О. Солженіцин коротка біографія
Олександр Ісайович Солженіцин (1918-2008) – радянський письменник, історик, політичний діяч. Більшу частину життя виступав проти комуністичних ідей і політичного устрою СРСР.
Народився 11 грудня 1918 року в місті Кисловодськ. Його батько загинув ще до появи сина на світ. Бідна сім’я в 1924 році переїхала в Ростов-на-Дону, де Олександр пішов до школи.
Після закінчення школи вступив на фізико-математичний факультет Ростовського університету. Заняття точними науками не відволікало від літературних вправ.
У 1939 Олександр вступив до інституту філософії, літератури та історії Москви, але через війну перервав навчання.
У 1941 році закінчив Ростовський університет. За рік до цього він одружився на Решетковській.
З початком війни, не дивлячись на слабке здоров’я, прагнув на фронт. Після призову і роки служби, був відправлений у Костромське військове училище, де отримав звання лейтенанта.
З 1943 року був командиром батареї звукової розвідки. За військові заслуги нагороджений двома почесними орденами, пізніше став старшим лейтенантом, потім капітаном. Про цей період Солженіцин написав різні літературні твори.
Він критично ставився до політики Сталіна, у своїх листах до друга Віткевича засуджував спотворене тлумачення ленінізму. За це був заарештований, засуджений на 8 років перебування в таборах. За роки засудження написав “Люби революцію”, “У колі першому”, “Один день Івана Денисовича”, “Знають істину танки”.
За рік до звільнення (в 1953) у Солженіцина виявили рак. Після його відправили на заслання в Південний Казахстан. У 1956 році письменника звільнили, він оселився у Володимирській області. Там зустрів колишню дружину, яка розлучилася з ним до звільнення, і знову уклав шлюб.
Публікації Солженіцина, просочені злістю до помилок партії – критикувалися, заборонялися, вилучалися з бібліотек, а нові книги стали виходити лише по каналах самвидаву та за кордоном.
У листопаді 1969 Солженіцина виключили зі Спілки письменників.
У 1970 Олександр Ісайович Солженіцин став лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури, але від поїздки в Стокгольм на церемонію вручення премії відмовився, побоюючись, що влада не пустять його назад в СРСР.
Через роман “Архіпелаг ГУЛАГ” Солженіцина звинуватили в державній зраді, позбавили громадянства і засудили до висилки з СРСР на наступний день.
З 1974 Солженіцин жив у ФРН, у Швейцарії (Цюріх), з 1976 – в США (у штаті Вермонт).
За 20 років еміграції у Німеччині, США і у Франції опублікував велику кількість творів. У СРСР твори Солженіцина стали публікуватися тільки з кінця 1980-х років.
У 1989, в журналі Новий світ, відбулася перша офіційна публікація уривків з роману Архіпелаг ГУЛАГ. У 16 серпня 1990 указом президента СРСР радянське громадянство Олександра Ісайовича Солженіцина було відновлене.
У 1990 за книгу Архіпелаг ГУЛАГ Солженіцин був удостоєний Державної премії.
27 травня 1994 письменник повернувся до Росії. У 1997 обраний дійсним членом Академії наук Російської Федерації. Помер 3 серпня в 2008 році в результаті серцевої недостатності.