«Сторонній» — повість французького письменника Альбера Камю. Твір написаний в 1942 році.
«Сторонній» або «Чужий», також відомий переклад «Незнайомець» Г. А. Адамовича — дебютна повість Альбера Камю, класична ілюстрація ідей екзистенціалізму. «Сторонній» скорочено по частинах викладено в цій статті.
«Сторонній» Камю скорочено
Короткий зміст 1 частини «Сторонній»
Алжирець французького походження, що живе в передмісті, дрібний чиновник Мерсі, дізнається про смерть матері. Кілька років тому він відвіз її в богодільню, оскільки платня не дозволяла її утримувати. Мерсі відправляється на похорони. В богодільні він поводиться явно неналежно скорботному синові: поговоривши з директором, йде ночувати до гробу матері, але навіть не хоче глянути на її тіло, розмовляє про дрібниці зі сторожем, спокійно п’є каву, курить, спить, а потім бачить у труни друзів матері з богодільні, які явно засуджують його бездушність. Так само байдуже ховає мати і повертається в місто.
Вдома довго спить, потім йде до моря купатися і зустрічає колишню співробітницю Марі, яка дуже співчуває його втраті. Увечері вони стають коханцями. Наступний день Мерсі проводить біля вікна, неквапливо роздумуючи про те, що чомусь в його житті практично нічого не змінилося. Увечері наступного дня Мерсі повертається з роботи і зустрічається з сусідами: старим Саламано і комірником Раймоном, який має славу сутенера. У Раймона коханка-арабка, яку він хоче провчити: просить Мерсі допомогти у вигадуванні листа, яким запросить її на побачення, щоб там її побити. Мерсі бачить їх бурхливу сварку, яку присікає поліція, і погоджується бути свідком на користь Раймона.
Начальник на роботі пропонує Мерсі підвищення по службі з переведенням до Парижа. Мерсі не хоче: життя від цього не зміниться. Потім Марі справляється у нього про намір з нею одружитися, але Мерсі і це не цікавить. У неділю Марі, Мерсі і Раймон йдуть на море в гості до Массона — приятеля Раймона. На автобусній зупинці їх насторожує зустріч з арабами, серед яких — брат коханки Раймона. Після сніданку і купання на прогулянці, знову помітивши арабів, друзі вже впевнені, що їх вистежили. Зав’язується бійка, в якій Раймон отримує удар ножем, після чого араби тікают. Через деякий час, обробивши рану Раймона, всі троє знову йдуть на пляж і знову натикаються на тих же арабів. Раймон передає Мерсі свій револьвер, але сварки з арабами не вийшло.
Мерсі залишається один, одурманений спекою та алкоголем. Знову побачивши араба, який поранив Раймона, він вбиває його.
Короткий зміст 2 частини «Сторонній»
Мерсі заарештували і викликають на допити. Він думає, що справа його зовсім проста, але адвокат і слідчий не погоджуються. Мотиви злочину нікому не зрозумілі, а сам Мерсі відчуває лише досаду від того, що сталося. Одинадцять місяців триває слідство. Камера стала будинком, життя зупинилося. Воля закінчилася навіть у думках після побачення з Марі. Мерсі нудьгує, згадує минуле. До нього приходить розуміння, що навіть один день життя може наповнити сто років ув’язнення у в’язниці, стільки залишається спогадів. Поступово поняття часу втрачається.
Справа слухається судом присяжних. Багато народу у дуже задушливому залі. Мерсі не розрізняє осіб. Враження, що він тут зайвий. Свідків опитують довго, картина вимальовується сумна. Прокурор звинувачує Мерсі в бездушші: жодної сльози на похоронах матері, навіть не побажав поглянути на неї, доби не минуло, як він вступив в зв’язок з жінкою, дружить з сутенером, вбиває без приводу, ні людських почуттів, ні принципів моралі у підсудного немає. Прокурор вимагає смертної кари. Адвокат заявляє протилежне: Мерсі — чесний трудівник і зразковий син, який утримував свою матір, поки міг, його погубило хвилинне осліплення, і найтяжча кара йому — каяття і совість.
Вирок, проте, — смертна кара. Від імені всього французького народу Мерсі публічно відрубають голову на площі. Він не розуміє неминучість того що відбувається, але все-таки упокорюється. Життя не таке гарне, щоб за нього чіплятися. І якщо все одно доведеться померти, то немає різниці, коли і як.
Перед стратою в камеру Мерсі приходить священик. Але даремно він намагається звернути його до Бога. Для Мерсі вічне життя не має ніякого сенсу, він не бажає витрачати на Бога час, що залишився йому, тому він виливає на священика все накопичене обурення.
На порозі смерті Мерсі відчуває, як з безодні майбутнього до нього піднімається подих мороку, що його обрала одна-єдина доля. Він готовий усе пережити заново і відкриває свою душу лагідній байдужості світу.