя. Оскільки І. Франко – письменник-філософ, закономірним є і те, що у новелі він порушує питання про сенс людського буття, буття чоловіка, інтелігента зокрема, і жінки, яка прагне свободи, щастя.
Проблематика “Сойчине крило”
1) Сенс людського буття
Проблематика новели “Сойчине крило” є екзистенційною за характером, бо Іван Франко порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі.
Головний герой новели поділяє матеріалістичні погляди: спочатку “весь був у громадській праці”, мріяв про хліборобські спілки, займався агітацією серед селян, за що, очевидно, сидів у в’язниці. Але коли став жертвою власних пристрастей, то суспільство, держава, народ стали для нього “подвійними кайданами”. Герой став самітником, відлюдьком. Таке життя нікчемне. У кінці твору герой це зрозумів і повернувся до себе, до людей.
Сенс буття Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Але доля жорстоко покарала її за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч.
2) Кохання
Головна ідея новели – це утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення людини до своєї сутності.
Марія після трирічних поневірянь у пеклі злочинницького світу повертається до коханого, бо зрозуміла, що основним принципом життя є любов. У цьому полягає гуманістичний пафос твору. Чи варто було вирушати кудись на пошуки великої любові й розкоші, щоб врешті-решт опинитися в рідному краї і тут пізнати справжнє кохання і стати щасливою?
В душі Хоми – Массіно відбувається боротьба між байдужістю до життя, самотністю, образою і почуттями “живого чоловіка”, які перемагають, бо кохання – рушійна сила життя.