І. Карпенко-Карий у п’єсі “Сто тисяч” порушує проблеми бездуховності людини, яка прагне наживи.
“Сто тисяч” проблеми бездуховності людини
Калитка і земля:
“Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку”.
“Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає… а скотини, а овець розведу – земля під товаром буде стогнати!..”
“Глянеш оком навколо – усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито… Легко по своїй власній землі ходить”.
“Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю”
“Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова!.. Краще смерть, ніж такі потері!”
Герой-експлуататор:
“робітники та собаки надворі повинні буть”;
“ні світ, ні зоря вже й жереш!”;
“обіцянка-цяцянка, а дурневі радість”;
“кругом, кругом моє”;
“бери і в свого і в чужого”;
“лупи – та дай”;
“Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми”.
Господар і гроші:
“Скотина гроші коштує”;
“Е куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя”;
“Гроші всьому голова”;
“А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми?”;
“Тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю”;
“Тільки ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не продав, дешево давай, на біса терять гроші: женишся на Пузирівні – сам наплодиш завідських свиней”;
“З грішми, сказано ж і чорт не брат”.
“Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує”;
“Застав його коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тим рихметиках шукать, як це робиться”;
“Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи”;
“Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила, бий і на старість! У! Харциз – коняку жаліє, а жінку бить збирається…”.
Таким чином, у п’єсі “Сто тисяч” І. Карпенко-Карий утверджує ідею духовності як основи людського життя. Насамкінець буде доречним навести слова Ісуса Христа: “Не збирайте скарбів на землі”. Адже душа – дорожче.