“Сто років самотності” аналіз роману Маркеса – тема, ідея, жанр, головні герої, проблематика розкриті в цій статті.
“Сто років самотності” аналіз
Сто років самотності вважається шедевром Габрієля Гарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки. Роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років. Номер 17 у рейтингу “100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік”.
“Сто років самотності” належить до напрямку магічного реалізму ( Ознаки магічного реалізму в романі “Сто років самотності” )
| Назва | “Сто років самотності” |
| Автор | Габріель Гарсія Маркес |
| Рік видання | 1967 |
| Жанр | Роман-міф, роман-притча, сімейна хроніка, інтелектуальний роман |
| Нагороди | Нобелівська премія |
| Тема “Сто років самотності” | Історія шести поколінь роду Буендіа (в алегоричному сенсі – історія розвитку свідомості людства від жадібного пізнання світу до перенасичення ним і відчуження від нього) |
| Час і місце дії | Час – від середини ХІХ до середини ХХ ст. Жодних дат у творі немає, як і назви країни. Дія відбувається ніби поза часом і простором |
| Проблематика “Сто років самотності” | Самотність, відповідальність за свій вибір, роз’єднаність і солідарність, історична пам’ять, батьки й діти, кохання, сім’я |
| Головні герої “Сто років самотності” | Хосе Аркадіо й Урсула Буендіа, їх нащадки Хосе Аркадіо-молодший, Ауреліано (полковник Буендіа), Амаранта; Хосе Аркадіо (Аркадіо), Ауреліано Другий, Хосе Аркадіо Другий, Ремедіос Прекрасна; Меме, Хосе Аркадіо; Амаранта Урсула, Ауреліано Бабілонья та ін. |
Ідея роману Маркеса “Сто років самотності”
- · Заклик до гуманізму, працелюбності, любові до землі, моральної чистоти. · Утвердження думки про те, що не самотність, роз’єднаність, а солідарність урятує людство. · Відповідальність людини за свої вчинки, дії, вибір і перед сучасним йому суспільством, і перед майбутніми поколіннями. · Необхідність думати про наслідки неконтрольованого біологічного потягу. · Засудження жорстокості, воєн, ворожнечі, історичного безпам’ятства.
Риси фантастичного, “магічного” і реального в романі “Сто років самотності”
| Реальне | Фантастичне |
| Мандри циган; бродячі циркові трупи; родинне життя Буендіа; громадянські війни, швидке поширення прогресу, технічних новинок; природа Латинської Америки; діяльність “бананових” та інших компаній, “бананові лихоманки” та ін.; боротьба за виживання серед дикої природи та ін. | Старий циган, що зашифрував історію роду Буендіа й повернувся в їхній дім навіть після смерті, бо йому, “мабуть, там самотньо”; вік героїв – до 150 років (Урсула, Пілар); привиди в будинку; вознесіння Ремедіос Прекрасної; струмок крові, що тече від убитого сина до матері; кількість їжі, гостей та інші перебільшені можливості людей, їхні пригоди |
У романі “Сто років самотності” розповідається історія шести поколінь роду Буендіа, від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули й Хосе Аркадіо Буендіа до виродження роду: народження дитини з поросячим хвостом. Це символ деградації людства через утрату ним спільності. Замкненість роду, відірваність від реального часу призводять до його самотності, а далі – до вимирання.
Отже, одна з головних проблем твору – це проблема самотності. Доведіть це на прикладі образів твору.
Хоча герої живуть у сім’ї, але кожен із них самотній. Наприклад, полковника Буендіа ще в дитинстві лікар визнав схильним до самотності, він нікому не довіряє, усіх підозрює, навіть відмежовується від людей. Закінчує своє життя засновник роду Хосе Аркадіо також самотньо: прив’язаним у дворі до каштана. Його вважають божевільним.
Самотньою пішла в інший світ і мудра Урсула, вона так і не довірила нікому таємницю місцезнаходження скарбу.
Хосе Аркадіо Буендіа говорить про Пруденсіо Агіляра: “Певно, йому дуже важко. Мабуть, він страшенно самотній”. Про Мелькіадеса: “Він справді побував на тому світі, але не витримав самотності й повернувся назад”. Про Амаранту: “Вона сподівалась мати його за сина, який розділив із нею самотність і пом’якшив страждання…”
Про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого: “…єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій сім’ї”. Про Ребеку: “Надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності”. Про Маурісіо: “Він помер старим, у цілковитій самотності”.
Самотність у Маркеса – це психологічний стан людини, її внутрішнє захворювання. Воно із середини підточує її фізичні та моральні сили і, урешті-решт, зводить у могилу. Це добре проявляється у другому поколінні сім’ї Буендіа. Вони всі замкнені в собі, відірвані від реального часу і саме це призводить їх спочатку до самотності, а потім – до вимирання. Автор неначе хоче сказати, що людина, сім’я, рід, якщо вони самотні, бездуховні, то приречені на самознищення.