Загальні відомості про Стапана Радченко головного героя роману “Місто” Валеріана Підмогильного та його характеристика подані в цій статті.
Степана Радченко “Місто”
– Вік : 25 років
– Батьки : Мама померла
– Кохані : Надія, Зоська, Рита
– Діяльність : працював підсипачем-приймаком, секретарем сільбюро Спілки робземлісу, був повстанцем (денікінцем) , письменником.
– “…Тримав прапор осінніх степів і небес.. “
Портрет Степана Радченко
“…Високий на зріст, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді, м’які волосинки, неголені вже тиждень надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів… “
Математика – він чудово її знав. Про соціальні науки він навіть не думав, стільки доповідей на селі прочитано, стільки газет. Останні пуди заробленого борошна і свої маленькі червінці він віддавав учителеві і витрачав на книжки та папір. Він просиджував ночі при свічці каганця і снив формулами і логарифмами
Бідність
– В кишені були – ножик, старий гаман, випадковий гудзик і хустка.
Крім сподіванок нічого не вартих він мав лише червонець на всі злидні й пригоди, що на нього чекали у місті.
Ставлення до людей
- Потайна ворожнеча Втрачав частку поваги не почував потребу спілкування з людьми життя інших не варте уваги Люди різні!
Реальність і мрії
– Мрія стати народним комісаром
– Надзвичайним письменником
– Різні вибаганки були невичерпні, фантазія невтомна, самозакохання непереможне
Степана Радченко “Місто” характеристика образу
У своєму романі “Місто” через розкриття образу Степана Радченка – вихідця з села, який прагне “закріпитися” у міському житті – В. Підмогильний намагається розв’язати одвічну проблему неоднозначності людської душі, знайти рішення, не моралізуючи та не кидаючись у крайності.
Основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з’явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, “вийти в люди”, досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. Проте багато з них, і Степан також, стикнулися з тим, чого не чекали. Місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним “здобувачам” з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.
Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.
Степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. Він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів, і способи їх здійснення, і моделі поведінки. Степан Радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.
Та й мета в Степана вже не така благородна, як по приїзді. Він уже не може знов хотіти того, чого хотів раніше, і повертатися до села не збирається. Тепер його мета – міське життя, це бажання визнання, а також супутніх атрибутів успіху – хорошого житла, престижної роботи, слави. Досягнувши цього, Степан не отримав лише душевного спокою, бо став ніби розірваний надвоє між собою минулим та теперішнім, міським.
Це яскраво проявляється в його стосунках з жінками. Його ставлення до них міняється, спочатку йому миліша за усіх “нештучна”, близька душею Надійка, дівчина з його села. А далі він уже обирає собі жінок за іншими критеріями – він хоче новизни, пригод. Вдвічі старша за нього дружина господаря квартири, мила, жвава корінна жителька міста Зоська, що вчинить через нього самогубство, потім Рита – красивий образ, картинка, маска, за якою лише пустота… Кожну жінку в своєму житті Степан використовує як сходинку в просуванні “нагору”, потім швидко розчаровується й кидає.
Нарешті Степан, досягнувши визнання та матеріального комфорту, зруйнувавши стосунки з багатьма людьми, а головне – втративши самого себе ідеалістичного, благородного, впевненого, втративши непохитні орієнтири в житті, залишається на самоті з роздвоєністю у власній душі. Він намагається знайти порятунок зовні – кидається знов до Надійки, проте вона також змінилася під впливом міста й викликає у Степана майже відразу. І навіть його раптове натхнення, викликане зустріччю з Ритою, його намір писати “повість про людей” здаються швидкоминучими, бо йдуть зовні, а всередині його – роздвоєність, розгубленість і пустота, з яких людина не може творити мистецтво.
Отже, у глибоко психологічному образі Степана Радченка В. Підмогильний розкрив особисту трагедію втрати себе, неспроможності, неготовності багатогранної, обдарованої та прагнучої визнання особистості зорієнтуватися у великому, сповненому суперечливих можливостей та спокус, міському житті.